Проблеми перекладу гри слів, чи каламбурів

Гра слів та каламбури займають все більше місця в художній літе­ратурі, в рекламі {There is no business like show business) та заголовках, де вони покликані, заінтригувавши читача, залучити його до певної дії, різної за прагматикою (наприклад, придбати товар, сміхом зняти стрес

чи змінити свою думку на щось). Однак якщо ще на початку XX ст. до­мінувала примітка "Неперекладна гра слів", в якій перекладач розпи­сувався у власному безсиллі, то тепер вона все більше зникає з текстів. 11,0 пояснюється зміною установок у теорії та практиці перекладу, що і'рунтується на переоцінці цього явища.

Механізм гри слів вивчали ряд дослідників (А. А. Щербина, І. Р. Галь-исрін, Р. А. Будагов, О. О. Реформатський), а особливості їх перекладу відзначали А. В. Фьодоров, В. Н. Комісаров, Н. Любімов, В. Коллер та особливо, В. С. Виноградов. За проведеними дослідженнями, ця гра мовних форм, спрямована на досягнення комічного ефекту, ґрунтуєть­ся на різних співзвуччях, полісемії, повних чи часткових омонімах та паронімах, видозміні стійких лексичних зворотів чи їх сполучуванос­ті. Каламбури звично складаються з двох компонентів, кожен із яких може бути словом чи словосполученням. Перший, опорний компонент (стимулятор) такого подвійного утворення служить своєрідною лек­сичною основою, що задає певні орфоепічні чи слововживальні норми для подальшої гри слів. Другий компонент конструкції - результанта, яка необов'язково знаходиться близько стимулятора, є завершенням каламбуру. Лише після її реалізації можливе мисленне співвіднесення з опорним компонентом-стимулом, на основі чого виникає комічний ефект. Завданням перекладача стає відтворити цю гру слів, що вимагає відповідної підготовки.

Для подальшого аналізу перекладацької практики розглянемо це на прикладі жарту, довільно взятого зі збірки анекдотів: Група вовків пише привітання зайцю до дня народження. Розгорається дискусія, як краще підписати це вітання; "Зграя вовків " чи "Група товаришів ". Після до­вгих суперечок врешті-решт вони приходять до консенсусу та підпису­ють "Зграя товаришів!". Комічний ефект готується ще на самому по­чатку при згадці діячів (актантів) - хижих вовків та беззахисного зайця. Опорними стимуляторами в жарті виступають підписи "Зграя вовків" та "Група товаришів", утворені за усіма нормами української мови.

В. С. Виноградов виділив декілька типів каламбурів: а) формально зумовлений переклад каламбурів-співзвуч; б) формально незумовлений переклад; в) переклад каламбурів, що ґрунтуються на полісемії (краще було б на неоднозначностях). Зупинимося на особливостях їх перекла­ду, за можливості пропонуючи поряд із перекладами класиків і власні.

 

Формально зумовлений переклад каламбурів-співзвучстосуєть­ся тих каламбурів, у яких основою є іншомовна назва (ім'я історичної, літературної, міфологічної особи чи географічна назва), яку, як прави­ло, змінити не можна. Другий - результуючий - компонент переклад­ної конструкції потрапляє в парадоксальну залежність від іншомовної форми, що ускладнює вирішення перекладацького завдання. Як прави­ло, для нього підшукують чи придумують співзвучне слово, внутрішня форма якого містить комічний натяк на сутність, вид, стан чи вчинок названого опорним компонентом персонажа.

Так, коли побитий до напівсмерті Дон Кіхот попросив односельчан направити до нього замість лікаря мудру чарівницю Уртанду {Urgan-da), відому зі сторінок рицарських романів, то безграмотна ключниця спотворює її ім'я за всіма правилами народної етимології в Hurgada "настирна, нахабна баба". Оскільки семантика можливих слів пере­кладу з тією ж звучністю {шаланда, баланда, лаванда) була далекою від ісп. Hurgada, то Н. Любімов розв'язав творче завдання по-іншому. Втрачаючи на алітерації, він підшукав потрібне слово, що мало нега­тивну семантику, та додав іншомовний суфікс з необхідною римою: Поганда, внаслідок чого це слово з чіткою внутрішньою формою стало сприйматися як іноземне.

Виникають проблеми неперекладності. Це й засвідчує відомий ви­слів із "Улісса" Джеймса Джойса: "Father Coffey. I knew his name was like a coffin", де дійсно згадується реальна людина - священик Кофей, який у 1904 р. відспівував покійників на Глазневінському цвинтарі. У німецькому варіанті перекладач вдався до коментаря: Pater Coffey. WuЯte doch, dass sein Name an coffin (Sarg) erinnert. Хорватському пе­рекладачеві поталанило знайти співзвучне слово та частково зберегти ірландський відзвук: Otac Covey - kovceg. Французький та іспанський перекладачі, врахувавши, що це було ім'я другорядного персонажа, до­зволили собі підігнати перший - іменний компонент під слово "гріб" {cercueil, ataud), внаслідок чого з'явилися іменні новотвори: Le Pere Serqreux і El Padre Esaud. За аналогією допустиме й українське "Отець Грібей" (до гріб).

Формально незумовлений переклад каламбурів-співзвуч,на

противагу попередньому, ґрунтується на співзвуччі опорного та резуль-

туючого компонентів, якими виступають загальні назви. Вживання за­гальних назв підвищує "ступінь свободи" для перекладача, який може оптимально підібрати як стимулятори, так і результанти з одного чи декількох синонімічних рядів. Як у оригіналі, так і перекладі такі ка­ламбури опираються на омонімію, помилки слововживання, "народну" й наукову етимологію, комічне зіставлення співзвучних слів та виразів. Перекладацький прийом на їх відтворення зводиться до пошуку двох співзвучних слів мови перекладу, одне з яких за семантикою відповідає опорному слову іншомовної гри слів. Співзвучне друге слово - резуль­танта - вживається в незвичному для себе контексті, внаслідок чого його значення суттєво спотворюється, що створює комічний ефект.

У Сервантеса переважають, наприклад, "каламбури-помилки", в яких слова-стимулятори з'являються досить часто після результанти. Неграмотні селяни та ремісники безбожно спотворюють вчені слова Санчо Панса, почуті вперше, чи знаходять їм відповідники народної етимології. Коли невідомі вершники полонили Дон Кіхота з його ві­рним слугою, то вони, у перекладі Н. Любімова, кричали на тих: "Вам не втекти, троглодити! Мовчати, антропофаги!"... Санчо ж дорогою розмірковував: "Хіба ми проглодити? Хіба ж ми бродяги?"

Подібний прийом особливо активно застосовують філософи-герме-невти та екзистенціалісти. У своїх філософських текстах Мартін Гай-деггер, який вважав, що не людина мовить мовою, а, навпаки, мова мо­вить у людині {die Sprache spricht im Menschen) і через людину, надає перевагу словесним внутрішнім формам чи різнотипним етимологіям, абстрактна гра яких допомагає глибше проникнути в суть відображеної категорії: Das Bergende und Verbergende hat sein Wesen im Be-wahren, im Ver-wahren, eigentlich im Wahrenden. Die Wahr, das Wahrende, bedeutet anfдnglich die Hut, das Hьtende². Переклад подібних текстів, що неми­нуче втрачають у образності, вимагає ґрунтовної фахової підготовки.

Переклад каламбурів, що ґрунтуються на полісемії.На протива­гу попереднім типам, що мають лише фонетичну подібність опорного компонента та результанти, такий каламбур будується на одному і тому ж звуковому комплексі (полісеманті чи омонімах), що почергово реа­лізовується спочатку в одному, а потім в іншому значенні. Це суттєво збільшує роль контексту в розмежуванні значень у принципі будь-якого

 

сполучуваності лінійне поєднання слова з іншими словами: я- йду-е- кіно), парадигматика (зв'язки на чергування слів при заповненні певної позиції: йду, біжу, їду) та епідигматика (зв'язки, що забезпечу­ють внутрішньословесну організацію, певну ієрархію та зміст її еле­ментів): йду: процес - (повільніший) рух - напрямок: до цілі).

Епідигматика, в першу чергу, простежується на семантичній струк­турі слова, тобто полісемії та омонімії. Якщо при полісемії між зна­ченнями слова зберігається чіткий зв'язок, незважаючи на відмінну сполучуваність {heiЯ: Tee; Diskussion, Kopf; Musik), то для омонімів такий зв'язок відсутній. У лінгвістиці розрізняють декілька груп омо­німів:омоформи (випадковий звуковий збіг різних слів: er ist - er isst; sechs - Sex), омографа (однакове написання, але різна вимова: за­мок — замок; Tenor - Tenor); омофони (різне написання, але однакове звучання: Waise - Weise) та різні типи неповних омонімів, що різняться артиклями, формами множин {der/das Band; der/die Kiefer; die Mьtter/ Muttern) тощо. Завдяки синтагматичному мікро- та парадигматичному макроконтексту (як реалізації екстра- та інтралінгвістичної інформа­ції) значення багатозначних слів стають однозначними, розрізняючись від омонімічних форм: der Kaffee ist warm 'sehr heiЯ'- die Diskussion ist heiЯ 'heftig'; sechs und sechs ist zwцlf - sein Sex ist maskulinum. Вивчення типових полісемічних слів та омонімів, різниця між якими встановлю­ється за допомогою контексту, лежить в основі оволодіння іноземною мовою та навичок перекладу.

Оптимальне відтворення (згідно з нормами власної мови) цих вза­ємопов'язаних лексичних зв'язків, що виражають зміст слова, стає за­вданням перекладу, який, окрім вираження суті твору, має уникати різ­нотипних порушень, що спотворюють сприйняття тексту. Порушення синтагматики простежується переважно на ненормативній сполучува­ності {отара чайок; зграя товаришів). Порушення парадигматичних зв'язків проявляється у неправильному вживанні синонімів, антоні­мів, гіперо-гіпонімів {сидіти в голові; мліти - сері\е завмирає) тощо. Епідигматичні промахи простежуються на рівні семантики слова, не­правильно підібраного варіанта перекладу в умовах невизначеності {стиснути вилиці замість зціпити зуби) тощо. Подібні порушення ви­кликають небажані асоціації - газета в лікарні мала (замість "Життя

клініки ") назву "Клінічне життя " (пор. термін клінічна смерть). У по­єднанні з порушеннями соціо- та етнокультурних особливостей {Last Supper не Остання, а Тайна вечеря; Генезис замість Книга Буття) по­дібні промахи та порушення ставали мішенню численних критичних спостережень, де розглядалися переклади.

Загалом, епідигматичні проблеми перекладу стосуються у першу чер­гу: перекладу полісемантів омонімів, відтворення метафор (метафори­зацію) та гри слів (каламбурів), де найповнішою мірою простежується смсрджентність (взаємопроникнення) цих трьох семантичних процесів.

§ 4.4.2. Проблеми перекладу метафор

Метафоризаціястала предметом особливого інтересу для зару­біжного перекладознавства (R. van den Broeck; P. Newmark; U. Kjar; Л. Pisarska; N. Hofrnan et al.). Цим терміном позначають синтагматико-епідигматичний процес, що служить для творення яскравих образів, властивих художньому мовленню. Він ґрунтується на творчо-когнітив-ній властивості мовців знаходити певні аналогові паралелі між незна­йомо-екзотичним та знайомим, часто вираженими певними синтагма­ми, оптимальне відтворення яких постає завданням перекладачів.

За класифікацією Р. ван ден Брока, вживаною в перекладознавстві, виділяють лексичні метафори, образи яких стерлися {anhand, ungesc­horen davonkommen), конвенційні, закріплені в літературному процесі {kдmpfen wie ein Lцwe = боротися мов лев) та індивідуальні, авторські метафори {das Schweigen wuchert). Літературні метафори груп 2 та З, межі між якими досить відносні, відтворюють чотирма різними спосо­бами: точним перекладом, субституцією, парафразою та компенсацією.

1) точний переклад {sensu stricto): образ вихідної метафори переда­ється повністю засобами перекладної мови (на кшталт kдmpfen wie ein Lцwe = боротися мов лев; M.Frisch: und das Schweigen wucherte, ein Schweigen, das schlimmer war als ein Zank = engl. And the silence proliferated, a silence that was worse than quarrelling);

2) субституція полягає в заміні образу ВМ типовим образом ПМ (М. Frisch: und in der Mitte glitzert ein grьnes FlьЯchen, das die Richtung nach den groЯen Ozeanen verrдt = while in the centre there

 

glitters a river that revealsthe direction in which great oceans lie; dumm wie ein Ochse = дурний, мов осел);

3) парафраза полягає у відтворенні метафори необразними засоба­ми ПМ {dumm wie ein Ochse =дурень);

4) компенсація полягає в тому, що неметафоричний елемент оригі­налу замінюється метафорою у перекладі (базіка = geschwдtzig wie eine Elster).

На думку Р. ван ден Брока та У. Кьєр, якщо метафора не містить етнонаціонального компоненту, то найлегше перекласти авторські, дещо складніше - конвенційні, і досить складно - лексичні метафо­ри. Підставою для цього є те, що, хоча останні звично мають певні лексикографічні відповідники, внутрішні форми, на яких будується гра слів, можуть не збігатися {проявлятися, тобто "стати явним" та sich ereignen: "постати перед очима"). Дослідження У. Кьєр, проведене на матеріалі 1600 німецько-датських прикладів, переконливо засвідчили, що переклад зберігає лише 2/3 метафор оригіналу, тобто перекладач в третині випадків застосовує парафразу (спосіб 3). Найчастіше при перекладі метафор уживається спосіб 1 (50 %), менше спосіб 2 (18 %) та 4 (від 3 % до 9 %). Уживання метафор при перекладі, за цим же до­слідженням, значною мірою залежить від самого перекладача.

За спостереженням Н. Любімова, при перекладі метафор слід до­тримуватися почуття міри, тобто і не пригладжувати автора, і не при­думувати нового. Перекладаючи латиноамериканського письменника, він на перший погляд виявив сміливий образ на кшталт раннього Мая-ковського, що буквально означав таке: "Сонце виривало відблиски від стекол автомобіля". Лише згодом, неправомірно акцентувавши цю ме­тафору в перекладі, він збагнув, що цей вираз був звичним штампом типу "сонце відсвічувало".