Наркотичні анальгетики – Морфіну гідрохлорид, Фентаніл, Промедол, Омнопон, Трамадол.

Для наркотичних анальгетиків характерні наступні основні особливості: сильна анальгезуюча дія; 2) виражений синдром ейфорії;3) розвиток хворобливого стану (абстинентного синдрому;4) наявність гострих токсичних явищ (пригнічення дихання, порушення серцевої діяльності, роботи травного каналу та ін).

В хірургії наркотики використовують при підготовці до операції і післяопераційному періоді; при травмах і різних захворюваннях, які супроводжуються значним болем (наприклад, злоякісні новоутворення).

 

2. Ненаркотичні анальгетики –Анальгін, Кеторолак (синоніми Торадол, Кетанов, Кеторал).

Ненаркотичні анальгетики не тільки зменшують, або повністю усувають больові відчуття, але й знижують температуру тіла, тому їх називають анальгетиками-антипіретиками.

В хірургії ненаркотичні анальгетики застосовують при больовому синдромі слабої і середньої інтенсивності: міалгії, артралгії, невралгії, болю при захворюваннях і травмах опорно-рухової системи, при опіках, після хірургічних втручань, в тому числі і при фантомних болях

захворюваннях суглобів – артритах, артрозах, остеоартрозах, а також інші запальні і дегенеративні захворювання суглобів; м’яких тканин – бурситах, тендовагінітах, післяопераційних і післятравматичних набряках тощо

 

3. Міотропні спазмолітичні засоби – Папаверину гідрохлорид, Но-шпа, Дипрофен, Ксантинолу нінотинат.

Спазмолітичні засоби застосовоють в хірургії для зняття болю викликаного спазмом гладких м’язів внутрішніх органів і в першу чергу кишкової, печінкової і ниркової кольки, а також сприяють зняттю спазму з периферичних кровоносних судин, що сприяє зменшенню болю і покращенню кровопостачання кінцівок при облітерації судин.

 

Загальне знеболення під час операції (наркоз).Наркозом називають стан глибокого гальмування центральної нервової системи під дією наркозних засобів, який супроводжується втратою свідомості, чутливості, рухів при збереженні життєво необхідних функцій – дихання, серцебиття тощо (функцій довгастого мозку).

Загальне знеболювання поділяють на інгаляційний і неінгаляційний наркоз. При інгаляційному наркозі наркозна речовина подається в організм через дихальні шляхи. Інгаляційний наркоз буває масковий і ендотрахеальний (інтубаційний). При масковому наркозна суміш подається на маску і хворий при цьому дихає самостійно, при ендотрахеальному наркозна речовина подається через інтубаційну трубку, безпосередньо в легені, і хворий перебуває на апаратному диханні. Засобами для інгаляційного наркозу є закис азоту, ефір для наркозу, фторотан, циклопропан, трихлоретилен тощо.

Неінгаляційний наркоз ділять на внутрішньовенний, внутрішньом’язовий і ректальний. При цьому знеболюванні не можна достатньо розслабити м’язи хворого, наркозний засіб важко дозується, а тому під чистим неінгаляційним наркозом виконують нескладні і нетривалі операції, перев’язки. Речовинами для цього виду знеболювання є гексенал, тіопентал натрію, каліпсол, кеталар тощо.

Для виконання довготривалих і найбільш складних операцій використовують комбіноване знеболювання з використанням неінгаляційних, інгаляційних наркозних засобів і міорелаксантів (препаратів, які розслаблюють мускулатуру). Застосування комбінованого інтубаційного наркозу дає змогу проводити знеболювання в третьому рівні, першій фазі (ІІІ1), що є найменш травматичним для внутрішніх органів.

 

Підготовка хворого до наркозу (премедикація).Хворого старанно обстежують для виявлення можливих протипоказань, а також вибору найбільш оптимальних способів і схем знеболювання.. Наркоз дають натщесерце, знімають у хворого зубні протези.

Найбільш відповідальною є медикаментозна підготовка до наркозу (премедикація), яку виконує медсестра за дорученням лікаря.. При плановій операції проводять розширену схему премедикації в три етапи, а при екстреній застосовують тільки третій етап.

1 етап. Ввечері напередодні операції вводять снодійні засоби: фенобарбітал, етамінал натрію або ноксирон – 0,2 г; десенсибілізувальні: дипразин – 25-30 мг або димедрол – 0,1 г; нейролептики: сибазон – 5-10 мг.

2 етап. Ранком за 2 год до операції вводять ті самі засоби повторно.

3 етап. За 40 хв до операції внутрішньом’язово (в екстрених випадках – за 5-10 хв до операції внутрішньовенно) призначають: 1) розчину атропіну сульфату 0,1% 1 мл – для зменшення салівації, бронхіальної секреції, потовиділення, попередження бронхоспазму та зупинки серця; 2) розчину промедолу 2 % 1-2 мл; 3) розчину димедролу 1 % 1 мл. Промедол і димедрол застосовують для підсилення (потенціювання) наркозу.

Підготовку до екстреної операції проводять введенням атропіну сульфату, промедолу і димедролу.

 

Стадії перебігу наркозу.Клінічно розрізняють чотири основні стадії: аналгезії, збудження, наркозного сну, пробудження.

І стадія (аналгезія) характеризується затьмаренням свідомості, різким ослабленням больової чутливості при збереженні інших видів чутливості і рефлексів.

ІІ стадія (збудження) зумовлена розвитком гальмування в корі головного мозку і розгальмуванням підкірки. Характеризується різко вираженим руховим збудженням, прискоренням пульсу, підвищенням артеріального тиску, тонусу м’язів, потьмаренням свідомості тощо.

ІІІ стадія – хірургічна (наркозний сон) – виникає внаслідок розвитку гальмування в корі головного мозку і підкіркових центрах. Характеризується цілковитою втратою свідомості, чутливості і м’язового тонусу. У третій стадії виділяють чотири рівні.

Перший рівень (ІІІ1) – поверхневий наркоз. Пульс і артеріальний тиск не змінюються, дихання рівне. Зберігаються тонус скелетних м’язів, гортанний, рогівковий рефлекси, зіниці різко звужені, зберігаються рухи очних яблук.

Другий рівень (ІІІ2) – легкий наркоз. Дихання сповільнене, глотковий і рогівковий рефлекси відсутні, зіниці звужені, реагують на світло, рухи очних яблук відсутні. Пульс і артеріальний тиск не змінюються.

Третій рівень (ІІІ3) – глибокий наркоз. Відмічається розширення зіниць, зникає їх реакція на світло, пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується, дихання переважно діафрагмальне, часте. Даний рівень є небезпечним для хворого, а тому короткочасно допускається тільки на певних етапах операції.

 

Робоче місце анестезіолога та медсестри-анестезиста.Біля операційного столу розташовується наркозний апарат, відсмоктувач, наркозний столик та столик для внутрішньовенних ін’єкцій.

На наркозному столику: ендотрахеальні трубки, роторозширювач, язикотримач, повітровід, ножиці, ларингоскоп, банка зі стерильними кульками та серветками, склянки з ефіром, тонометр та фонендоскоп.

На столику для внутрішньовенних ін’єкцій: банки зі стерильними кульками та серветками, спирт, стерильні шприци та голки, стерильний набір для веносекції, стерильна система для внутрішньовенного краплинного введення ліків, коробка з ампулами барбітуратів, міорелаксантів, атропіну сульфату, промедолу, прозерину, 40 % розчину глюкози, адреналіну.

 

Основні обов’язки медичної сестри-анестезиста:

1. Виконання медикаментозної підготовки за призначенням лікаря-анестезіолога.

2. Підготовка стола наркотизатора, анестезіологічної апаратури до наркозу, а також інструментів, медикаментів, наркотичних речовин, кисню та ін.

3. Очищення і стерилізація інструментів та апаратів після наркозу.

4. Контроль за своєчасною доставкою хворого для проведення наркозу та укладання його на операційному столі. Перед початком наркозу у хворого необхідно зняти зубні протези, якщо вони є.

5. Постійна допомога лікарю-анестезіологу протягом усього періоду проведення наркозу – до повного пробудження хворого

.6. Заповнення наркозної карти.

7. Спостереження та транспортування прооперованого хворого з операційної у післяопераційну палату та нагляд за ним за вказівкою лікаря-анестезіолога; сестра-анестезист не має права відлучатись із операційної або від ліжка хворого без дозволу лікаря-анестезіолога.

8. Ведення обліку використаних препаратів, своєчасне виписування та одержання їх із аптеки.

9. Знання основ анестезіології та уміння, за неохідності, дати масковий наркоз за допомогою наркозного апарата, а також проводити керовану вентиляцію легень, непрямий масаж серця.

 

Підготовка апаратури для проведення знеболювання.Для проведення апаратно-маскового й ендотрахеального наркозу медсестра повинна підготувати наркозний апарат, маски, інтубаційні трубки, допоміжні інструменти (роторозширювач, повітряпровідні трубки, язикотримач, перехідники, дихальні мішки тощо). Наркозний апарат складається з 4 основних вузлів: балонів із редукторами, дозиметра, випаровувача для наркозних засобів і абсорбера.

Балони бувають: кисневі – по 10-40 л, синього кольору, під тиском 150 атм.; із закисом азоту – по 10 л, сірого кольору, під тиском 50 атм.; із циклопропаном – ємністю 2 л, оранжевого кольору, під тиском 5 атм. До балонів під’єднують редуктори з манометрами для подачі в наркозний апарат газів під робочим тиском: кисень, закис азоту.

Дозиметри показують витрати кисню і наркозних речовин. Для кисню і газоподібних речовин передбачений дозиметр, що показує відсотковий вміст газів у дихальній суміші. Дозиметрами для рідких наркотичних речовин є випаровувачі, в яких на вході до дихальної системи хворого формуються парогазові суміші попередьо заданої концентрації.

Абсорбер – прилад, наповнений хімічною речовиною, яка поглинає вуглекислий газ із видихуваного повітря.

До кожного наркозного апарата додаються дихальні шланги, маски, мішки, трубки тощо.

 

 

Методика проведення апаратно-маскового наркозу

1. Кладуть хворого на операційний стіл, фіксують руки і ноги, шкіру навколо носа і рота змазують вазеліном.

2. На дозиметрах встановлюють потік кисню 8-10 л/хв, накладають маску, дають хворому подихати чистим киснем 1-2 хв.

3. Включають подачу анестетика, поступово збільшують швидкість подачі анестетика, зменшують – кисню.

4. При стадії збудження швидкість подачі анестетика збільшують, при настанні хірургічної – зменшують до підтримувальної дози.

Примітка. При даному знеболюванні операцію виконують у хірургічній стадії другого рівня і тільки при найвідповідальніших етапах операції (коли потрібно максимально розслабити м’язи), протягом короткого часу, дозволяється поглибити наркоз до третього рівня.