З перших днів існування радянської фізичної культури гімнастика служила справі всебічного фізичного розвитку трудящих, їх підготовки до соціалістичної праці і захисту Батьківщини.
22 квітня 1918 р. з ініціативи В. І. Леніна декретом ВЦВК введено загальне обов'язкове військове навчання (Всевобуч), якому було доручено готувати бойові резерви Червоної Армії. Гімнастика розвивалася під безпосереднім керівництвом Всевобучу, який створює по всій країні військово-спортивні клуби й організовує мережу короткострокових курсів для підготовки спеціалістів. Основним засобом фізичної підготовки допризовників була спортивна і польова гімнастика. Але гімнастика в ці роки відставала від потреб Радянської держави, бо Всевобуч не мав належної матеріальної бази і кваліфікованих викладачів.
Завдяки енергійній роботі керівників Всевобучу при безпосередній підтримці з боку партії і уряду в країні створюється широка мережа курсів по підготовці інструкторів спорту і гімнастики, які керували допризовною підготовкою молоді. Пізніше курси перетворюються в окружні школи фізичної освіти. Цим було створено певний фундамент для дальшого розвитку гімнастики в СРСР.
У 1920 р. в другу річницю Всевобучу відбулося велике гімнастичне свято на Ходинському полі в Москві, на якому понад 2 тис. допризовників демонстрували масові гімнастичні вправи, фігурне марширування тощо. В. І. Ленін, який був присутній на святі, дав високу оцінку такій формі масового виступу і пророкував йому велике майбутнє.
Незважаючи на деякі досягнення, у розвитку гімнастики були і дуже серйозні недоліки. Об'єднані в- райцентрах і пунктах Всевобучу, деякі старі керівники гімнастичних товариств відновлюють діяльність старих сокольських організацій, правда, під новими назвами, а іноді навіть і під старою назвою «Сокіл». У цей період меншовики Грузії створили гімнастичну організацію буржуазно-націоналістичного характеру «Шевердені» (гірський орел). Реакційною організацією було і єврейське товариство «Маккабі».
Таким чином, у цей період, крім Всевобучу, що охоплював гімнастичними заняттями широкі маси трудящої молоді, були також замкнуті, кастові реакційні організації, діяльність яких спрямовувалась проти заходів радянської влади. Завдання полягало в тому, щоб не дати контрреволюційним спеціалістам очолити керівництво гімнастикою. Велику роль у цій важливій справі відіграв ленінський комсомол. Замість старих організацій комсомол створює гімнастичні клуби юних пролетарів, що розпочали енергійну боротьбу з буржуазним впливом на молодь. Створюються гуртки фізичної культури при клубах підприємств і установ.
Для загального керівництва фізичною культурою в країні в 1923 р. була створена Вища рада фізичної культури, яку очолив Народний комісар охорони здоров'я М. О. Семашко. Працівники Наркомздороввідділу доклали багато зусиль для здійснення лікарського контролю над тими, хто займався гімнастикою. Але вони надто вузько розглядали гімнастику – лише як засіб зміцнення здоров'я і фізичних сил молоді.
У ці роки не було науково обґрунтованої системи фізичного виховання, а тому не було єдиної точки зору на питання організації і змісту занять з фізичної культури. З одного боку, пролеткультівці повністю відкидали все, що було створено до революції, вважаючи всі системи реакційними, що не відповідають завданням нової пролетарської держави. Вони навіть пропонували знищити гімнастичні прилади як шкідливе знаряддя виробництва буржуазного сокольства. Інші, навпаки, вважали, що не слід нічого нового створювати, а користуватися тими системами, які діяли в зарубіжних країнах.
У цей час зроблено було перші спроби створити науково обґрунтовану систему фізичного виховання для шкіл, відому як система Головної вченої ради (ГВР). Насправді вона мала компілятивний характер і базувалася на системах Лінга, Демені і Ебера.
Велике значення для дальшого розвитку фізичної культури і, зокрема, гімнастики має історична постанова Центрального Комітету партії 1925 р., в якій гімнастику було визнано одним з основних засобів фізичного виховання, дійовою формою згуртуванню широких трудящих мас на виконання завдань партії і уряду і засобом зміцнення міжнародних пролетарських зв'язків. Після цього рішення значно поліпшилась масова робота з гімнастики в профспілках; почали створюватись секції спортивної гімнастики, зростала кількість тих, хто займався нею. У 1930 р. таких налічувалося вже півмільйона чоловік. Розпочалася критична переробка існуючих систем гімнастики. У ці роки був покладений початок систематичному проведенню змагань з гімнастики республіканського і всесоюзного масштабів, дістають права громадянства вправи на приладах. Починає розгортатися науково-дослідницька робота в галузі гімнастики; тоді ж розроблено типову схему уроку гімнастики і класифікацію гімнастичних вправ.
У початковій і середній школі з 1926/27 навчального року введено нові програми з фізичного виховання, основним змістом яких були гімнастичні вправи. У цей період із стін інститутів фізичної культури виходять висококваліфіковані викладачі. Великий вплив на розвиток спортивної гімнастики мала Всесоюзна спартакіада народів СРСР, яка була проведена в 1928 р. в Москві. У програму спартакіади входили змагання з спортивної гімнастики, в яких узяли участь 60 гімнастів – 5 команд по 8 чоловік від Москви, Ленінграда, України, Закавказзя і Північного Кавказу і 20 гімнастів, що виступали в особистій першості.
Певне значення для дальшого розвитку гімнастики в СРСР мала науково-методична конференція з гімнастики, яка відбулася в квітні 1923 р. Вона узаконила існування секцій загальної фізичної підготовки і визначила зміст окремих видів гімнастики. Для підвищення продуктивності праці запроваджується виробнича гімнастика. З 1929 р. в Москві, а потім і в інших містах Радянського Союзу введено гімнастику по радіо, що сприяло значній популяризації її серед населення нашої країни. Широкого розвитку набувають групові заняття з основної і гігієнічної гімнастики. Виникають секції пластичної гімнастики, яка була прообразом сучасної художньої гімнастики.