рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Виникнення держави

Виникнення держави - раздел Образование, Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави Причини Виникнення Первісної (Архаїчної) Держави. П...

Причини виникнення первісної (архаїчної) держави.

Первісні людські спільності, які формувались спочатку тільки на кровноспоріднених зв'язках (роди), були, безперечно, соціальне однорідними утвореннями: групи людей, що існували всередині спільноти, виділялись виключно за біологічними властивостями (стать, вік, фізичний стан тощо). Тому й органи управління таким суспільством (збори сородичів, старійшина роду та ін.), а також загальні правила поведінки (звичаї, ритуали, тра­диції, табу), які діяли у ньому, виражали інтереси всіх його членів-сородичів.

Та внаслідок повільного, але неминучого, «не­відворотного» розвитку й ускладнення суспільно­го виробництва, а відповідно, і всього суспільного життя, об'єктивно виникають такі соціальне не­обхідні потреби, функції, на реалізації яких почи­нають зосереджуватись лише окремі члени роду, племені. Формуються, отже, хай спочатку і неве­ликі, групи людей, за котрими поступово закріп­ляються ці «ролі», котрі здебільшого вже «спеціа­лізуються» на вирішенні саме загально соціальних справ. До останніх насамперед належать: а) уп­равління — організація, координація діяльності сородичів, соплемінників; б) шаманство — риту­ально-обрядові, релігійні функції; в) військове ке­рівництво — організація захисту від завойовників та ін.

У таких «управлінців», певною мірою вже від­окремлених від «звичайних» членів спільноти, ви­никають, окрім загальносуспільних, ще й спе­цифічні групові інтереси, а отже, спільнота посту­пово стає мірою соціально неоднорідною. І це, як свідчать дані сучасної етнографії, археології, ста­родавньої історії, може відбуватись ще до суспіль­ного розподілу праці (зокрема, на скотарство та землеробство) і до виникнення приватної власності на засоби виробництва (але за наявності надлишко­вого продукту).

Зазначені угруповання утворюють, можна ска­зати, прошарок племінної бюрократії (управ­лінської, військової, релігійної), який здійснює ке­рівництво суспільством вже не тільки у його за­гальних інтересах, але, так чи інакше, й у власних корпоративних інтересах. Остання обставина якраз і становить ту суттєву відмінність, котра відрізняє цю організацію управління від організації публіч­ної влади у соціально однорідному (первіснооднорідному) суспільстві. Тому ця організація має бути відображена спеціальним поняттям, що йому відповідає сьогодні термін «держава».

Отже, якщо не вважати племінну бюрократію соціально-економічним класом у традиційно-марк­систському розумінні цього поняття (ця частина суспільства, вже посідаючи специфічне місце у си­стемі розподілу матеріальних благ, соціальних функцій, «ролей», прав і обов'язків, все ж не від­різняється від інших своїм відношенням до засобів виробництва), можна констатувати наявність до­класової держави — держави племінної бюро­кратії. Вона була, за її соціальною сутністю, ор­ганізацією публічної (політичної) влади доміную­чої верхівки племінного соціально-неоднорідного суспільства. До речі, про архаїчну докласову дер­жаву писали такі вчені як Ф. Енгельс у книзі «Ан-ти-Дюрінг» (1878 р.) та М. С. Грушевський у праці «Початки громадянства (генетична соціологія)» (1921 р.). А якщо вважати племінну бюрократію

соціальним класом, тоді таку організацію треба буде розглядати як класову державу.

З виникненням приватної власності на засоби виробництва, яка поступово зосереджується насам­перед у руках зазначеного прошарку суспільства, а далі, з виникненням класів рабовласників і рабів деяких країнах — класів феодалів і кріпосних), соціальна сутність держави змінюється: остання стає організацією політичної влади рабовласників (або ж відразу феодалів).

Чимало таких держав згодом підкоряли собі інші народи (як державні, так і бездержавні) або ж самі втрачали незалежність внаслідок воєн чи ін­ших історичних подій.

Причини утворення національної держави

Згодом, коли набирали сили такі нації, що жи­ли компактно на своїй історичній території, та вна­слідок конкретних історичних причин перебували у складі інонаціональних або багатонаціональних держав, відносно самостійним чинником утворення нових держав ставало здійснення такими націями (народами) їх права на політичне самовизначення. За певних обставин цей чинник може набувати ви­рішального значення і вести до формування націо­нальних держав. Згадані держави утворювалися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних формувань (за останнім варіантом відбувається нині утвердження незалежності дер­жави Україна).

Втім, і «національні» держави завжди виника­ють у суспільстві, яке є соціально неоднорідним.

Зовнішніми (формальними) реквізитами націо­нальної приналежності держави мають бути, як правило, певні історично зумовлені її офіційні сим­воли: прапор, герб, гімн.

Ознаки, котрі відрізняють державу від інших організацій у соціальне неоднорідному суспільстві:

- у кожній країні із соціально неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава, а організацій — багато;

- тільки держава виступає офіційним представ­ником усього суспільства; всі ж інші організації репрезентують лише його частину;

- тільки держава може вирішувати загально­суспільні справи — інші ж організації вирішують справи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства;

- держава має у розпорядженні для виконання своїх завдань та функцій специфічний апарат, який володіє владними повноваженнями і має матеріаль­ні засоби для реалізації цих повноважень;

- тільки держава може встановлювати загаль­нообов'язкові для всього населення правила по­ведінки — юридичні норми (право як спеціально-соціальне, юридичне явище);

- тільки державна влада характеризується су­веренітетом. Його ознаки:

- верховенство влади; повнота влади; самостій­ність і формальна незалежність влади від будь-якої іншої організації (або особи) як у даній країні, так і за її межами.

Аналізувати співвідношення національних (етнічних) та соціальних коренів, аспектів будь-якої держави можна, виходячи з таких загальних положень:

1. Майже в кожній утвореній за новітню історію державі її народ (населення) є етнічно не­однорідним, складається, так чи інакше, з різних національно-культурних спільностей.

2. Кожна з таких етнічних спільностей, як пра­вило, соціально неоднорідна, поділяється на певні класи, стани, прошарки, інші утворення, групи.

3. Не існує частин суспільства (класів, верств тощо), які були б етнічно нейтральними, «дистиль­ованими», цілком позбавленими національних вла­стивостей, рис.

Цим об'єктивно й зумовлюється складне перепле­тіння, діалектична взаємообумовленість, взаємоза­лежність соціальних і національних засад у сутності будь-якої держави (зокрема, сучасної України).

У наведених положеннях поняття нації, націо­нальної приналежності використано в його суто етнічному розумінні. Але й у цьому випадку слід за­уважити, що національність (національна належ­ність) людини, групи людей — це об'єктивний ре­зультат передусім (хоча й не тільки) її реальної конкретно-історичної соціалізації; він виявляєть­ся, головним чином, в її соціальне (а не біологічно) обумовлених, тобто «вирощених» певним соціумом (а не генами), властивостях. Саме внаслідок цього, по-перше, для визначення національної приналеж­ності людини або групи людей їхні біологічні, фізіологічні та інші позасоціальні властивості мо­жуть мати лише допоміжне, другорядне, проте аж ніяк не вирішальне значення.

По-друге, навряд чи може існувати єдиний, уні­фікований еталон (універсальний набір, «пакет» показників) приналежності людини до певної на­ції, особливо якщо окремі її частини протягом значного періоду існували у суттєво відмінних со­ціальних умовах. У цьому випадку можна говори­ти про різновиди певної нації (етносу), які є істо­рично рівнозначними, «рівноправними» і не мо­жуть порівнюватися, а тим більше протиставлятись один одному з позицій національної «чистоти».

А по-третє, одна й та сама людина, яка перебу­ває, особливо з дитинства, у багатонаціональному середовищі, оточенні, може в процесі становлення, формування, розвитку своєї особистості засвоювати різні етнокультурні ролі, надбання, здатна ставати носієм декількох (хоча й у різних «дозах») національно-культурних рис, особливостей, пара­метрів, менталітетів. І вона проявляє їх (хоч і не­рівномірно, нерівноцінно) у відповідних етнокуль­турних режимах, ситуаціях, відносинах.

Очевидно, що тоді як осіб без національності, тобто абсолютно позбавлених яких би то не було об'єктивних національних рис, не існує, то особи, які є носіями властивостей кількох націй, досить поширені (у тому числі в Україні).

Проте існує ще й інше розуміння поняття на­ції — у її політичному, державно-громадянському вимірі, деякою мірою «юридизоване», а саме: на­ція — це спільність громадян даної держави. Саме

така позиція знаходить сьогодні все ширше виз­нання й підтримку державного керівництва сучас­ної України.

3. Види типів держав за їх сутністю

Типологія теорія про типи тих чи інших явищ. Типологія держав призначена класифікува­ти, «розподіляти» всі держави, що існували в іс­торії людства або існують і зараз, на такі види, групи, класи, котрі дають змогу розкрити їх соці­альну сутність.

Соціальна сутність держави (а втім, як і будь-якого іншого соціального явища) полягає в її здат­ності задовольняти певні потреби та інтереси тієї чи іншої спільності (соціальної групи, частини, а іноді й усього суспільства). Отже, розкрити соціальну сутність держави означає виявити і вказати, інтере­си і волю якої саме частини суспільства (класової, національної чи іншої) виражає, задовольняє дана держава. А досягнути цього можна тільки шляхом наукового, теоретичного дослідження держави, причому здійснюваного на основі соціальне зміс­товного, соціальне сутнісного підходу (відомо, що її офіційна назва, словесна «самореклама», як свід­чить історія, не стільки розкривала, скільки прихо­вувала, маскувала її справжню роль); і якби декла­ративна «зовнішність» держави, її термінологічна самооцінка завжди відповідали суті цього явища, потреби в науці, мабуть, не виникало б).

Розподіляти держави на певні різновиди (типи, класи) можна, ясна річ, і за іншими критеріями, зокрема, за методами здійснення влади (демокра­тичні і тоталітарні), за характером та рівнем тех­нічного, технологічного розвитку суспільства (до-індустріальні, або аграрні, індустріальні, постіндустріальні, чи, як сьогодні іноді висловлюються, інформаційні), за ставленням держави до релігії (теократичні, світські, атеїстичні), за географічним розташуванням (східні й західні; європейські, азіатськіта ін.) тощо.Усі зазначені класифікації

 

 

можна зустріти у давній та сучасній літературі. Однак жодна з подібних типологій, відображаючи, безперечно, досить важливі риси, параметри дер­жави, не дає відповіді на питання,— волю якого населення, якої його частини виражає даний різно­вид держави. А без такої відповіді соціальна сут­ність того явища, котре відображається поняттям держави, залишається нерозкритою, «прихова­ною». Тому згадані класифікації не можуть замі­нити такої типології держав, яка б фіксувала відмінності між ними саме з точки зору їх соціаль­ної сутності. Історія існування держав — це, як правило, історія зміни їх соціальної сутності. Тому й типи держав є їх історичними типами.

Історичний тип державице система суттє­вих рис, притаманних усім державам, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин і які виражають соціальна змістовну (зокрема, кла­сову) сутність і соціальне призначення держави.

Основні причини зміни типів держави:

- розвиток продуктивних сил і відповідна зміна виробничих відносин;

- зміна соціальної (зокрема, класової) структу­ри суспільства; зміна панівного, домінуючого в економіці класу або іншої панівної, керівної групи населення, виникнення нового співвідношення класових та інших соціальних сил;

- перехід державної влади до представників ін­шого класу (частини класу, союзу класів) або іншої соціальної групи, а отже, зміна соціальної сутності держави.

При цьому слід пам'ятати, що хоча й має місце залежність держави насамперед від панівної, чи домінуючої, групи (класу) в суспільстві, проте дер­жава є відносно самостійним утворенням.

Ознаки відносної самостійності держави:

організаційна відокремленість її від суспільства в цілому, від будь-яких груп і класів (зокрема, від панівного, домінуючого); і

наявність власної внутрішньої будови(структу­ри) та особливих, специфічних інтересів;

залежність не тільки від домінуючого класу, до­мінуючої групи,але, тієючи іншою мірою, й від інших груп суспільства (зокрема, від національних чи етнічних спільностей);

залежність не тільки від співвідношеннякласо­вих та інших соціальних сил всередині країни, а й від зовнішньополітичних умов і подій;

необхідність виконувати не тільки суто класо­ві, групові, а й загальносоціальні функції.

Внаслідок цього, існували, існують і будуть іс­нувати держави так званого перехідного типу. Во­ни, як правило, виражають волю кількох спільно­стей (класів, націй, верств, груп) або ж волю час­тини певної спільності.

У різні епохи існували наступніісторичні типи держави: племінно-бюрократичний, рабовласниць­кий, феодальний, буржуазний. Така класифікація зумовлюється тим, що саме вказані соціально-еко­номічні спільності, класи — племінна бюрократія, рабовласники тощо — були домінуючою частиною населення у тому чи іншому суспільстві на певному етапі його історичного розвитку. Крім зазначених (та деяких інших перехідних) типів держави, вже відомих в історії людства, є підстави прогнозувати утворення у майбутньому держави так званого со­ціально-демократичного типу — держави трудів­ників-власників.

Між названими «чистими» типами держави, як правило, існували (а подекуди і нині існують) дер­жави перехідних, так званих «змішаних» типів. До останніх належить, зокрема, ті сучасні держа­ви, які обрали орієнтиром для свого розвитку пра­вову державу соціальної демократії.

Типологічна приналежність держави відобра­жає її соціально-змістовну сутність, так би мовити, у статиці. А в динаміці, в «роботі» держави така сутність розкривається через реалізацію її основ­них функцій.

4. Функції держави

Функції державице основні напрямки діяль­ності держави, які розкривають її соціальну сутн­ість і призначення в суспільстві.

Види функцій держава:

1) за соціальним значенням державної діяльнос­ті — основні (безпосередньо характеризують соці­альну сутність і призначення держави) і неосновні (не розкривають безпосередньо її соціальної сутності);

2) за територіальною спрямованістю — внут­рішні і зовнішні;

3) за сферою суспільного життя — гуманітарні, економічні, політичні;

4) за часом виконання — постійні (здійснюють­ся протягом усього часу існування даної держави), тимчасові (здійснюються протягом лише певного відтинку часу, наприклад, під час стихійного ли­ха, війни).

Тема 5 Сутність сучасних держав соціально-демократичної орієнтації

Знання про сутність сучасних держав озброю­ють державних службовців, юристів розумінням справжньої соціальної ролі їх професійної діяль­ності в суспільному житті, відчутно впливають на ставлення людини до держави — до її політики, діяльності, до її різноманітних органів, службових і посадових осіб.

Викладені тут положення дають змогу зро­зуміти, якою саме має бути держава, що прагне стати правовою і демократичною; на що можна спо­діватися, розраховувати людині, яка у такій дер­жаві проживає. Отже, ці положення можна вико­ристовувати як концептуальні критерії для оцінки того, якою мірою діяльність держави відповідає її

деклараціям, проголошеним цілям і намірам, для визначення повноти й ефективності виконання нею основних функцій.

1. Майбутня держава соціально-демократичного типу: сутність і передумови

У першій половині XX ст. в багатьох країнах світу розпочався поступовий, здійснюваний різни­ми шляхами, засобами і темпами перехід від тра­диційно буржуазного суспільства (суспільства спо­чатку «вільного», а потім монополістичного капі­талізму) до громадянського суспільства соціальної демократії — суспільства трудівників-власників. Саме останньому має відповідати правова держава, котра водночас не може не бути державою соціаль­ної демократії.

Громадянське суспільствоце спільність вільних, рівноправних людей та їхніх об'єднань, яким держава забезпечує юридичні можливості бу­ти власником, а також брати активну участь у політичному житті.

Основні ознаки громадянського суспільства:

- людина, її інтереси, права, свободи є голов­ною його цінністю;

- рівноправність і захищеність усіх форм влас­ності, насамперед приватної (в її групових та інди­відуальних різновидах);

- економічна свобода громадян та їхніх об'єд­нань, інших суб'єктів виробничих відносин у ви­борі форм і здійсненні підприємницької діяльності;

- свобода і добровільність праці на основі ві­льного вибору форм та видів трудової діяльності;

- надійна та ефективна система соціального за­хисту кожної людини;

- ідеологічна і політична свобода, наявність де­мократичних інститутів та механізмів, які забезпе­чують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики.

Реальне здійснення основних прав кожною лю­диною можливе лише у такому суспільстві,де ліквідовано її відчуження від засобів виробництва і результатів особистої праці, а також її відчужен­ня від політичної, насамперед державної, влади. Таке суспільство може утворитися за умов, коли:

- по-перше, саме трудівники є власниками (чи то колективними, чи індивідуальними) засобів ви­робництва і результатів своєї праці;

- по-друге, такі трудівники-власники станов­лять більшість дорослого населення країни, дорос­лих громадян держави;

- по-третє, політична система суспільства (зок­рема, порядок виборів до представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування) за­безпечує вільне і адекватне волевиявлення дорос­лих громадян;

- по-четверте, такому волевиявленню населен­ня належить керівне, вирішальне значення в сус­пільному житті (через забезпечення панування за­конів держави, через їх найвищу юридичну силу);

- по-п'яте, безумовною змістовною межею во­левиявлення більшості населення є основні права людини: непорушність, незаперечність, недотор­канність цих прав має бути абсолютною. Основні права людини — це той універсальний кордон, який не може перетнути будь-яка більшість.

Сучасні тенденції соціального розвитку дозво­ляють, як видається, прогнозувати поступове утво­рення такого суспільства, де всі трудівники будуть власниками чи співвласниками (у тій або іншій формі) засобів та результатів праці. Таким чином, громадянське суспільство соціальної демократії — це, як би там не було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство (якщо мати на увазі капіталізм XVIII — початку XX ст.). А держава у такому суспільстві має бути за своєю сутністю державою трудівників-власників.

Є певні підстави для того, щоб відобразити таку державу окремим, спеціальним поняттям під умов­ною назвою «держава соціальної демократії». Можна запропонувати наступне визначення цього поняття:держава соціальної демократіїце ор­ганізація політичної влади трудівників-власників

(що складають більшість суспільства), яка реаль­но забезпечує максимальне здійснення і захист ос­новних прав людини, прав нації та народу на за­гальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності.

Викладене свідчить про соціально-змістовну єд­ність правової держави і держави соціальної демо­кратії. Власне, це той самий феномен, котрий роз­глядається у дещо різних аспектах.

Належність даної держави до певного типу виз­начатиметься, як і в інших випадках викладеної соціально-сутнісної типології держав, якісною своєрідністю (своєрідним різновидом) виробничих відносин. Йдеться про комбінацію таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (гру­пова й індивідуальна) і суспільна (державна та ко­мунальна, муніципальна). Хоча їм усім забезпечу­ватимуться формально рівні умови співіснування, проте переважна частина засобів виробництва пе­ребуватиме саме у приватній власності. При цьому трудівники — абсолютна більшість населення країни — матимуть можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами ви­робництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Таким чином, у соціальній структурі суспільства вперше кількісно переважа­тиме клас трудівників-власників.

Такого варіанта організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин в історії людства ще ніколи не існувало. Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, котрий і становитиме об'єк­тивну основу його якісно нового найчисленнішого соціального утворення (трудівників-власників) і відповідного типу держави — держави соціальної демократії.

2. Поняття і види держав соціально-демократичної орієнтації

Якісно новому станові всесвітньо-історичного розвитку людства — його переходу до громадянсь­кого правового суспільства соціальної демокра­тії — відповідає у політико-юридичній сфері і зо­рієнтований на соціальну демократію перехідний тип держави.

Держава соціально-демократичної орієнта­ції — це організація політичної влади більшості населення у суспільстві з різноманітними форма­ми приватної та суспільної власності на засоби виробництва, яка постійно поліпшує умови для здійснення основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, спра­ведливості й солідарності.

Соціально-демократичне спрямування такої держави знаходить прояв у тому, що вона:

- створює для всіх громадян формально рівні можливості участі у приватизації значної частини засобів виробництва та іншого майна, активно сти­мулює цей процес;

- послаблює відчуження людини від управлін­ня суспільством, надаючи їй можливості впливати на вироблення і здійснення державної політики шляхом участі у загальних виборах, референду­мах, діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань тощо;

- не тільки зберігає права і свободи, які були рані­ше здобуті у політичній боротьбі, але й розширює їх;

- є прямим учасником, «співорганізатором» суспільного виробництва як власник вагомої части­ни сучасних виробничих засобів;

- бере пряму участь у розподілі матеріальних благ через систему соціальних допомог, виплат, пенсій, прагнучи забезпечити мінімально необхід­ний рівень життя значної частини громадян;

- розширює сферу виконання важливих загальносоціальних функцій, що здійснюються в інтере­сах усього суспільства і питома вага яких в усій державній діяльності помітно зростає;

 

- користується підтримкою більшої частини населення країни;

- проводить миролюбну зовнішню політику, бе­ре все ширшу участь у розв'язанні глобальних, тобто загальнолюдських, проблем — екологічних, енергетичних тощо.

У сучасних умовах можна виділитидва основ­них різновиди держав такого перехідного типу:

а) держави, які існують у промислове розвине­них країнах соціальне орієнтованого, «соціалізова­ного» капіталізму;

б) держави, які існують у країнах, що перехо­дять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдо-соціалізму до громадянського суспільства і пере­творюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на ор­ганізацію влади більшості населення (зокрема, ко­лишні радянські республіки та історично ана­логічні їм держави).

3. Внутрішні завдання і функції держав соціально-демократичної орієнтації

У гуманітарній сфері:

Завдання:

- забезпечити кожній людині належні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідар­ності.

Функції:

- гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини);

- екологічна (охорона природного середовища);

- соціальна (охорона і відновленняздоров'я»соціальне забезпечення та ін.);

- культурно-виховна (освіта, виховання, розви­ток культури тощо).

В економічній сфері:

Завдання:

- сприяти формуванню соціальне орієнтованої ефективної ринкової економіки.

 

 

Функції:

- господарсько-стимулююча (створенняумовдля розвитку виробництва на основі рівноправного визнання й захисту різних форм власності на засо­би виробництва);

- господарсько-організаторська (програмування та організація виробництва на державних підприємс­твах, розпорядження об'єктами державної власності);

- науково-організаторська (організація і стиму­лювання наукових досліджень).

У політичній сфері:

Завдання:

- створювати умови для формування і діяль­ності органів державної влади на засадах демо­кратії, тобто відповідно до безперешкодного воле­виявлення більшості народу в умовах вільної діяльності різноманітних громадських об'єднань.

Функції:

- створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різ­них соціальних груп, зокрема для діяльності різно­манітних політичних партій та інших громадських об'єднань (демократизаторська функція);

- забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави (на­ціонально-забезпечувальна функція);

- охорона і захист державно-конституційного ла­ду, законності та правопорядку (охоронна функція).

4. Зовнішні функції держав соціально-демократичної орієнтації

У гуманітарній сфері:

- участь у міжнародному забезпеченні і захис­ті прав людини: допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо);

- участь у захисті природного середовища (еко­логічна функція);

- участь у міжнародному культурному спів­робітництві.

В економічній сфері:

- участь у створенні світової економічної систе­ми на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці;

- участь у розв'язанні глобальних господарсь­ких та наукових проблем (енергетичної, викорис­тання світового океану, досліджень і освоєння ко­смосу тощо).

У політичній сфері:

- організація, підтримка і розвиток міждер­жавних договірних відносин на основі загальновиз­наних принципів міжнародного права;

- оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії;

- участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети;

- участь у боротьбі з порушеннями міжнарод­ного правопорядку (у тому числі із використанням військових засобів).

Схожість, аналогічність або збіг основних функ­цій багатьох (не всіх!) існуючих сьогодні держав свідчить про зближення їх соціальної сутності і про втілення нового політичного мислення у сучасні міжнародні відносини, про посилення взаємозалеж­ності і взаємозв'язку всіх країн, про об'єктивно зу­мовлену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні надто серйозних гло­бальних проблем. Отже, людство, крок за кроком здійснює поворот до цивілізації нового типу.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави

Зміст.. Частина перша права людини і правова держава теоретико методологічні основи Тема Основні права людини як загальносоціальне явище..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Виникнення держави

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Поняття основних прав людини
Основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та роз­витку в конкретно-історичних умовах, об'єктив­но визначаються досягнутим рівнем розвит

Америка
а) Міжнародно-правові акти, документи: Американська декларація прав та обов'язків людини (прийнята Організацією Американських Держав (ОАД), до складу якої входять понад ЗО

Загальне поняття й ознаки держави
Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеки суспільства здійснює керівни

Тема 6 Форми держав
Загальновизнано, що центральна й найважливі­ша проблема політичного життя кожного суспіль­ства — це питання про державну владу. У практич­ній, зокрема організаційно-юридичній площині, вона трансфор

Види демократи
Демократія розрізняється: 1) за формами здійснення — пряма (влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі всього народу або певної соціальної групи); непря­ма (влада здійснює

Правовий (юридичний) статус особи
Правовий статус особи —це комплекс її суб'єк­тивних прав та юридичних обов'язків. Правовий статус можебути загальним, сп

Тема 12
Об'єктивне юридичне право у соціальній системі суспільства Положення, викладені у даному розділі, про­довжують розкривати місце і роль права у суспіль­ному житті, виявляют

Тема 13
Історична типологія об'єктивного юридичного права. Сутність права соціально-демократичної орієнтації Практичне значення положень, викладених у да­ній темі, полягає насампе

Тема 14
Правотворчість. Зовнішні форми об'єктивного права Значення наукових положень, викладених у да­ній темі, найбільшою мірою виявляється на прак­тиці тоді, коли доводиться бра

Форми права
Оскільки юридичні норми мають стати відоми­ми тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони по­винні бути певним чином проявлені зовні, об'єкти­вовані, то

Тема 15
Правова система і система права. Система законодавства та систематизація нормативно-правових актів Практичне значення викладених у даній темі наукових положень визначаєтьс

Система законодавства
Якщо поняття системи права відбиває суттєву властивість змісту об'єктивного юридичного права, то поняття системи законодавства відображає специфіку його форми. ' Сист

Види правових норм
Правові норми розрізняються: 1) за суб'єктом правотварчості — норми ор­ганів державної законодавче* влади; норми гла­ви держави; норми органів державної виконав

Загальна характеристика застосування правових норм
Основний зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить як­раз застосування ними правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у наступній) зосереджують­ся хіба щ

Загальна характеристика тлумачення правових норм
Об'єктивна необхідність тлумачення юридич­них норм зумовлюється насамперед тим, що вони формуються, виражаються за допомогою зазвичай вкрай загальних, абстрактних понять, а також полісемічних, бага

Загальна характеристика правопорушень
Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільна шкідливим чи небезпечним. Соціальна сутність правопорушення —

Причини правопорушень
Причини правопорушень — це ті явища соці­альної дійсності, які спричинюють (або полегшу­ють) вчинення правопорушень. Причини правопорушень розподіляються:

Тема 21
Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність Матеріал цієї теми — підсумкової у даному роз­ділі курсу — призначений інтегрувати і піднести на новий, більш

Загальна характеристика правового регулювання
Як зазначалося в темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність ти цілісність становлять правову систему. Основна її частина ви­користовується насамперед органами держави(а

Загальнотеоретична характеристика
1. Поняття і структура юридичної науки Юридична наука — це система об'єктивних соціальна значущих знань про закономірності пра­ва і держави (державно-п

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги