Цей етап характеризується розширенням міжнародних зв'язків, дальшим розвитком різних видів гімнастики, широким розгортанням науково-дослідницької роботи і т. д. Велике значення мала II Всесоюзна конференція з гімнастики 1948 року, яка розробила і затвердила класифікацію видів гімнастики, чітко сформулювавши завдання і зміст кожного з них. Значне місце було приділено питанням тренування гімнастів. Конференція визначила, що в нашій країні склалася своя школа гімнастики. її цілеспрямованість, зміст, методика занять, система організації спортивних змагань і правила різко відрізняються від зарубіжних систем гімнастики. Разом з тим на конференції було зазначено, що гімнастика ще не стала справді масовим видом фізичної культури, зокрема мало їй уваги приділяється в загальноосвітній школі. Рішенням від 27 грудня 1948 р. ЦК ВКП(б) рішуче викрив недоліки у фізичному вихованні в країні і визначив шляхи їх усунення. У цьому рішенні підкреслено, що охоплення трудящих фізичною культурою ще незадовільне, рівень спортивно-технічних досягнень з важливих видів спорту низький, що питанням підготовки викладацьких і наукових кадрів, а також ряду інших важливих питань не приділяють належної уваги.
Вказівки Центрального Комітету лягли в основу дальшої роботи з фізичної культури, у тому числі з гімнастики. Було значно підвищено вимоги до спортсменів-розрядників, збільшено кількість змагань, вжито ряд заходів до якомога ширшого залучення трудящих до занять усіма видами гімнастики, більше уваги почали приділяти спортивно-технічній і методичній підготовці кадрів.
У 1949 р. Федерацію гімнастики СРСР було прийнято в члени Міжнародної федерації (ФІЖ), що дало право нашим гімнастам брати участь в офіційних міжнародних змаганнях: чемпіонатах світу, олімпійських іграх, кубках Європи, універсіадах. Уперше радянські гімнасти виступили в офіційних змаганнях у 1952 р. (XV Олімпійські ігри в Хельсінкі). Міжнародні товариські зустрічі, показові виступи за рубежем, допомога спортивним організаціям дружніх країн, тощо значно сприяли розвитку гімнастики в післявоєнний час.
За період з 1952 р. радянські гімнасти брали участь у змаганнях на шести чемпіонатах світу (1954, 1958, 1962, 1966, 1970, 1974), на шести Олімпійських іграх (1952, 1956, 1960, 1964, 1968, 1972) і десяти змаганнях на Кубок Європи (1955, 1957, 1959, 1961, 1963,1965, 1967, 1969, 1971, 1973). Цей період можна умовно поділити на два етапи: перший етап — з 1952 р. по 1960 р. і другий етап – з 1960 р. до цього часу. Перший етап характеризується блискучими перемогами радянських гімнастів (чоловіків і жінок) на всіх офіційних міжнародних змаганнях і товариських зустрічах, абсолютною перевагою наших гімнастів над зарубіжними. Так, на XV і XVI Олімпійських іграх чоловіча команда СРСР упевнено перемогла японських спортсменів, вигравши перше командне місце. Звання абсолютного чемпіона XV і XVI Олімпійських ігор здобув видатний радянський гімнаст В. Чукарін; на XVII Олімпіаді цей високий титул присвоєно Б. Шахліну. У жінок звання абсолютної чемпіонки XV Олімпійських ігор здобула М. Гороховська, а XVI і XVII – Л. Латиніна.
Не менш видатними були перемоги радянських гімнастів на XIII і XIV чемпіонатах світу. Вони впевнено завоювали командну першість. Абсолютними чемпіонами в 1954 р. стали В. Чукарін і В. Муратов, у 1958 –Б. Шахлін. Досить успішно виступали наші гімнасти в змаганнях на Кубок Європи; Б. Шахлін (1955), Ю. Титов (1959) виграли звання абсолютного чемпіона Європи.
Другий етап характеризується перевагою японських гімнастів (чоловіків) над радянськими і значним підвищенням спортивної майстерності гімнастів інших країн. Так, на XVII – XIX – XX Олімпійських іграх (1960 – 1968 – 1972 рр.) і XV – XVII чемпіонатах світу (1962—1970 рр.) команда Японії незмінно займала перше місце. Звання абсолютного чемпіона XVII і XIX Олімпіад виграють японці Ю. Ендо (1964 р.) і С. Като (1968 і 1972 рр.), звання чемпіона світу завоював японець Е. Кенмоцу, друге і третє місця дістались також гімнастам Японії. На чемпіонаті світу 1970 р. (Любляна) команда Японії, випередивши радянських гімнастів на 6,75 бала, завоювала 17 медалей (7 золотих, 6 срібних і 4 бронзові), а радянські гімнасти виграли тільки 6 медалей (3 срібних і 3 бронзові).
На XX Олімпійських іграх чоловіча команда СРСР у командному заліку програла японським гімнастам 7,2 бала. Особливу перевагу японські спортсмени мали у вправах на перекладині і брусах. І все ж нашим провідним гімнастам удалося завоювати 2 золоті медалі – М. Андріанову (вільні вправи) і В. Клименку (вправи на коні з ручками), а також 3 срібні і 1 бронзову медаль.
Після 1972 р. гімнасти Радянського Союзу дещо поліпшили свої досягнення. Вони є незмінними переможцями європейських першостей. Переконливою була перемога наших гімнастів в Універсіаді 1973 р., де вони завоювали командну й особисту першості.
Жіноча команда Радянського Союзу на другому етапі виступала значно краще від чоловічої. На Олімпійських іграх вона незмінно займала перші місця. Лише на XV чемпіонаті світу (1966 р.) команді гімнасток ЧССР удалося на 0,4 бала випередити команду СРСР. На чемпіонаті світу 1970 р. наша команда гімнасток повернула високий титул, випередивши команду НДР на 2,9 бала, а команду ЧССР (трете місце) – на 8,75 бала. Звання абсолютної чемпіонки світу 1970 р. здобула радянська гімнастка Л. Турищева.
Тріумфальною перемогою радянських гімнасток завершилися XX Олімпійські ігри. Вони стали чемпіонами в командному заліку та особистій першості в багатоборстві і в окремих видах програми (вільних вправах і вправах на колоді). Абсолютною чемпіонкою стала Л. Турищева.
Добрі традиції склалися у збірній команді гімнасток Радянського Союзу. З роками змінювався її склад, але вона завжди залишалась найсильнішою в світі. Так, на зміну прославленим гімнасткам попереднього покоління (Л. Латиніній, П. Астаховій, Т. Маніній та ін.) прийшла талановита молодь – Л. Турищева, Л. Бурда, Т. Лазакович, Е. Сааді, О. Корбут та багато інших, які впевнено відстоюють звання найсильніших у світі.
У шести Олімпійських іграх, розпочинаючи з 1952 р. радянські гімнасти завоювали 124 медалі, з них 45 золотих, 46 срібних і 33 бронзових, і принесли в неофіційному командному заліку найбільшу кількість очок порівняно з іншими видами спорту – 817,5 очка.
Уряд високо оцінив перемоги радянських гімнастів на міжнародній спортивній арені. Видатну радянську гімнастку Л. Латиніну нагороджено орденом Леніна і трьома орденами «Знак пошани», Б. Шахліна – орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак пошани», В. Чукаріна і В. Муратова – орденом Леніна, А. Азаряна і Ю. Титова – орденом Трудового Червоного Прапора і орденом «Знак пошани», П. Астахову і Л. Турищеву – орденом Трудового Червоного Прапора.
Під впливом міжнародних змагань зміст радянської гімнастики значно змінився. У програму жіночої спортивної гімнастики в СРСР протягом більш як 20 років входили вільні вправи, опорні стрибки, вправи на паралельних брусах, коні з ручками, перекладині, кільцях, тобто жінки працювали на тих самих приладах, що й чоловіки. Жінки – майстри спорту виконували такі складні вправи, як круги двома на коні, силою і махом стойка на руках аа брусах, сальто з перекладини і на паралельних брусах над жердинами, великі оберти на перекладині.
У свій час, коли Радянський Союз готувався вступити у ФІЖ, треба було приблизити програму змагань до міжнародної і внести відповідні зміни. У 1946 р. з жіночої програми всіх розрядів були зняті вправи на коні і всі силові вправи; замість них з 1947 р. включено вправи з рівноваги на колоді. З цього року введено відкрите суддівство змагань, вирішено проводити два змагання на першість СРСР на рік – командну і особисту. Це зумовило потребу переходу на цілорічні тренування з великими навантаженнями, що в свою чергу внесло зміни в процес спортивного тренування.
Щоб краще підготуватися до міжнародних змагань у 1951 р., з жіночої програми першого розряду виключили вправи на паралельних брусах і перекладині і ввели вправи на брусах різної висоти. Пізніше з жіночої програми були зняті кільця.
У зв'язку з тим, що програма для майстрів стала міжнародною, тепер у СРСР розробляють єдину класифікаційну програму тільки для гімнастів третього, другого і першого розрядів і кандидатів у майстри спорту.
Безперервне зростання класу роботи зарубіжних гімнастів зумовлює потребу постійно підвищувати вимоги до підготовки радянських гімнастів. Через це з року в рік змінюються трудність і зміст обов'язкових та довільних програм у вищих розрядах. Особливо зросли вимоги до акробатичної підготовки гімнастів, до точності і впевненості приземлення, складності й оригінальності зіскоків. У комбінаціях значно скорочені силові вправи і статичні положення. У зв'язку з цим за останні роки внесено великі зміни в довільні вправи. Так, у довільні вправи на гімнастичних приладах включено ряд динамічних елементів з більшою амплітудою рухів, а силові вправи і статичні положення зведено до мінімуму.
Велике історичне значення для дальшого розвитку фізичної культури і спорту і, зокрема, гімнастики має серпнева (1966 р.) постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. У цій постанові накреслено основні шляхи поліпшення фізкультурної і спортивно-масової роботи в країні.