рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры
- Раздел Психология
- /
- ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ
Реферат Курсовая Конспект
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ - раздел Психология, Охарактеризувати перспективні проблеми психології управління на сучасному етапі Щодо Діяльності Організації, То Термін „Управління” Зазвичай Вживають У Таких...
Щодо діяльності організації, то термін „управління” зазвичай вживають у таких значеннях:
1. Функція, спеціальний вид діяльності в організації.
2. Соціальна категорія людей, які виконують роботу з управління.
3. Спеціальна галузь знань, яка допомагає здійснювати цю діяльність.
Дії керівника стосовно підлеглих багато в чому залежать від організаційної структури управління. Він може вибирати і змінювати її, проявляючи свої індивідуальні психологічні властивості, дотримуючись певних правил і закономірностей, вироблених теорією та практикою управління.
Організаційна структура управління — розгалужена система різноманітних ланок (підрозділів, рівнів тощо), між якими формуються і підтримуються зв'язки, що забезпечують злагодженість, погодженість і високу продуктивність спільної праці.
Серед багатьох дефініцій організаційної структури одні дослідники тлумачать її у вузькому значенні — як певну кількість підрозділів системи управління із заданими відносинами субординації, а інші в широкому — як усі усталені зв'язки та відносини в організації, що впливають на діяльність окремих людей та груп, на розподіл функцій, відповідальності, повноважень, на систему прийняття рішень, документообігу тощо.
Організаційна структура управління пов'язана зі спільними завданнями організації, функціонуванням системи, спрямованими на досягнення поставлених цілей. Її необхідно розглядати з урахуванням конкретних планів розвитку економіки та господарського механізму.
За традиційними соціально-економічними уявленнями структура має:
склад; взаємозв'язки; підпорядкованість організаційних одиниць і ланок, які реалізують відповідні функції.
Виконання функцій керування передбачає створення апарату управління з окремих взаємопов'язаних частин — органів управління, кожен із яких здійснює певний комплекс операцій і процедур. Апарат управління по горизонталі розподіляється на ланки, а по вертикалі — на щаблі, які утворюють ієрархію рівнів. Між щаблями (рівнями) формуються відносини підпорядкованості, ланка вищого рівня керує ланкою нижчого.
Аналізуючи структуру управління, слід зважити на особливості управлінської діяльності, тобто, розглядаючи її в межах конкретної ланки, необхідно брати до уваги й функції, у яких виражені відносини керування.
Кожна організація має формальні й неформальні структури. Формальна структура — це офіційні документи, процедури, що визначають розподіл і координацію видів діяльності в організації. Неформальна — нерегламентовані відносини працівників, які виникають у результаті адаптації існуючих систем до конкретних умов і задовольняють індивідуальні й групові потреби. Якою б раціональною не була формальна структура, на практиці неминуче виникають взаємини між особами організації поза її межами. Причини їх формування різні: незадоволення потреб та інтересів співробітників, порушення правил у ході виконання завдань тощо. Суб'єкти управління повинні постійно контролювати баланс формальної та неформальної структур, ігнорування якого може ускладнити досягнення цілей організації.
Залежно від норми управління (кількість працівників, безпосередньо підпорядкованих керівнику) розрізняють два типи організацій (рис.5.1).
Рис.5.1. Схема типів організацій залежно від норми управління
1. Висока (вертикальна) структура організації. Має обмежену норму управління та багато рівнів ієрархії. Серед її переваг — ретельне керування та контроль, оперативність комунікації між підлеглими. До недоліків належать тенденція залучення керівників до виконання функцій підлеглих, багато рівнів управління, великі витрати на їх утримання, надмірна дистанція між нижнім і вищим рівнями управління.
2. Плоска (горизонтальна) структура організації. У ній висока норма управління та невелика кількість рівнів ієрархії. Переваги її полягають у тому, що керування ґрунтується на делегуванні, політика компанії зрозуміла й доступна всім працівникам, кадри відбираються ретельно. Головним недоліком є перевантаження вищих керівників, що впливає на якість прийняття управлінських рішень, послаблення контролю вищих керівників; необхідність залучення до організації висококваліфікованих управлінців.
З огляду на домінуючі ознаки організації та її внутрішнє життя розрізняють типи організацій: патерналістський, бюрократичний, автократичний, авторитарний, демократичний, новаторський (табл.2).
Таблиця 2
Характеристика типів організацій
| Тип організації | Роль керівника | Основа (джерело) влади | Спосіб впливу | Другорядні цілі |
| Патерналістський | Підтримка, захист, непомітне маніпулювання | Індивідуальні риси керівника | Умовна любов, емоційна відданість | Підкорення, прийняття в колектив |
| Бюрократичний | Обстоювання інтересів організації | Узаконена влада, апелювання до традицій | Політичні ігри, запропоновані процедури та правила | Надійність, безпека, стабільність |
| Автократичний | Самовпевнене пригнічення оточуючих | Загроза, покарання | Страх, умовні примхи, фізичний вплив | Виживання організації, обмеженість влади |
| Авторитарний | Виконавчий директор | Експертні знання | Заохочення, санкції, взаємопідтримка | Добробут, зростання, престиж |
| Демократичний | Генерація, реалізація ідей, аналіз | Начальник-надійне джерело, раціональна віра | Опитування, спільний аналіз проблем і можливостей їх вирішення | Зростання, задоволення соціальних потреб |
| Новаторський | Натхненний організатор | Експертні знання, раціональні угоди | Спільне вироблення лінії поведінки та способу дій | Зростання, досягнення, автономність, творчість |
Психологічна характеристика групи як структурного елемента організації.
Будь-яку організовану діяльність очолює група людей. Донедавна західна психологія не визнавала поняття „колектив” і оперувала поняттям „мала соціальна група” . Протягом останніх років як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології, а відповідно і в управлінні визнають наявність і соціальної групи, і колективу.
У соціальній психології група є осередком, у якому задовольняються індивідуальні інтереси, потреби й цілі особистості, перетинаються зв'язки, соціальні та психологічні детермінанти регуляції поведінки.
Група — конкретна спільнота людей, залучених у типові для них різновиди й форми діяльності та об'єднаних системою відносин.
Поведінка і діяльність людей у групах регулюються спільними цілями, нормами, цінностями. Головні ознаки групи:
· зміст і характер спільної діяльності;
· цілі та завдання спільної діяльності;
· певний тип відносин між особами в групі;
· зовнішня та внутрішня організація;
· прийняті в групі норми та цінності;
· усвідомлення особами групи своєї причетності до неї, наявність „ми-почуття”;
· групові атрибути (назва, символи тощо).
Узагальненими особливостями групи з позиції управління є:
1. Спрямованість. Охоплює соціальну важливість прийнятих групою цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм.
2. Організованість. Виявом її є здатність групи до самоврядування та інтегративність як міра єдності, спільності осіб у групі.
3. Мікроклімат, тобто психологічна обстановка в групі. Визначає самопочуття кожної особистості, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній, коли кожен прагне бути серед інших людей, належати до групи, відчувати позитивні зустрічні емоції.
4. Референтність — ступінь прийняття індивідами групових еталонів.
5. Лідерство – ступінь провідного впливу окремих осіб на групу.
6.Інтелектуальна активність і комунікабельність. Виражають характер міжособистісного сприйняття, утвердження взаєморозуміння, здатність знаходити спільну мову.
7.Емоційна комунікабельність, свідченням якої є міжособистісні емоційні зв'язки, задоволення соціальної потреби в емоційно насичених контактах.
8.Вольова комунікабельність - це здатність групи протистояти впливам інших груп, обставин, а також стійкість до стресу, надійність в екстремальних ситуаціях, спрямованість і наполегливість у конкурентних умовах.
Кожна організація є поліструктурним утворенням, що означає наявність різних типів груп: організаційно-управлінських, соціальних, соціально-демографічних, функціональних, професійно-кваліфікаційних, комунікативних та ін.
Керівництву організації потрібно чітко знати і уявляти інтереси всіх груп, уміти знаходити баланс очікувань і запитів.
Структура організаційно-управлінської групи. ЇЇ утворюють компоненти, головна функція яких — керування основною діяльністю організації. Представлена вона трьома рівнями:
1. Корпоративний - вище керівництво.
2. Керівний - група людей, які відповідають за вужчу сферу, ніж загальне управління, але ширшу, ніж конкретні виробничі проблеми.
3. Керівництво середньої ланки. Діяльність групи обмежена вузьким виробництвом, за яке керівники несуть відповідальність. Вони є ключовою ланкою кожної організації.
Структура соціальної групи. Її утворюють працівники (кваліфіковані й некваліфіковані), службовці, спеціалісти й керівники.
Структура функціональної групи передбачає розподіл колективу на співробітників фізичної праці (основні й допоміжні) та співробітників розумової праці (адміністративно-управлінський, виробничо-технічний, конторський персонал).
Структура соціально-демографічної групи. Людей виділяють за віком, статтю тощо.
Структура професійно-кваліфікаційної групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані працівники, із середньою спеціальною, вищою освітою, практики.
Структура комунікативної групи. Для нормальної ефективної організації управління спільною координованою діяльністю велике значення має комунікативна структура, комунікативний зв'язок у соціальній групі, установі, фірмі. Цю структуру можна уявити як мережу каналів, шляхом яких у групі відбувається обмін інформацією та думками. Важливими при цьому є комунікативні мережі, які розподіляються на централізовані й децентралізовані (рис.5.3, 5.4).
Рис. 5.3. Комунікативні мережі
Закінчення рис. 5.4
В одних моделях уся комунікація зосереджується на керівнику чи лідерові групи, в інших — більш-менш рівномірно розподіляється між працівниками організації. Централізовані мережі більшою мірою, ніж децентралізовані, сприяють виконанню відносно простих завдань, але стають на заваді ефективному вирішенню складних проблем, а також зменшують задоволеність учасників взаємодії роботою, знижують групову згуртованість, хоча й сприяють розвитку лідерства.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Охарактеризувати перспективні проблеми психології управління на сучасному етапі
визначити структуру сучасної психологічної науки та місце в ній психології управління... сформулювати предмет об cent єкт та завдання психології управління... проаналізувати основні періоди зародження та розвитку психології управління...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
| Твитнуть |
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Реклама
Информация в виде рефератов, конспектов, лекций, курсовых и дипломных работ имеют своего автора, которому принадлежат права. Поэтому, прежде чем использовать какую либо информацию с этого сайта, убедитесь, что этим Вы не нарушаете чье либо право.
© copyright 1999 - 2024 allRefs.net. Все права защищены. Страница сгенерирована за: 0.024 сек.
Новости и инфо для студентов