Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот

Націяж є сукупністю людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для усіх членів. Тобто категорія нації містить у собі два компоненти — культурно-етнічний і громадсько-політичний. Вона ніби накладається на категорію етносу, будучи, разом з тим, зовсім іншою системою виміру історичних процесів.

Нині існує два головних теоретичних підходи до визначення етносу і нації — примордіалістський і модерністський.

Примордіалістський підхід до визначення етносу і нації.

Примордіалізм— термін, який походить від англійського слова — споконвічний. Прихильники примордіалізму відстоюють ідею про те, що етнос і нація існували з давніх давен. Суть цієї теорії викладена у працях англійського етнолога Ентоні Сміта, американця Гуннара Нільссона, радянських учених Юлія Бромлея та Льва Гумільова.

У межах примордіалістського підходу виділяють два головних напрямки: соціобіологічний та еволюційно-історичний.

1. Соціобіологирозглядають етнос як спільноту індивідів, яка ґрунтується на біологічних особливостях перетворених у соціальні. Згідно з підходом Льва Гумільова, етнос є категорією не історичною, а біологічною, тобто рушіями розвитку є не соціум чи культура, а природа, то і категорія нації у його системі відсутня.

2. Еволюційно-історичний підхід, — пов'язує етнос не з біологічними аспектами існування, а з певними стадіями розвитку суспільства. Згідно з ним кожній такій стадії суспільного розвитку відповідає окрема стадія розвитку етнічності.

Можна виділити такі стадії етнічності, як плем'я, народність, нація.

Плем'я — найбільш стародавня етнічна спільнота, життя і діяльність якої була заснована на родинних і соціальних зв'язках. Кожне плем'я мало ознаки етнічної спільності: вони різнились одне від одного своїм походженням, мовою, сформованими традиціями і звичаями, поведінкою і духовною культурою.

З переходом до цивілізації, при якій розпались племена і на перший план вийшли не родові, а соціальні зв'язки між людьми, плем'я поступилось місцем іншому типу етнічної спільності — народу. На відміну від племені народи досягли в епоху цивілізації незрівнянно більшої соціально-етнічної колонізації і більш високого розвитку своєї мови, матеріальної і духовної культури.

Формування й існування народності пов'язується з суспільствами докапіталістичної стадії розвитку (рабовласництвом і феодалізмом). Націяв цьому ланцюгу виникає на індустріальній фазі розвитку соціуму, в період становлення капіталізму; саме тому нація розглядається як вища (для сучасності) форма існування етносу.

Радянський вчений Юлій Бромлей був автором офіційного, прийнятого в радянській науці визначення етносу. Згідно його теорії:

Етнос— усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві.

Конструктивістський підхід до визначення етносу і нації.

Конструктивістський напрямок в етносоціології зародився пізніше, ніж примордіалістський. Прихильники цього напрямку вважають, що етноси і нації є історичними спільнотами, які виникли на певному етапі розвитку людства на засадах не стільки спільного походження, скільки спільної культури і які так само зникнуть на якомусь наступному етапі. Етнос є результатом історичного процесу соціального конструювання, який триває багато століть.

Одним із найвідоміших представників конструктивістського підходу до розуміння етносу і нації є англійський науковець Ернстп Гелнер.

Етнічна ідентичність— відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Інтеграція(лат. integratio — поповнення, відновлення) — орієнтація на збереження етнокультурної спадщини одночасно зі встановленням широких контактів з представниками іншої культури, що сприяло б формуванню так званої «мозаїчної культури», де кожна окрема ланка зберігає свою особливість і самобутність.

Асиміляція(лат. assimilatio — уподібнення) — витіснення елементів культури меншості під тиском титульної культури та поглинання етнічних меншин культурою більшості. Інколи можлива часткова інтеграція культури меншин у простір титульної культури.

Сегрегація (лат. segregatio — відокремлення) — спроби збереження власної етнокультурної спадщини за різкого звуження контактів з представниками інших національних утворень.

Маргіналізація (лат. marginalis — межа, узбіччя) — ситуація, за якої небажання або неспроможність орієнтації на етнокультурні стереотипи більшості супроводжується в етнічній групі втратою рідної культури, мови тощо.

Етнічний стереотип(грец. stereos — твердий і typos — відбиток) — стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений образ, уявлення про певний об’єкт, продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільноти.

Народність— мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

Народ — соціально-етнічна спільність, яка включає в себе на різних етапах розвитку суспільства ті спільноти, прошарки та соціальні класи кожного етносоціального утворення, які, виходячи із свого об'єктивного становища, здатні брати спільну участь у прогресивних перетвореннях, розвитку країни в контексті конкретних історичних умов.

Нація— особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.