МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для слухачів та студентів вищих навчальних закладів

Київ Ніка-Центр 2008

 

УДК 159.9 ББК 88я73

М54

Авторський колектив:

КОРОЛЬЧУК Микола Степанович, д-р психол. наук, проф.

ТРОФІМОВ Юрій Леонідович|, чл.-кор. АПН України, д-р психол. наук, проф.

ОСЬОДЛО Василь Ілліч, канд. психол. наук, доц.

СТАСЮКВасиль Васильович, д-р психол. наук, проф.

КРАЙНЮК Валентина Миколаївна, канд. психол. наук, доц.

УКРАЇНСЬКИЙ Ярослав Іванович, канд. психол. наук, доц.

ТРОФІМОВ Андрій Юрійович, канд. психол. наук, доц.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посі­бник для слухачів та студентів вищих навчальних закладів.

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист № 14/18. 2-2264 від 25.12.2006p.).

Рецензенти:

Клименко В.В., доктор психологічних наук, професор;

Карамушка JI.M., доктор психологічних наук, професор;

Кокун О.М., доктор психологічних наук, професор

У навчальному посібнику розглядаються найважливіші психологічні кате­горії — особистість, діяльність, спілкування — з погляду їх теоретичного аналізу, що сформувався у вітчизняній психології. Разом з тим аналізуються окремі пи­тання, які стосуються зміни поглядів на природу психічного в історії філософ сько-психологічної думки, що допоможе читачеві зорієнтуватися в хронологіч­ному і ретроспективному вимірі, а також окремі питання, що стосуються клю­чових проблем психології — психофізичної, психофізіологічної, співвідношен­ня соціального і біологічного в детермінації психіки. Значна увага приділена методологічним і методичним проблемам вивчення психічних явищ, уточнення сучасних поглядів на предмет психології з позиції ціннісно-цільового і діяльнісно-творчого ставлення індивіда до власної психіки і до себе як до її суб'єкта.

Мета посібника спрямована на розвиток професійної компетентності сту­дентів, магістрів, викладачів і всіх тих, хто цікавиться методологічними і теоре­тичними проблемами психології. Засвоєння навчального матеріалу допоможе вміло використовувати сучасні теоретичні концепції та методологічні принци­пи для з'ясування справжньої природи психічного.Видання здійснено за участі фірми «Ельга» тел./факс (044) 489-55-10, 483-83-13; e-mail: info@elga.kiev.ua

© М.С.Корольчук. Ю.Л.Трофімов. В.І.Осьодло.

В.В.Стасюк, В.М.Крайнюк, Я.І.Український,

А.Ю.Трофімов, 2008

ISBN 978-966-521-468-7 © Оригінал-макет. Видавництво "Ніка-Центр", 2008

 

Вступ

Незважаючи на те, що психологія як наука існує трохи більше століття , її сучасний стан можна оцінити як період бурхливого розвитку. Упродовж останніх років активно розвиваються практична, прикладна,

соціальна та інші галузі психологічного знання, з'явилися нові наукові

напрями та дисципліни. Вітчизняна психологія вийшла за межі свого «внутрішнього» середовища і по праву зайняла чільне місце серед світових досягнень психологічної думки.

Психологія безперервно збагачується новими даними, розширюється коло психологічних проблем, що вивчаються наукою, змінюється понятійний апарат, вдосконалюються методи дослідження тощо. За цих умов постає питання про подальшу розробку методологічних проблем психологічної науки і її загальної теорії.

Психологія у своєму вивченні охоплює велику кількість психічних явищ - психічні процеси, стани, властивості, мотивацію, волю, емоції тощо, це стаорює певні труднощі в розробці її загальної теорії. Великий внесок у розробку філософських і загальнотеоретичних проблем психології зробили вітчизняні вчені. Як зазначає В.В.Рибалка, вітчизняна психологія завжди вирізнялася серед світового ансамблю національних психологій (німецької, французької, американської тощо) своєю методологічністю. Згадаймо у зв'язку з цим славетні імена І.М. Сєченова, III ІІавлова, М.М. Ланге, В.М. Бехтєрєва, О.Ф. Лазурського, С.Л. Рубінштейна, Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Б.Г. Ананьєва, Г.С. Костюка, В.Ф. Ломова, О.М. Ткаченка, В.А. Роменця та багатьох інших дослідників тепер уже класичної вітчизняної психології. Саме завдя­ки їхнім теоретичним пошукам детермінується науковий поступ сучас­них вітчизняних і навіть зарубіжних психологічних шкіл, течій, напрямів, авторських розвідок тощо. Таким чином, вітчизняна психологія і формувала досить ґрунтовну наукову картину психіки.

У цьому контексті виникають методологічні проблеми, які поляга­ти, у систематизації даних, їх узагальненні й абстрактному описі, зіставлення інтеграції тощо, кінцевою метою яких є розкриття сутності психологічних явищ. Усі ці обставини потребують зміцнення психологічної науки якне заперечної гуманістичної сили цивілізації. А це означає пе­редусім необхідність упорядкування методологічних засад психології, систематизації її теоретичного та методичного оснащення, щоб посилити її унікальну з-поміж інших наук життєтворчу спроможність у подо­ланні гострих психологічних проблем окремої людини та суспільства.

Життя не стоїть на місці, не може стояти й наука. У сучасних умовах завдання подальшого розвитку загальної теорії психології виступає як одна з головних. У пізнанні сутності психічних явищ важлива роль нале­жить базовим психологічним категоріям, до яких у вітчизняній психо­логії відносять: відображення, діяльність, особистість, активність, ос­таннім часом усе частіше звертаються до категорії спілкування, саме то­му вони і будуть розглянуті в цьому посібнику. Зазначені категорії не ви­черпують досягнення психологічної науки, оскільки вони використову­ються й іншими галузями знань. Разом з тим жодна з них не є суто пси­хологічною. Для психології вони є базовими, тому що дозволяють роз­крити реальне буття людини й особливості властивих їй психічних явищ.

Усі ці категорії дають можливість розробки методів пізнання, роз­крити об'єктивні закони психіки. Значення кожної з них і взаємини між ними визначаються тим, наскільки вони дозволяють досліджувати пред­мет психологічної науки — факти, закономірності, механізми психічно­го життя людей і тварин.

У цьому посібнику наведено аналіз окремих категорій і їх відношен­ня до психології, яке сформувалося в руслі вітчизняної психології. Разом з тим ми вважаємо за потрібне розглянути деякі питання, які стосуються зміни поглядів на природу психічного в історії філософсько-психологічної думки, що допоможе читачеві зорієнтуватися в хронологічному вимірі, а також окремі питання, які стосуються ключових проблем пси­хології, — психофізичної, психофізіологічної, психогностичної, співвід­ношення соціального і біологічного в детермінації психіки тощо.

Особистість усе помітніше виступає як центральна категорія, на­вколо якої концентруються дослідження актуальних проблем станов­лення та функціонування психіки, тому цій категорії приділено особли­ву увагу. У працях О.Г. Асмолова, В.В. Бодальова, Л.Ф. Бурлачука, Г.О. Балла, М.Й. Боришевського, Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, О.В. Запорожця, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, Г.С. Костюка, М.С. Корольчука, В.В. Клименка, С.Д. Максименка, К.К. Платонова, A.B. Петровського, В.А. Роменця, В.В. Рибалки, С.Л. Рубінштейна, В.О. Татенка, Т.М. Титаренко, О.М. Ткаченка, Ю.Л. Трофімова, М.Г. Ярошевського, Я.І. Українського та багатьох інших сформульовані основні проблеми вив­чення особистості як цілісного системного психічного утворення в її ба­гатопланових соціальних і природних зв'язках і в процесі розвитку.

Відповідно до принципів, які утвердились у вітчизняній психології, розвиток психіки людини розглядається як результат її діяльності. Ре­алізація цих принципів відкриває шлях до дослідження психіки людини як соціально зумовленого феномену. Психіка розглядається як така, що регулює діяльність і поведінку, опосередковує взаємодію людини із се­редовищем. Вивчення цих питань вимагає звернення до категорії діяль­ності і розуміння її як суспільно-історичної категорії.

Положення про опосередкований характер свідомості, ідеального відображення дійсності вимагає звернення до мови як системи опосе­редкування, означення, засобу організації взаємодії між людиною та дійсністю, суб'єктом та об'єктом. Слово як «сигнал сигналів» надає лю­дині принципово нові можливості в розвитку й функціонуванні психіки, стає регулятором поведінки та діяльності. Своєю чергою це веде до вив­чення категорії спілкування, яка порівняно з категорією діяльності роз­криває іншу сторону суспільного буття людини.

При розгляді категорій особистості, діяльності та спілкування без­умовно акцент робиться на соціальній детермінації психічного. Але психічні явища існують і розвиваються поза людським організмом, тому під час дослідження методологічних проблем психології виникає потре­ба звернення до проблеми співвідношення соціального і біологічного в людині.

Звернення до ключових проблем психології дає можливість розгля­нути проблему суб'єкта й об'єкта в психології, взаємозв'язок мозку і психіки, роль органів чуття та їх вплив на зовнішній і внутрішній досвід, вчення про рефлекс, взаємозв'язок фізіологічного і психічного, що має важливе значення для розуміння природи психіки, її закономірностей і становлення в процесі еволюції живого світу та суспільно-історичного розвитку людства.

Така основна логіка побудови цього посібника, в якому відображе­но найвідоміші праці вітчизняних вчених з огляду їх теоретичного ос­мислення зазначених базових категорій психології.

Автори наголошують, що наведені в посібнику теоретичні положен­ня відображають досягнення вітчизняної психології в галузі теоретико- методологічного аналізу найважливіших категорій психології. Однак зрозуміло, що методологічні проблеми, які виникають в умовах розвит­ку психологічної науки, вимагають постійного оновлення, системати­зації даних, їх узагальнення, змістового опису, зіставлення, інтеграції тощо, кінцевою метою яких є розкриття природи психічних явищ. Слід погодитися з думкою, що створення відповідної до масштабу й динаміки сучасної вітчизняної психології методології - це дуже складна справа майбутнього, до якої мусять залучитись провідні спеціалісти нашої на­уки. А це означає передусім необхідність упорядкування методологічних засад психології, систематизації її теоретичного та методичного осна­щення, щоб посилити її унікальну з-поміж інших наук життєтворчу спроможність у подоланні гострих психологічних проблем людини.

Авторський колектив

Психіка людини як предмет наукового пізнання

Логіка викладу: розвиток уявлень про природу психіки в епоху антич­ності, середньовіччя, нового часу, зародження психології як науки, проб­лема психіки у вітчизняній психології, внутрішнє і зовнішнє як психо­логічна проблема, проблема суб'єкта й об'єкта психології.

♦ ♦ ♦

Знання історії психології необхідне для глибшого розуміння різних теорій і напрямів сучасної психології, шляхів і тенденцій її розвитку. Тільки включення в історичний контекст дозволяє зрозуміти їх сутність, виявити їх вихідні позиції, оцінити новизну й усвідомити їх історичний смисл. Упродовж усього періоду становлення і розвитку психологічного знання відбувалися зміни в його методологічному і теоретичному ос­мисленні, тому короткий екскурс в історію психології, з'ясування ос­новних позицій відомих учених дасть змогу більш системно уявити роз­виток уявлень про природу психіки в історії філософської і психо­логічної думки.

З історії науки про психічне

Уявлення про душу існували з найдавніших часів. У стародавньому світі психологія виникла й набула розвитку як вчення про душу. Так, ан­тичний філософ Геракліт Ефеський (близько 544 — близько 480 до н.е.) вчив, що душа являє собою один із мінливих станів вогню, що перебуває у вічному русі і є першоосновою матеріального буття.

Демокріт (близько 460—370 до н.е.) вважав, що «душа є началом рушійним», «є особливого роду вогонь і тепло» і складається з кулястих, вогняних рухливих атомів — найдрібніших, далі неподільних часток ма­терії, благородніших, ніж атоми тіла. Він заперечував безсмертя душі, вважаючи, що вона гине разом з тілом. В основі процесу сприйняття, за Демокрітом, лежить фізичний вплив зовнішніх речей на органи чуття.

Традиційно вважається, що перші давньогрецькі філософи дотри­мувалися матеріалістичних поглядів на природу душі. Проте відомо, що майже одночасно з Демокрітом розробляв свою систему поглядів видат­ний філософ Платон Афінський (428 або 427-348 або 347 до н.е.). Він учив, що душа людини нематеріальна і за своєю природою є не чим іншим, як «ідеєю» — безсмертною духовною сутністю, що лише на час земного життя вона з'єднується з тілом, існуючи до цього в над небесному «світі ідей». За Платоном, істинне знання є лише результатом «при­гадування душі» про світ ідей, який вона споглядала до свого земного втілення. Саме у Платона первісне несуперечливе поєднання душі й тіла перетворюється на проблему їх дуалізму, що спричинило розвиток етико-релігійних поглядів, заклало основу вчення про вчинок і відповідальність за діяння.

Отже, якщо зосереджувати увагу лише на «метафоричних образах», якими древні мислителі оздоблювали свої міркування, на тих примітив­них уявленнях, що були зумовлені історично, і лише за ними оцінювати внесок кожного, можна досить просто знецінити будь-яке з них. Якщо ж порівняння, зіставлення поглядів здійснювати на рівні суттєвого, від­дати перевагу чи Геракліту, чи Демокріту, чи Платону неможливо.

Справді, якщо Демокріт висловив геніальну здогадку про причин­ний зв'язок тілесного й духовного, то Платон здійснив таку саму гені­альну спробу розототожнити їх, відстояти свободу духу людського. І са­ме спільними зусиллями цих гігантів думки, уособлюючих своєю спіль­ністю «єдність протилежностей», ставав можливим подальший розвиток учення про душу як предмет науки психології.

Так, Епікур (341—270 до н.е.), а за ним римський філософ Лукрецій Кар (99—55 до н.е.) певним чином продовжили розвиток філософських поглядів Демокріта. Згідно з ученням Лукреція, душу не можна розгля­дати як щось безтілесне, адже безтілесною може бути тільки порожнеча, однак і вона складається з матеріальних атомів. Процес пізнання відбу­тиється через сприйняття душею тих матеріальних за своєю природою образів, які відокремлюються від предметів зовнішнього світу.

Психологічні погляди Аристотеля також традиційно вважаються і суперечливими, бо, мовляв, він був недостатньо послідовним — ні матеріалістом, ні ідеалістом. Так, але причиною цього була послідовність Лрін і після як діалектика, який вважав активним началом у людині її душу як форму форм, або ентелехію, а тілу відводив підпорядковану роль, підкреслюючи, що без душі тіло не могло б існувати і в ньому не могли б виникнути жодні процеси. Джерелом пізнання Аристотель вважав відчуття які викликаються впливом зовнішніх предметів на органи чуття, а процес мислення розглядав як властивість незалежної від тіла «розумної душі».

Саме Аристотель уособлює той історичний момент, коли протилеж­ні тенденції у розпитку поглядів на душу і психіку утворюють тотож­ній і., унаслідок чого породжуються протилежності якісно нового рівня.

Тому не дивно, що вчення Аристотеля панувало в психології протягом усього Середньовіччя і шанується донині.

Так, А. Августин (354—430), стверджуючи безплотність душі, її не­залежність від тіла, висловив думку про те, що істинне пізнання будуєть­ся не на основі відчуття зовнішніх речей, а на внутрішньому споглядан­ні, шляхом самозанурення, і на розумі.

У складній природі свідомості, усі процеси якої містить у собі душа (пам'ять, інтелектуальні процеси, вольові спонукання), саме воля віді­грає найголовнішу роль, яку Августин називав інтенцією душі і без якої ні відчуття, ні розмірковування не можуть відбуватися. Тим самим за­кладаються одночасно основи волюнтаристичного та інтроспективного напрямів у психології.

Інший відомий середньовічний філософ Ф. Аквінський (1225-1274) продовжив учення Аристотеля про форму й матерію. На його думку, ду­ша є безсмертною нематеріальною сутністю і має свої, лише їй прита­манні здатності розуму й волі. Але як форма тіла вона має ще й здатність чуттєвого сприйняття властивостей зовнішніх речей. Проте розуміння сутності речей може бути досягнуте лише зусиллями розуму - шляхом абстрагування від видового й осягнення родового. Погляди Ф. Аквінського з часом будуть покладені в основу раціоналістичного напряму в психології.

Бурхливий розквіт природничих наук у XVI ст. створив передумови для послідовного наукового вивчення природи людської душі, природи психіки на підставі спостережень і дослідів. Так, зокрема, вважав видат­ний англійський філософ Ф. Бекон (1561—1626) щодо чуттєвої душі, від­даючи розумну душу на відкуп теології як науці про віру. На його думку, чут­тєва душа є тілесна субстанція, що міститься в мозку. Вона настільки розріджена, що її не видно. Рухається вона по нервах і артеріях. Відчуття, за Беконом, — матеріальний процес, який породжується зовнішніми пред­метами. Можна припустити, що ідеї Бекона дали поштовх розвитку науко­вих уявлень про вищу нервову діяльність як матеріальний субстрат психіки.

У цьому ж напрямі формувалося уявлення англійського філософа XVII ст. Т. Гоббса (1588—1679), який вважав, що носієм мислення є пев­ним чином організована матерія. Уявлення і поняття є лише відобра­женням матеріальних тіл у свідомості людини.

Слід зазначити, що поняття «душа» рідше зустрічається в текстах ві­домих філософів і природознавців цього періоду. Його місце займають поняття психічного, свідомості, мислення, розуму — того, що не несе на собі явного релігійного «навантаження».

Сучасник Гоббса - французький філософ Р. Декорт (1596—1650) стверджував, що існування душі й тіла — дві різні й незалежні субстанції. Декарт, на відміну від Аристотеля, «оживлює» тіло, проголошуючи ідею рефлекторної дуги. «Оживлення» тіла, як і одночасні пошуки натураль­них механізмів дії душі, створювали певний грунт для вивчення приро­ди людини на основі принципу антропологічної цілісності.

Спробу подолання декартівського дуалізму в питанні про зв'язок психічного й фізичного здійснив видатний голландський філософ XVII ст. Б. Спіноза (1632-1677). Свідомість людини, на його думку, не існує окремо від тіла, а утворює з ним певну єдність. Якщо тіло не зазнає впливу зовнішніх предметів, то душа ніяк їх не сприймає. Принцип детермінізму, розроблений у психології Спінози, з одного боку, заперечує свободу волі, з другого — включає душу в систему причинного пояснен­ня природних явищ.

Одного року зі Спінозою народився відомий англійський філософ - сенсуаліст Дж. Локк (1632—1704), який вважав, що всі істинні знання можна отримати лише в досвіді. Знання про психічне дає внутрішній досвід і відповідні методи - самоспостереження, інтроспекції, суб'єк­тивного експерименту тощо. Оскільки ж внутрішній досвід дає знання тільки про окремі психічні стани чи процеси, остільки саме вони, а не абстрактна душа, мають бути предметом психології.

У XVIII ст. фундаментальні розробки у з'ясуванні природи психіки були здійснені французькими філософами Ж. Ламетрі, Д. Дідро, К.-А.Геільвецієм, П.-А. Гольбахом. Душа, на їхній погляд, є не чим іншим, як і им самим тілом, але розглянутим стосовно його певних функцій і вла­стивостей. Так, Ламетрі (1709-1751) вважав, що під душею треба розумі­ти лише здатність тіла відчувати й мислити. Вона є тільки принципом руху або чуттєвою матеріальною частиною мозку, який можна розгляда­ти як головну пружину всієї машини, стверджував він, порівнюючи діяльність людського тіла з годинниковим механізмом.

Протилежної думки щодо природи душі дотримувався Дж. Берклі (І 6Н5- 1753), ґрунтовно розробляючи ідею про те, що поза душею не іс- IIVI видимого світу. Вихідний пункт його концепції — бути у сприйман­і. Чуттєве тіло є лише комплексом таких якостей або ідей, які не існують і. окремо від сприймання їх розумом.

Д. Юм (1711-1776), продовжуючи розробку ідей свого попередни­ки, поколи 11, висновку, що не лише матерія не виступає субстанцією, а й снм лун і пише сукупністю станів, що сприймаються.

У цей же період свої погляди на природу душевних явищ викладає відомий україський філософ і психолог, професор Києво-Могилянської академії Г. Кониський (1717—1795). Від розвитку анатомії та функціо­нування живого тіла через визначення душі рослинної він переходить до опису тілесності, оживленої чуттєвою нерозумною душею, який завер­шує аналізом тіла, оживленого раціональною душею. Відповідаючи на запитання: що передусім відрізняє одушевлене тіло від неживого, він вдається до кількісного критерію (численні дії душі) й до якісного (тіло саме не може бути причиною дій, такою причиною виступає душа).

Кониський відомий тим, що подає історичний огляд вивчення душі, завершуючи його аналізом тогочасної психологічної традиції поділу ду­ші на вегетативну, чуттєву й раціональну. Крім того, він виділяє та опи­сує й інші різновиди душі, зокрема, «бажальну» й «рухову», зауважуючи, однак, що цей поділ є штучним і що треба мати на увазі єдину душу, яка має певні властивості, потенції.

Прогресивною виявилася позиція Кониського щодо визнання ак­тивного характеру відображення органами чуття предметного світу. Виз­наючи необхідність «згоди» між душею і тілом, він вважав, що головни­ми властивостями раціональної душі є її нематеріальність і безсмертя.

У цей самий період входить в історію України й у світову історію своєю феноменологією самопізнання як пізнання найглибшого в бутті, як вихідної позиції для пізнання світу Г. Сковорода (1722—1794). Значення творчості Сковороди полягає в тому, що вона привертає увагу людини до пізнання себе як мікрокосмосу, який є образом і подобою макрокос­мосу: через самопізнання своєї суті пізнати суть світу. Самопізнання як пошук самого себе у творах Сковороди ще не переходить у самопізнання через і заради самотворення, хоч ідея спорідненої діяльності, діяльнісного самовизначення виводить до ідеї самоздійснення як смислового мо­тиву існування людини у світі. Підтвердженням тому є життєвий шлях філософа, його власний емпіричний досвід мислителя-мандрівника.

Емпіричні підходи до наукового розгляду проблем, намагання виве­сти психологію за межі метафізики, щоб не розв'язувати питань, які принципово розв'язати не можна, залишаючись у межах емпірико чуттєвих засад (К.К. фон Крейц, Й.Г. Крюгер), усе ж відступали під тиском завжди актуальної для філософії і психології проблеми про природу ду­ші. До цієї проблеми звертається І. Кант (1724—1804). На його думку, у випадку, коли душа й тіло визнаються двома специфічними відмінними субстанціями, взаємодія яких становить людину, жодна філософія не може вирішити, чи не втратила б душа всілякі уявлення (споглядання, відчуття та мислення), якби одну з цих субстанцій було відокремлено від іншої. За Кантом, люди не можуть пізнати окремо природу душі поза ті­лом, адже для цього слід було б спробувати відокремити душу від тіла ще за життя, а така спроба була б схожа на те, якби хтось став перед дзерка­лом із заплющеними очима й на запитання: чого він хоче цим досягти, відповідав: «Я хочу дізнатись, який у мене вигляд, коли я сплю».

Шлях проходження душею своїх формоутворень, що наближає її до абсолюту, до злиття з ним, ствердження принципу історизму в інтерпре­тації свідомості стає одним з основних предметів філософсько-психологічних пошуків у творчості Г.В. Гегеля (1770-1831). Геніальним було відкриття Гегелем того, що свідомість формується в діяльності. Психології він відводив місце одного з розділів учення про суб'єктивний дух (інди­відуальну свідомість).

У середині XIX ст. широку популярність здобули погляди українсь­кого філософа П.Д. Юркевича, який починав свою діяльність виклада­чем у Київській Духовній академії. Ствердження індивідуальності людської істоти, визнання пріоритету переживань, почуттів, що йдуть від серця, над розумом, вичленення особистісного «сущого», яке пере­водить те, що може бути (ідею), у те, що є (дійсність), спроба поєднати сутність та існування, гносеологічний та аксіологічний аспекти у вив­ченні людини відрізняють наукову позицію Юркевича від поглядів Геге­ля і набагато випереджають ідеї представників таких філософсько- психологічних напрямів початку XX ст., як філософія життя, екзистен­ціалізм, персоналізм та ін.

Новим кроком у поясненні психологією природи людської душі, свідомості, життєдіяльності загалом стало вчення К. Маркса про істо­ричний розвиток суспільства як основу розвитку людського духу в різ­них формах його існування.

Ось як пояснював саму історичну необхідність виникнення Марксової концепції людської свідомості відомий російський психолог М.Г. Ярошевський. На той час, писав він, гострим став конфлікт між механістич­ним детермінізмом і принципом активності суб'єкта у філософії Канта (критичного періоду). За Кантом, речі впливають ззовні на пасивно сприймаючий субстрат, але все знання про речі, починаючи від їх про­сторово-часових параметрів, конструюється самим суб'єктом. Німецькі ідеалісти - Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Гегель — спробували повністю звільни­тися від механістичного детермінізму, від усякої подібності влади зов­нішніх предметів над свідомістю. У Фіхте «Не-Я» (зовнішній світ) поро­джується активністю суб'єкта. Шеллінг проголосив тотожність суб'єкта й об'єкта. Гегель засвоїв шеллінгівський принцип тотожності, але осми­слив його як діалектичний саморух абсолютної ідеї, що породжує із себе всю багатоманітність об'єктивного й суб'єктивного буття і досягає в люд­ському дусі повної самосвідомості. Активність свідомості набула тим са­мим не лише предметну змістовність (викривлено зображену), а й істо­ричну спрямованість. Маркс узяв за вихідний пункт реальний, а не іде­альний світ і реального індивіда, а не чисту свідомість, але взаємодія між ними була розкрита принципово інакше, а саме як предметна діяльність, що перетворює і зовнішню природу, і саму людину.

У XIX ст. емпірична психологія набуває вже виразної самостійності й залишає в історії чимало оригінальних теорій, в яких триває дискусія щодо природи душі, психіки, свідомості, насамперед у напрямі розв'я­зання психофізичної проблеми.

Так, згідно з теорією психофізичного паралелізму, фізіологічні й психічні процеси протікають незалежно один від одного: матеріальні явища в організмі й психічні явища у свідомості збігаються в часі. По­яснювалося це «установленою гармонією» з боку божественного начала.

На противагу теорія психофізичної взаємодії виходила з того, що між психічними явищами й матеріальними процесами існує певна взає­модія: психічні процеси впливають на фізіологічні і навпаки. Проте з позицій дуалізму, що стверджував лише протилежність душевного й ті­лесного, ця теорія, як і попередня, не мала перспективи.

У процесі розв'язання психофізичної проблеми, широких емпірич­них досліджень виникають різні наукові напрями, школи, розробляють­ся «авторські» концепції психічного та його окремих механізмів.

Історично першою виникає асоціативна психологія. Згідно з учен­ням асоціаністів, складні психічні процеси включають простіші психіч­ні елементи, на які вони можуть бути розкладені. Утворення асоціатив­них зв'язків підпорядковується певним законам (наприклад, закону су­міжності). Г. Спенсер (1820-1903), котрого традиційно вважають яскра­вим представником асоціанізму, зазначав, що коли два психічних стани йдуть один безпосередньо за одним, то у процесі відтворення першого виявляється тенденція до того, що другий також обов'язково має відтво­рюватися. Однак уже сам Спенсер починає згодом ставити асоціацію в залежність від причин і факторів, закладаючи основи еволюційної психології.

Волюнтаристична психологія виникає як певна реакція дослідників на приниження ролі активності душі, вольового начала. Психологи цьо­го напряму розглядають волю як специфічну енергію свідомості, в осно­ві якої лежать імпульсивні чуття, об'єднані в комплекси емоційних пе­реживань. Вундт, відштовхуючись від асоціанізму, відстоює ідею «пси­хічної причинності». Воля, за Вундтом, має причину в собі самій. Не де­термінована ніякими зовнішніми впливами, вона набуває значення суб'єкта.

Психологія як учення про інтенціональні акти свідомості була запо­чаткована Ф. Брентано (1838—1917). Психічні явища, на його думку, ві­дрізняються своєю іманентною «об'єктивністю», в кожному психічному акті присутній і його об'єкт, тобто психічний акт завжди інтенціональний, включає суб'єктивну віднесеність до чогось, що не є суб'єктом. То­му психологія визначається як наука про психічні акти.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. формуються різні за своєю нау­ковою ідеологією психологічні школи. Школу структуральної (інтро­спективної) психології започаткував у США Е. Тітченер (1867-1927), який вважав, що предметом психології мають бути елементи й структу­ри свідомості. Свідомість як така не розкривається простому самоспо­стереженню, а має свою власну структурну організацію, свій прихова­ний зміст. Самоспостереження дає відомості лише про об'єкти. Інтро­спекція відкриває можливість вивчати самі психічні явища: відчуття, об­рази й почуття, що викликаються цим об'єктом.

Вюрцбурзька школа психології започаткувала перехід до експери­ментального дослідження психічних явищ шляхом інтроспекції.

Альтернативною до тих підходів, які орієнтувалися на суб'єктивне, на свідомість як предмет психології, стала школа біхевіоризму — науки про поведінку. Дж. Уотсон (1878—1958), наприклад, вважав, що предме­том психології мають бути не психічні процеси, а поведінкові реакції, дії та вчинки, які можна спостерігати й об'єктивно досліджувати. Психічні процеси при цьому визначалися лише як епіфеномени, тобто явища, причинно не пов'язані з реальними, дійсними феноменами, що мають матеріальну природу.

Фрейдизм як психологічний напрям, що дістав свою назву від імені його засновника 3. Фрейда (1856—1939), навпаки, стверджував необхід­ність включення в предмет психології не тільки й не стільки свідомого (у власному розумінні цього слова), а й того, що в психічній природі лю­дини лежить за її межами, тобто несвідомого, підсвідомого, над свідомого як детермінант, що по суті визначають і загальний зміст свідомості людини, і прояви її поведінки.

У межах цієї ж традиції будував свою школу глибинної психології і К. Юнг (1875—1961), який розглядав психічне буття як складну єдність різних систем: «Я», «Маска», «Тінь», «Аніма» — образ душі, а також «особистісне-несвідоме» з різноманітними комплексами й «колективне не­свідоме» з архетипами. Усіх їх об'єднує «самість», інтеграція якої з «я» є актом «індивідуації» — кінцевої мети розвитку особистості.

Тенденціям диференціації світу психіки на структурні елементи, компоненти, рівні, спробам «анатоміювання» психічного протиставила себе гештальтпсихологія. Термін «гештальт» означає форму, структуру і вводиться для позначення принципової залежності елементів від ціло­го, неможливості виведення цілого із суми елементів. При цьому ці­лісність визнається іманентною для психіки, є «чистою» психічною сут­ністю. Вихідною для гештальтпсихології стала феноменологія Е. Гуссе ля (1859-1938).

На початку XX ст. у зв'язку з процесами інтеграції в суспільстві осо­бливий науковий інтерес почали викликати проблеми, пов'язані з впли­вом соціального оточення на розвиток і поведінку окремої людини, про­блеми групової динаміки (У. Мак-Даугалл, Г. Тард, С. Сигеле, Г. Лебон, Ф. Олпорт та ін.).

Поділяючи спочатку ідеї гештальтистів, новий оригінальний для психо­логії напрям і нову школу започатковує К. Левін (1890-1947). Центральним моментом його наукової концепції було поняття про динаміку пове­дінки людини в її «життєвому просторі», введення категорії поля у вчен­ня про особистість і мотиви її поведінки в умовах соціального оточення.

В аспекті психології дії розроблялась операціональна теорія інтелек­ту Ж. Піаже (1896-1980), його структура, функції та розвиток через ме­ханізм інтеріоризації. У цій же парадигмі здійснював свої дослідження А. Валлон (1879—1962), з'ясовуючи перехід від дії до думки.

Онтологічний та аксіологічний аспекти психологічного досліджен­ня ширше представлені у феноменологічній психології Гуссерля та його послідовників (проблема психічного буття, існування трансцендентної сфери значень, інтенціональних станів свідомості, проблема «чистої» психіки та ін.) та в екзистенціальній психології (А. Камю, Ж. Сартр, К. Ясперс), головною проблемою в якій виступає проблема цінності й смислу людського існування.

З моменту виникнення і донині кожна із зазначених психологічних шкіл зазнала істотних трансформацій, зробила чимало поступок одна одній, орієнтуючись на критерій істинності як основний. Проте й інно­ваційні форми всесвітньо відомих психологічних теорій (неофрейдизм, необіхевіоризм та ін.) зберігають певною мірою свою прихильність до ортодоксального варіанта на рівні найбільш загальних принципів.

Отже, підведемо деякі підсумки здійсненому екскурсу в історію по­глядів про природу душі, психіки й предмет психології.

Узагальнення емпіричних фактів життєдіяльності дало змогу люди­ні провести дуже умовну з точки зору «кордонів», але безумовну з погля­ду реальності межу між собою і навколишнім світом взагалі і між своєю душею та іншими душами чи неодухотвореними предметами як між вну­трішнім і зовнішнім зокрема. Тому в історії психології більш чи менш послідовно саме «внутрішнє» (душа, психіка, свідомість, безсвідоме, підсвідоме, надсвідоме тощо) називалося предметом дослідження.

Занурюючись у глибини психіки, відчувши подих безмежних її сві­тів, людський розум нерідко втрачав надію на можливість осягнути нео­сяжне. Відступав, залишаючи душу відпочити від ролі «піддослідного». Погоджувався приписувати їй божественне походження, як і всьому то­му, що не міг пояснити, що лякало й причаровувало. Втім, зневірив­шись, він уважно спостерігав і прискіпливо вивчав її зовнішні вияви, пе­реконуючи себе, що це і є єдино можливий предмет психології.

Проте неможливо довго не помічати реальну активність психічного, реальність ідеального внутрішнього світу. І він знову вабить до себе, ви­магаючи переглянути предмет науки. Коли в процесі людського пізнан­ня робиться акцент на виділенні суттєвого, предмет психології підно­ситься до категорії свідомості, душі, духу, відокремлюючись від усіх виз­начень, які йшли від біології чи фізіології. Унаслідок такого підходу на­віть мозок і вся нервова система починають розглядатися як паралельно існуючі й генетично ніяк не пов'язані з розвитком і функціонуванням свідомості.

Але з часом виявляється неспроможність психології пояснити всю складність психічного життя, виходячи лише з категорії свідомості. На­віть практика, зокрема клінічна, переконливо доводить, що суттєву роль у становленні, розвитку й функціонуванні свідомості відіграє саме не­свідоме, безсвідоме, підсвідоме і навіть надсвідоме, які й підміняють на певний час собою свідомість на місці предмета психологічної науки.

У дискусіях про те, чим же відрізняється психічне від інших явищ, визріває уявлення, а надалі й твердження, що предметом психології має бути суб'єктивне, що протистоїть об'єктивному як таке, що не лише ви­різняється своєю природою, а й здатне відтворювати й творити об'єк­тивний світ і себе самого за своїми власними законами. У намаганні від­стояти цю позицію дехто, щоправда, доходить висновку, що навколиш­ній світ є не чим іншим, як продуктом функціонування душі, або духу, комплексом специфічних енергій органів чуття, нічим не детермінова­ної волі, або грою асоціацій, законами гештальту, чи проявом глибинно­го інстинктивного потягу, колективного безсвідомого тощо. Зовнішній світ, таким чином, або «анігілюється», або знецінюється, або ж характе­ризується як із самого початку чужий і ворожий.

Комплекс свободи, реакцію вивільнення від зовнішньої залежності не завжди вдавалося утримати в межах, що задовольняли хоча б «відно­сну істину». Будь-яке «роздування» однієї залежності відразу ж поро­джувало протилежні, не менш крайні підходи.

Зрозумілою реакцією на перебільшення ролі внутрішнього було ви­никнення наукових напрямів, що визнавали предметом психології поведінкові реакції, які можна спостерігати, досліджувати об'єктивними ме­тодами на противагу інтроспекції тощо. Тим самим робилася спроба протиставити ідеї незалежності, автономності людської психіки від зов­нішнього світу твердження про існування такої залежності.

Проблема природи психіки у вітчизняній психології

Істотно вплинула на розвиток уявлень про природу психічного, що сформувалися в українській психології, діяльність таких видатних пси­хологів, як… Психологія стала самостійною наукою наприкінці минулого століт­тя. Біля її… Вихід з методологічної безвиході був намічений працями І.М. Сече­нова в його вченні про рефлекс і про психічне як про…

Внутрішнє і зовнішнє як психологічна проблема

З'ясовуючи питання про «зовнішнє», зовнішній світ, варто розгля­нути деякі поняття, що так чи інакше розкривають його сутність. Так, нерідко для… Для позначення того, що існує, існувало й існуватиме в просторі- часі не… Поняття, що дає змогу відокремити об'єктивно існуюче від об'єктивнно не існуючого і яке найповніше узагальнює все суще…

Суб'єктивний та об'єктивний аспекти психічного

Суб'єктивний аспект просто ігнорувався як такий, що не може бути об'єктивно вивчений. Довіра ж до свідчень «інтроспекції» ніколи довго не… Приписування суб'єктивному ірраціонального відтінку (нерозум­ною, нелогічного,… Об'єктивне — це те, що не залежить від суб'єкта і притаманне сам­ому об'єкту. У філософському розумінні мова може йти…

Психічне як мета, засіб і самоцінне для суб'єкта

Зазначена науково-предметна парадигма, можна вважати, вже ви­конала свою історичну місію і сьогодні дещо гальмує подальший розви­ток психологічної… У результаті виникає дещо парадоксальна ситуація. З одного боку, пишається… Аксіологічний аспект передбачає, на відміну від гносеологічного та праксичного (які вже загалом виконали свою…

Науковий метод: сутність, структура, застосування

Індивідуальний світ «я» людини, взятий у психологічних закономір­ностях його народження, становлення, розвитку, здійснення та згасан­ня, є предмет… Методологія — це вчення про загальні точки зору, з яких повинен виходити… Методологія науки постає у двох своїх якісних формах. По-перше, во­на дає уявлення про прийоми або техніки…

Загальна методика психологічного дослідження

Перший етап дослідження — вибір предмета дослідження та первин­ний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взаємодіє з об'єк­тивною… —узагальнення об'єктивного досвіду науки в пізнанні тих характе­ристик та… — первинне визначення сутності предмета дослідження стосовно його сутнісних, формально-логічних, якісних чи інших…

Принципи побудови психологічного дослідження

  Принцип об'єктивності психологічного дослідження розв'язує про­блему…  

Психіка людини як предмет системного дослідження

Одним із найскладніших є питання про визначення в цьому різно­манітті тих якостей, що становлять предмет психологічного досліджен­ня. У філософії… Більш плідним виявився підхід, що розглядає психологічні ЯКОСТІ як… Аналіз реальних функцій психічних явищ у поведінці й діяльності дозволив виявити низку істотних характеристик психіки.…

Становлення поняття особистості

У практиці спілкування люди вбачають один в одному більш-менш цілісний образ, що дозволяє відрізняти одного суб'єкта від іншого не лише його… Проблема особистості та сутності її психологічних характеристик набула в… У річищі вітчизняної психології найбільш традиційним є підхід, який грунтується на врахуванні двох взаємопов'язаних…

Методологічні основи теорії особистості

Побудова єдиної загальнопсихологічної теорії особистості сьогодні й надалі є надзвичайно актуальною для психології. Можливими шляха­ми її побудови в… Один з можливих варіантів синтезу існуючих психологічних кон­цепцій в загальну… Таким чином, вважається, що зазначена теоретична модель особи­стості може бути представлена включеністю системної…

Поняття діяльності в психології

У найбільш загальному й абстрактному визначенні категорія діяль­ності розкриває відношення «суб'єкт — об'єкт». Але це дуже загальний підхід,… У вітчизняній психології сформувався підхід, згідно з яким вивчен­ня психіки… Для психології діяльності важливими є два моменти:

Спілкування як базова категорія психології

У зв'язку з цим виникає необхідність розробки категорії спілкуван­ня, яка розкриває іншу, не менш суттєву сторону людського буття і від­ношення… Розвиток спілкування завжди був тісно пов'язаний з розвитком сві­домості… Проблему спілкування можна розглядати з різних точок зору — діяльнісного підходу, психолінгвістичного, семантичного та…

Анатомічна основа рефлексу

Тим часом саме анатомічне вивчення нервової системи створило передумови для подальшого розвитку і зміцнення рефлекторної концеп­ції. Одним з… Нова анатомія мозку будувалася на гіпотезі про те, що роздільності нервових… Найпослідовніше це вчення було розвинуто англійським лікарем М. Холом і німецьким фізіологом І. Мюллером у 30-40-х…

Сигнальна функція психіки

а) звернення до нейродинаміки процесів збудження і гальмування; б) пояснення тимчасового зв'язку, що утворюється в головному мозку при… в) звернення до зв'язку кори великих півкуль з підкірковими струк­турами при аналізі мотивації, де неможливо…

Сучасні проблеми психофізіології діяльності

Обслуговування і використання сучасної техніки поєднане зі знач­ним зростанням тривалості та інтенсивності трудової діяльності. Праця… Прогрес науки і техніки дозволяє створити технічно складні систе­ми з високим… Включаючись у систему «людина — машина», вони відповідають і за себе, і за машину. Власне людина є ненадійним людським…

Поняття психіки і темпераменту

Психіка виникла і формувалася як здатність живих організмів ак­тивно взаємодіяти з навколишнім світом на основі нейрофізіологічного кодування… У процесі еволюції психічні механізми адаптації організмів до сере­довища… Психіка людини — відображально-регулятивна діяльність, яка за­безпечує активну взаємодію з навколишнім світом,…

Класифікація методів соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності

Вчені виділяють дві групи шляхів, які використовуються для збере­ження працездатності спеціалістів. Перша група визначається ще до зу­стрічі… ♦ розподіл функцій і прогноз впливу та взаємозв'язків у системі «техніка… ♦ професійний психологічний відбір з обов'язковим довгостроко­вим прогнозом психофізіологічних резервів…

Поняття психологічного потенціалу військовослужбовців

У самій дефініції вже є вказівка на структурно-змістовну визначе­ність психологічного потенціалу (табл. 13.1). З таблиці видно, що при визначенні… Стрижень ППВ складає така психологічна якість особистості війсь­ковослужбовця,… Основу когнітивного компонента складає сформований у свідомо­сті військовослужбовця динамічний образ майбутнього бою,…

Методологічна основа технології соціально-психологічного забезпечення

Як методологічна основа технології соціально-психологічного за­безпечення, відповідно до реалізованого в цьому дослідженні підходу, використовується… У зв'язку з цим об'єктом технології виступає система «військово­службовець —… Психологічний потенціал різних людей і самого військовослужбов­ця у будь-який час відрізняється обсягом, якісним…

Сутність, об'єкт, предмет, методи, види, показання та принципи професійного відбору

Свій і закордонний досвід використання професійного відбору свід­чить про його високу виробничу, економічну ефективність. За нашими даними… ♦ значний економічний ефект, який дає ПВ. ♦ збереження та раціональний розподіл трудових ресурсів держави (соціально-психологічний ефект).

Професіографічний опис трудового процесу

1. Загальні дані (найменування об'єкта і його призначення; зміст виконаної спеціалістом роботи; основні операції; схема розташування робочих місць;… 2. Гігієнічна характеристика умов трудової діяльності (мікроклімат і газовий… 3. Компановка пультів управління і будова приладів (стислі відомо­сті з конструкції і призначення головного агрегату…

Сторичні аспекти профвідбору

У 1575 р. іспанський лікар Хуан Уарте досить чітко сформулював зна­чення проблеми профорієнтації в державному масштабі: «Для того щоб ніхто не… Нині при вступі до авіаційних і багатьох інших вузів абітурієнти, а також… За указом Петра І: «...У полках багато солдатів виявилися хворі, а ін­ші до навчання не перейнятливі... У рекрути…

Методологія професійного психологічного відбору

Професійний психологічний відбір - складова частина професій­ного відбору — включає комплекс заходів, які сприяють раціональному розподілу… Прогнозування професійної придатності засновано на системній, комплексній… Під час психологічного відбору оцінюються психологічні та психо­фізіологічні властивості особистості: особливості…

Принципи визначення професійної придатності

Досвід роботи у сфері діагностики та прогнозування професійної придатності свідчить про те, що наукове обґрунтування і реалізація си­стеми… Вивчення професійної придатності з позицій системного підходу вимагає її… Наукова ідеологія системного підходу обумовлює необхідність вив­чення професійної придатності людини як її системної…

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СИСТЕМИ ППВ

  ПРОФЕСІЙНИЙ ВІДБІР ФАХІВЦІВ

Успішність ПФВ

 

I.Підготовка II. Обстеження III. Обробка IV.Аналіз V.ПД Бесіда

 

Висновок

ПРИНЦИПИ

МЕТОДОЛОГІЯ

2. ОСОБИСТІСНИЙ - ОРІЄНТАЦІЯ НА ¥ І f РЕЗЕРВИ (F) а) РІВЕНЬ ПРОФ. ПІДГОТОВКИ (ЗНУ, ДОСВІД, СТІЙКІСТЬ), ЕФ, БП б) ПРОФ. ЗДОРОВ'Я

Ппд

СИСТЕМА ЗВ 'ЯЗКІВ КОМПЛЕКСНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ РІВНЕЙ РЕГУЛЯЦІЇ ¥ КОМПЕНСАЦІЇ І СТИМУЛ. ДЛЯ ПІДТРИМКИ НЕОБХІДНОГО РІВНЯ ппд ВЛАСТИВІСТЬ. ЯКА УТВОРЮЄТЬСЯ

В ЗВЯЗКУ І В РЕЗУЛЬТАТІ Д, ОЦІНЮВАННЯ ПРИ ВИКОНАННІ f ОРГАНІЗАЦІЇ, ПЛАНУВАННІ, К, КОРЕГУВАННІ І ДОСЯГНЕННІ РЕЗУЛЬТІВ Д.

ПРИНЦИПИ

 

1.ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД:

детермінізм Т процесу адекват

псих.І f ресурсів напруженої діяльності, можлив. моб.F резервів Z ППД – конкр.Д.

 

3.КОМПЛЕКСНІСТЬ –особлив.компенс пластич. окрем пня І f, взаємозв’язок змінність, динаміка - сукупність пвя за комплексом валідних і надійних тестів.

 

5.ДИНАМІЧНОСТІраціональної послідовності псих. Д і обсяг накопич. і підвищ. надійн. прогнозу адаптивн., віднос критеріїв у бік або зміни вимог умов Д,

А)виділення абсол.прид(космонавти)

Б)умовно придатні

В)непридатні

 

7.ДЕФЕРЕНЦІЙОВАНІСТЬ(екон.оперативність) прогноз за метод., критеріями,показниками придатн. по групі професій

і розмежування в ній

(льотчики) за спеціальностями

 

 

ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД

рівеньППД (ЗНУ) ЕФ Д. та безпека -умов Д і ПРОФ. ЗДОР. -адаптац.

Тема 14

Сторичні та методологічні аспекти становлення управлінської думки

Логіка викладу: історичні аспекти становлення управлінської думки. Ос­нови менеджменту на початку XX століття. Особливості розвитку само­стійного етапу в історії менеджменту. Методологія ефективної діяльності керівника.

♦ ♦ ♦

Сторичні аспекти становлення управлінської думки

Дослідження взаємовідносин, взаємодій і взаємовпливів людей у групах відіграють важливе значення при комплексному вивченні люди­ни як особистості та… Актуальність цієї проблеми, особливо психології керівництва та лі­дерства, має… На важливість вивчення цих феноменів звертали увагу як вітчизня­ні, так і зарубіжні психологи.

Тема 15

Методологія критеріїв психічного здоров'я

Особистості

♦ ♦ ♦ Поняття психічного здоров'я особистості Нині в Україні актуальність психічного та фізичного здоров'я зумо­влена реаліями життя.

Тема 16

Методологічні аспекти інженерної психології

♦ ♦ ♦ Передумови виникнення інженерної психології У поколіннях змінювалися та вдосконалювалися знаряддя праці людини. Багато видів людської діяльності попередніх часів…

Зміст курсу

Душа в реаліях і міфах. З історії науки про психічне: психологія ан­тичності (Демокріт, Платон, Аристотель), психологія середньовіччя (А.Августин,… Загальна тенденція розвитку системи наукового знання. Психологія в системі… Тема 2. Предмет психології на сучасному етапі

Плани семінарських занять

1. Душа в реаліях та міфах. Психологія античності. 2. Психологія середньовіччя. 3. Психологія нового часу та психологія XIX—XX століть.

Основна література

2. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 580… 3. Психологическая подготовка воина. — М.: Воениздат, 1971. 4. Стасюк B.B. Окремі аспекти психологічної підготовки військовослужбов­ців до бойової діяльності // Збірник наукових…

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

Коректор І.Букреєва. Оригінал-макет: І.Смальцев. Оформлення палітурки: О.Попова Підписано до друку 26.11.2007. Формат 60x84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.… Видавництво «Ніка-Центр». 01135, Київ-135, а/с 192; т./ф. (044) 484-34-23; e-maiI:psyhea@i.com.ua Свідоцтво про…