Ми будемо вважати за текст лише такий набір слів і граматичних категорій, в якому є логічно оформлена думка про наше середовище.

Звісно, що думка про дійсність може бути різною за змістом та сти­льовим оформленням, що потребує вирішення наступної проблеми про різновиди тексту.

Лише тепер є сенс повернутися до прикладів щодо нісенітниць О. Кручених, П. Целана, Л. Костенко та ін. Чи є у процитованих з їхніх виробів рядках думка про наше середовище, тобто чи можна їх оцінити як тексти? Звичайно, є, але вона випливає не з семантики використа­них ними слів, як у класичній поезії, а з типу зв'язку між лексемами, який є однаковим для будь-якого опусу будь-якого ремісника вказано­го безглуздя: не логіка поєднання слів, а лише морфологія (і частково синтаксис), котра і символізує абсурдність (так вважає творець опусу) навколишнього світу або його занадто герметичну складність для розу­міння. Констатація абсурдності соціального буття або його незрозумі­лої ускладненості і є думкою про наше середовище, але вона подається автором настільки узагальненою, що немає сенсу шукати в її втіленні у конкретного автора будь-які додаткові нюанси (наприклад, "не слово, а звук або склад є сировиною поезії" - це у О. Кручених та А. Вве-денського, "не думка, а звукопис є суттю поезії"" - це у Л. Костенко, "не семантика, а графіка є сенсом поезії"" - це у Т. Ульріха, "не прозо­рість думки, а герметичність є принципом поезії"" - це у П. Целана та Й. Бродського тощо).