РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ З 1931 Р. ДО ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.

 

Характерною рисою цього періоду був бурхливий розвиток спор­тивної гімнастики. З року в рік зростає кількість гімнастичних змагань, значно ускладнюються гімнастичні вправи і вдосконалю­ється техніка їх виконання. Безперервно збільшується кількість людей, які систематично займаються в секціях гімнастики. Секцій­на робота стає основною формою занять. Певне значення для розвитку гімнастики в СРСР мали комплекси ГПО І і II ступенів і БГПО, які було введено в 1931—1932 рр. У цей період, поряд із спортивною гімнастикою, широкого розвитку набула лікувальна, гігієнічна і виробнича гімнастика. У 1931 р. була проведена перша Всесоюзна конференція з питань виробничої гімнастики. Після цієї конференції на ряді фабрик і заводів почали широко використовувати гімнастичні вправи для зміцнення здоров'я робіт­ників і підвищення продуктивності праці.

У 1931 р. в усіх навчальних закладах введено обов'язкові заняття з фізичної культури, причому основним змістом занять були гімнастичні вправи. З найважливіших заходів для дальшого розвитку гімнастики слід назвати змагання 1932 р. і гімнастичну конференцію 1933 р., яка відбулася в Ленінграді.

У травні 1933 р. Міжнародна пролетарська спортивна органі­зація (КСІ) провела в Москві конференцію з гімнастики. На ній були присутні представники робітничих спортивних організацій скан­динавських країн, Швейцарії, Франції, Австрії. Ця конференція була першою розгорнутою нарадою з питань гімнастики, вона характеризує початок нового періоду в її розвитку. У своїх рішен­нях конференція визначила місце гімнастики в радянській системі фізичного виховання, її завдання і зміст, сформулювала основні методичні принципи; було уточнено типову схему уроку з гімнастики.

Напередодні конференції було проведено третю особисто-ко­мандну першість СРСР, в якій взяли участь 193 гімнасти. На цих змаганнях уперше виступали гімнасти за програмою майстрів спорту. У грудні 1933 р. було проведено змагання на першість УРСР з гімнастики в Харкові. Відбулися перші змагання ДСТ «Динамо». Змагання почали проводитись не лише в Москві, а й в інших містах країни: в Ростові-на-Дону, Ленінграді, Тбілісі та ін. Значною спортивною подією була спартакіада вищого і стар­шого командного складу РСЧА і їх жінок.

У 1934 р. проведено першість радянських республік: УРСР, РРФСР, Азербайджану, Туркменії, Грузії та ін.

З 1936 р. почали регулярно проводитись змагання серед шко­лярів, а з 1937 р. – серед студентів вищих навчальних закладів. Усі ці змагання сприяли популяризації гімнастики серед населення.

Для підвищення спортивної майстерності гімнастів у 1934 р. була створена спеціальна школа при Ленінградському інституті фізичної культури ім. Лесгафта, а потім такі школи організовано і в інших містах країни. Крім того, при відділах народної освіти створюються дитячі спортивні школи (ДСШ). У зв'язку з швид­ким розвитком гімнастики в країні почала відчуватись недостача викладацьких кадрів. Щоб розв'язати цю проблему, в інститутах фізичної культури введено було спеціалізацію з гімнастики, відкри­то вищі школи тренерів (ВШТ).

У 1934 р. проводиться перша Всесоюзна конференція з питань суддівства змагань з гімнастики. Вона затвердила єдині правила змагань і методику суддівства; починаючи з цього часу, публі­куються підручники і навчальні посібники, методичні розробки, програми, інструкції і правила змагань. У 1937 р. вийшов перший номер спеціалізованого журналу «Гимнастика», який відіграв знач­ну роль у дальшому розвитку гімнастики. У 1938 р. на законах російського словникового складу розроблена нова гімнастична тер­мінологія, яка відкинула стару сокольську.

Спортивна гімнастика остаточно визначилась як основний вид гімнастики. До 1941 р. кількість розрядників з гімнастики досягає сотень тисяч чоловік. Систематичне проведення першостей СРСР сприяло зростанню спортивної майстерності гімнастів. За яких-небудь десять років (1931 – 1941 рр.) складність обов'язкових і до­вільних вправ перевершила олімпійські програми. Створилися великі гімнастичні центри, збільшилася кількість майстрів спорту.

У 1935 – 1936 рр. з'явився перший варіант класифікаційної про­грами з гімнастики, якою користувалися під час проведення зма­гань на всій території Радянського Союзу. Програма дала змогу визначати технічну кваліфікацію гімнастів, скеровувати роботу з спортивної гімнастики, контролювати й обліковувати її.

У 1936 р. Всесоюзний комітет по фізичній культурі і спорту затвердив перших 15 майстрів спорту СРСР з гімнастики: Г. Бабілодзе, М. Дмитрієва, М. Кас'яника, А. Джорджадзе, А. Ібадулаєва, А. Колтановського, П. Романишвілі, М. Сірого, М. Такайшвілі, Л. Яризу, В. Голубєву, Н. Кублицьку, Н. Ломакіну, М. Тишко, І. Шефер. У цьому ж році вперше були проведені Всесоюзні зма­гання з гімнастики серед вузів і технікумів, які з того часу стали традиційними. У червні 1937 р. ВКФКдС затвердив положення про кваліфікацію гімнастів, за яким були встановлені такі розряди: майстер спорту СРСР, 1, 2 і 3 розряди.

Змагання на першість СРСР 1936 і 1938 рр. характеризуються дальшим зростанням спортивної майстерності радянських гімнас­тів. Програми змагань остаточно стабілізуються. Змістом класи­фікаційних програм стає шестиборство (вільні вправи, вправи на перекладині, брусах, кільцях, коні з ручками і опорні стрибки) як у чоловіків, так і в жінок. Значного успіху в розвитку гімнастики досягли такі міста, як Москва, Ленінград і республіки – Україна, Грузія та ін.

Період з 1931 по 1941 р. характеризується бурхливим зростан­ням спортивно-технічної майстерності радянських гімнастів, які виходять у число кращих гімнастів світу. Радянські гімнасти здо­були блискучу перемогу на III Міжнародній робочій олімпіаді в Антверпені. Вони виграли командну першість серед чоловіків і жінок, випередивши сильні команди Чехословаччини, Швеції і Фінляндії. Звання чемпіонів в особистій першості здобули М. Тиш­ко і М. Сірий. Таким чином, радянська школа спортивної гімнасти­ки стала найпередовішою в світі.

У цей час зміцнюються педагогічними і науковими кадрами кафедри гімнастики інститутів фізичної культури.

Науково-дослідні інститути фізичної культури і кафедри гімнас­тики інститутів фізкультури, особливо Московського, Ленінград­ського і Українського, активно починають займатися науковими проблемами гімнастики; вони по-справжньому стали науково-ме­тодичними центрами, які керували розвитком і вдосконаленням теорії та методики гімнастики. Інститути фізичної культури готують власні наукові кадри, цілий ряд спеціалістів захищають кандидат­ські дисертації з різних проблем гімнастики.

Поглиблена розробка основних положень теорії і методики мала великий вплив на поліпшення роботи з гімнастики в школі і вищих навчальних закладах. Удосконалюються шкільні програми, зміц­нюється матеріальна база, підвищується якість викладання. Тех­нікуми фізичної культури готують кваліфікованих спеціалістів для середніх шкіл. Розвивається також самодіяльний гімнастичний рух, створюються шкільні колективи фізичної культури, відкриваються спеціалізовані дитячі спортивні школи з гімнастики.

У цей період у систему роботи фізкультурних організацій вхо­дять фізкультурні паради з демонстрацією масових гімнастичних вправ, які перетворились у великі всенародні спортивні свята. Крім високої спортивної майстерності, вони демонстрували братерську єдність радянських республік.

З 1939 р., коли акробатика виділилась у самостійний вид спор­ту, змагання з неї почали проводити окремо, незалежно від спор­тивної гімнастики. Було розроблено положення про класифікацію акробатів, затверджено Єдину класифікаційну програму з акро­батики.

Внаслідок тривалої боротьби різних напрямів художня гімнас­тика також відокремилась як самостійний вид гімнастики з своїми специфічними засобами і методами розв'язання педагогічних та оздоровчих завдань. Велику допомогу в створенні основ радянської художньої гімнастики подав Ленінградський інститут фізичної культури з його сильним колективом спеціалістів (Ю. Шишкарьова, А. Ларіонова), а також москвичі (М. Окунєв та ін.).

Ще до початку Великої Вітчизняної війни гімнастика в Радян­ському Союзі склалась як наукова і педагогічна дисципліна. Визначились предмет і засоби гімнастики, зросла її питома вага в системі фізичного виховання. Була розроблена класифікація гімнастичних вправ, яка дала змогу виділити кілька видів гімнастики: основну гігієнічну, спортивну, художню, акробатику, спор­тивно-допоміжну, лікувальну і гімнастику на виробництві. Особ­ливо масовою стала спортивна гімнастика, яка охоплювала сотні тисяч трудящих нашої країни.

Розвиток гімнастики в цей період відіграв позитивну роль у роз­в'язанні завдань фізичного розвитку трудящих, у підвищенні фізич­ної підготовки кадрів Збройних сил СРСР, які продемонстрували мужність і високу боєздатність у роки Великої Вітчизняної війни.