ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІЇ ПЛАНУВАННЯ

До головних функцій управління належать - планування та прийняття управлінських рішень. Це є процедури, спрямовані на виявлення розбіжностей між поточним станом справ в організації та його ідеальним баченням, коли встановлюється і з'ясовується міра не­узгодженості між належним і наявним станом речей.

Сутність і особливості планування. Планування - одна з пріоритетних функцій уп­равління, яка охоплює процес підготовки до змін, фор­мування майбутніх варіантів дій. Результатом плану­вання є план — система взаємопов'язаних, об'єднаних спільною метою завдань, що передбачають терміни, порядок, послідовність, умови, ресурси (людські, еко­номічні, соціальні) та результат виконання. Він міс­тить компоненти, які потребують з'ясування: що необхідно робити, хто, як і коли буде виконувати роботу, якого ефекту (результату) від неї чекати. Складаючи план, керівник повинен уміти прогнозувати й оцінювати майбутнє, готуватись до нього. Потрібно враховувати по­тенційні можливості організації (здібності та професійну підготовленість учасників управління, морально-психо­логічний клімат в організації тощо), зміни зовнішнього середовища (вплив на стан організації поведінки клієнтів, конкурентів, зміни законодавства тощо).

Особливо важливим у плануванні діяльності організації є вміння керівника визначати її загальну кон­цепцію, стратегію.

Стратегія — довгостроковий курс розвитку організації, який ґрунтується на ус­відомленні сутності її виробничо-господарської та соціальної діяльності, способів досягнення її цілей.

З огляду на сферу застосування та спрямованість ви­діляють корпоративну й операційну стратегії. Кор­поративна стратегія передбачає вибір установою сфери діяльності, виду бізнесу, ринків збуту товарів чи пос­луг, визначає загальні межі та напрями розвитку орга­нізації. Операційну стратегію розробляють різні функ­ціональні відділи організації. Вона спрямована на такі сфери, як виробництво, маркетинг, фінанси й мене­джмент людських ресурсів, і є чинником реалізації кор­поративної стратегії.

Стратегія — це лише загальна схема дій, яка структурує і деталізує планування.

Етапи розроблення й реалізації стратегії організації. У ході вироблення стратегії організації необхідно подбати про логічний взаємозв'язок обох її фаз — формулюван­ня та реалізації. У процесі розробки окрес­люються такі етапи:

- визначення місії, цілей і ціннос­тей організації;

- аналіз навколишнього середовища;

- з'ясування завдань;

- стратегічний вибір можливих аль­тернатив;

- аналіз альтернативних стратегій, варіантів, шляхів досягнення цілей;

- реалізація стратегії.

1. Місія, цілі та цінності організації. Місія організації — лаконічно сформульована причина її існування, особлива роль для ринку, споживача. Місія акцентується на потребах споживача, послугах, кращих технологіях, а не на прибутках організації. Важливо при цьому враховувати національно-психоло­гічні інтереси споживачів, такі етико-психологічні та соціально-психологічні аспекти, як відпові­дальність за якість товару, послуг, намагання задоволь­нити потреби суспільства, висока культура, традиції, виробничий клімат в організації. Ці вимоги поширю­ються і на цілі (загальні довгострокові орієнтири) та цін­ності організації. Традиційно виділяють такі ціннос­ті, як справедливість, рівність, пріоритетність інтересів споживачів, якісне обслуговування, соціально-відпові­дальна підприємницька діяльність. У психологічному аспекті визначення місії, мети й цінностей організації є вольовим актом, унаслідок якого обирають один варі­ант із кількох можливих.

2. Аналіз навколишнього середовища. Аналіз навко­лишнього середовища передбачає з'ясування стану організації у конкретний час, охоплює збір та інтерпретацію інформації про ділове (внутрішнє та зовнішнє) середовище (людські, економічні, фінансові та інші ресурси, результати діяльності порівняно з кон­курентами) та очікування зацікавлених груп. При цьо­му потрібно сконцентруватися на найважливіших ділових здібностях, здатних забезпечити досягнення цілей, тоб­то на чинниках, які вигідно відрізняють організацію від конкурентів. Такі особливості, що створюють конку­рентні переваги, називають основними діловими здіб­ностями організації.

3. Завдання організації. Як конкретні короткостроко­ві дії, орієнтири вони конкретизують цілі органі­зації. Психологи твердять про недоцільність формулю­вання перед співробітником чи їх групою більше п'яти оперативних завдань, оскільки людина одночасно може ефективно контролювати діяльність не більше п'яти об'єктів. Увага людини, яка перебуває під постійним напливом нових вражень, розсіюється і фіксує лише не­велику їх частину, а отже, знижується ефективність діяльності. І тільки ця частина зовнішніх вражень і внут­рішніх відчуттів виділяється увагою, стає змістом роздумів.

Знання властивостей уваги дає змогу керівникові оптимально формулювати цілі, завдання, перевіряти їх на сумісність, дбаючи, щоб виконання одного завдання не заважало іншому. При цьому для кожного завдання ма­ють бути свої критерії оцінювання. Тільки за таких умов керівник може здійснювати індивідуальну й групову мо­тивацію працівників на досягнення поставленої мети.

Завдання психологія тлумачить як сформульовану за певних умов мету, досягнення якої відбувається у процесі їх перетворення. Постановка завдань та їх виконання — це складний розумовий процес. Виконання управлінських завдань передбачає встановлення складних багаторівневих зв’язків між різними еле­ментами завдань.

Специфіка управлінських завдань проявляється в то­му, що вони можуть характеризуватися нечіткими, суперечливими обставинами, недостатнім обґрунтуванням можливих засобів досяг­нення мети. Процес їх виконання часто відбувається за умов відчутного дефіциту часу.

Психологія управління виділяє три основні типи управлінських завдань:

1. Концептуальні (пов'язані з довгостроковим плануванням, прогнозуванням).

2. Технологічні (пов'язані з технологічними аспектами функціонування виробництва).

3. Завдання, пов'язані з дією людського фактора (кад­рові питання, соціально-психологічний клімат тощо).

Класифікація управлінських завдань:

- за критерієм змісту всі управлінські завдання розподіляють на значущі та малозначущі;

- за критерієм виконуваності — на завдання, які виконуються, і ті, які не виконуються;

- за критерієм обізнаності — на завдання, які належать до сфери ком­петенції керівників, і завдання, які не належать до неї;

- за ступенем функціональних витрат — на лег­кі та важкі.

Виконання уп­равлінських завдань передбачає усунення труднощів, створення умов для якісно нової ситуації. При цьому важливий вибір адекватного шляху, для чого керівник має не тільки правильно оці­нити управлінську ситуацію, а й адекватно співвід­нести перспективні та поточні завдання. Під час цієї роботи йому необхідно відповісти на такі запитання:

1. Чи доцільно в ситуації, що склалася, ставити і виконувати конкретне управлінське завдання?

2. Чи є умови для реалізації поставленого завдання?

3. Чи обов'язкове виконання цього управлінського завдання?

Чим більше суб'єктивні оцінки керівника збігати­муться з об'єктивною значущістю завдань, тим вища віро­гідність вибору найефективнішого шляху їх виконання.

4. Стратегічний вибір можливих альтернатив. Передбачає опис правил, процедур, методів досягнення ці­лей і завдань. Вибір керівником способу, тактики виконання управлінського завдання залежить від його
індивідуального досвіду управлінської роботи, об'єктивних вимог управлінської ситуації, особистісних рис. Психологічний механізм вибору залежить від їх важливості для керівника. Виконуючи завдання, які умовно нале­жать не до його компетентності, він може виявляти ініціативу, ризик, а реалізовуючи свої – навпаки.

Найчастіше у ході виконання конкретних управлін­ських завдань керівники застосовують:

1.Тактику ризику з підвищеною відповідальністю.

2.Тактику тривалого виконання завдання з метою зняття із себе відповідальності.

3.Тактику самостійного вирішення проблеми з обачним ризиком.

4.Тактику застосування мінімуму самостійних дій і відповідальності за можливе невиконання завдання.

Якщо під час виконання управлінських завдань ви­никає конфлікт усередині організації, керівники вдаються до однієї з таких тактик, інколи підсилюючи їх еле­ментами інших:

- суперництво (протиборство). Вдаючись до цієї тактики, керівник намагається завоювати командну роль, диктувати власну позицію відповідно до своєї індивідуальної мотивації. Ця тактика сприяє досягненню
успіху, але не завдяки узгодженню дій із підлеглими, а внаслідок приниження та ігнорування їх інтересів;

- співробітництво (кооперація). Намагаючись до­сягти успіху в діяльності (позитивна мотивація), керівник старається максимально врахувати не лише власні, а й інтереси партнерів;

- компроміс. Обравши цю тактику, керівник шукає оптимальний варіант (між протиборством і співро­бітництвом) виконання завдання, який задовольняв би всіх. Тактика компромісу не завжди достатньо результативна, оскільки більше націлена на встановлен­ня людських контактів, аніж на виконання управлінського завдання. Її застосування зумовлюють такі пси­хологічні причини: позитивна мотивація на досягнення певного порозуміння, намагання встановити контакт із діловим партнером, традиція рахуватися з думкою інших людей, намагання уникнути конфлікту, ризикованих дій, боязнь відповідальності;

- уникнення. До цієї тактики керівники вдаються, усвідомлюючи власну управлінську некомпетентність, намагаючись свідомо чи інтуїтивно вилучити із зони ак­туальної значущості конкретну управлінську мету. Вибір
диктують такі психологічні причини: боязнь прийняття управлінського рішення; невміння обирати оптимальні методики, способи виконання завдання; боязнь відпові­дальності й покарання; намагання уникнути неуспіху в діяльності; нездатність дійти ділової згоди з партнером;

- пристосування. Вибір цієї тактики є наслідком низької активності, недостатньої зацікавленості керівника у виконанні поставлених завдань. Тому його дії спрямовані на уникнення конфліктних ситуацій із іншими керівниками. Тактику пристосування зумовлю­ють такі психологічні причини: нездатність осмислити значущість завдання в часі та просторі; боязнь брати на себе відповідальність; намагання уникнути ситуації; бо­язнь покарання за негативні наслідки; відсутність пози­тивної мотивації досягнення успіху.

Вибір способів, методів, тактик виконання завдань залежить і від рис характеру керівників. Керівник із яскраво вираженими лідерськими рисами нав­ряд чи обере тактику пристосування чи уникнення, ско­ріше він віддасть перевагу тактиці протиборства або співробітництва і намагатиметься уникати компромісу. Керівники, орієнтовані на себе, здебільшого обирають „агресивну” тактику — протиборство, а керівники, орі­єнтовані на інших, — тактику співробітництва або ком­промісу. Знаючи характер взаємодії керівника, його орієнтири (на мету чи на стосунки з людьми), мож­на прогнозувати вибір ним тактики виконання кон­кретного управлінського завдання. А тактика, яку оби­рає керівник, характеризує його особистісні якості.

5. Аналіз альтернативних стратегій, варіантів, шляхів досягнення цілей. На цьому етапі, проаналізу­вавши альтернативні стратегії, вибирають найкращі. З погляду психології це складний вольо­вий акт, адже більшість альтернативних рішень є взаємовиключними, що вимагає від керівника максимуму вольових зусиль в оцінюванні адекватності можливих,
їх доцільності й прийнятності. Можливі реакції зацікавлених груп спонукатимуть його до застосування психологічних механізмів задля досягнення необхідного результату в процесі спілкування, взаємодії.

6. Реалізація стратегії. Цей етап передбачає спосте­реження за виконанням завдань, прийняття (у разі необхідності) коригувальних впливів, перегляд стратегії. Отже, процес планування тісно пов'язаний із контролем і прийняттям управлінських рішень: досягнуті результати порівнюють із запланованими з метою вияв­лення відхилень. Відсутність неприпустимих відхилень є підставою для продовження реалізації плану, у випадку не­припустимих відхилень вдаються до коригувальних дій, спрямованих або на виконання планів, або на планування. У разі значних відхилень доводиться розробляти навіть нові плани. Кількість коригувальних дій оберне­но пропорційна якості планів: чим якісніші плани, тим рідше потрібно вдаватися до корекції.

Отже, на процес планування впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Злагодженість дій керівника і підлеглих, їх спрямованість на визначення шляхів та засобів реаліза­ції планів сприяє досягненню поставлених цілей.