ITU (International Telecommunication Union - Міжнародний Союз Електрозв'язку) - міжнародна міжурядова організація, що спеціалізується в області стандартизації електрозв'язку. Вона об'єднує більше 500 урядових і неурядових організацій. У її склад входять телефонні, телекомунікаційні і поштові міністерства, відомства і агенства різних країн, а також організації-постачальники устаткування для забезпечення телекомунікаційного сервісу. Основне завдання ITU полягає в координації розробки гармонізованих на міжнародному рівні правив і рекомендацій, призначених для побудови і використання глобальних телемереж і їх сервісів.
У 1947 р. ITU отримала статус спеціалізованого агенства Організації Об'єднаних Націй (ООН). Центральний офіс ITU розташований в Женеві (Швейцарія). Штатний склад співробітників включає 770 чоловік. Річний бюджет організації складає близько 333 мільйонів швейцарських франків.
ITU - стара міжнародна професійна організація. Вона була заснована в 1865 р. після підписання 20-у європейськими державами першої міжнародної конвенції по телеграфії. Перша назва ITU розшифровувалася як Міжнародний союз по телеграфії (International Telegraph Union). Весь час свого існування ITU несло відповідальність за розробку правив і рекомендацій, що регламентують розвиток глобальних телекомунікаційних мереж і сприяючих стандартизації телепослуг, а також стандартизації операцій по експлуатації систем електрозв'язку. ITU оперативно відстежувала новітні досягнення, такі, як, наприклад, винахід телефону і радіотелеграфії, поява супутникового зв'язку і цифрових систем передачі даних, сучасних комп'ютерних мереж і систем мобільного зв'язку, інтегруючи ці досягнення в глобальні телекомунікаційні послуги.
Своя перша назва організація зберігала до 1932 р., коли на мадридській міжнародній конференції з телекомунікацій було ухвалено рішення про зміну її назви. ITU почала називатися Міжнародним союзом по телекомунікаціях (International Telecommunication Union), що дозволило зберегти незмінній абревіатуру назви організації.
У 1956 р. в результаті чергової реорганізації ITU був сформований Міжнародний консультативний комітет з телеграфії і телефонії (International Telephone and Telegraph Consultative Committee, - CCITT), в роботах якого, зокрема, були закладені основи стандартизації технологій комп'ютерних мереж. Іншими основними підрозділами ITU у той час були: CCIR (the International Radio Consultative Committee - Міжнародний консультативний комітет з радіозв'язку) і IFRB (the International Frequency Registration Board - Міжнародний радий з реєстрації частот), а з 1990 р. і Радий з розвитку телекомунікацій в країнах, що розвиваються (Telecommunications Development Bureau - TDB).
У грудні 1992 р. на позачерговій женевській конференції була проведена структурна реформа ITU. Були створені три сектори:
· Радіокомунікації (Radiocommunication Sector або ITU-R) - сектор, що включає загальні функції комітету по радіозв'язки CCIR, а також завдання, що виконувалися радим з реєстрації частот FRB.
· Стандартизації телекомунікацій (Telecommunication Standardization Sector (TSS) або ITU-T) - сектор, який прийняв на себе функції CCITT, а також функції комітету по радіозв'язки CCIR, пов'язані з виходом засобів радіозв'язку на мережі загального користування.
· Розвитку телекомунікацій (Telecommunication Development або ITU-D) - сектор, що визначає питання стратегії і політики розвитку систем електрозв'язку.
Вищою ланкою організаційного управління ITU служить Загальна конференція (Plenipotentiary Conference), що визначає стратегічні рішення, пов'язані з напрямами діяльності і структурою організації, а також що формує виконавський орган - Раду (Council), що здійснює виконання намічених конференцією завдань. Найвищим органом управління кожного сектора є усесвітня конференція відповідної (для даного сектора) тематичної спрямованості.
Зокрема, для сектора ITU-T (також званого TSS), який представляє в даному контексті найбільший інтерес, такі конференції називаються Усесвітніми конференціями із стандартизації телекомунікацій (World Telecommunication Standardization Conferences). Одним з основних завдань ITU-T є розробка і узгодження Рекомендацій, забезпечуючих інтероперабельність телекомунікаційного сервісу в глобальному масштабі.
Для організацій, що входять до складу ITU-T визначено наступні п'ять класів членства:
· клас A - національні міністерства і відомства зв'язку;
· клас B - крупні приватні корпорації, що працюють в області електрозв'язку;
· клас C - наукові організації і підприємства, що проводять зв'язне устаткування;
· клас D - міжнародні організації, зокрема, організація ISO;
· клас E - організації з інших областей діяльності, але зацікавлені в роботі в даному секторі.
Право голосу при ухваленні рішень дається тільки представникам організацій класів A, B.
Стандарти, що приймаються, ITU-T мають статус рекомендацій.
Основна робота по розробці стандартів виконується дослідницькими групами (Study Groups - SGs). Кожна з груп має власний напрям діяльності. Склад дослідницьких груп достатньо стабільний. Він вибраний за тематичним принципом, так, щоб забезпечити повноту покриття всіх актуальних напрямів технологій електрозв'язку. У 2000 р. налічувалося 14 таких груп. З погляду стандартизації ІТ найбільший інтерес представляє діяльність таких груп, як, наприклад:
· SG7 - Data and open communications systems (Дані і відкриті комунікаційні системи)
· SG8 - Multimedia Services (Мультимедійні сервіси)
· SG10 - Software languages (Мови для програмного забезпечення) - маються на увазі стандарти мов програмування і мов формальної специфікації, використовуваних при розробці телекомунікаційних систем.
· SG13 - GII principles and structure (Структура і принципи Глобальної інформаційної інфраструктури).
Для рекомендацій, що розробляються, ITU-T введена (з часів діяльності CCITT) класифікація документів, а саме, все Рекомендацій розбиті по серіях, які ідентифікуються буквами алфавіту від A до Z. Список цих серій приведений нижче.
· Series A: Organization of the work of the ITU-T (Організація роботи ITU-T)
· Series B: Means of expression: definitions, symbols, classification (Засоби виразу: символи, класифікація)
· Series C: General telecommunication statistics. (Загальні статистичні дані в телекомунікації)
· Series D: General tariff principles (Загальні принципи тарифікації)
· Series E: Overall network operation, telephone service and human factors (Загальна робота мереж, телефонні послуги і людські чинники)
· Series F: Non-telephone telecommunication services (Нетелефонні служби електрозв'язку)
· Series G: Transmission systems and media, digital systems and networks (Системи передачі і середовища, цифрові системи і мережі)
· Series H: Audiovisual and multimedia systems (Аудіовізуальні і мультимедійні системи)
· Series I: Integrated services digital network - ISDN (Цифрова Мережа з Інтеграцією Служб)
· Series J: Transmission of television, sound programme and other multimedia signals (Передача звуковому віщанню, телевізійних і мультимедійних сигналів)
· Series K: Protection against nterference (Захист від перешкод)
· Series L: Construction, installation and other elements of outside plant (Конструкція, прокладка, захист кабелів і елементів лінійних споруд)
· Series M: TMN and network maintenance: international transmission systems, telephone circuits, telegraphy, facsimile and leased circuits (Технічна експлуатація: міжнародні системи передачі, телефонні канали, телеграфні, факсимільні і такі, що орендуються канали)
· Series N: Maintenance: international sound programme and television transmission circuits (Технічна експлуатація: міжнародні канали звукового і телевізійного віщання)
· Series O: Specifications of measuring equipment (Вимоги до вимірювальної апаратури)
· Series P: Telephone transmission quality, telephone installations, local line networks (Якість телефонної передачі, прокладка ліній, мережі локальних ліній)
· Series Q: Switching and signalling (Комутація і сигналізація)
· Series R: Telegraph transmission (Телеграфна передача)
· Series S: Telegraph services terminal equipment (Крайове устаткування телеграфних служб)
· Series T: Terminals for telematic cervices (Крайове устаткування і телематические служби)
· Series U: Telegraph Switching (Телеграфна комутація)
· Series V: Data communication over the telephone network (Передача даних по телефонній мережі)
· Series X: Data networks and open system communications (Мережі передачі даних і зв'язок відкритих систем)
· Series Y: Global information infrastructure (Глобальна інформаційна інфраструктура)
· Series Z: Programming languages (Мови програмування)
Як можна бачити з приведеного списку серіїв Рекомендацій ITU-T, найбільший інтерес для області ІТ представляють Рекомендації серіїв H, X, Y, Z.
Прикладами Рекомендацій цих серіїв можуть служити наступні стандарти і їх підсерії:
· X.200-X.299 - Open Systems Interconnection /стандарты взаємозв'язки відкритих систем/
· X.400-X.499 - Message Handling Systems / стандарти систем обробки сообщений/
· X.500-X.599 - Directory /стандарты довідковою мережевий службы/
· X.700-X.799 - OSI Management /стандарты мережевого управління для моделі OSI/
· X.900-X.999 - ODP /стандарты ODP/
· Y.100-Y.199 - Global information infrastructure. General /общие стандарти Глобальної інформаційною инфраструктуры/
· Z.100 - LANGAGE DE DESCRIPTION ET DE SPECIFICATION /стандарт мови SDL/
· Z.200 - CCITT HIGH LEVEL LANGUAGE (CHILL) /стандарт мови CHILL/
Хоча основна область інтересів ITU-T пов'язана із стандартизацією телекомунікаційних технологій і сервісів, ITU-T (як і її попередниця - CCITT) внесла значний внесок до стандартизації ряду напрямів ІТ, зокрема, це в першу чергу стосується стандартів OSI і ODP. Цей інтерес обумовлений поряд причин, а саме, важливістю пов'язаних з передачею даних сервісів, зростанням попиту на інтегровані телекомунікаційні послуги для голосу і даних, зростаючим попитом на сервіс передачі повідомлень і сервіс довідкової служби, а також зростаючою роллю використання ІТ для роботи власне телекомунікаційних мереж.
З сказаного ясно, що інтереси JTC1 і ITU-T в області стандартизації ІТ значною мірою перекриваються, хоча, звичайно, є і аспекти, специфічні для кожної з організацій.
Очевидно, що для прогресу в області стандартизації ІТ важливої ролі набуває тісна співпраця між JTC1 і ITU-T.
Значущим результатом такої співпраці є угода про загальний текст для стандартів ISO/IEC (тобто JTC1) і Рекомендацій ITU-T/CCITT, що відносяться до одних і тих же аспектів в областях OSI і ODP.
У інших випадках ця співпраця виявляється в ухваленні однією організацією тексту стандарту, розробленого іншою організацією. Прикладами тут можуть служити ухвалення попередником ITU-T, організацією CCITT, еталонній базовій моделі OSI, розробленій в надрах ISO, а також ухвалення організаціями ISO/IEC рекомендацій за технологією передачі повідомлень, розроблених CCITT.
Ще однією формою співпраці є сумісна розробка стандартів, як, наприклад, розробка стандарту для служби Довідника (Directory) і стандарту для еталонної моделі відкритої розподіленої обробки (ODP).
Завершуючи розгляд діяльності офіційних міжнародних організацій стандартизації ІТ, зробимо наступні виводи:
· Діяльність цих організацій тісно взаємозв'язана і скоординована.
· Використовуються різні форми кооперації зусиль цих організацій для створення всеосяжної системи міжнародних стандартів ІТ.
· Інтенсивність зусиль в міжнародній стандартизації ІТ постійно зростає, що досягається підвищенням ефективності роботи самої системи міжнародної стандартизації, залученням до цього процесу все більшого числа професійних організацій і експертів, розвитком співпраці з промисловими консорціумами.