Сучасні проблеми психофізіології діяльності

Опанування людиною нових технічних систем на землі, у повітрі та морських просторах — багатообіцяльні справи сучасності, котрі мають велике загальнодержавне і наукове значення.

Обслуговування і використання сучасної техніки поєднане зі знач­ним зростанням тривалості та інтенсивності трудової діяльності. Праця супроводжується високими фізичними та нервово-психічними наванта­женнями, іншими особливостями, що пред'являє підвищені вимоги до особи і колективу та надає окрему актуальність проблемі охорони пра­цездатності й надійності діяльності спеціалістів.

Прогрес науки і техніки дозволяє створити технічно складні систе­ми з високим ступенем надійності і практично необмеженими строками роботи, а можливості людини, які забезпечують надійне і ефективне ви­користання, обмежені.

Включаючись у систему «людина — машина», вони відповідають і за себе, і за машину. Власне людина є ненадійним людським фактором, але без цього слабкого і ненадійного фактора не можуть обійтися навіть нас­правді надійні системи.

Людство впоралося з багатьма епідеміями, підкорило космос і мор­ські глибини, вишукує засоби продовження життя і шляхи запобігання війн, але до цього часу не навчилося надійно захищати людину, її здо­ров'я в процесі повсякденної праці.

Для того щоб успішно справлятися зі своїми обов'язками, ефектив­но та надійно обслуговувати сучасну техніку, недостатньо бути тільки здоровим і фізично сильним. Праця потребує значної напруги уваги, пам'яті, мислення, складної роботи аналізаторних систем, швидкості й точності рухових реакцій на зовнішні подразники, рівноваги нервових процесів у центральній нервовій системі.

Разом з тим під впливом умов придатності до життєдіяльності: фак­торів мешкання (технічних), гідрометеофакторів (природних), соціально-психологічних (особливостей і характеру праці) і медико-біологічних факторів у трудовій діяльності спеціалістів відбуваються різноманіт­ні зміни з боку функцій організму, знижується ефективність і надійність виконання професійних обов'язків внаслідок розвитку вираженого сто­млення та перевтоми. Такі зміни функцій організму та працездатності людини потребують практичних заходів, спрямованих на забезпечення та підвищення ефективності праці в специфічних умовах.

Об'єкт, предмет, методи й завдання психофізіології працездатності та безпечної діяльності спеціалістів

Донедавна під впливом специфічних умов зовнішнього середовища перебували відносно невеликі групи людей — космонавти, моряки, льот­чики, водолази. Тепер же поряд зі збільшенням цього контингенту з'явився нова низка спеціалістів колективів Міністерства з надзвичай­них ситуацій, акванавти, аквалангісти, спеціалісти-оператори, дослід­ники, лікарі-спецфізіологи, практичні психологи.

Забезпечення діяльності всіх контингентів відповідно до особливо­стей кожного з них грунтується на знанні психофізіології працездатно­сті та безпечної діяльності спеціалістів. Тому основи цієї науки мають бути відомі кожному фахівцю в галузі психології праці, практичної та експериментальної психології, які мають потребу в систематичних і гли­боких знаннях у цій галузі. Досвід роботи психологів і лікарів показує, що такі знання потрібні їм уже з перших днів протягом всієї професійної діяльності. Використовуючи його, керівники якнайкраще сприяють створенню умов безпечної роботи та підвищенню ефективності та на­дійності спеціалістів, збереженню їхнього здоров'я, витривалості та пра­цездатності в повсякденній трудовій діяльності.

Україна — молода держава й одна з небагатьох країн світу, в котрій психофізіологія працездатності й безпечної діяльності стає самостійною науковою та учбовою дисципліною. Виділення останньої зумовлено практичною необхідністю, господарсько-економічними потребами в попередженні аварій і нещасних випадків.

Саме тут проявляються елементи соціального захисту спеціалістів, конкретна турбота про них, забезпечення безпеки їхньої діяльності, збе­реження здоров'я та підвищення працездатності.

Психофізіологія працездатності та безпечної діяльності спеціалістів є однією з головних теоретико-прикладних наук, які розробляють прак­тичні заходи соціально-психологічного забезпечення працездатності, ефективної безпечної професійної діяльності.

Треба зазначити, що психофізіологія праці є спеціальним розділом фізіології людини, яка вивчає закономірність регуляції функцій в умовах професійної, навчальної діяльності та екстремальних обставин і розро­бляє заходи, які спрямовані на підвищення працездатності й ефективної діяльності спеціалістів.

Соціально-психологічні питання безпеки за традицією порівнюють із психологією праці, яка вивчає психологічні фактори, що впливають на трудову діяльність і наслідки. За багатьма поширеними видами трудо­вої діяльності з'явилися самостійні галузі психологічної науки, а саме: інженерна, медична, педагогічна, авіаційна, космічна, морська та ін. Вста­новлено, що соціально-психологічні аспекти безпеки праці спеціаліста також актуальні й у праці операторів атомних електростанцій. Тому в кожній галузі психології були виділені та вивчаються питання безпеки.

Проблеми безпеки властиві не тільки професіям, де є екстремальні умови діяльності або зв'язок із технікою. Праця лікаря, психолога також часто пов'язана з високою небезпекою і спрямована нате, щоб не чини­ти шкоду людині, колективу. Притому ненавмисне нанесення шкоди ін­шій людині, колективу суб'єктивно переживається значно більше, ніж тоді, коли таке ушкодження учиняється собі.

Таким чином, психофізіологічні проблеми працездатності й безпе­ки властиві цілій низці надто різноманітних видів діяльності. Тому пси­хофізіологію працездатності й безпечної діяльності (ПФБД) спеціалістів логічно розглядати як галузь науки, яка вивчає проблеми працездатно­сті, психофізіологічні аспекти ефективної, надійної та безпечної діяль­ності спеціалістів.

Отже, психофізіологія професійної діяльності — це напрям психо­фізіології, який вивчає динаміку психічних пізнавальних процесів, ста­нів, утворень, якостей та функцій, їх вплив на працездатність людини під час взаємодії умов і факторів у системі «техніка — людина — середо­вище» й визначає шляхи та засоби підтримки, збереження, відновлення ефективної та безпечної професійної діяльності.

Об'єктом дослідження ПФПД є ефективна та безпечна професійна діяльність спеціалістів.

Предметом вивчення цієї галузі вважаються:

♦ психічні та фізіологічні функції організму в умовах професійної діяльності;

♦ закономірності та особливості діяльності спеціалістів;

♦ умови придатності до життєдіяльності;

♦ соціально-психологічні, гідрометеофакгори і медико-біологічні фак­тори та їх вплив на працездатність і безпечну діяльність фахівців;

♦ психофізіологічна характеристика праці в системах управління;

♦ індивідуальні особливості та функціональний стан, які впливають на ефективну та безпечну діяльність;

♦ засоби і методи збереження та підтримання працездатності й без­печної діяльності спеціалістів у звичайних та екстремальних умовах.

Методи та методики дослідження

ПФБД як галузь науки, що базується на психології та фізіології, ви­користовує в своїх цілях такі методи дослідження:

а) метод спостереження (зовнішнє, внутрішнє, вільне, стандартизо­ване, включене, стороннє);

б) опитування (усне, письмове, вільне, стандартизоване);

в) тести (тест-опитувальник, тест-завдання, проективний;

г) експеримент (природний, лабораторний).

Зміна функцій організму і працездатності спеціалістів під впливом характеру та умов трудової діяльності вивчаються за допомогою спе­ціальних методик.

Фізична працездатність вивчається за допомогою комплексу клініко-фізіологічних методик (визначення енерговитрат, фізичної працез­датності, показників кровообігу, дихання, обміну речовин та ін). Розу­мова праця досліджується з застосуванням психофізіологічних методик (пам'яті, уваги, мислення, сенсомоторики, дослідження функцій аналі­заторів).

Показники зміни функцій організму при дослідженні цими методи­ками (розумової та фізичної праці) розцінюються як непрямі показники працездатності.

Прямі показники працездатності безпосередньо характеризують її кількість і якість та мають істотне значення для оцінки рівня працездат­ності й надійності діяльності спеціалістів операторського профілю. Най­більш поширеними методиками і робочими тестами для оцінки прямих показників працездатності й надійності спеціалістів різноманітного профілю вважаються: професіографія, хронометраж, оцінка продуктив­ності праці, аналіз помилок у роботі, алгоритмічний аналіз праці, оцінка фактичної зайнятості під час вахти і протягом доби, робочі тести тощо.

Ефективність і надійність діяльності спеціалістів тісно пов'язані з наукою про придатність до життя людини в технічних системах (пульта управління, човна, літака) і тому ми використовуємо кілька методів, які має у своєму розпорядженні ця галузь науки:

а) метод натуральних випробувань — дослідження функцій організ­му в процесі професійної діяльності спеціалістів (за пультом керування, на ОП, ПУ в польоті);

б) метод стендових випробувань — дослідження впливу на функції організму окремо одного, кількох або багатьох факторів, які впливають на надійність і ефективність праці спеціаліста на стаціонарних стендах (спеціальні тренажери, водолазні комплекси та ін.).

Крім цього, для прогнозу успішності професійної діяльності слід вивчити особистісні якості спеціаліста. Для цього на основі вивчення лі­тератури та особистих досліджень пропонуються такі методики:

♦ оцінка прихильності до ризику;

♦ визначення нервово-психічної стійкості («Прогноз»);

♦ оцінка рівня особистого занепокоєння;

♦ вивчення акцентуйованих рис особистості;

♦ оцінка властивостей нервової системи.

При цьому важливо знати рівень згуртованості колективу та ро­левий статус особистості в колективі, для чого широко застосовується метод соціометрії.

У зв'язку зі спрямованим процесом дослідження на виявлення ін­дивідуальних психологічних, соціальних якостей і фізіологічних можли­востей людини в професійній діяльності у нас є можливість застосуван­ня традиційних психодіагностичних методів:

♦ психологічний аналіз документів;

♦ психофізіологічне спостереження та обстеження;

♦ анкетування;

♦ тестування;

♦ біполярна оцінка здібностей до лідерства;

♦ психологічний експеримент;

♦ діагностична бесіда.

Таким чином, вибір методів для дослідження працездатності й без­печної діяльності спеціалістів має бути комплексним, спрямованим на виявлення професійно значимих властивостей особистості. При цьому будь-які якості спеціаліста треба розглядати, виходячи із загальної структури особистості та її взаємовідносин з навколишнім середови­щем, не забуваючи про головну мету — прогноз надійності й безпечної діяльності спеціаліста.

Комплекс методик, які застосовуються при контролі за функціо­нальним станом, динамікою працездатності й безпечної діяльності спе­ціалістів, має визначатися диференційовано залежно від специфіки про­фесійної діяльності.

Основні критерії вибору методик такі:

♦ достатня інформативність (валідність);

♦ надійність (стабільність);

♦ короткочасність;

♦ адекватність;

♦ доступність;

♦ можливість проведення дослідження на робочому місці (ОП, ПУ).

Таким чином, психофізіологія працездатності та безпечної діяльно­сті — це напрям у психофізіології праці, який розглядає психофізіологіч­ні функції організму людини, яка працює в специфічних умовах, і роз­робляє практичні заходи підвищення ефективності та безпечної діяль­ності.

Зміст і завдання. Психофізіологія працездатності та безпечної діяль­ності спеціалістів містить дві відносно самостійні й разом з тим пов'яза­ні між собою частини. Перша з них — психофізіологія праці. В зміст ці­єї частини входять психофізіологічні особливості діяльності спеціалі­стів, характеристика умов праці в системі управління технікою, дослі­дження функцій організму людини під час виконання професійної діяльності, психофізіологічна класифікація діяльності спеціалістів, ос­нови профвідбору спеціалістів, контроль і прогноз працездатності та безпечної діяльності, засоби і методи збереження, підвищення працез­датності та надійної діяльності спеціалістів у звичайних та екстремаль­них умовах.

Друга частина — психофізіологічні основи безпечної діяльності спе­ціалістів. Тут частково розглядаються основні положення безпеки праці, фактори безпечної праці та їх взаємини, особистість та її безпека, вико­ристання психофізіологічних факторів з метою підвищення безпеки, методики вивчення якостей особистості, які впливають на працездат­ність і безпечну діяльність спеціалістів.

Головне завдання психофізіології працездатності і безпечної діяль­ності спеціалістів міститься в науковій розробці, обгрунтуванні та здій­сненні заходів, які підвищують ефективність і забезпечують безпеку ро­боти людини в зв'язку з особливостями професійної діяльності та спе­цифічними умовами природного середовища. Отже, психофізіологі

працездатності та безпечної діяльності — наука прикладна, профілак­тична, оскільки досліджуючи і маючи на увазі психофізіологічні можли­вості організму людини, вона забезпечує шляхи та методи підвищення працездатності й надійної діяльності спеціалістів, попереджуючи перев­томлення, патологічні зрушення функцій і професійні захворювання.

Відповідно до головного завдання ПФПД розробляє та обґрунтовує заходи, які мають своєю метою:

♦ зберігання і відновлення працездатності спеціалістів;

♦ регуляцію психофізіологічного стану;

♦ підвищення ефективності та надійності використання технічних систем;

♦ забезпечення пошуково-рятувальних робіт, ефективної та безпеч­ної діяльності;

♦ попередження дії несприятливих факторів на організм;

♦ продовження професійного довголіття і попередження передча­сного професійного старіння.

Використана і рекомендована література

1. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология. — СПБ.: Питер, 2001. — 464 с.

2. Керівні документи щодо професійного відбору України (Наказ міністер­ства охорони здоров'я України та державного комітету України по нагляду за охороною праці № 263/121 від 23.09.1994 р. Про затвердження переліку робіт, де є потреба у професійному доборі).

3. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіо­логічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. — К.: Міленіум, 2004. - 265 с.

4. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів ви­щих навчальних закладів. — К.: Ельга; Ніка-Центр, 2004. — 400 с.

5. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Теорія і практика професійного відбору. — К.: Ніка-Центр, 2006. - 536 с.

6. Макаренко М.В. Основи професійного відбору військових спеціалістів та методики вивчення індивідуальних психофізіологічних відмінностей між людьми / Ін-т фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України; Наук.-дослід. центр гуманітарних проблем Збройних сил України. — К., 2006. — 395 с.

Тема 9

Психофізіологічна характеристика вищої нервової діяльності

Логіка викладу: принципи і закони вищої нервової діяльності. Поняття психіки і темпераменту. Психологічна характеристика видів темпераменту.

♦ ♦ ♦

Принципи і закони вищої нервової діяльності

Діяльність кори головного мозку підлегла рядові принципів і зако­нів. Основні з них уперше встановлені І.П. Павловим. На сьогодні деякі положення його вчення уточнені, розвинуті, а окремі з них переглянуті. Однак для оволодіння основами сучасної нейрофізіології слід ознай­омитися з фундаментальними положеннями вчення Павлова.

Аналітико-синтетичний принцип вищої нервової діяльності. Як уста­новлено І.П. Павловим, основним фундаментальним принципом робо­ти кори великих півкуль головного мозку є аналітико-синтетичний принцип. Орієнтація у навколишньому середовищі пов'язана з вичленовуванням окремих її властивостей - сторін, ознак (аналіз) - і об'єднан­ням, зв'язком цих ознак з тим, що корисно або шкідливо для організму (синтез). Синтез, як відзначав І.П. Павлов, - замикання зв'язків, а ана­ліз — більш тонке відокремлення одного подразника від іншого.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку здійсню­ється взаємодією двох нервових процесів — збудження і гальмування. В цілому діяльність ВНД підлягає таким законам:

1. Закон утворення тимчасового нервового зв'язку, при багаторазово­му підкріпленні нейтрального подразника безумовним (життєво значи­мим) подразником між корковими центрами цих впливів утвориться тимчасовий нервовий зв'язок.

2. Закон згасання тимчасового нервового зв'язку: при багаторазовому непідкріпленні умовного подразника безумовним тимчасовий нервовий зв'язок між ними вгасає.

3. Закон іррадіації збудження: дуже сильні (як і дуже слабкі) подраз­ники при тривалому впливі на організм викликають іррадіацію - поши­рення збудження по значній частині кори великих півкуль. (Так, спосте­рігаючи за суперечкою двох людей, ми можемо помітити зовнішній про­яв того, як збудження їх мовнорухових зон поступово захоплює й інші рухові зони. Люди нерідко починають посилено жестикулювати, швид­ко пересуватися з місця на місце, а при недоліку виховання і волі деякі переходять і до більш «енергійних» дій.)

Іррадіація збудження викликає значне підвищення тонусу кори мозку. В результаті навіть незначні подразники викликають підвищену реакцію; нормальний плин мислення змінюється «вихором думок».

Тільки оптимальні подразники середньої сили викликають строго локалізовані осередки збудження, що і є найважливішою умовою успіш­ної діяльності.

4. Закон взаємної індукції нервових процесів: на периферії вогнища од­ного процесу завжди виникає процес зі зворотним знаком.

Якщо в одній ділянці кори головного мозку сконцентрований про­цес збудження, то довкола нього індуктивно виникає процес гальмуван­ня. Чим інтенсивніше збудження, тим інтенсивніше й ширше розповсю­джений довкола нього процес гальмування.

Поряд з одночасною індукцією існує послідовна індукція нервових процесів — послідовна зміна нервових процесів у тих самих ділянках мозку.

Тільки оптимальне співвідношення процесів збудження і гальму­вання забезпечує поведінку, адекватну (відповідну) навколишньому се­редовищу. Баланс між цими процесами або перевага одного з них ви­кликає значні збудження в психічній регуляції поведінки. Так, перевага гальмування, недостатня взаємодія його зі збудженням призводить до зниження активності організму (аж до вираженої сонливості). Перевага збудження може виражатися в безладній активності, непотрібній мету­шливості, що знижує результативність діяльності. Процес гальмування обмежує і спрямовує у визначене русло процес збудження, сприяє зосе­редженню, концентрації збудження.

Гальмування буває зовнішнім і внутрішнім. Якщо раптово подіє який-небудь новий сильний подразник, то попередня діяльність загаль­мується. Це — зовнішнє (безумовне) гальмування. У цьому випадку ви­никнення вогнища збудження за законом негативної індукції викликає гальмування інших ділянок кори.

Одним з видів внутрішнього, або умовного, гальмування є вгасання умовного рефлексу, якщо він не підкріплюється безумовним подразни­ком (згасаюче гальмування). Цей вид гальмування викликає припинен­ня раніше вироблених реакцій, якщо вони в нових умовах стають мар­ними.

Гальмування виникає і при надмірному збудженні мозку. Воно за­хищає нервові клітини від виснаження. Цей вид гальмування називаєть­ся охоронним. Гальмування, що лежить в основі аналізу, називається ди- ференційним. Воно уточнює дії, робить їх пристосованішими до навко­лишнього середовища.

5. Закон системності в роботі кори головного мозку (динамічний сте­реотип). реакція організму на той або інший подразник залежить від сформованої в корі системи зв'язків (зовнішнє опосередковане вну­трішнім). Досліди показують, що якщо виробити низку рефлексів на різні подразники, що повторюються у визначеній послідовності, то зго­дом організм відтворює всю систему відповідних реакцій при впливі ли­ше одного первісного подразника. Стійке закріплення визначеної послі­довності реакцій Павлов називав динамічним стереотипом. (Термін «сте­реотип» походить від двох грецьких слів: stereos — твердий; typos — відби­ток.)

До стереотипно повторюваних зовнішніх впливів організм присто­совується виробленням стійкої системи реакцій. Динамічний стереотип — фізіологічна основа навичок і звичок, придбаних потреб - звичок. Ком­плекс динамічних стереотипів являє собою фізіологічну основу стійких особливостей поводження особистості.

Динамічний стереотип — вираження особливого принципу роботи мозку — системності. Цей принцип полягає в тому, що на складні ком­плексні впливи середовища мозок реагує не як на низку окремих ізольо­ваних подразників, а як на цілісну систему, в якій окремі подразники знаходяться у визначених взаєминах. Зовнішній стереотип — послідов­ність впливів відбивається у внутрішньому нейродинамічному стереотипі.

До зовнішніх стереотипів відносяться всі цілісні предмети та явища (вони завжди представляють визначену сукупність ознак), звична обста­новка, стійка послідовність подій, уклад життя тощо.

Ламання звичного стереотипу — велика нервова напруга (суб'єктив­но це виражається в смутку, зневірі, дратівливості тощо). Хоч яким складним було б ламання старого стереотипу, нові умови формують но­вий стереотип (тому він названий динамічним). У результаті багаторазо­вого функціонування він усе більше закріплюється й своєю чергою стає важкозамінним. Динамічні стереотипи особливо стійкі у людей похило­го віку та в осіб зі слабким типом нервової діяльності, зі зниженою рух­ливістю нервових процесів.

Розглянуті вище основні положення вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність не втратили значимості й донині. Однак деякі з них були уточнені й розвинуті учнями та послідовниками великого фізіолога.

Один із найперспективніших напрямів розвитку вчення І.П. Павло­ва очолив його учень академік П.К. Анохін.

Механізм умовних рефлексів - фундаментальна, але не єдина основа роботи головного мозку. Сам І.П. Павлов відзначав, що коли мавпа будує вишку, щоб дістати плід, то це не можна назвати умовним рефлексом.

Сучасна наука про мозок - нейрофізіологія — базується на концеп­ції функціонального об'єднання механізмів мозку для здійснення різних поведінкових актів (Анохін П.К., 1968).

Функціональною системою П.К.Анохін назвав єдність центральних і периферичних нейрофізіологічних механізмів, що у сукупності забез­печують результативність того чи іншого поведінкового акту.

Первісна стадія формування будь-якого поведінкового акту названа П.К.Анохіним аферентним синтезом (у перекладі з латинської — з'єднан­ня принесеного).

У процесі аферентного синтезу з численних утворень мозку витяга­ється все те, що було пов'язано в минулому з задоволенням даної потре­би, тобто вирішується питання: який корисний результат має бути отри­маний у даній ситуації, при даній комбінації вихідних збуджень. У ре­зультаті аферентного синтезу приймається рішення: вибирається один з можливих варіантів дії, що найбільше задовольняє вимогам ситуації.

Нейрофізіологічний механізм ухвалення рішення заснований на здатності мозку прогнозувати параметри майбутнього результату дії. Цей механізм названий П.К. Анохіним акцептором результатів дії. Ак­цептор результатів дії (від латинського acceptor — приймаючий) — нейро­фізіологічний механізм передбачення результатів майбутньої дії на ос­нові узагальнення раніше отриманих результатів від аналогічних дій. Передбачення результатів дії — формування мети дії. «Тому що в усіх на­ших діях одержання того чи іншого результату пов'язане із заздалегідь поставленою метою, то очевидно, що апарат акцептора результатів дії практично є й апаратом мети. З цього положення випливає, що мета у нашому розумінні й у наших експериментах не є чимось споконвічним, а підготовляється складною роботою нервової системи в стадії аферент­ного синтезу» (Анохін П.К., 1973).

На основі передбачення результатів дії, що готується, створюється програма дії. І тільки після цього відбувається сама дія.

Хід дії, результативність його етапів, відповідність результатів сфор­мованій програмі постійно контролюються шляхом одержання сигналів про досягнення мети. Механізм постійного одержання інформації про результати чиненої дії названий П.К. Анохіним зворотною аферентацією. (Аферентація — збудження під впливом зовнішнього подразника.) Здій­снення кожної дії постійно супроводжується звіренням двох комплексів збудження: збуджень, шо прогнозують дію, і збуджень, що надходять по ходу здійснення дії.

Ці нейрофізіологічні ланки регуляції діяльності представлені П.К. Анохіним у його схемі функціональної системи.

На відміну від І.П. Павлова, П.К. Анохін трактує підкріплення по­ведінкових актів не тільки ефектом дії безумовного подразника. Дія, за

П.К. Анохіним, підкріплюється його правильністю — аферентними сиг­налами про його адекватність раніше сформованій програмі, завдяки механізмові зіставлення отриманих результатів із заздалегідь сформова­ним психічним образом цього результату.

П.К. Анохін довів фундаментальний принцип системної роботи мозку — принцип випереджального відображення дійсності, часткою прояву якого служить і умовний рефлекс.

Теорія функціональних систем включила в єдину систему такі ком­поненти поводження, як мотивація, пам'ять, емоції, передбачення по­дій, програмування майбутніх результатів поводження. Відмовившись від спрощено-універсальної схеми «стимул — реакція», П.К. Анохін роз­крив складний нейрофізіологічний механізм активної діяльності.

«Навряд чи можна сумніватися в тому, що багато поведінкових ак­тів формуються не у відповідь на якийсь зовнішній стимул на кшталт «стимул - реакція», а на основі внутрішніх змін і поступово наростаю­чих збуджень визначених структурних утворень на рівні підкірки. Ми знаємо багато станів, коли саме цей стан, а не зовнішній стимул визна­чає форму поводження тварини і людини...».

Розкривши механізм цілеспрямованих поведінкових актів, П.К. Анохін підняв нейрофізіологію на сучасний системний рівень, сприяв її інтеграції з психологією.

Учні й послідовники Анохіна інтенсивно розвивають різні галузі нейрофізіології.