рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Поняття основних прав людини

Поняття основних прав людини - раздел Образование, Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави Основні Права Людини — Це Певні Можливості Людини, Котрі ...

Основні права людинице певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та роз­витку в конкретно-історичних умовах, об'єктив­но визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і ма­ють бути загальними та рівними для всіх людей.

Отже,по-перше, це певні свободи людини, тоб­то її спроможність діяти певним чином або ж утри­муватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечи­ти собі належне існування, розвиток, задоволення тих потреб, які сформувались. І якщо йдеться про основні права, то під ними слід розуміти саме такі можливості, без котрих людина не може нормаль­но існувати. Що значить «нормально»? Відповідь на це запитання зумовлюється біологічною і соціального обґрунтованістю потреб людини. Варто

 

 

наголосити, що самі потреби як результат історич­но-природного та соціального розвитку людини не є незмінними.

По-друге, зміст і обсяг можливостей людини за­лежать насамперед від можливостей усього сус­пільства, головним чином від рівня його економі­чного розвитку. І з цього боку права людини — явище цілком соціальне: породжуються вони са­мим суспільством.

По-третє, ці можливості за їх основними, «по­чатковими» показниками, «дозами» мають бути рівними, однаковими в усіх людей. Лише тоді во­ни будуть правовими (від слів «правильний», «справедливий», «праведний» тощо).

Тому,по-четверте, вони не повинні будь-ким відчужуватись, відбиратись, відтак не можуть во­ни бути і «дарунком» з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи.

У різних організаціях (зокрема міжнародно-правових) та в національному законодавстві, в на­уковій, публіцистичній літературі часто-густо вжи­вається вираз «права і свободи людини». Проте відмінність між правами і свободами як соціальни­ми явищами, а також між відповідними поняття­ми (якщо не вважати їх тотожними) ще й донині однозначно не з'ясована навіть на загальнотеоре­тичному рівні. Тому терміни «права» і «свободи» практично використовуються як синоніми. І якщо зміст поняття прав людини розкривається тут через філософську категорію «можливостей», то така йо­го інтерпретація обіймає мабуть також і поняття свобод людини.

Розуміння прав людини як її певних можливо­стей можна зустріти, так чи інакше, у працях пле­яди юристів, суспільствознавців. Що ж до інших інтерпретацій даного поняття у сучасній науковій літературі, зазначимо лише, що вони можуть бути зведені у найзагальнішому вигляді до таких:

1) права людини — це певним чином внормова­на її свобода;

2) права людини — це певні її потреби чи Інтереси;

3) права людини — це вимоги про надання пев­них благ, скеровані суспільству, державі, законо­давству;

4) права людини — це певний вид (форма існу­вання, спосіб прояву) моралі.

Усі зазначені підходи (окрім першого) відобра­жають, як видається, досить суттєві, проте не он­тологічні, не «субстанціональні» статуси досліджу­ваного феномена. І тільки категорія можливості (свободи) дозволяє найбільш адекватно відобразити саме онтологічну соціальну сутність прав людини.

3. Класифікація основних прав людини

Ця класифікація набуває практичного значен­ня, зокрема, при побудові Конституції та інших за­конів будь-якої держави (в тому числі України), оскільки здатна сприяти забезпеченню повноти й обґрунтуванню послідовності викладу таких прав у законодавстві.

Що ж стосується прийнятих у 1966 р. Міжнарод­них пактів про права «соціальні, економічні і куль­турні», а також про права «громадянські і політич­ні», то видова класифікація, відображена у цих на­звах, котра хоч і означала на той час значний крок уперед, зараз уже навряд чи видається взірцевою з точки зору суспільної науки і не завжди здатна за­довольнити право регулятивну практику. Зокрема не можна не відзначити, що всі права людини є со­ціальними у тому відношенні, що вони обумовлені соціумом, суспільством, як за змістом, так і за за­собами їх здійснення. З цієї позиції, «несоціальних» прав людини (особи) взагалі існувати не мо­же. Стосовно ж так званих громадянських прав, то таке поняття (як і сам термін) пов'язується, асоці­юється природним чином з правами саме громадян тієї чи іншої держави (тобто не всіх, не будь-яких людей). А тому зазначене поняття не є тотожним поняттю особистих (точніше — особистісних) прав людини.

Розмежувати основні права за певними група­ми можна насамперед за змістом (характером)

потреб людини, котрі цими правами забезпечу­ються. Тоді класифікація матиме такий вигляд:

фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто жит­тєві) права — це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біо­логічних, матеріальних потреб (зокрема права на життя; фізичну недоторканність; вибір місця про­живання; безпечне природне середовище; житло;

належний рівень, матеріального забезпечення; вла­сність на предмети споживання; медичне обслуго­вування та інші види соціального захисту);

особистісні права — це можливості збережен­ня, розвитку і захисту морально-психологічної ін­дивідуальності людини, Її світогляду та духовності (зокрема, право на ім'я; честь і гідність; свободу су­мління, переконань та їх прояву й поширення); .

культурні (гуманітарні) права — це можли­вості збереження і розвитку національної самобут­ності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому вдосконаленні (зокрема, право на освіту й вихован­ня; користування надбаннями культури і мис­тецтва; наукову, технічну і художню творчість; ав­торські права);

економічні права — це можливості людини ре­алізовувати свої здібності, здобувати засоби для іс­нування, беручи участь у виробництві матеріаль­них та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва; здобуття професії; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; спри­ятливі умови та справедливу оплату праці; відпо­чинок і дозвілля);

політичні права — це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а та­кож громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, право на громадянство та правосуб'єктність;

участь у формуванні представницьких органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування; участь у державному управлінні суспільством; участь у ство­ренні й діяльності громадських об'єднань; державний захист від порушень прав і свобод людини).

Не заперечуючи принципу неподільності та вза­ємозалежності усіх груп основних прав людини, не можна, однак, вважати, що всі вони є цілком рівно­цінними для забезпечення її існування і розвитку. Тому й послідовність їх викладу не повинна бути довільною, «випадковою»: вона має так чи інакше зважати на певну нерівнозначність прав людини і відображати її.

Крім наведеної класифікації, всі права людини можуть розподілятися на певні види і за іншими критеріями, а саме:

- за значенням для їх носія —основні (безумов­но необхідні для його існування та розвитку) іне­основні (які не є життєво необхідними);

- за характером, способом здійснення —ак­тивні (свобода «для», тобто для вчинення актив­них дій) іпасивні (свобода «від», тобто від втру­чання, перешкод з боку інших суб'єктів);

- за суб'єктним складом здійснення —індиві­дуальні (здійснюються лише одноособовими ді­ями — наприклад, право на свободу переконань, думок, на виховання своєї дитини),колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права — наприклад, право на утворен­ня громадських об'єднань, проведення мітингів, де­монстрацій) і, так би мовити,змішані (здійснюють­ся як індивідуальними, так і колективними діями).

4. Міжнародно-правові засоби, призначені для забезпечення і захисту основних прав людини

Усі сучасні держави залежно від стану дотри­мання ними основних прав людини можна розділи­ти на три групи:

1. Тоталітарні держави, які відверто нехтують правами людини (М'янма (Бірма), Ірак, Судан, Заїр).

2. Держави, котрі декларують, визнають зага­лом всі основні права людини, проте ще не створи­ли усіх належних механізмів для їх дотримання (Україна, Росія, деякі країни Східної Європи, ряд

держав Центральної і Латинської Америки, які звільнилися від диктатури).

3. Держави, де існують досить розвинені правові інститути із захисту прав громадян, хоча й там є порушення прав окремих меншин (ФРН, Франція).

Таке становище вимагає використання у різних країнах засобів міжнародного контролю за дотри­манням прав людини. До них належать:а) міжна­родно-правові акти, які вміщують правила діяль­ності, формулюють права і обов'язки відповідних суб'єктів (конвенції, пакти, угоди, договори тощо), а також міжнародні документи, які звичайно не вміщують норм, правил поведінки, безпосередньо не формують прав і обов'язків (зокрема декларації, заяви, меморандуми);б) міжнародні органи спос­тереження, контролю за дотриманням основних прав людини (комісії, комітети) та захисту цих прав (суди, трибунали).

Серед усіх цих засобів слід також розрізняти «всесвітні» (тобто такі, які створені і використову­ються світовим співтовариством в особі Організації Об'єднаних Націй, її компетентних органів або під її егідою) і «регіональні» (або, умовно кажучи, кон­тинентальні).

Засоби всесвітнього співтовариства

а) Міжнародно-правові акти, документи:

Загальна декларація прав людини (1948 р.);

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права(1966 р.);

Міжнародний пакт про громадянські і політич­ні права (1966 р.);

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;

Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.);

Декларація про право на розвиток (1986 р.);

Декларація і План дій другої Всесвітньої конфе­ренції з прав людини (1993 р.).

б) Міжнародні органи:

Комісія з прав людини Економічної і Соціальної Ради00Н;

Комітети 00Н з прав людини; економічних, соціальних, культурних прав; ліквідації расової дискримінації; ліквідації дискримінації жінок;

Центр з прав людини Відділення 00Н у Женеві;

Верховний Комісар 00Н з прав людини;

Верховний Комісар 00Н у справах біженців.

Регіональні (континентальні) засоби

Європа

а) Міжнародно-правові акти, документи:

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (прийнята Радою Європи, до складу якої тоді входило 11 країн, в Римі у 1950 р.; зараз до складу Ради Європи входять понад 40 кра­їн, у тому числі й східноєвропейські);

Європейська соціальна хартія (Турін, 1961 р.);

Заключний акт Наради з безпеки і співробіт­ництва в Європі (НБСЄ) (підписаний 35 державами в Гельсінкі у 1975 р.);

Підсумковий документ Віденської зустрічі дер­жав — учасниць НБСЄ (1989 р.);

Хартія основних соціальних прав робітників Єв­ропейського Економічного Співтовариства (Страс­бург, 1989 р.);

Паризька хартія для нової Європи (НБСЄ, 1990 р.);

Документи Конференцій з людського виміру за­гальноєвропейського процесу держав — учасниць НБСЄ (Паризької (1989 р.), Копенгагенської (1990 р.). Московської (1991 р.);

Заключний документ Гельсінської наради дер­жав — учасниць НБСЄ «Виклик часу перемін» (1992 р.).

б) Міжнародні органи:

Європейський суд з прав людини;

Комісар Ради Європи з прав людини.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави

Зміст.. Частина перша права людини і правова держава теоретико методологічні основи Тема Основні права людини як загальносоціальне явище..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Поняття основних прав людини

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Америка
а) Міжнародно-правові акти, документи: Американська декларація прав та обов'язків людини (прийнята Організацією Американських Держав (ОАД), до складу якої входять понад ЗО

Загальне поняття й ознаки держави
Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеки суспільства здійснює керівни

Виникнення держави
Причини виникнення первісної (архаїчної) держави. Первісні людські спільності, які формувались спочатку тільки на кровноспоріднених зв'язках (роди), були, безперечно, соці

Тема 6 Форми держав
Загальновизнано, що центральна й найважливі­ша проблема політичного життя кожного суспіль­ства — це питання про державну владу. У практич­ній, зокрема організаційно-юридичній площині, вона трансфор

Види демократи
Демократія розрізняється: 1) за формами здійснення — пряма (влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі всього народу або певної соціальної групи); непря­ма (влада здійснює

Правовий (юридичний) статус особи
Правовий статус особи —це комплекс її суб'єк­тивних прав та юридичних обов'язків. Правовий статус можебути загальним, сп

Тема 12
Об'єктивне юридичне право у соціальній системі суспільства Положення, викладені у даному розділі, про­довжують розкривати місце і роль права у суспіль­ному житті, виявляют

Тема 13
Історична типологія об'єктивного юридичного права. Сутність права соціально-демократичної орієнтації Практичне значення положень, викладених у да­ній темі, полягає насампе

Тема 14
Правотворчість. Зовнішні форми об'єктивного права Значення наукових положень, викладених у да­ній темі, найбільшою мірою виявляється на прак­тиці тоді, коли доводиться бра

Форми права
Оскільки юридичні норми мають стати відоми­ми тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони по­винні бути певним чином проявлені зовні, об'єкти­вовані, то

Тема 15
Правова система і система права. Система законодавства та систематизація нормативно-правових актів Практичне значення викладених у даній темі наукових положень визначаєтьс

Система законодавства
Якщо поняття системи права відбиває суттєву властивість змісту об'єктивного юридичного права, то поняття системи законодавства відображає специфіку його форми. ' Сист

Види правових норм
Правові норми розрізняються: 1) за суб'єктом правотварчості — норми ор­ганів державної законодавче* влади; норми гла­ви держави; норми органів державної виконав

Загальна характеристика застосування правових норм
Основний зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить як­раз застосування ними правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у наступній) зосереджують­ся хіба щ

Загальна характеристика тлумачення правових норм
Об'єктивна необхідність тлумачення юридич­них норм зумовлюється насамперед тим, що вони формуються, виражаються за допомогою зазвичай вкрай загальних, абстрактних понять, а також полісемічних, бага

Загальна характеристика правопорушень
Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільна шкідливим чи небезпечним. Соціальна сутність правопорушення —

Причини правопорушень
Причини правопорушень — це ті явища соці­альної дійсності, які спричинюють (або полегшу­ють) вчинення правопорушень. Причини правопорушень розподіляються:

Тема 21
Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність Матеріал цієї теми — підсумкової у даному роз­ділі курсу — призначений інтегрувати і піднести на новий, більш

Загальна характеристика правового регулювання
Як зазначалося в темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність ти цілісність становлять правову систему. Основна її частина ви­користовується насамперед органами держави(а

Загальнотеоретична характеристика
1. Поняття і структура юридичної науки Юридична наука — це система об'єктивних соціальна значущих знань про закономірності пра­ва і держави (державно-п

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги