ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ТИПІВ ВИРОБНИЦТВА

Параметри	Виробництво
Одиничне	Серійне	Масове
Спеціалізація робочих місць	За кожним робочим місцем не закріплені певні операції	За кожним робочим місцем закріплено від 3 до 20 періодично повто­рювальних операцій	За кожним робочим місцем закріплені 1—2 постійні операції
Постійність номенклатури	Неповторювана	Повторюється періодично	Постійний випуск однакової продук­ції
Номенклатура продукції	Широка, різноманітна, неповторю­вана	Малостійка, обме­жена серіями — періодично повто­рюється випуск ви­робів	Вузька, постійна, один або кілька однотипних виробів
Тип устаткування	Універсальне	Спеціалізоване	Спеціальне
Розташування устаткування	Технологічний принцип (за групами)	Предметно-замк­нений принцип	Предметний принцип
Оснащення	Універсальне	Уніфіковане	Спеціальне
Рівень використання устаткування	Низький	Середній	Високий
Методи організації виробництва	Групові, одиночні	Поточні, партіонні, групові	Поточні
Частка ручної праці	Висока	Середня	Низька
Кваліфікація персоналу	Висока	Середня	Низька
Коефіцієнт закріплення операцій	Кзо ≥ 40	20 ≤ Кзо ≤ 40 10 ≤ Кзо ≤ 20 1 ≤ Кзо ≤ 10	Кзо = 1
Характер виробництва	Постійно змінюється	Змінюється періодично	Сталий, незмінний
Вид руху пред­метів праці між операціями	Послідовний	Паралельно-послідовний	Паралельний
Тривалість виробничого циклу	Велика	Середня	Мала
Продуктивність праці	Низька	Середня	Висока
Собівартість продукції	Висока	Середня	Низька

 

Для одиничного типу виробництва характерне розроблення укрупнених технологічних процесів і нормативів, у яких зазначаються міжцеховий технологічний маршрут та необхідне устаткування. Уточнення і доопрацювання технологічних процесів здійснюється в цехах і на робочих місцях, що потребує високої універсальної кваліфікації робітників. Устаткування, інструмент і пристосування переважно універсальні. Його габарити і кінематичні можливості мають забезпечувати виконання різноманітних робіт даного профілю. Устаткування розташовується за однотипними групами. Робочі місця, що не мають закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не регламентується і може бути більше 40.

Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на виготовленні продукції обмеженого споживання за оригінальною конструкцією і замовленими властивостями.

За серійноготипу виробництвавироби випускаються серіями, деталі обробляються партіями з певною, заздалегідь установленою періодичністю.

Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими місцями.

У разі повторного виготовлення однотипних виробів економічно доцільним є використання поряд з універсальним і спеціалізованого устаткування, пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються.

У серійному виробництві досить детально розробляється технологічний процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність заготовок.

Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величини партії виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць виробництво розрізняють дрібно-, середьо- і велико­серійне, для кожного з яких встановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення операції.

Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випус­ком продукції в невеликій кількості та різноманітної номенклатури, коефіцієнт закріплення операцій становить 20 £ К_зо £ 40.

Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується спеціальне й універсальне устаткування, коефіцієнт закріплення операції обмежується діапазоном 10 £ К_зо £ 20.

Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому коефіцієнт закріплення дорівнює 1 £ К_зо £ 10. Таке виробництво характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств.

Для масового виробництва характерні обмежена номенклатура продукції і масштабність її вироблення (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Технологічний процес розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту, режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники виконують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію, що зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює К_зо = 1. Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до значного скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виготовлення продукції.

У харчовій промисловості прийнято вважати, що якщо розмір партії виробів не перевищує змінного виробітку, те це дрібносерійне виробництво. Якщо розмір партії виробів у межах 5-10-денного обсягу виробництва, то це середньосерійне виробництво, а якщо більше - те великосерійне виробництво.

Масове виробництво відрізняється тим, що тривалий час чи завжди виробляється обмежена номенклатура однорідної продукції, чи навіть один вид продукції у великій кількості. Устаткування і робочі місця відрізняються вузькою спеціалізацією, тому що виробничий процес постійний.

Великі обсяги виробництва продукції і стабільність виробничого процесу роблять цей тип виробництва економічно більш ефективним, ніж інші типи виробництв. Однак масове і великосерійне виробництва не дозволяють задовольнити індивідуальні потреби конкретного споживача, тому що орієнтуються на середній попит.

Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему планування, контролю та оперативного управління.

Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.

6.Виробнича структура підприємства.

Під виробничою структурою підприємства розуміють сполуку виробничих ланок, підрозділів, цехів та їх взаємодію між собою.

З точки зору управління підприємство поділяється на апарат управління (адміністрацію) та об’єкт управління (са́ме виробництво). У свою чергу, апарат управління і виробництво поділяються на складові частини, тобто мають певну структуру.

Структура підприємства залежить від таких факторів:

1. обсяг виробництва; чим крупніше підприємство, тим складніше його структура, тому що зростає кількість підрозділів основного виробництва, ускладнюються допоміжне і обслуговуюче виробництва;

2. особливості продукції, яка виробляється, і сировині, що використовується на підприємстві; вузький асортимент продукції, відносно проста технологія обумовлюють менш складну структуру підприємства;

3. технічне оснащення виробничого процесу; більш високий рівень механізації і автоматизації потребує розвинутого допоміжного і обслуговуючого виробництв, що ускладнює структуру підприємства;

4. характер енергопостачання; відносно простіша структура підприємства, яке одержує енергію із-за меж підприємства (наприклад, тепло від ТЕЦ), складніша – на підприємстві, що виробляє енергію власними силами (наприклад, тепло від власної котельні).

Основним структурним підрозділом промислових підприємств харчової галузі є цех. Цех – це відокремлена у просторі частина підприємства, у якій проходить закінчена стадія виробництва, і яку здійснює окремий колектив працівників під керівництвом начальника цеху.

Цехи можуть поділятися на відділення або виробничі ділянки. Виробнича ділянка (відділення) – це частина цеху, у якій здійснюється один або кілько часткових процесів по виготовленню продукції або по обслуговуванню виробництва. Межі виробничої ділянки визначаються площею, на якій розташовані засоби виробництва, що необхідні для виконання усіх операцій часткового процесу.

Робоче місце – це частина цеху, відділення або ділянки, на якій одним робітником або групою робочих здійснюється виробнича операція. Робоче місце називають первинною ланкою виробничої структури підприємства. Межі робочого місця визначаються площею, на якій розташовані засоби виробництва, що застосовуються на операції.

Робочі місця класифікують за такими ознаками.

1. У залежності від способу виконання операцій розрізнюють:

1.1. машинні робочі місця, на яких основний вплив на предмет праці здійснює машина, без застосування ручної праці людини;

1.2. машинно-ручні робочі місця, на яких основний вплив на предмет праці здійснює машина, із застосуванням ручної праці людини;

1.3.робочі місця ручної праці , на яких основний вплив на предмет праці здійснює людина без застосування машин;

1.4.автоматизовані робочі місця, на яких основний вплив на предмет праці здійснюється обладнанням автоматично, за певною програмою без втручання людини;

1.5. апаратні робочі місця, на яких основний вплив на предмет праці здійснюється в апаратах чи ємностях.

2. За кількістю працівників, одночасно зайнятих на робочому місці:

2.1. індивідуальні, на яких працює один робітник;

2.2. групові, на яких працює декілька робітників.

3. У залежності від характеру пересування робітників:

3.1. маршрутні робочі місця, коли проведення виробничого процесу або спостереження за ним зв’язане з переміщенням робітника за певним маршрутом від одного обладнання до іншого;

3.2. стаціонарні робочі місця, коли робітник працює на одному місці;

3.3. пересувні робочі місця, коли робітник пересувається разом з обладнанням (наприклад, робоче місце водія електрокари);

4. За рівнем спеціалізації розрізнюють:

4.1. універсальні робочі місця, на яких виконуються різні операції чи роботи різноманітного характеру;

4.2. спеціалізовані робочі місця, на яких виконується одна операція чи обмежена кількість однотипних робіт.

Виробнича структура підприємства не є постійною. З плином часу вона змінюється, оскільки змінюються умови виробництва, змінюється кількість основних і допоміжних цехів, ділянок, робочих місць, деякі підрозділи розширюються, інші – зменшуються і таке інше.

Зміна виробничої структури повинна йти по шляху вдосконалення, тобто поглиблення спеціалізації і кооперації, розвитку комбінування, усунення зайвих структурних підрозділів.

Лекція 4 Організація основного виробництва

1) Методи організації основного виробництва. Ознаки потокового виробництва.

2) Потокова лінія та її елементи.

3) Показники потокової лінії.

1. Методи організації основного виробництва.

В організації основного виробництва застосовують одиничний (або індивідуальний), партіоний (або груповий) і потоковий методи.

Одиничний метод організації основного виробництва являє собою побудову виробничого процесу по виготовленню унікальних, нестандартних виробів, які виготовляються в одиничному виробництві. Сутність одиничного методу полягає в тому, що значну питому вагу в процесі виробництва займає підготовка технічної й економічної документації, вихідних матеріалів, устаткування, робочої сили. Ця підготовка повинна бути виконана ретельно, тому що продукція виготовляється один раз. При інших методах організації основного виробництва така підготовка відноситься до великого обсягу виробництва продукції, і тому займає невелику питому вагу. Вона виконується на початковій стадії, при проектуванні нової продукції і надалі не повторюється.

Партіоний метод організації основного виробництва являє собою таку побудову виробничого процесу, при якій партія предметів праці обробляється послідовно по операціях процесу і передається від одного робочого місця до іншого без поділу на штуки. Цей метод найчастіше застосовується в серійному виробництві.

Потоковий метод організації основного виробництва являє собою таку побудову виробничого процесу, при якій сировина і матеріали безупинно (чи з короткими перервами), у встановленому ритмі, у технологічній послідовності й одночасно переробляють у готові вироби. При організації виробництва потоковим методом технологічний процес розчленовують на операції з рівними тактами. Вирівнювання тактів операцій необхідно для досягнення пропорційності процесу, а також для зменшення чи повного виключення запасів між операціями. Потоковий метод застосовується в масовому виробництві.

Потокове виробництво характеризується низкою таких специфічних ознак:

1) розділення загального процесу виробництва продукції на окремі складові частини – операції або часткові процеси;

2) закріплення кожної операції або часткового процесу за окремим робочим місцем, машиною або групою однотипних робочих місць чи машин, і, як наслідок, повторення тих самих процесів праці, тобто чітка спеціалізація;

4) одночасне, паралельне виконання на робочих місцях чи машинах операцій, із яких складається процес виробництва продукції;

це означає, що у випадку обробки якогось виробу у потоці, який складається, наприклад, з десяти послідовних операцій і включає десять робочих місць, у роботі будуть знаходитися у кожну окрему мить часу десять предметів праці (по одному на кожній операції); і усі десять операцій будуть виконуватися одночасно, тобто паралельно;

4) розташування машин, груп однотипного устаткування і робочих місць у порядку послідовності виконання окремих операцій, за ходом виробничого процесу; у в зв’язку з цим предмети праці переміщуються тільки в одному напрямку, тобто здійснюється принцип прямоточності.

Якщо якийсь виробничий процес має усі перелічені вище чотири ознаки, то можна казати, що це є виробничий потік .

Вищі форми потокового виробництва характеризуються кількома додатковими ознаками:

1) безперервність і суворо регламентована ритмічність виробництва;

2) негайне передавання предмету праці після закінчення обробки з однієї операції на іншу;

3) вузька спеціалізація робочих місць і машин, застосування спеціалізованого технологічного і транспортного обладнання.

2. Потокова лінія та її елементи.

Потокове виробництво у просторі будується у вигляді потокової лінії.

Потокова лінія являє собою ряд взаємозв’язаних робочих місць та машин, розташованих ланцюжком у послідовності виконання окремих операцій. Одна потокова лінія об’єднує виробничі операції, з яких складається закінчена стадія або весь основний процес виготовлення продукції. Під час проектування потокової лінії враховують принципи організації виробничого процесу. При цьому прин­цип прямоточності зумовлює компактність потокової лінії, мінімальність перевезень сировини, матеріалів і напівфабрикатів від одного робочого місця до іншого. Принцип кооперації здійснюється через закріплення зв’язків між окремими робочими місцями, ділянками, виробничими підрозділами. Принцип спеціалізації потокових ліній застосовується для організації праці без переналагодження обладнання або з мінімальною кількістю переналагоджень.

До елементів потокової лінії відносяться:

- робочі місця;

- транспортне обладнання;

- ємності або площадки для накопичення запасів.

У ланцюзі машин, що складають потокову лінію виділяють ведучу машину. Під ведучою машиною треба розуміти ту, на долю якої припадає найбільша вартість або найбільша виробнича площа, або машину, яка виконує одну з основних, найбільш трудомістких або енергомістких операцій процесу (наприклад, стерилізатор на лінії по виготовленню м’ясних консервів; сирна ванна, на лінії по виготовленню сиру).

Від ведучої машини слід відрізняти лімітуючу машину (або робоче місце), тобто машину з най меншою продуктивністю. ЇЇ ще називають “вузьким місцем”.

Потокові лінії бувають прості і складні. У простій потоковій лінії для виконання кожної операції передбачається одна машина або одне робоче місце, у складній потоковій лінії – частина операцій виконується на кількох однотипних машинах або робочих місцях. Такі машини та робочі місця називаються дублерами.

1 2 3 4

Проста потокова лінія

 

1 2 3 4

 

Складна потокова лінія

 

Разом зі суміжними транспортними пристроями вони утворюють окремі гілки складних ліній. Гілка включає не більше однієї технологічної машини.

Транспортні пристрої, які зв’язують робочі місця у потоковій лінії, поділяють на декілька груп:

1. транспортне обладнання періодичної дії: конвеєри різної конструкції, тран­с­портери, горизонтальні та похилі шнеки, норії;

2. транспортні засоби періодичної дії: автонавантажувачі, ручні та електричні візки, монорейки з тельферами;

3. безпривідні (гравітаційні) транспортні пристрої: спуски, схили, самопливні труби, рольганги;

4. пневматичний транспорт.

3. Показники потокової лінії.

Робота потокової лінії оцінюється такими показниками.

1. Продуктивність операції визначається технічною нормою продуктивності обладнання, на якому виконується операція:

П^о= п * П^т,

де П^о– продуктивність операції у натуральних одиницях виміру (кг, т, шт.);

п – кількість одиниць обладнання на операції;

П^т – норма продуктивності обладнання у натуральних одиницях виміру (кг, т, шт.).

2. Продуктивність лінії визначається операцією з найменшою продуктивністю:

П^л= П^о_міп,

де П^л– продуктивність лінії у натуральних одиницях виміру (кг, т, шт.);

П^о_міп – продуктивність операції, яка є найменшою на потоковій лінії у натуральних одиницях виміру (кг, т, шт.).

Для того, щоб знайти операцію з найменшою продуктивністю необхідно визначити на кожній операції приведену продуктивність. Приведена продуктивність – це продуктивність операції, яка виражена у одиницях виміру вхідної сировині або у одиницях виміру готової продукції. Приведену продуктивність необхідно розраховувати у зв’язку з тим, що на різних стадіях виробничого процесу на операціях обробляється різна кількість предметів праці, яка обумовлена технологічними та механічними втратами у виробництві. Приведена продуктивність операції (П^о_прив) визначається по формулі:

 

П^о_прив = ,

де а^о– коефіцієнт, який враховує об’єктивне розходження кількості предмета праці, що обробляється на даній операції, з кількістю предмета праці на завершальній операції потокової лінії.

3. Потужність потокової лінії визначається продуктивністю ведучого обладнання. Наявність лімітуючої машині не повинна враховуватися при визначені потужності потокової лінії.

4. Тривалість обробки предмета праці на операції

– для машин безперервної дії визначається по формулі:

 

– для машин періодичної дії визначається по формулі:

 

,

де – тривалість завантаження машин періодичної дії;

– тривалість технологічного процесу;

– тривалість розвантаження машин періодичної дії.

Тривалість обробки предмета праці на потоковій лінії визначається по формулі:

 

 

5. Ритм потокової лінії – це відрізок часу між випуском окремих виробів або партій виробів. Він показує граничний час, на протязі якого повинна завершитися обробка виробу. Ритм лінії визначається по формулі:

,

де Т – фонд робочого часу у плановому періоді, годин;

N – виробнича програма (обсяг виробництва) у плановому періоді, у натуральних одиницях виміру (кг, т, шт.).

З останніх двох формул видно, що N повинно бути ≤ П^Л, а r^л≤ t.

Ритм операції – це відрізок часу між випуском окремих виробів або напівфабрикатів, які обробляються на операції.

,

де – виробниче завдання у плановому періоді для даної операції.

Чим ближче значення ритму операції до ритму лінії, тим краще організована потокова лінія.

Лекція 5. Основи наукової організації праці (НОП)

 

1. Сутність і завдання НОП

2. Розділення та кооперація праці

3. Удосконалення прийомів та методів праці

4. Поліпшення умов праці

5. Атестація робочого місця

6. Організація режиму праці та відпочинку.

7. Зміцнення дисципліни праці.