Тема 1. Предмет і метод економічної теорії 1.Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

План

1.Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки.

2.Предмет економічної теорії та еволюція у його визначенні різними школами.

3.Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація

4.Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання і використання економічних законів.

5.Функції економічної теорії.

6.Економічна теорія як теоретично-методологічна база інших економічних наук.

 

Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки.

 

Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, економічна діяльність людей, оскільки саме вони створюють для цього необхідні умови.

Поняття економіка(від греч. буквально — мистецтво ведення домашнього господарства) нині застосовують у чотирьох значеннях:

— народне господарства певної країни, групи країн або всього світу;

— сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;

— економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;

— сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утво­рюють певну економічну систему.

Економіка як складна різноманітно структурована система є об'єктом вивчення спеціальної науки — економічної науки.

Економічна наука – це сфера розумової діяльності людини,функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких і римських мислителів (Ксенофонта, Арістотеля, Платона, Катона, Варрона, Сенеки, Колумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів і явищ почала складатися лише в XVI—XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру. Основні етапи розвитку економічної науки показано на рис. 1.1.

Меркантелізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси тор­гової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів, фізіократи вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники

У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулю­ючу систему.

Марксизм,або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак деякі положення марксизму: про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони переглядаються і піддаються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм (від англ. marginal — граничний) — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, на основі універсаль­ної концепції використання граничних, крайніх ("шах" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність са­мих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослі­дження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер,

У. Джевонс, JI. Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напря­ми, течії, школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем.

Основні напрями сучасної економічної теорії показано на рис. 1.2.

Неокласицизм.Досліджує та розвиває ідеї класичної політ­економії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегу­льовану економічну систему, здатну самостійно встановити не­обхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропози­цією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

Монетаризм — теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів ва­лового національного продукту (ВНП). За правилом монетариз­му приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоорди­нований з темпами зростання ВНП, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою (рис. 1.3).

Кейнсеанство — одна з провідних сучасних теорій, на про­тивагу неокласикам, обґрунтовує об'єктивну необхідність ак­тивного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж.М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929—1933 рр.), яка поставила еко­номічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж.М. Кейнса, викладені в його головній праці "Загальна тео­рія зайнятості, процента і грошей" (1936), широко застосовува­лися провідними країнами світу в практиці регулювання ринко­вої економіки, що дало їм змогу відносно швидко подолати кри­зові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги. Кейнсіанська концепція стимулювання попиту наведена нарис. 1.4.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа, А. Хансен,

Н. Калдор, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регу­лювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізмпредставниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., роз­глядають економіку як систему, в якій відносини між господа­рюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психоло­гічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін.

Неокласичний синтез— узагальнююча концепція, пред­ставники якої(Д. Хікс,

Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейнта ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і держав­ного регулювання економічних процесів, наголошують на необ­хідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

 

Предмет економічної теорії та еволюція у його визначенні різними школами.

Економічна теорія –це суспільна наука,яка вивчає закони розвитку економічних систем,діяльність економічних суб’єктів,спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки (рис. 1.6).

Термін економіяввели в обіг давньо­грецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грець­кої він буквально означає "мистецтво ведення домашнього гос­подарства", "домоводство" ("ойкос" — дім, домашнє господар­ство; "номос" — вчення, закон).

Термін "політична економія" був уперше застосований фран­цузьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "політикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном "економія" означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

В економічній науці термін "політична економія" домінував до кінця XIX ст. — часу виходу (1890 р.) праці відомого англійсько­го економіста А. Маршалла "Принципи економікс". Економікс— це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою "економікс", в ряду інших — як "економічна теорія" або як "полі­тична економія". Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої еко­номічної науки, що постійно розвивається та досліджує еко­номічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Еволюція термінів "економія", "політична економія", "еко­номікс", "економічна теорія" об'єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки і об'єкта її дослідження — економіч­ної системи.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розді­ли: мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка (рис. 1.7).

Основи економічної теорії(політекономія),— це фунда­ментальна, методологічна частина економічної науки, яка роз­криває сутність економічних категорій, законів та закономірно­стей функціонування і розвитку економічних систем у різні істо­ричні епохи.

Мікроекономіка,вивчає економічні процеси і поведінку еко­номічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витра­ти на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і про­позицію на товари та ін.

Мезоекономікавивчає окремі галузі й підсистеми націо­нальної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).

Макроекономіка,вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, на­ціональний дохід, національне багатство, рівень життя населен­ня, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська систе­ма та ін.

Мегаекономікавивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної систе­ми, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поді­ляється на позитивну та нормативну економічну теорію

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємо­зв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дій­сністю. Тобто вона досліджує фактичний стан економіки, еко­номічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні про­цеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

Отже, ця наука, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки в економічній системі, з іншого, — давати рекомендації щодо її вдосконалення з метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досяг­нення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних по­треб. Таким чином, економічна теорія виконує не тільки пізна­вальну, а й прикладну функцію.

Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація

Для того, щоб одержати нові знання, треба свідомо застосо­вувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова роз­витку всіх наук, у тому числі економічної теорії. Метод науки (від греч. "шлях до якої-небудь мети") поклика­ний забезпечити найбільш глибоко розкриття сутності її пред­мета.

Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмета, які й визначають зміст її методу.

Метод економічної теорії — це сукупність прийомів, за­собів і принципів, за допомогою яких досліджуються кате­горії і закони функціонування та розвитку економічних си­стем.

Складність і багатовимірність економічної системи вимагає адекватних методів її пізнання. Фундаментальний принцип методології економічної теорії полягає в системному підході до аналізу. Економіка становить певну цілісність, в якій вияв­ляється взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й різними зв'язками між ними.

Системний підхід в економічній теорії означає вивчення внутрішніх причинно-наслідкових, структурно-функціональ­них, ієрархічних, прямих і зворотних зв'язків. Саме їх пізнан­ня дає змогу виявити складні процеси розвитку економічної си­стеми, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів (рис. 1.8). Системний підхід використовується як у загальнонаукових, так і у спеціальних для економічної теорії ме­тодах пізнання.

Діалектика як метод — загальний для всіх наук метод пізнан­ня, у тому числі і для економічної теорії. Він базується на ви­користанні законів і принципів філософії, обґрунтованих ще видатним німецьким філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взає­мозв'язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є внутрішні суперечності явищ, єдність і боротьба протилежностей.

Особливістю теоретико-економічного дослідження є те, що при вивчені економічних процесів не можна користуватися кон­кретними прийомами і технічними засобами, які широко засто­совуються, наприклад, у природничих науках. Тут використо­вують наукове економічне мислення у вигляді наукової абстракції.

Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлен­ня основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очи­щених (абстрагованих) від всього другорядного, випадкового, не­істотного. Результатами застосування методу наукової абст­ракції є формування понять, категорій, виявлення і формуван­ня економічних законів

Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

При аналізі об'єкт дослідження розумово або фактично роз­кладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при синтезівідбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завер­шує розкриття суті об'єкта в цілому.

Індукція і дедукція. Індукція — це метод пізнання від окре­мого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищо­го ступеня. Дедукція — метод пізнання від загального до оди­ничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'я­зок одиничного, особливого і всезагального.

Історичний і логічний методи використовуються еконо­мічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідов­ності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за

одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до склад­ного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесові.

Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відоб­ражає реальну картину економічного життя. Економічні моделі (рис. 1.9) дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання.

Економічний експеримент — штучне відтворення економіч­них процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятли­вих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових теорій і рекомендацій, щоб попередити помилки та про­вали в економічній політиці держави. Особливо важлива роль екс­периментів на переломних етапах розвитку економіки, в період криз, проведення економічних реформ, стабілізації та ін.

Для пізнання соціально-економічних процесів економічна теорія використовує і такі загальнонаукові методи пізнання, як поєднання кількісного і якісного аналізу, метод порівнянь, розробка наукових гіпотез.

Метод якісного і кількісного аналізу. Він передбачає чітке виявлення якісної визначеності економічного явища і підкрес­лення тих складових, елементів, які піддаються кількісному ви­міру, вивчення динаміки процесу; виявлення факторів, що впли­вають на його зв'язки в системі.

Поєднання кількісного та якісного аналізу здійснюється за допомогою математичних і статистичних методів. Його викори­стання дає теоретичне підґрунтя для визначення конкретних практичних завдань щодо темпів і пропорцій розвитку господар­ства, розробки програм розвитку економіки тощо.

Метод порівняння. Для визначення схожості та відмінності господарських явищ використовують метод порівнянь. Не­обхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлена тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено саме по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні.

Для того, щоб пізнати невідоме, оцінити його, потрібен кри­терій, яким, як правило, є вже відоме, раніше пізнане. Способи порівнянь різноманітні: порівняння ознак, властивостей, ста­тистичних величин, економічних категорій, дії економічних законів за різних умов тощо.

Розробка наукової гіпотези. Якщо зміст економічного яви­ща, яке вивчається, не відомий, а фактів для його з'ясування не достатньо, то дослідник змушений обмежитися теоретичним припущенням, тобто науковою гіпотезою. Щоб наукова гіпоте­за перетворилася на повноцінну теорію, потрібні додаткові до­кази, практичні підтвердження.

Використання гіпотези має важливе значення для розвит­ку економічної теорії. Вона сприяє розв'язанню суперечностей між новими фактами і застарілими теоретичними поглядами. Гіпотеза ставить проблеми, які сприяють ефективнішому веден­ню наукових пошуків. Вона дає можливість перевірити всі мож­ливі шляхи дослідження і обрати з них найбільш правильні та науково обґрунтовані.

 

 

Функції економічної теорії.

Пізнавальна (евристична) функція. Реалізується через дослідження сутності… Методологічна функція полягає в тому, що економічна тео­рія виступає теоретико-методологічною базою для цілої систе­ми…

Економічна політика — це цілісна система заходів дер­жави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визна­чати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.

Між економічною теорією і практикою існує тісний-взаємозв'язок (рис. 1.14). Будь-яка теорія без зворотного зв'язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує замовлен­ня на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового ана­лізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії. Практика — критерій істинності економічних знань. Вона веде до знання, знання — до передбачення, передбачення — до раціо­нальних дій, дія — до вдосконалення практики. Такий цикл зв'язків постійно повторюється, щоразу піднімаючись на вищий рівень.

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально- економічного розвитку країни в майбутньому. По суті, вона зво­диться до розробки прогнозів довгострокових програм розвит­ку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів.

Виховна функція — полягає у формуванні в громадян еко­номічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уяв­лення про функціонування економіки на національному і загаль­носвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона вихо­вує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прояву підприєм­ливості та ініціативи, прийняття та обґрунтування рішень і здат­ності брати на себе відповідальність за свої господарські дії в умовах конкуренції.

Однак потрібно знати, що готових, раз і назавжди придатних рецептів економічної поведінки теоретична економіка не дає. З цього приводу Дж.М. Кейнс підкреслював, що економічна теорія "не є набором уже готових рекомендацій для застосування безпо­середньо у господарській практиці, вона є швидше методом, інте­лектуальним інструментом, технікою мислення допомагаючи тому, хто нею володіє, приходити до правильних висновків".

Економічне мислення — це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають її господарську поведінку.

Буденне мислення — поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб'єктивні,… Наукове мислення — всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності…

Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання і використання економічних законів.

Економічна теорія, пізнаючи об'єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи. Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні по­няття, які в… Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки…

Економічна теорія як теоретично-методологічна база інших економічних наук.

  Виступаючи методологічною базою для різних економічних наук, економічна теорія водночас має враховувати знання, набуті…

Контрольні запитання і завдання

2. Які сучасні економічні теорії ви знаєте і в чому полягає принципова відмінність між ними? 3.Дайте визначення предмета економічної теорії та охарактеризуйте ■… 4.Назвіть коло проблем, які вивчають економічна теорія, мікро- і мак- роекономіка.