рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Принципи побудови психологічного дослідження

Принципи побудови психологічного дослідження - раздел Психология, МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ Методологія Наукового Методу Психології Виявляє Себе Також У Принципах Побудо...

Методологія наукового методу психології виявляє себе також у принципах побудови психологічного дослідження. І хоча кожне кон­кретне дослідження відтворює ту чи іншу методологічну основу тлума­чення предмета, існують і мають бути дотримані загальні принципи ор­ганізації дослідницьких дій психолога. Йдеться про загальні вихідні по­ложення, які обумовлюють усі сторони наукової взаємодії дослідника - психолога з явищами світу, що мають психологічний зміст.

 

Принцип об'єктивності психологічного дослідження розв'язує про­блему співвідношення об'єктивного та суб'єктивного компонентів у науковому пізнанні та обмежує простір тлумачень змісту предмета дос­лідження. Індивідуальний світ «я» людини, взятий у сукупності його психологічних проявів як предмет психології, виступає об'єктивним явищем світу, самостійним, цілісним та завершеним У своїй сутності. Існування даного явища розгортається одночасно У кількох змістових просторах: індивідуальному, соціальному, феноменологічному, природ­ному та ін. З цим пов’язана складність визначення природи предмета психології, яка є багатозмістовною.

 

       
   
Цикл перетворюючих дій: § теоретико – стверджувальний вплив; § психотерапевтичний вплив; § професійно – педагогічний вплив; § вплив учительцва або наставництва; § вплив духовного посередника.
 
 
   
Цикл пізнавальних дій: § перший етап –первинне визначення предмета; § другий етап - теоретизація предмета; § третій етап - емпіричне дослідження сутності предмета; § четвертий етап - аналіз, інтерпритіція, тлумачення; § п’ятий етап - змістова презентація результатів.
 

 

 


Рис. 3.1. Схема перетворюючих і пізнавальних дій над предметом дослідження.

Методика та методи психологічного дослідження відтворюють об'єктивний процес наукового пізнання предмета психології і забезпе­чують об'єктивність розгортання в процесі пізнавального акту сутності предмета, що пізнається. «Об'єктивність розгортання» сутності дослі­джуваного явища виявляється в послідовному, системному та якісно за­вершеному поданні наукового знання про закономірності, характери­стики та властивості існування даного явища. Результати психологічно­го дослідження не можуть змінити сутність і закономірності існування предмета, що пізнається, а отже, об'єктивність існування його не зал­ежить від наукових маніпуляцій з ним.

Суб'єктивний компонент долучається до психологічного досліджен­ня не тільки як змістова складова предмета психології, а й як ознака дос­лідницької активності самого дослідника, що зумовлюється:

а) ініціацією дослідження як такого;

б) свободою у виборі організаційних елементів дослідження від змі­стових до технічних;

в) індивідуальними особливостями професійного пізнавального до­свіду дослідника.

Проте при цьому об'єктивність наукового методу психології не по­рушується, а предмет науки зберігає свою цілісність.

Принцип багатомірного та багаторівневого існування предмета психології представляє в узагальненому вигляді стратегію психологічно­го дослідження як такого, а також зумовлює спорідненість і заверше­ність наукових тлумачень сутності предмета дослідження. Визначення сутності предмета можуть стосуватися різних рівнів його існування, од­нак усі вони перебуватимуть у певній ієрархії, залежно від змістової іє­рархії самих рівнів існування даного явища.

Пізнавальний процес сутності предмета може здійснюватися як по­слідовне осягнення кожного з можливих рівнів його існування, одного з них або окремої їх сукупності. Відповідно кожному з досліджуваних рів­нів будується пояснювальна модель сутності предмета, обираються ме­тоди дослідження, аналізу й тлумачення. Однак загальне визначення предмета дається з урахуванням усіх можливих тлумачень його сутності. Тим самим процес психологічного дослідження постає як багатомірне та багаторівневе явище, в якому пізнавальні та перетворюючі дії здійсню­ються в різних змістових площинах і шарах, об'єднаних між собою «век­тором сутності» досліджуваного явища.

Дослідження індивідуального світу «я» особистості (предмета психології) має здійснюватися як синтезуюче досвід пізнання людини в інших сферах наукового знання: філософії, соціології, педагогіці та ін. Пояснюючі моделі сутності предмета повинні відображати, звичайно, власне психологічні закономірності його існування, проте отримані виз­начення стануть у результаті синтезованих підходів у їх побудові більш точними, місткими та завершеними.

Особливо важливим є положення даного принципу, яке свідчить про можливість багаторівневих і багатомірних перетворюючих впливів психолога на дійсному, реальному рівні існування явища, відображено­го в предметі науки. Багаторівневість існування психологічного явища, багатомірність дослідницьких прийомів психологічної науки та багатоз- містовність реальних психологічних впливів на існування даного явища — свідчення завершеності наукового метода психології як теоретичної та прикладної науки.

Принцип дослідження психологічних явищ у ід:розвитку, або принцип розвитку, визначає методичну основу будь-якого психологічного дослі­дження і грунтується на розумінні природи індивідуального світу «я» особистості (предмета психології) як динамічного явища, що постійно перебуває в стані руху, зміни або очікування цієї зміни. Принцип ро­звитку дає змогу визначити змістовий баланс між такими характеристи­ками існування досліджуваного явища, як простір, час та рух, а також методичні підходи в організації дослідження.

Психологічне явище розглядається в кожний окремий момент його нинішнього існування як таке, що поєднує в собі елементи минулого, теперішнього та майбутнього, а тому відтворює закономірності освоєн­ня часу свого життя (реальної, дійсної форми існування психічного) в кожному з окремих його моментів. Психологічне дослідження предмета може здійснюватися пролонговано, тобто пізнавальні та перетворюючі дії психолога реалізуються протягом визначеного проміжку часу, а всі дані цієї розтягненої в часі взаємодії чітко фіксуються, а потім аналізу­ються з урахуванням умов проведеного дослідження. Психологічне дос­лідження може відбуватися з метою вивчення окремого зрізу існування психологічного явища з елементами проекції його змісту в моменти ми­нулого або майбутнього. Проте констатація існуючого змісту явища на момент дослідження теж є важливою та має цінний дослідницький зміст. Змістовий простір існування психологічного явища формується відповідно до закономірностей розгортання сутності даного явища як самостійного сутнісного. Тому часові характеристики цього процесу є сутнісними в дослідженні цього явища, а зміни, розвиток, прогресивна або регресивна реконструкція змістового простору можуть виступати оз­наками процесу, що відбувається. Індивідуальний світ «я» людини заро­джується, формується, розгортається та згасає в просторі та часі дійсно­го життя людини; вікові, генетичні та онтологічні особливості та законо­мірності цього процесу можуть постати реальними фактами у психоло­гічному дослідженні, якщо методика, методи та процедура дослідження зумовлять і виявлять усі його змістові складові, а також логіку розгор­тання в послідовності реальних подій.

Структура та зміст методів психологічного дослідження має вклю­чати в себе можливість діагностики, констатації та прогностичного ана­лізу всіх динамічних моментів в існуванні досліджуваного явища, а та­кож усіх компонентів його структури, які мають суттєвий динамічний ефект і можуть виявити його під час емпіричної взаємодії в науковому пізнавальному (або перетворюючому) акті.

Принцип творчої самодіяльності вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального світу «я» людини (предмета психології) та змі­стовий напрям динаміки психологічних явищ, які в кожному конкрет­ному дослідженні виступають у своєму специфічному змісті, але сутнісно відображають цілісну «картину» предмета психології як цілого. Психологічне дослідження організується як процес виявлення, конста­тації або ініціації акту творчої самодіяльності особистості — рушійної сили (умови процесу та результату водночас) становлення особистості суб'єктом свого життя, суб'єктом формування неповторного світу свого «я».

Предмет психології постає як об'єктивне явище, яке включає в себе елемент «творчої конструктивності», оскільки являє собою «конструк­тивне ціле», де кожний елемент визначається своїми взаємозв'язками, взаємовідносинами в середині цього ж цілого. Об'єктивність суб'єктив­ного змісту психологічного явища залежить не від того, даний він чи збудований, є сприйнятим чи конструйованим, а від того, чи об'єдну­ється він у завершене самостійне ціле. Лише коли суб'єкт виявляє твор­чу самодіяльність, його об'єкт — самостійний світ, об'єктивне буття; кожний акт, в якому перед особистістю вибудовується «світ», є актом творчої самодіяльності (С.Л. Рубінштейн).

Суб'єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тіль­ки виявляє себе, а й у них також формується та визначається. Діяльність, що визначає об'єкт, над яким вона здійснюється, визначає водночас і суб'єкта, який її реалізує; чим більше значущою є діяльність, тим більш завершеним постає її продукт, тим багатшим стає світ «я» даного суб'єк­та. Продукт діяльності людини виступає змістовим і структурним пара­метром взаємовідносин її зі світом, а також результатом саморозвитку та самовтілення сутності «я» людини (С.Л. Рубінштейн).

Положення про розвиваючий зміст акту творчої самодіяльності для світу «я» особистості ставить перед психологом-дослідником питання про можливість побудови та запровадження таких технік і технологій психологічного впливу, у яких сутнісним розвиваючим моментом стане механізм «саморефлексії» або «самовпливів» особистості на процес і зміст її буття. Одночасно з цим виникає питання про організацію в про­цесі дослідження такого типу особистісних діяльностей, зміст яких без­посередньо ініціює ефект саморозвитку індивідуального світу «я» особи­стості.

Принцип організації формуючих та розвиваючих психологічних впли­вів у процесі взаємодії психолога з предметом свого дослідження визна­чає необхідний та очікуваний ефект, результат цієї взаємодії. Психоло­гічний зміст «впливу» як механізму здійснення пізнавальної або пере­творюючої діяльності психолога полягає в активації реальних, дійсних станів предмета та наданні йому інтенції зміни, розвитку, перетворення.

Психологічну структуру «впливу» слід розглядати на кількох рівнях:

1) у системі «предмет стосовно самого себе», де під впливом розумі­ють умову, процес та результат існування даного явища як самостійного сутнього;

2) у системі «психолог — предмет», де вплив постає як змістовий простір, характер та результат професійної взаємодії психолога з пред­метом своїх дій;

3) системі «психолог стосовно самого себе» вплив означає індивіду­ально-психологічний, професійний і культурно-історичний план роз­гортання різнорівневоі взаємодії особистості психолога зі світом психо­логічних явищ у цілому, а також з кожним конкретним явищем, яке ви­ступатиме предметом пізнавальних і перетворюючих дій психолога, взає­модії, різнорівневий ефект якої спрямований до власного «я» психолога.

Сутнісно «вплив» означає систему дій, які в результаті «змістового співнастроювання» з об'єктом впливу викликають сутнісне для об'єкта перетворення в реальних проявах його існування. Отже, психологічне дослідження (пізнавальне або перетворююче) має організовуватись як таке, що за своїм змістом і структурою ініціює «вплив». Отриманий роз­виваючий ефект виступає свідченням здійсненого впливу, методика ж його досягнення в кожному окремому дослідженні буде специфічною та своєрідною, що зумовлено:

1) сутністю предмета дослідження;

2) своєрідністю пізнавального досвіду психолога;

3) змістовою наповненістю методів та прийомів дослідження.

Отже, індивідуально орієнтоване тлумачення сутності предмета

дослідження, необхідність прогнозу ефективності пізнавальних і пере­творюючих дій, спрямованих до сутності даного предмета та ініціації йо­го розвитку, змінювання, вибір адекватних засобів забезпечення даних змін —складові стратегії психологічного дослідження, спрямованого до свого змістовного ефекту—психологічного впливу.

У цілому психологічне дослідження — об'єктивний процес наукового пізнання дійсності в сукупності її психологічних ознак та характери­стик, забезпечений об'єктивною методикою та засобами, прийомами відтворення суб'єктивного змісту цієї реальності з метою осягнення синтетичної природи індивідуального світу «я» людини та побудови ефективних технік і технологій гармонійних впливів і перетворень жит­тєвих проявів предмета психологічного пізнання.

Методи психологічного дослідження

Поняття «метод» використовувалося в стародавньому світі як сино­нім «учіння». Нині у філософській літературі метод у широкому розумін­ні розглядається як форма практичного та теоретичного освоєння дій­сності, що виходить із закономірностей досліджуваного об'єкта. Це ха­рактеристика наукового методу, або методу наукового пізнання світу; метод, таким чином, являє собою систему пізнавальних та перетворюю­чих засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати конкретна наука для пізнання свого предмета.

У психології метод виступає також конкретним засобом реалізації психологічного пізнання предмета науки в конкретних умовах, з вико­ристанням конкретних прийомів дослідження та відносно конкретних характеристик досліджуваного предмета. Таким чином, метод у психо­логії слід розглядати на двох рівнях:

1) як науковий метод психології в системному визначенні його змісту;

2) як конкретний засіб психологічного дослідження, зміст якого виз­начається предметом конкретного дослідження та ситуацією реалізації даного дослідження.

Розрізняють універсальні та спеціальні методи психологічного дос­лідження. Універсальними називаються методи дослідження, які викори­стовуються не тільки в психології, айв інших галузях наукового знання: як у споріднених за змістом, так і ні. До універсальних методів належать спо­стереження, експеримент, бесіда, анкетування тощо. Спеціальні методи - це методи, які використовуються тільки в психологічному дослідженні або в близьких за змістом наукових пізнавальних актах. Так, тестування ви­користовується і в психології, і в педагогіці, а соціометрія — також і в со­ціології. Проте ці методи є спеціальними у психологічному дослідженні.

Функціональна диференціація методів психологічного дослідження відбувається за ознакою змісту пізнавальних і перетворюючих дій, які реалізуються дослідником під час професійної взаємодії з предметом дослідження. Структурно ця диференціація відповідає етапам психоло­гічного дослідження, на кожному з яких відбувається своєрідне функ­ціональне поєднання типів пізнавальних та перетворюючих дій психолога-дослідника. Виділяють такі методи:

1) методи теоретичного дослідження предмета психології,

2) методи емпіричного дослідження предмета,

3) аналізу, тлумачення й інтерпретації теоретичних та емпіричних даних дослідження.

Досить часто в реальному психологічному дослідженні використо­вуються методи, техніки та прийоми, які у своїй процедурі поєднують елементи теоретизації, емпіричного пізнання й аналізу отриманих да­них. Такі синтезовані методи спрощують методику дослідження та ро­блять процес дослідження більш компактним та більш інформативним в умовній одиниці часу. Тому представлена функціональна диференціація методів психологічного дослідження є досить умовною, але дає змогу розмежувати структурні та функціональні складові циклу психологічно­го дослідження з метою формування чіткого уявлення про хід наукового пізнавального акту психології.

Методи теоретичного дослідження, або методи теоретизації, забез­печують реалізацію теоретичних пізнавальних дій психолога щодо пред­мета свого дослідження. Вони дають можливість не тільки узагальнити досвід психологічної науки в пізнанні конкретного класу явищ, а й по­будувати таким чином власний пізнавальний акт, що сутність досліджу­ваного явища стане найбільш доступною та змістовно розкритою. Тео­ретичне дослідження має не тільки забезпечити більш-менш повне з'яс­ування сутності досліджуваного явища, а й виявити основні закономір­ності його існування, взаємодії з іншими явищами, рушійні сили ро­звитку. У результаті використання спеціальних методів теоретизації психологічних явищ вдається побудувати теоретичну модель предмета дослідження, а на її основі — передбачити та змістовно визначити емпі­ричний цикл пізнавальних взаємодій з сутністю досліджуваного явища.

Методи емпіричного дослідження забезпечують дослідницьку взає­модію психолога з реальними, дійсними виявами сутності предмета дос­лідження, визначення її змістових характеристик та ознак у багатоманіт­ності емпіричних свідчень. Система методів емпіричного дослідження психології відтворює можливі рівні проявів психологічного змісту явищ світу, обумовлює ситуативні компоненти можливих досліджень, їх мето­дичну організацію. Водночас існуючі методи емпіричного пізнання мо­жуть бути організовані дослідником в оригінальну емпіричну модель взаємодії з предметом дослідження, а долучені дослідником нові змісто­ві елементи в методику кожного з методів і моделі в цілому зроблять ем­піричне дослідження оригінальним, а предмет його стане доступнішим у своїй сутнісній відкритості. У результаті емпіричного дослідження вда­ється підтвердити або відкинути деякі гіпотетичні уявлення про предмет дослідження, побудувати «емпіричну картину» його існування, а отже, й відкрити для себе та науки психологічний зміст взаємовідносин дослі­джуваного явища зі світом та побудувати прогностичну модель реаль­них, практичних перетворень даного явища в результаті прикладних психологічних впливів: психотерапевтичних, теоретико-стверджувальних, професійно-педагогічних тощо.

Методи аналізу, інтерпретації та тлумачення даних теоретичного й емпіричного дослідження дають змогу науково обгрунтувати об'єктив­ність проведеного дослідження, диференціювати змістовні прояви сут­ності предмета дослідження за їхніми типологічними характеристиками, визначити та представити дослідницький ефект здійсненого пізнаваль­ного акту. Кожному конкретному дослідженню, має відповідати своє­рідна аналітична модель, яка, безумовно, відтворює загальні закономір­ності аналізу, інтерпретації та тлумачення теоретичних та емпіричних даних, але обов'язково виявляє сумісні характеристики предмета дослі­дження, його якісну неповторність. Завдяки застосуванню аналітичної моделі дослідження стає можливим прогностичний аналіз дослідження в цілому й перетворюючих дій психолога щодо предмета дослідження. Змістове відтворення внутрішніх і зовнішніх зв'язків існування предме­та дослідження, закономірностей його розвитку та дійсних виявів сутно­сті дає змогу сформувати «наукове бачення» психологічного змісту да­ного явища.

Моделювання та реконструювання. Моделювання в психології — це метод теоретичного дослідження психологічних явищ (процесів, станів, властивостей) за допомогою їхніх реальних, фізичних або ідеальних, аб­страгованих аналогів, моделей (часто —математичних). Під «моделлю» розуміють систему об'єктів або знаків, що відтворюють деякі сутнісні властивості системи-оригіналу. Наявність відношення часткової подіб­ності («гомоморфізм») дає змогу використовувати модель як замінника або представника досліджуваної системи. Порівняна простота моделі робить таку заміну досить наочною. Створені спрощені моделі системи - дійовий засіб перевірки істинності та повноти теоретичних уявлень у різних галузях наукового знання і, зокрема, в психології.

Перші спроби використання методу моделювання в психології пов'язані з вивченням психофізичних залежностей і процесів пам'яті. Систематичне застосування моделювання було характерним для геш­тальтпсихології, яка намагалася знайти фізичні аналоги формування ці­лісних структур (гештальтів) у природних процесах утворення кристалів, в утворенні негеометричних конфігурацій та ін. Широке використання цього методу в психології почалося в 50-ті роки XX ст., коли виникнен­ня кібернетики зробило можливим моделювання різних аспектів цілес­прямованої діяльності живих істот. Цей розвиток був деякою мірою роз­критий у працях П.К. Анохіна та М.О. Бернштейна, які створили моделі складних фізіологічних функціональних систем людини, що містили всі основні компоненти подальших кібернетичних моделей її поведінки.

Надалі за короткий строк з'явилися математичні моделі навчання, інформаційні моделі пам'яті, сприймання та уваги. Моделювання було поширене також на найскладніші види інтелектуальної діяльності, такі як гра та розв'язування різноманітних задач (А. Ньюелл, Г. Саймон). До­сить перспективним у сучасній когнітивній психології вважається розу­міння психічних процесів за аналогією з процесами обчислювання. Окремі вчені вважають подібність між організацією пізнавальної сфери людини й структурою блоків обчислювального пристрою своєрідною «комп'ютерною метафорою», яка може плідно використовуватись у психологічних дослідженнях вищих пізнавальних функцій людини - ін­телекту, систем прийняття рішень тощо.

Представлені способи застосування методу моделювання реалізу­ють лише одну з його технік — моделювання за аналогією. Саме ця техні­ка є найбільш спорідненою з кібернетичним і комп'ютерним баченням логіки взаємопереходів і взаємозв'язків явищ. У психологічному дослі­дженні моделювання використовується також у техніках «відтворення змісту» та «відтворення логіки пізнання», які застосовуються в теоретизації змістових характеристик сутності досліджуваних явищ.

Моделювання як відтворення змісту сутнісних ознак предмета дос­лідження спрямоване до побудови «образа-моделі» психологічного яви­ща, яке розглядається як багатомірне й багатозмістовне, а отже, як таке, що реалізує систему природних, соціальних і духовних взаємин. Тому побудовані пояснювальні моделі, як правило, постають багатозмістовними, «міжрівневими», що робить інформативний образ досліджувано­го явища ціліснішим та повнішим. Указана техніка моделювання вико­ристовується стосовно складних смислонасичених явищ життя людини: потенціалу її буття, обдарованості, життєвого шляху тощо.

Моделювання як відтворення логіки пізнання використовується для теоретизації як сутності досліджуваного предмета, так і способів та засо­бів його пізнання та перетворення. Ця техніка моделювання спрямова­на на поступове відновлення динамічних характеристик існування пред­мета в їхньому розвитку, а також на побудову адекватного засобу пізнан­ня відтвореної логіки розгортання сутності явища. «Подвійна рефлек­сія» — основний механізм цієї техніки моделювання — потребує особли­вої підготовленості дослідника до роботи з методом. Проте дослідниць­кий ефект застосування техніки має подвійний ступінь — теорія предме­та й теорія способу пізнання даного предмета.

Реконструювання в психології застосовується як метод теоретичного дослідження психологічних явищ та полягає у змістовій та структурній перебудові явища, на яке спрямована дослідницька дія психолога. Від­повідно виділяють змістову реконструкцію, яка оперує змістовими оз­наками явищ, та структурну, спрямовану до формально-логічних ознак даних явищ. Предметом реконструювання можуть обиратися як психо­логічні явища, так і засоби їх пізнання: пояснювальні та методологічні принципи, теоретичні положення, методи та прийоми пізнання тощо.

Поліфункціональність даного методу визначається не тільки різно­маніттям його предметних адресатів, а й багатством технік, які можуть застосовуватися в межах методу. Вихідним моментом реконструювання є якісна диференціація «когнітивних просторів», яким належать дослі­джувані явища і стосовно яких дослідник має запровадити даний метод. Якщо обрані явища належать до одного або споріднених «когнітивних просторів», то можливе використання техніки «пряма реконструкція»; за умови різнорідних просторів дослідник застосовує опосередковану рекон­струкцію, але тут обов'язково обирається третє (узагальнене за змістом щодо перших двох) явище як опосередкована ланка.

Якісна диференціація досліджуваних явищ здійснюється також за ознакою «змістової завершеності» або «когнітивної цілісності». Залежно від цілей та завдань дослідження застосовується креативна, або відтво­рююча, реконструкція, таким чином «новий зміст» постає більш дифе­ренційованим, структурованим та завершеним, або відповідним «вихідному зісту » за рівнем завершеності та наповненості. Загалом метод реконструювання може застосовуватися не тільки як засіб теоретизації, а і як засіб аналізу, інтерпретації та тлумачення даних психологічного дос­лідження.

Типологічний метод. У психології типологізація — це метод науково­го дослідження, в основі якого лежить виявлення подібності та різниці серед сукупності предметів, пошук надійних засобів їх ідентифікації, стійких сполучень властивостей явищ у системі змінних, їх угрупування за допомогою ідеалізованої узагальненої моделі. Результатом типологізації є виділення визначених типів явищ, які відтворюють ідеалізовану модель реально існуючих явищ і процесів. Загальні методологічні осно­ви для побудови типологій і класифікацій для будь-якої галузі наукових знань розроблені C.B. Мейєном і Ю.А. Шредером, проте вони не містять обґрунтування принципових, специфічних відмінностей прийомів типі­зації в кожній окремій науковій галузі, яка має свій предмет та специ­фічні прийоми його пізнання.

У психології можлива побудова різних видів типологій (К.О. Абульханова-Славська). Один з них — закрита типологія. Ця типологія, зазви­чай, сама виступає метою дослідження і демонструє загальну закономір­ність у вичерпному переліку її проявів. Іноді даний вид типології засто­совується для розкриття окремої властивості, що існує як сукупність форм, у кожній з яких представлене різне співвідношення теоретично виділених ознак. Саме для такої типології важливими є питання про кількість ознак і типів, про характер розподілу середніх та крайніх типів, про їх взаємодоповнюваність, через яку описується закономірність у ці­лому. Прикладом даної типології може бути типологія індивідуальних відмінностей, створена школою Б.М. Теплова. Проте стосовно найви­щих особистісних утворень — активність, відношення, спосіб життя — ця типологія не може бути адекватною, оскільки спрямована на організа­цію фіксованого змісту та кількості типізованих ознак.

У дослідженні вищих психічних функцій використовується відкри­та типологія, яка також називається прогресивною, або конструктив­ною. Це типологія, в якій відсутній повний набір наперед установлених ознак, які вичерпно характеризують типи. Якщо виходити з того, що різ­ним рівням організації психічного мають відповідати різні типології, то вищому, особистісному рівню може бути адекватною саме «відкрита» типологія. Від нижчого, темпера-ментального рівня, де число типів об­межене, спостерігається тенденція до дедалі більшої індивідуалізації особистісних структур, що виявляється вже на рівні характеру й виража­ється у збільшенні числа типів.

Принцип типологізації полягає в інтеграції двох тенденцій психо­логічного дослідження: індивідуалізації та уніфікації змісту психічного.

У зв'язку з цим основними характеристиками відкритої типології можуть бути такі: перша характеристика пов'язана з її прогресивним, проце­суальним способом побудови, коли кожний наступний етап ставить низку операціональних і теоретичних питань, які потребують узагаль­нення і визначення в типології, що будується; друга її характеристика полягає в тому, що особливості кожного типу можуть бути розкриті в си­стемі всіх інших, не збігаючись при цьому з ними. Така типологія відоб­ражає стратегію дослідження, адекватного системного підходу до пси­хічних явищ як до багатомірних і багаторівневих феноменів.

Сутність типологізації як методу теоретичного дослідження полягає в змістовому узагальненні «конкретних знань», отриманих дослідником під час вивчення того чи іншого явища (предмета пізнання). Саме тому в основі типологізації лежить виявлення схожості, відмінностей і спіль­ності (тобто узагальнення) сукупності явищ, виділених у ході досліджен­ня, а потім — ідентифікація (тобто узагальнення нового рівня) з ідеалізо­ваною моделлю досліджуваного явища. Ідеалізована модель — це попе­реднє теоретичне з'ясування сутності предмета дослідження, яке має прогностичний характер. Це означає, що саме ідеалізована модель стає засобом конкретизації та доповнення первинного визначення предмета.

Методика реалізації типологічного методу виглядає так:

1) перший момент типізації — вибір основ типізації та змістове їх визначення як характерних ознак явища, вияви якого типізуються. Так, у типології темпераментів І.ТІ. Павлова основами типізації є властивості нервової системи людини: сила нервових процесів і їх урівноваженість, рухливість процесів збудження та гальмування. В.Д. Нєбиліции увів че­тверту типологічну ознаку — динамічність нервових процесів — у визна­ченні типів темпераментів людини.

У кожному конкретному дослідженні психолог обирає основи типі­зації досліджуваного явища, керуючись побудованою теоретичною мо­деллю предмета дослідження.

Важливим є питання про те, явища якого змістового рівня можуть виступати предметами типізації: властивості, характеристики конкрет­них явищ чи явища якісного змісту — закономірності, умови, динамічні характеристики процесів тощо. Кожна із указаних ознак може підлягати типізації, проте кожному класу типізованих явищ має відповідати кон­кретна типологія, конкретний її вид;

2) другий момент типізації — вибір її моделі, яка, з одного боку, від­творює сутнісні та динамічні особливості явища, що типізується, а з дру­гого боку, визначає «логіку узагальнення» сутнісних ознак предмета в тип. Відомі й можуть застосовуватися в психологічному дослідженні ці­ла низка моделей типізації, але під час їх застосування варто пам'ятати про умову спорідненості сутності типізованого явища і логіки типізації яку відтворює кожна з існуючих моделей. Так, якщо основи типізації пе­ребувають у діалектичній залежності одна від одної, застосовуються мо­делі типізації «прогресивна дихотомія» та «динамічна модель типізації». Якщо ж основи типізації постають у їхньому онтологічному співвідно­шенні, то адекватним є застосування онтологічного дослідження. Типи подаються в їх структурній та змістовій залежності, яка теж має бути під­твердженою в процесі емпіричного дослідження;

3) третій момент типізації — виділення типів та побудова типології досліджуваного явища. Це - момент теоретичного прогнозу існування типів у реальності дійсних проявів сутності предмета

4) четвертий момент типізації — підтвердження істинності побудо­ваної типології в результаті аналізу та змістового узагальнення даних ем­піричного дослідження. На цьому етапі здійснюється необхідна корек­ція елементів побудованої типології, а визначення типів доповнюються емпіричними характеристиками їхніх проявів.

5) п'ятий момент типізації — завершальна стадія реалізації типоло­гічного методу. На даному етапі побудована типологія, а також закладе­на в ній модель типізації використовуються як засоби аналізу і тлума­чення результатів проведеного дослідження, оскільки вони відтворюють не тільки пізнавальну логіку дослідницьких дій психолога в цілісному пізнавальному акті дослідження, а й сутнісний устрій предмета дослі­дження як багатомірного та багаторівневого явища.

Взагалі, типологія виявляє завершальний етап пізнання того чи ін­шого предмета і подає його змістовний та структурно організований ре­зультат.

Отже, розглянувши основні питання пов'язані із процедурою про­ведення психологічного дослідження необхідно зробити висновок про те, що психологія як наука має свій своєрідний, цілісний та самостійний спосіб пізнання світу. Цей спосіб включає осягнення сутності предмета пізнання і чітко визначає всю сукупність дослідницьких і перетворю­вальних дій. Загальна методика психологічного дослідження виступає їх послідовною реалізацією і включає низку основних етапів щодо здій­снення відповідних пізнавальних та перетворюючих дій стосовно свого предмета. Методика та методи психологічного дослідження відтворю­ють об'єктивний процес наукового пізнання предмета психології і за­безпечують об'єктивність розгортання у процесі пізнавального акту. Ра­зом з тим будь-яке дослідження грунтується не тільки на раціональному, а й чуттєвому, що додає йому суб'єктивності не порушуючи при цьому об'єктивності наукового методу психології, а предмет науки при цьому зберігає свою цілісність.

Запитання для самоконтролю

1. Що визначає науку як самостійний спосіб пізнання світу?

2. Дайте визначення методології. Як співвідносяться поняття «методологія» і «метод»?

3. Назвіть основні етапи психологічного дослідження, визначте їх особли­вості.

4. Визначте послідовність пізнавальних дій щодо з'ясування сутності пред­мета стосовно змістової структури його існування.

5. Визначте послідовність пізнавальних дій щодо реконструкція сутності предмета.

Використана і рекомендована література

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. — М.: Наука, 1977.

2. Абульханова-Славская К.А. О путях строения личности. — Психологиче­ский журнал. - 1983. - Т. 4. - № 1. - С. 14-29.

3. Бассин Ф.В. Развитие взглядов на предмет психологии // Вопросы психо­логии. - 1971,-№4.-С. 101-113.

4. Баскаков А. Я., Туленков Н. В. Методология научного исследования: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2002. - 216 с.

5. Загальна психологія / За ред. Максименка С.Д. — К.: Наукова думка, 2000.

6. Корольчук М.С., Крайнюк В.М., Марченко В.М. Психологія: схеми, опор­ні конспекта, методики. — К.: Ніка-Центр, 2007. — 320 с.

7. Кравец A.C. Методология науки. — Воронеж, 1991.

8. Ломов Б.Д. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1984.-443 с.

9. Методология развития научного знания. — М., 1982.

10. Основи психології: Підручник / За ред. Киричука В.О., Роменця В.А. — К..: Либідь, 1996.

11. Психология: Учебник / Под ред. Петровского A.B. — М.: Мысль, 2000.

12. Психологія: Підручник / За ред. Трофімова Ю.Л. — К.: Либідь, 1999.

13. Рибалка B.B. Методологічні питання наукової психології (Досвід особи- стісно центрованої систематизації категоріально-понятгєвого апарату): Навчально-методичний посібник. — К.: Ніка-Центр. 2003. — 204 с.

Тема 4

Системний підхід у психології

Логіка викладу: генезис поняття «система», психіка людини як предмет системного дослідження, психічні властивості: матеріально-структурні, функціональні, системні. Вплив на розвиток людини соціальної, біоло­гічної та фізичної систем. Загальнометодологічна схема та принципи си­стемного підходу в психології.

♦ ♦ ♦

Нині відбувається небачений прогрес знання, який, з одного боку, призвів до відкриття нових фактів, відомостей із різних областей життя, і тим самим поставив людство перед необхідністю їх систематизації, з другого боку, зростання знань породжує труднощі їх засвоєння, виявляє неефективність низки методів, що використовуються наукою. Тому ме­тодологія пізнання та перетворення людиною світу набуває все більшо­го значення в загальному комплексі наукових досліджень. Серед дослі­джень у галузі методології виняткове місце займає системний підхід.

Таке різноманіття наукової інформації про природу психіки харак­терне і для сучасного етапу розвитку психології, у процесі якої істотно розширюється і збагачується аналітична картина досліджуваних нею явищ. Усе більшого значення і поширення набувають міждисциплінар­ні зв'язки, які збагачують наукову психологію новими фактами, і у цьо­му з нею не може зрівнятися жодна інша галузь наукового знання. Тому використання методології системного підходу для вивчення сфери пси­хічних явищ у їх інтер- та інтраіндивідних зв'язках, на нашу думку, є ко­рисною і необхідною справою.

Однак хоч як би широко розгалужувалася психологічна наука, як би розширювалися ії зв'язки з іншими галузями наукового знання, вона не втрачає свого основного завдання — вивчення природи психіки, її механіз­мів і закономірностей функціонування. Така розмаїтість пов'язана насам­перед із внутрішніми потребами розвитку самої науки. Але воно було б неможливе, якби сам об'єкт психологічного дослідження не мав розма­їтість якостей. Очевидно, можливість різноманіття проблем і завдань, з якими зіштовхується психологія, випливає із самої природи психічних явиш і, природно, змушує звертатися до методології системного підходу.

Генезис поняття «система»

Спроби прослідкувати генезис поняття «система» здійснювалися неодноразово. Уперше поняття «система» зустрічається в епоху антич­ності, коли відомий філософ Епікур його використовував для визначен­ня певної суми знань.

Древні не залишили нам безпосереднього визначення «системи» як філософської категорії, але в усіх творах, що аналізують як природні, так і соціальні явища, поняття «система» використовувалося для позначен­ня певної цілісності.

З часом, увібравши в себе зміст таких важливих понять, як «поря­док», «організація», «цілісність» і водночас не будучи зведеним до жод­ного з них за своїм об'єктивним змістом, поняття «система» стало аксі­оматичним. Надалі його використовували як таке, що відображає і при­роду, і знання, при цьому нерідко ототожнюючи поняття «ціле», «систе­ма», «сукупність».

В епоху нового часу робиться спроба надати поняттю «система» наукову значимість і ясність, прив'язати до певної галузі дослідження, знання тощо. Саме тому передісторією виникнення системного руху умовно можна вважати період кінця XVII початку XVIII століть, після опублікування відомої праці французького просвітника Кондільяка «Трактат про системи», в якій обговорюється проблема системності знання, доводиться, що знання завжди утворюють систему, знання нем­ожливо обмежити і тлумачити як «річ».

З часом відбулося перенесення системного підходу зі світу мови у світ об'єкта. Як зазначав Гегель, природа має бути розглянута як систе­ма щаблів, кожна із яких неодмінно випливає з іншої і є найближчою іс­тиною тієї, з якої випливала. Разом з тим Гегель залишає це поняття без визначення, не визначає його місця серед інших категорій.

Подальший розвиток системного підходу в основному обмежувався двома поняттями — «множинність частин і наявність зв'язків між ними» і «структура». Проблема множинності частин була відпрацьована досить добре, чого не можна сказати про проблему зв'язків цих частин. У сере­дині XIX століття з'являється уявлення про структуру, виявлено, що ре­чам, які мають однаковий набір складових, можуть бути притаманні сут­тєво різні якості. Доведено, що властивості цілого не визначаються вла­стивостями його частин. Зі зв'язків і структури стали виводити власти­вості цілого, структура стає найважливішим чинником системного уяв­лення.

У першій половині XX століття виникає новий системний рух, який започатковує свою методологію. Поява системної методології є найбіль­шою подією всієї методології науки. Цю подію можна порівняти з таки­ми феноменами, як виникнення індуктивної методології, пов'язаної з іменами Ф. Бекона і М. Мілля та появи науки логіки в древньому світі.

У середині XX століття канадський біолог Л. Берталанфі висуває принципово нову ідею про те, що всі об'єкти являють собою не що ін­ше, як системи. Категорію системи він відносить до об'єктів і висловлює думку, що живий організм, людське суспільство не що інше, як системи, і їх необхідно розглядати із системної точки зору.

Майже одночасно з висунутими ідеями Берталанфі виходить книга Вінера «Кібернетика», що започатковує новий рух — кібернетичний, який починає руйнувати усталені межі галузей знань, предметів пізнан­ня тощо. Найважливішою ознакою прихильника цього руху був винят­ковий погляд на світ — вбачати в ньому систему управління.

Нині розглянуті погляди на системний підхід були розвинуті в прац­ях багатьох учених, а методологія системного підходу стала загальнонауковою. Слід відзначити, що системний підхід міцно закріпився і в психології, який для неї є специфічним. Найбільш ґрунтовно основні методологічні проблеми пов'язані з упровадженням системного підходу ми знаходимо в працях вітчизняних вчених С.Л. Рубінштейна, Г.О. Балла, Б.ф. Ломова, С.Д. Максименка, В.В. Рибалки, А.І. Уйомова, Г.П. Щедровицького та багатьох інших.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ... Навчальний посібник...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Принципи побудови психологічного дослідження

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Проблема природи психіки у вітчизняній психології
Вітчизняна психологія формувалася, спираючись як на досягнення світової науки, передової української філософсько-психологічної думки (Ф. Прокопович, Г. Кониський, Г. Сковорода та ін.), так і на здо

Внутрішнє і зовнішнє як психологічна проблема
Ще Декарт, а за ним й інші мислителі тлумачили зовнішні впливи як причину чуттєвого образу. З цього положення робилися висновки, що людина пізнає не об'єктивний світ, а лише ефект, який виникає в р

Внутрішнє і зовнішнє як психологічна проблема
Ще Декарт, а за ним й інші мислителі тлумачили зовнішні впливи як причину чуттєвого образу. З цього положення робилися висновки, що людина пізнає не об'єктивний світ, а лише ефект, який виникає в р

Внутрішнє і зовнішнє як психологічна проблема
Ще Декарт, а за ним й інші мислителі тлумачили зовнішні впливи як причину чуттєвого образу. З цього положення робилися висновки, що людина пізнає не об'єктивний світ, а лише ефект, який виникає в р

Науковий метод: сутність, структура, застосування
Науку як своєрідний, цілісний і самостійний спосіб пізнання світу визначають два його компоненти: предмет і метод. Якщо предмет - це чітко визначений зміст, якість і закономірність, у яких реальніс

Загальна методика психологічного дослідження
Психологічне дослідження будь-якого явища, що має психологіч­ний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна мето­д

Психіка людини як предмет системного дослідження
Основним об'єктом психологічних досліджень є людина — най­складніша з відомих науці систем, що володіє унікальними характери­стиками, і насамперед здатністю до саморегуляції. Проблема людини вже да

Становлення поняття особистості
Особистість як результат процесу соціо- та індивідогенезу. Особи­стість - найважливіша серед метапсихологічних категорій. У ній вия­вляються інтегровані всі базові категорії: індивід, образ, дія, м

Методологічні основи теорії особистості
Як і будь-яка наукова теорія, теорія особистості має відповідати за­гальним методологічним вимогам — сформувати цілісне уявлення про закономірності й істотні зв'язки визначеної області дійсності (о

Поняття діяльності в психології
Діяльність — динамічна система активної взаємодії суб'єкта із зов­нішнім світом, під час якої суб'єкт активно впливає на об'єкт, за раху­нок чого задовольняє свої потреби; відбувається поява і втіл

Спілкування як базова категорія психології
У вітчизняній психології значного поширення набуло трактування спілкування як діяльності. Але, як зазначає Ломов, на жаль, ні діяль­ність, ні спілкування не мають у психології загальноприйнятих виз

Анатомічна основа рефлексу
Вчення Прохазки підноситься на рубежі XVIII і XIX століть. Його синтетична концепція охоплювала життєдіяльність цілісного організму. Однак природничонаукова опора цієї теоретичної концепції була ву

Сигнальна функція психіки
Справу І.М. Сеченова продовжив І.П. Павлов. У його спробах опо­ри на фізіологічне вчення про нейросубстрат з метою природничонаукового і строго об'єктивного пояснення психіки було кілька напрямів:

Сучасні проблеми психофізіології діяльності
Опанування людиною нових технічних систем на землі, у повітрі та морських просторах — багатообіцяльні справи сучасності, котрі мають велике загальнодержавне і наукове значення. Обслуговува

Поняття психіки і темпераменту
Психіка (від грецького psechikos- душа як щиросердечна власти­вість) — суб'єктивне, сигнальне, соціально обумовлене відображення дійсності в ідеальних образах, на основі яких здійснюється активна в

Класифікація методів соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності
Проблема шляхів і засобів підвищення ефективності та безпечної діяльності хвилює вчених усього світу. В останні десятиріччя суттєвий внесок в її розробку для спеціалістів зробили В.Г. Алтухов, Г.Л.

Поняття психологічного потенціалу військовослужбовців
Виходячи з вимог обраної методологічної основи, ґрунтуючись на традиціях гуманістичної психології, нейролінгвістичного програмував ня, досвіду різних видів забезпечення у воєнній науці, ми пропонує

Методологічна основа технології соціально-психологічного забезпечення
Прийнято вважати, що в структуру будь-якої технології входять та­кі елементи: цілісна теоретична концепція, яка відображає закономір­ності функціонування об'єкта впливу; об'єкт і предмет впливу; ал

Методологічна основа технології соціально-психологічного забезпечення
Прийнято вважати, що в структуру будь-якої технології входять та­кі елементи: цілісна теоретична концепція, яка відображає закономір­ності функціонування об'єкта впливу; об'єкт і предмет впливу; ал

Професіографічний опис трудового процесу
Основні розділи: 1. Загальні дані (найменування об'єкта і його призначення; зміст виконаної спеціалістом роботи; основні операції; схема розташування робочих місць; місце спеціаліста в сис

Сторичні аспекти профвідбору
Професійний відбір виник тоді, коли держава почала відчувати мо­ральний і матеріальний збиток від явно непридатних людей до тієї чи ін­шої діяльності. У 1575 р. іспанський лікар Хуан Уарте

Методологія професійного психологічного відбору
Останнім часом все більше визнання одержують методи професій­ного психологічного відбору фахівців, що дозволяють істотно підвищи­ти якість їхнього навчання й підготовки, ефективність діяльності, ви

Принципи визначення професійної придатності
Наукова розробка і практична реалізація процедури визначення про­фесійної придатності вимагають урахування і дотримання низки принци­пових положень, які визначають методологію психологічного обстеж

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СИСТЕМИ ППВ
    ПРОФЕСІЙНИЙ

Висновок
                      &nbs

МЕТОДОЛОГІЯ
1. ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД (АДЕКВАТ., ¥, f- УМОВИ Д) 2. ОСОБИСТІСНИЙ - ОРІЄНТАЦІЯ НА ¥ І f РЕЗЕРВИ (F) а) РІВЕНЬ ПРОФ. ПІДГОТОВКИ (ЗНУ, ДОСВІД, СТІЙКІСТЬ), ЕФ, БП б) П

ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД
ППД зумовлю не тільки проф. Х-ками особл. М, когн, псих. М, Е-В, Т Х сферах рівеньППД (ЗНУ) ЕФ Д. та безпека -умов Д і ПРОФ. ЗДОР. -адаптац. -енергет резерви

Сторичні аспекти становлення управлінської думки
Організація праці та кооперація, що властиві лише людині та під­носять її на зовсім інший рівень існування, мають великий і насичений історичний шлях. Про початок життя менеджменту можна стверджува

Особистості
Логіка викладу: поняття психічного здоров'я особистості. Рівні психічно­го здоров'я особистості. Критерії оцінки психічного здоров'я. Психоло­гічний комфорт як умова психічного здоров'я особистості

Методологічні аспекти інженерної психології
Логіка викладу: передумови виникнення інженерної психології. Завдання та напрямки. Методологічні принципи та системний підхід в інженерній психології. Методи інженерної психології. Інженерна психол

Зміст курсу
Тема 1. Психіка людини як предмет наукового пізнання Душа в реаліях і міфах. З історії науки про психічне: психологія ан­тичності (Демокріт, Платон, Аристотель), психологія середньовіччя (

Плани семінарських занять
Тема 1. Психіка людини, як предмет інтересу і наукового пізнання 1. Душа в реаліях та міфах. Психологія античності. 2. Психологія середньовіччя. 3. Психологія нового часу

Основна література
1. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів ви­щих навчальних закладів. — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. — 400 с. 2. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психолог

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ
Навчальний посібник Коректор І.Букреєва. Оригінал-макет: І.Смальцев. Оформлення палітурки: О.Попова Підписано до друку 26.11.2007. Формат 60x84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги