ЗАСОБИ НАОЧНОСТІ. ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

 

Принцип наочності є одним з важливих для організації ефективного

процесу навчання. Принцип наочності для молодших школярів. Адже без чуттєвої у навчанні основи засвоєні знання будуть формальними. Вони, у кращому випадку, запам'ятову­ються учнями, але не будуть для них зро­зумілими, тобто усвідомленими і осмисленими. «Слово,— зазначав ви­значний фізіолог І. П. Павлов,— яке загубило зв'язок із реальними предметами і явищами, що ним позначаються, перестає бути сигналом для суб'єкта, втрачає для нього своє пізнавальне значення».

Суть принципу наочності полягає у створенні образів, конкретних уявлень, на основі яких будується навчально-пізнавальна діяльність учнів, спрямована на оволодіння системою природознавчих уявлень і понять.

На необхідності забезпечення наочності ще наголошував відомий чеський педагог Я.А.Коменський, який сформулював так зване «золоте правило дидактики». Учений писав, що все, що тільки можна представи­ти для сприйняття органами чуття, а саме: видиме — для сприйняття зором, те, що чується,— слухом, запахи — нюхом, що можна вкусити — смаком, доступне дотикові — шляхом дотикання. Якщо деякі предмети зразу можна сприйняти кількома чуттями, нехай вони схоплюються кількома чуттями.

Більше ста років тому К. Д. Ушинський переконливо доводив, що на­вчання дітей молодшого шкільного віку з використанням різних видів наочності відбувається швидше, легше, цікавіше.

Традиційно наочність розглядається у взаємозв'язку з чутливістю, з можливостями спостерігати за предметами і явищами або їх зображення­ми, тобто з тим, що сприймається органами чуття дитини. Розуміння наочності тільки як безпосереднього чуттєвого пізнання об'єктів до цього часу поширене серед методистів та учителів. Такий підхід звужує мож­ливості використання наочності у процесі навчання природознавства. Для розробки методики і реалізації принципу наочності розглянемо психолого-педагогічні закономірності, на яких він повинен базуватися (Л. В. Занков, В. І. Зикова, Н. Г. Казанський, Є. М. Кабанова-Меллер, Н. Н. Менчинська, Л. М. Фрідман та ін.).

Насамперед слід чітко розрізняти чуттєвість ознак і властивостей. Розглянемо, у чому їх суть? Як проявляються у про­цесі навчання і впливають на його ор­ганізацію?

Чуттєвість ознак і властивостей об'єкта — це можливість пізнання їх суб'єктом безпосереднього сприймання органами чуття.

Потрібно наголосити, що не всі ознаки і властивості можуть бути пізнані простим спостереженням. Вони для свого виявлення вимагають певних дій з об'єктами. Тому одні такі ознаки і властивості виявляються під час практичних робіт, а інші — під час проведення дослідів. Отже, у процесі навчання безпосереднє чуттєве пізнання дітей здійснюється як шляхом спостережень, так і в процесі дослідів, практичних робіт, як передумови цілеспрямованого сприймання.

Безпосереднє чуттєве сприймання об'єктів навколишнього світу об­межене різними причинами. Зокрема, можливостями органів чуття лю­дини, які мають певний діапазон відчуття. Також віддаленістю пред­метів, явищ, подій у просторі і часі. У зв'язку з цим виникає необхідність в опосередкованому чуттєвому пізнанні. Воно може здійснюватися за допомогою:

а) відповідних приладів, які розширюють можливості відчуття люди­ни (у природознавстві — це термометр, компас, гномон та ін.);

б) кінофільмів, звукозаписів, телепередач, фотографій, картин, які дозволяють сприймати об'єкти, що віддалені у часі й просторі;

в) моделей, що відображають зв'язки й відносини у природі, які чуттєво не сприймаються.

На відміну від чуттєвості, яка є якістю реального об'єкта, на­очність — це особливість образу, створеного у свідомості суб'єкта. На­очність є показником того психічного образу, який створений суб'єктом у результаті процесів відчуття і сприймання. Тому образ реально існуючого об'єкта може бути не наочним і, навпаки, цілком наочним буває образ предмета або явища, який реально не існує.

Якщо чуттєвість об'єкта не залежить від суб'єктивних особливостей учня, то наочність образу визначається: рівнем усвідомлення мети сприймання, рівнем знань, умінь і навичок та пізнавальними здібностя­ми, інтересами, а також потребами і бажаннями бачити, чути, відчувати. Наочний образ може створюватися тільки у процесі активної цілеспрямованої діяльності школярів.

Реалізовувати принцип наочності у процесі навчання природознавст­ва — означає створювати нові, доповнювати, збагачувати й розширювало

ти існуючі у свідомості дітей чуттєві образи й уявлення об'єктів навко­лишнього світу шляхом цілеспрямованого безпосереднього і опосередко­ваного чуттєвого пізнання.

Реалізація цього принципу пов'язана із засобами наочності. Вони об'єктивно визначаються чуттєвістю ознак і властивостей об'єктів природи, часовим і просторовим розміщенням їх у навколиш­ньому світі, часовою зміною стану предметів і явищ (зміна пір року і т. ін.) та змістом процесу навчання природознав­ства у початкових класах.

Принцип наочності втілюється через перелічені засоби, а також через актуалізацію чуттєвого досвіду, яким уже володіють школярі. У дидак­тиці перший вид називається зовнішньою, а другий — внутрішньою на­очністю. Отже, наочний матеріал може сприйматися як під час самого уроку, так і до його проведення, наприклад, на екскурсіях та під час виконання домашніх випереджувальних завдань. У процесі вивчення природознавства застосовуються обидва названі види наочності, як у поєднанні, так і кожний самостійно.

Цілі використання засобів наочності у процесі навчання визначаються загальними дидактичними цілями етапу навчання і конкретними дидактичними підцілями на кожному з етапів.

І. Постановка мети і завдань уроку:

— для створення проблемної ситуації щодо всього змісту теми;

— для визначення назви теми і завдань уроку;

— для загальної мотивації діяльності учнів.

II. Засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завер­шеній частині змісту:

— для актуалізації опорних знань та умінь;

— для створення проблемної ситуації;

— як джерело нових знань, тобто для створення образів і уявлень про об'єкти і явища природи;

— як основа осмислення суті понять: аналізу, порівняння, виділення істотних ознак;

— як основа осмислення змісту способу діяльності (дій і послідовності їх виконання);

— як основа осмислення внутрішньопоняттєвих та міжпоняттєвих зв'язків і залежностей;

— як основа для запам'ятовування і закріплення засвоєних знань;

— як основа усвідомлення засвоєних знань і умінь у логічно завер­шеній частині змісту.

III. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок:

— для актуалізації засвоєних елементів знань;

— як основа систематизації та їх узагальнення;

— як основа осмислення внутрішньопоняттєвих і міжпоняттєвих взаємозв'язків між засвоєними елементами знань;

освітлений, щоб можна було розрізняти його частини, колір, мав есте­тичний вигляд.

Парами або індивідуально діти працюють із роздавальним ма­теріалом: гербарними зразками, невеличкими колекціями, картками, фотографіями, малюнками. Зображені об'єкти повинні бути чіткі і відповідних розмірів.

Засоби наочності на уроках не слід перетворювати у самоціль. Вони повинні сприяти ефективному навчанню молодших школярів, бо невміло використані засоби наочності негативно впливають і відволікають дітей від цілеспрямованої роботи.

Успіх застосування наочних посібників залежить насамперед від їх обгрунтованого вибору у кожній конкретній ситуації. Вибір визна­чається:

а) змістом і обсягом елемента кожної логічно завершеної частини змісту навчального предмета, зокрема необхідною для його формування чуттєвою основою;

б) конкретними дидактичними задачами і підзадачами, які розв'язу­ються на кожному етапі процесу навчання;

в) рівнем опорних знань, умінь і навичок, чуттєвим досвідом дітей у конкретній навчально-пізнавальній ситуації;

г) об'єктивними умовами (пора року, місцеві умови і т. ін.), в яких реалізується процес навчання;

Отже, враховуючи вищезгадані фактори, учитель визначає за змістом теми конкретні реальні об'єкти, вибирає засоби наочності та способи діяльності (спостереження, досвід, практична робота) з ними.

Якщо об'єкти знайомі дітям, то засоби наочності використовують для актуалізації опорних знань.

Проілюструємо зазначені положення фрагментом уроку за темою «Мішані ліси» (4(3) клас).

Вивчається логічно завершена частина змісту теми: рослинний світ зони мішаних лісів.

Оскільки в зоні мішаних лісів гарні природні умови — багато тепла і вологи,— то на цій території багатий рослинний світ. Чи ж справді це так?

Пригадайте, скільки ярусів має ліс. (Як основа для згадування вико­ристовується картина лісу чи схема ярусів лісу). Назвіть яруси лісу.

Які дерева, кущі, трав'янисті рослини ростуть у зоні мішаних лісів? (Негайна відповідь не вимагається).

Демонструються малюнки листяних дерев. Якщо діти знають ці дере­ва, то називають їх самостійно. Якщо дерева невідомі — їх називає учи­тель. На запитання про особливості конкретних видів дерев діти відповідають, пригадуючи відомі їм знання, на основі наочних посібників і використовуючи їх, як джерело нових знань. Невідомі факти також повідомляє вчитель, звертає увагу на красу природних об'єктів, їх зна­чення, охорону. Наприклад, як називається дерево? (Береза). За якими ознаками ви її впізнали? Зверніть увагу на її стрункий стовбур, на гілки, що звисають донизу. Березу порівнюють із дівчиною, а на Україні — з матір'ю, яка стоїть у зажурі і чекає з походу сина — захисника рідної землі. (Розповідається коротка легенда про березу).

Демонструються малюнок і гербарний зразок бука. Назва дерева повідомляється учителем.

— Який за, товщиною стовбур у цього дерева? Яку форму має листя? Зверніть увагу на його плоди. (Учитель повідомляє, що це могутнє дере­во. Воно має дуже міцну і красиву деревину, з якої виготовляють дуже гарні меблі).

Усі малюнки чи гербарні зразки показуються дітям, коли вивчається об'єкт. Після цього вони розташовуються на дошці і використовуються під час систематизації та узагальнення.

— Назвіть листяні дерева, які ростуть у зоні мішаних лісів. (Вима­гається повна відповідь на запитання, яке пропонується з метою узагаль­нення і закріплення).

— Чи змінюються листяні дерева у різні пори року? Пригадайте свої спостереження, якими були дерева улітку, восени, взимку, навесні. (Як опора для пригадування можуть бути використані малюнки листяного дерева у різні пори року).

— Яку природну зону ви вивчаєте? (Мішані ліси). Який ліс нази­вається мішаним? Отже, крім листяних, у ньому ростуть і хвойні дерева. (Ця група дерев вивчається аналогічно попередній).

— Який другий ярус лісу? Які рослини називаються кущами? По­дивіться на малюнок, зверніть увагу на стебло.

— Виберіть серед гербарних зразків названі у підручнику кущі. Які з них належать до лікарських? (Учитель доповнює відповіді учнів новими фактами про особливості і значення кущів, що називалися).

— Які кущі ростуть у зоні мішаних лісів? (Запитання на узагальнення і закріплення. Відповіді повинні бути повними. Необхідно, щоб діти усвідомили належність цих рослин до зони мішаних лісів).

— Який третій ярус лісу? Які рослини називаються трав'янистими? У чому їхня відмінність від дерев і кущів? (Самостійне порівняння за ма­люнками).

Малюнки або гербарні зразки трав'янистих рослин учитель розташо­вує на дошці двома групами: ранньоквітучі та пізньоквітучі.

— Назвіть рослини першого ряду. (Підсніжник, проліска, ряст, ане­мона і т. ін.). Де вони ростуть у лісі: на галявинах чи під деревами? (Щоб дати відповідь на запитання, пригадайте весняну екскурсію до лісу).— Коли ці рослини зацвітають? Чи не заважають їм дерева? (Ці рослини ростуть у лісі. Вони виростають і зацвітають дуже рано. У цей час на листяних деревах і кущах ще немає листя або воно невеличке й тому не затіняє їх від світла).

— Які з цих рослин є лікарськими? Які з ранньоквітучих рослин вам найбільше подобаються? Чому? Які з цих рослин занесені до Червоної книги? Як необхідно охороняти ранньоквітучі рослини? (Відповіді дітей доповнюються вчителем, а на деякі запитання він сам дає повну відповідь).

— Пізніше зацвітають... (Учні називають рослини за малюнками дру­гої групи).

— У яку пору зацвітають ці рослини? У цей період дерева і кущі стоять зеленими. Сонячні промені майже не проникають крізь листя, у лісі мало світла й прохолодно. Тому рослини ростуть на галявинах).

— Пригадайте умови життя рослин. (Без світла й тепла рослини не ростуть і не розвиваються). Назвіть трав'янисті рослини мішаного лісу.

— Отже, які три групи рослин ростуть у мішаному лісі? (Ви перекона­лися, що рослинний світ зони мішаних лісів багатий. У ній ростуть різноманітні хвойні та листяні дерева, кущі, трав'янисті рослини). Чому у зоні мішаних лісів багатий рослинний світ?

Це запитання спонукає школярів до осмислення залежності між жи­вою і неживою природою (температура повітря у різні пори року, кількість опадів) і різноманітністю рослинного світу.

Учитель повинен пам'ятати про інші, не менш важливі, загальні ви­моги до використання засобів наочності. Серед них:

— зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній цілям. В засобах наочності не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу дітей від необхідного;

— усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатися на вид­них місцях, але у тій послідовності, у якій вивчалися. Надалі вони вико­ристовуватимуться для розв'язання інших дидактичних задач і підзадач: усвідомлення, осмислення, систематизація, узагальнення, запам'ятову­вання, закріплення і т. ін.;

— якщо засіб наочності не відповідає поставленим цілям і задачам, то на уроці краще ним не користуватися.