Актуальність, мета, завдання, предмет та об’єкт психологічного дослідження.

З'ясувавши зміст і співвідношення теорії, методології та методів, які застосовуються в експериментальному дослідженні для вивчення емпіричних фактів, перейдемо до детального обговорення етапів експериментального дослідження.

Формулювання проблеми, визначення її актуальності, мети і завдань дослідження

Проблема. Кожен з нас інтуїтивно прекрасно розуміє, що таке проблема, адже протягом життя ми вирішуємо безліч проблем, вкладаючи в них своє суб'єктивне розуміння та значимість, оскільки те, що є проблемою для однієї людини, не обов’язково є проблемою для іншої. Однак це житейське розуміння проблеми і можливих шляхів її вирішення.
Що ж таке наукова проблема? Звернемося до довідкових видань.
Проблема – труднощі, які об'єктивно виникають в процесі розвитку пізнання, перешкода у формі питання або цілого комплексу питань, вирішення яких представляє істотний практичний або теоретичний інтерес в даний момент часу.
Існування проблеми (проблемної ситуації) є вихідним моментом будь-якого наукового дослідження. Об'єктивність появи проблеми пов'язана з недостатністю знань, існуючих пояснень у руслі даної теорії, суперечливістю наукових уявлень та фактів, що і створює підстави для проведення наукового дослідження.

Постановка наукової проблеми передбачає:

1) виявлення існування такого дефіциту (знань, уявлень, методів дослідження і т. д.);

2) усвідомлення потреби в усуненні дефіциту;

3) опис проблемної ситуації і формулювання проблеми в наукових термінах.

Обґрунтувати положення про те, що проблема дійсно існує і вимагає свого рішення, ви можете, спираючись на проведений вами літературний огляд. У звіті з науково-дослідної, кваліфікаційної роботи літературний огляд прийнято давати в першому розділі. У ньому необхідно показати загальний стан і ступінь дослідженості проблеми, відзначити, наскільки вона вивчена в цілому, а також її окремі сторони, аспекти. Слід особливо виокремити невивчені і мало вивчені питання, протиріччя в розумінні явища в цілому і його окремих сторін, в його визначеннях, протиріччя в наявних емпіричних даних. Особливо слід підкреслити актуальність дослідження.
Актуальність дослідження повинна показати, обґрунтувати, чому цю проблему необхідно вирішувати саме в даний момент, яка буде її теоретична або практична значущість. Ці моменти необхідно показати окремими положеннями.
Основними аспектами актуальності психологічного дослідження найчастіше можуть бути наступні:

· Необхідність доповнення теоретичних побудов, які стосуються досліджуваного явища. Мається на увазі, що нові дані про його характеристиках і взаємозв'язках дозволять прояснити природу явища, закриють деяку «білу пляму» в існуючих уявленнях, дозволять вирішити наявні суперечності.

· Потреба в нових фактах, які дозволяють розширити теорію і сферу її застосування.

· Потреба в більш ефективних психодіагностичних та дослідницьких методах, здатних забезпечити отримання нових даних.

· Потреба в методах (способах, технологіях), що мають ширші можливості та ефективність психологічного впливу, навчання, виховання, тренування, корекції, реабілітації, лікування, які б використовувались в різних сферах діяльності.

· Потреба в доповненні або переробці психологічних теорій, концепцій, рекомендацій з метою більш повного використання їх як представниками інших наук, так і широкими маса ми населення.

 

Мета дослідження передбачає відповідь на питання, для чого ви це робите. Припускає те, чого ви бажаєте досягти. Це - бажаний кінцевий результат, він може бути теоретико-пізнавальним або практичним, прикладним. В даний час виділяють наступні основні види цілей психологічного дослідження:

1. Визначення характеристик явища. Підставою для постановки такої мети роботи зазвичай можуть бути:

· Виявлена ​​вами або зазначена в літературі неповнота опису психічного явища, вивчення якого досить актуально в даний момент.

· Протиріччя між емпіричними даними різних авторів. Неповнота опису може бути виявлена ​​при спробі скласти цілісну картину властивостей явища, спираючись на обрану методологію і теоретичні уявлення. Так, наприклад, якщо ви орієнтуєтеся на методологію системного підходу, то збираєте і інтерпретуєте факти певного виду, але якщо орієнтуєтеся на іншу методологію, наприклад психоаналітичну, то система фактів і методологічні підходи у вас будуть неминуче іншими.

Але, визначивши таку мету, слід подумати і про те, які саме характеристики ви будете вивчати. Важливо, щоб вони не були випадковими, а відображали суттєві властивості, особливості і були іманентно (внутрішньо) властивим одному або декільком аспектам (сторонам) психічного явища.

2.Виявлення взаємозв'язку психічних явищ. У роботах психологів таку мету дослідження можна зустріти досить часто. Більшість дипломних робіт, дисертацій та наукових досліджень присвячені саме цій проблематиці. Однак необхідно звернути увагу на те, що встановлення самого факту існування зв'язку явно недостатньо, щоб робота могла бути визнана закінченою. Явища, що відносяться до однієї сфері психіки або до близьких рівнів психічної регуляції, в нормальній, здоровій психіці безпосередньо або опосередковано завжди взаємопов'язані. Положення про єдність психіки давно прийнято в психології і не вимагає додаткових доказів.

Тому, ставлячи за мету дослідження взаємозв'язків, необхідно включити в число завдань визначення характеристик взаємозв'язків: їх інтенсивність, спрямованість, стійкість; постаратися виявити цілісну структуру взаємозв'язків або місце того зв'язку, яке знаходиться в центрі вашого дослідження, серед сукупності інших, близьких, а іноді і віддалених зв'язків, пояснити їх природу.
Слід враховувати, що майже кожен психічний феномен має різні рівні існування і прояву в структурі психічних властивостей і психологічних якостей окремої особистості чи соціальної групи. Класичні приклади - це виконання експериментальних завдань поодинці, у складі групи, перед аудиторією.

3. Вивчення вікової динаміки явища. Дослідження процесів росту, дозрівання і розвитку, вікової мінливості психіки завжди мало теоретичне і практичне значення. У той же час воно було і залишається досить складним видом дослідження, чим і викликає особливий інтерес в наукових колах. Психолог стикається тут з множиною площин, аспектів розгляду. Б. Г. Ананьєв підкреслював, що розвиток здійснюється не тільки в біологічному часі, але і в історичному, соціальному. З кожним роком життя на розвиток все більш сильно впливають життєвий досвід, індивідуальність, оточення, навчання, види діяльності і т. д. Проведення досліджень, орієнтоване на вікову змінну, носить специфічний характер і припускає використання двох основних підходів , методів дослідження: вікових «поперечних» зрізів або «поздовжніх» зрізів (лонгітюду).
Метод «поперечних зрізів» - проведення експериментів, досліджень з певною періодичністю на різних, але гомогенних (однорідних) вибірках різного віку. Наприклад, в цілях вивчення динаміки зміни психічного явища обстежуються групи дошкільнят, молодших школярів та старших школярів протягом певного часу. На підставі отриманих результатів і математичних розрахунків робиться висновок про існування значущих (або незначущих) відмінностей в появі, набутті, виникненні, формуванні якихось властивостей, здібностей чи якостей.
Метод «поздовжніх зрізів» (лонгітюдний метод) - проведення експериментів, досліджень на одній і тій же вибірці через певні проміжки часу (як правило, в сензитивні періоди розвитку). Є найбільш цікавим і продуктивним видом психологічного дослідження.

4. Опис нового феномена, ефекту. Найчастіше новий феномен відкривають в ході проведеного емпіричного дослідження, перевірки гіпотези. Він може бути зафіксований, тому що був очікуваний, а може бути помічений уважним, спостережливим дослідником при вирішенні інших завдань. Прикладом дослідження, в якому належало виявити новий феномен, може бути виявлення «ефекту незавершеної дії» - більшої міцності запам'ятовування перерваних завдань в порівнянні із завершеними. Він був виявлений Б. Ф. Зейгарник, що перевіряла гіпотезу К. Левіна про те, що перервані завдання в силу збереженої мотиваційного напруги запам’ятовуються краще, ніж завершені.
Завданнями дослідження при такого роду цілі можуть бути: виявлення факторів, що визначають наявність або відсутність ефекту, визначення сили його прояву, умов існування феномена, різноманітності проявів, стійкості появи, пояснення феномена.

5. Відкриття нової (іншої) природи явища. Дослідник окреслює клас явищ, які будуть для нього предметом розгляду. Потім відзначає суперечливість, недостатність пояснення сутності явищ даного класу, вводить нові терміни, які розкривають і пояснюють сутність і особливості прояву даного феномена.
Слід враховувати, що ввести нові терміни неважко, важче добитися того, щоб вони були прийняті в науковому співтоваристві. І справа не в оригінальності, благозвучності обраного поняття, терміна, а в тому, щоб воно розкривало сутність зв'язку на новому рівні, відображало характеристики і властивості певної частини реальності.
Однак слід відрізняти створення нового пояснення в інших термінах від опису вже відомих ідей за допомогою використання нових синонімів. «Новизна» такого пояснення поверхнева і не додає у науці нічого нового. У той же час певну значимість становить створення таких теоретичних побудов, які простіші, ніж наявні. Але цінні вони в тому випадку, якщо відображають ту саму або більшу область психічної реальності, пояснюють її не менш диференційовано і точно, ніж наявні теорії.
Відрізнити дійсно нове і ефективне пояснення можуть допомогти наступні критерії.

 

· Зазвичай недостатньо введення одного нового терміна. Потрібні нові поняття і / або зміни розуміння низки термінів, визначень в цій області.

· Співвідношення нових понять або нові співвідношення затверджених понять повинні бути вказані, названі в явній формі.

· Новий опис або пояснення дає можливість передбачати нові, ще невідомі феномени. Як наслідок нових пояснень можуть бути описані невідомі раніше закономірності.

· Закономірність високого рівня узагальненості рідко вдається довести або спростувати в одному експерименті або в обмеженій серії експериментів, спостережень. Звичайно потрібен значний масив даних, підтвердження більш конкретних закономірностей, пов'язаних із доводжуваною закономірністю. Чітко визначити сферу дії закономірності - головне завдання дослідника. Від цього залежить конструктивна сила нового пояснення.

 

6. Узагальнення. Мета такої роботи полягає у виведенні більш загальних закономірностей, ніж описані в літературі до теперішнього часу. Часто це здійснюється або введенням нових понять, або новим визначенням наявних, наприклад розширенням значення деяких термінів, додання їм статусу термінів більш високого рівня узагальненості, розширенням області визначення поняття. Іноді в цих цілях використовуються загальнонаукові поняття, які автор наповнює психологічним змістом, конкретизуючи їх для психології в цілому або якої-небудь області психології.
Звичайно, вчений завжди повинен прагнути до узагальнень - в цьому дух науки, її зміст. Тому узагальнення - необхідний компонент дослідницької роботи. Нерідко студентам і слухачам ця мета роботи представляється простою, але ця простота на перший погляд; робити узагальнення своєю основною і єдиною метою ризиковано, якщо ви пишете кваліфікаційну роботу (дипломну, випускну), яка повинна бути представлена ​​до певного терміну і відповідати ряду вимог. У такому дослідженні важче планувати отримання результату, що володіє достатньою науковою новизною.
Психологія належить до таких наук, в яких для узагальнення, яке становило б інтерес не тільки для самого автора, але й для наукової громадськості, особливо необхідна ерудованість вченого. А ця здатність накопичується повільно, роками.

 

7. Створення класифікації, типології. Це також важке дослідницьке завдання, що вимагає професійного досвіду і широких знань. Розробка класифікації передбачає насамперед пошук і обґрунтування критеріїв класифікації, окреслення області явищ, які охоплюються класифікацією. Головна трудність полягає у виділенні основи класифікації. Класифікація повинна бути співвіднесена з певною теорією, концепцією. Якщо ці завдання вирішені, то може бути далі визначено кількість видів (типів, класів, груп) і виділені їх відмітні ознаки.
До достоїнств хорошою класифікації можна віднести: нове розуміння класу явищ, створення на її основі більш ефективних діагностичних процедур, розширення можливостей прикладних застосувань психологічних знань.

 

8. Створення методики. Необхідність розробки нової методики може бути зумовлена ​​багатьма причинами, а не тільки відсутністю діагностичного інструментарію для вимірювання цікавої для вас психічного якості або сукупності якостей. Нові методики мають

безперечну цінність, якщо вони дозволяють:

· підвищити точність вимірювання, надійність;

· давати більш диференційовану або більш загальну, повну характеристики діагностованих якостей;

· скоротити час обстеження;

· розширити контингент випробовуваних (за віком, рівнем звертання, професійної діяльності, станом психічного здоров'я, розвитку і т. д.);

· полегшити обробку результатів (спростити, алгоритмізувати).
Однак рекомендувати методику до широкого застосування в різних сферах практики можна лише в тому випадку, якщо вона пройшла повну психодіагностичну перевірку за всіма параметрами на значній вибірці піддослідних. Цей процес досить складний і зазвичай тривалий. Вимоги до психометричної перевірці можна знайти у відповідній літературі з психодіагностики. Однак для науково-дослідних цілей і методика, яка не має повної психометричної перевірки (частіше анкетне опитування) може використовуватись, давати цінну інформацію і мати, таким чином, певне наукове значення.

 

9. Адаптація психодіагностичної методики. Це модифікація наявної методики для того, щоб вона зберегла своє призначення, діагностичні можливості при використанні її в новому культурному, етнічному, мовному середовищі. Адаптована методика повинна проходити ту ж психометричних перевірку в повному обсязі, що і будь-яка нова методика, включаючи перевірку на валідність (відповідність призначенню). Нерідко обсяг роботи з адаптації можна порівняти з розробкою нової методики, а процес адаптації вельми схожий з процесом створення оригінальної методики. В першу чергу це стосується опитувальників або методик, які використовують вербальний стимульний матеріал. Процедура адаптації та вимоги до неї описані в роботах ряду авторів, у тому числі вітчизняних.
Необхідно враховувати, що при адаптації багатопараметричних опитувальників, розроблених на основі факторних рішень (процедури факторного аналізу), при числі шкал більше двох-трьох дуже рідко вдається отримати таке ж факторне рішення, яке знайшов автор методики, і на ньому виділити шкали.
Між перерахованими видами цілей немає чіткого поділу, в дослідженні вони зазвичай в тій чи іншій мірі переплітаються. Так, одні цілі можуть виступати в якості головних, а інші виступати в ролі завдань, підцілей другого порядку.