У навчальні заклади Росії гімнастика проникає в кінці XVIII ст. Але певного поширення вона набула лише в першій половині XIX ст., коли її почали вводити в гімназії, ліцеї, університети. Статут дворянських шкіл 1828 року передбачає обов'язковість фізичних вправ для шкіл, але, незважаючи на це, гімнастика там не поширилась, бо викладання велося тільки німецькою мовою і переважно в позаурочний час. У деяких школах гімнастику було перенесено на півгодинку (велику перерву). Заняття проводили раз на тиждень і, природно, ніяких відчутних результатів це не давало.
У 1872 р. гімнастику введено вже як обов'язковий предмет у молодші класи петербурзьких шкіл і в навчальний план реальних училищ.
У 1873 р. виходить «Посібник з гімнастики для середніх і вищих навчальних закладів духовного і цивільного відомства». У цьому самому році видано посібник з гімнастики для сільських шкіл. Він містив загально розвиваючі вправи для окремих груп м'язів, вправи з рівноваги, на опір, біг, стрибки, вправи з палицями, скакалками, вправи з лазіння по драбині та ігри. Проте ці несміливі спроби ввести гімнастику в навчальні заклади мали дуже незначні наслідки. У школах не було кваліфікованих учителі» фізичного виховання, кожний учитель проводив заняття, як вважав за потрібне.
Для розвитку теорії і методики шкільної гімнастики найбільше значення мали праці П. Ф. Лесгафта (1837—1909). Він розробив свою оригінальну науково обґрунтовану теорію фізичної освіти дітей шкільного віку, яка стала першою в світі системою обгрунтованих даних з анатомії і фізіології, психології і педагогіки. П. Ф. Лесгафт – автор «Посібника з фізичної освіти дітей шкільного віку» (першої в Росії капітальної праці з фізичного виховання). Найціннішими фізичними вправами Лесгафт вважав біг, метання, боротьбу, рухливі ігри і спеціальні гімнастичні вправи, що розвивають загальну координацію рухів і здатність орієнтуватися в часі і просторі. Фізичні вправи він добирає з урахуванням анатомо-фізіологічних даних і зазначає, що такими вправами, якщо їх поступово і послідовно вдосконалювати і різноманітити, можна досягти всебічного розвитку людського організму. Лесгафт був прихильником поєднання фізичного розвитку з розвитком розумовим, моральним, естетичним і трудовим. В основу добору і систематизації фізичних вправ він поклав не формальні зовнішні ознаки самих фізичних вправ і умови їх організації, як це було в інших системах того часу, а педагогічні завдання. Лесгафт запропонував ряд цінних методичних вказівок, які випливають з його розуміння основ фізичної освіти, а саме:
1) пояснення давати коротко, виразно і доступно для учнів;
2) добиватися точного і правильного виконання учнями фізичних вправ;
3) показ вправ має бути бездоганним, точним і елегантним;
4) не спинятись довго на одній вправі, бо одноманітність швидко стомлює учнів;
5) суворо додержуватись поступовості і послідовності в збільшенні навантаження;
6) систематично повертатися до вправ, які недостатньо засвоєні;
7) вчитель не повинен вдаватись до заохочень, покарань, необґрунтованих дій і вимог;
8) учням, звільненим від фізичних вправ за станом здоров'я (за винятком серйозних захворювань), бути присутніми на уроках і стежити за заняттями.
На початку і наприкінці навчального року вчитель має сам проводити вимірювання в учнів зросту, ваги, сили, об'єму грудної клітки, шиї, кінцівок тощо. Дані проведених спостережень треба враховувати і використовувати в практичній роботі.
Лесгафт виступає проти використання в школі гімнастичних приладів (перекладини, брусів, трапецій, коня та ін.), вважаючи, що вправи на них пов'язані з надмірними відчуттями, що призводить до зниження вразливості. Крім того, вправи, які виконуються переважно з опорою на верхні кінцівки, не відповідають анатомічній будові кісток і стану кісткового апарата школярів і можуть призвести до неправильного розвитку. Він також заперечує проти виконання в школі прикладних вправ і проведення змагань, пояснюючи це тим, що вони не узгоджуються з завданнями загальноосвітніх шкіл. Великого значення Лесгафт надавав питанням виховання в учнів любові до праці. За допомогою старанної праці він намагався зміцнити в них волю і характер. Звертаючись до своїх учнів, Петро Францович рішуче наполягав: «Якщо у вас що-небудь не виходить, то треба попрацювати, а не кидати його відразу». Улюбленими висловами Лесгафта були: «Не лежати на боці», «Треба взяти себе за барки, добродію, і примусити працювати, працювати до кривавого поту».
Лесгафт глибоко аналізував структуру фізичних вправ, пояснюючи значення таких компонентів, як сила, амплітуда, напрям і швидкість. Цей аналіз разом з іншими положеннями системи Лесгафта допоміг радянським педагогам розробити найпрогресивнішу методику фізичного виховання.