Однією з найскладніших методологічних проблем психології є виявлення і формулювання основних законів, закономірностей психічної діяльності. В кінці 1970-х рр.. розуміння відображальної природи психічного і використання методів матеріалістичної діалектики дозволило радянським психологам підійти до конструктивного вирішенню найважливішої проблеми психології як науки - проблеми виявлення законів психічного, Була не тільки обґрунтована правомірність постановки даної проблеми, але і виявлена специфіка законів, що відкриваються в психології. Вона характеризується тим, що психологічні закони не є жорсткими та однозначними абсолютами, а виступають як закони-тенденції (коли загальне для ряду психічних явищ проявляється у вигляді тенденцій; можливе і дійсне не збігаються; коли будь-який психічний прояв людини виступає не тільки як актуально існуючий в даний момент часу, але і як передумова виникнення нового в найближчому майбутньому, що і задає вектор тенденції).
Даний методологічний підхід орієнтує на те, що при розробці концепції психологічного дослідження необхідно враховувати природу, специфіку психологічних закономірностей і законів. Їхня специфіка полягає в тому, що вони мають, по-перше, статистичний характер, оскільки будь-яке психічне явище обумовлено множиною факторів, дію яких і силу впливу, а також постійно мінливе поєднання повністю врахувати неможливо. По-друге, поведінка і діяльність, всі відносини людини до світу, до інших людей і до себе, з одного боку, підпорядковані як загальним для психології людини закономірностям, так і факторам індивідуальності даної конкретної людини; направляються всім змістом внутрішнього світу особистості, що зберігає особисту історію людини. Ця унікальність принципово непізнавана до кінця, і тому реакції, відносини, вчинки, поведінка людини завжди лише відносно передбачувані.
З цих причин психологічні закономірності не завжди проявляються з бажаною точністю і сталістю, а діють як тенденція. Майже кожне правило в психології доповнено багатьма обмеженнями, уточненнями і виправленнями.
Це слід враховувати, коли метою дослідження є розробка рекомендацій, прогноз поведінки, успішності діяльності, особливостей розвитку окремої людини або групи. Прогноз прояву будь-якої якості, здійснення вчинку може носити в психології тільки імовірнісний характер. Однак це не знижує цінності проведених психологічних досліджень і вироблення психологічних рекомендацій. У тексті роботи доцільно відзначати їх специфічність, обумовлену тим, що багато рекомендацій вимагають урахування конкретної людської індивідуальності, активного ставлення особистості до життєвої ситуації, її здібностей до спостереження, самоспостереження, саморозвитку.
Таким чином, виходячи з існуючих теоретичних положень і концепцій, методологічних підходів, сформульованої проблеми, висунутих мети і завдань дослідження створюється модель психологічної реальності (теоретичний конструкт), яка формулюється у вигляді гіпотези дослідження. У ряді випадків висувається не одна, а кілька гіпотез, які можуть утворювати ланцюжок пов'язаних припущень, що випливають з вихідного.
Гіпотеза (від грец. - основа, припущення) - система умовисновків, за допомогою якої на підставі низки фактів робиться висновок про існування явища, зв'язку або причини. Причому цей висновок не можна вважати абсолютно достовірним.
Потреба в гіпотезі виникає, коли неясний зв'язок між явищами, причинами їх, хоча відомо багато обставин, що передують або супроводжують їх, коли необхідно відновити картину минулого або на основі минулого і теперішнього зробити висновок про можливі шляхи майбутнього розвитку даного явища, процесу.
Гіпотеза - наукове припущення у вигляді висловлювання, істинність або хибність якого невідомі, недоказові дедуктивно, але можуть бути перевірені шляхом досліду(емпірично) в процесі експерименту.
Психологічні гіпотези - це наукові припущення, сформульовані щодо психологічної реальності в рамках певних психологічних уявлень. Р. Готтсданкер в своїй фундаментальній праці «Основи психологічного експерименту» (1982) виділяє різні варіанти експериментальних гіпотез.
Ми вкажемо лише на два основних види гіпотез, які найчастіше зустрічаються в психологічному дослідженні (експерименті).
Гіпотеза про зв'язок - припускає взаємопов'язані зміни двох (або більше) змінних без вказівки направленості дії одної з них на іншу. До гіпотез про зв'язки між явищами відносяться, наприклад, припущення про залежність між інтелектом дітей та їх батьків або ж гіпотеза про те, що нервово-психічна стійкість пов'язана з особистісною тривожністю. Ці гіпотези перевіряються в ході вимірювального дослідження, яке частіше називають кореляційним дослідженням. Результатом є виявлення, встановлення лінійного або нелінійного зв'язку між процесами або виявлення відсутності такого.
Гіпотеза каузальна - формулює припущення про взаємозв’язок між залежною і незалежною змінними як вислів про вплив причиннодіючих умов, факторів на досліджуваний базисний процес. Ця гіпотеза заснована на припущеннях про психологічні закономірності, прояву яких і служить організація експериментальних умов.
Підкреслимо, що гіпотеза про зв'язок припускає аналітичне порівняння емпіричних показників, а каузальна гіпотеза, формулюючи припущення про взаємозв'язок змінних, передбачає їх причинно-наслідковий залежність, обумовленість.
Власне експериментальними гіпотез звичайно вважають лише гіпотези про причинно-наслідкових зв'язках.
Крім цього дослідники розрізняють наукові і статистичні гіпотези. Наукові гіпотези формулюються як передбачуване вирішення проблеми. Статистична гіпотеза - затвердження стосовно невідомого параметра, сформульоване на мові математичної статистики. Будь-яка наукова гіпотеза вимагає перекладу на мову статистики. У ході організації експерименту кількість статистичних гіпотез обмежують до двох: основної і альтернативної, що і втілюється у процедурі статистичної інтерпретації даних. Ця процедура зводиться до оцінки подібностей і відмінностей. При перевірці статистичних гіпотез використовуються лише два поняття: Н1 (гіпотеза про розходження) і Н0 (гіпотеза про подібність). Як правило, дослідник шукає відмінності, закономірності. Підтвердження першої гіпотези свідчить про вірність статистичного твердження Н1, а другої - про прийняття твердження Н0 - про відсутність розходжень.
Після проведення конкретного експерименту перевіряються численні статистичні гіпотези, оскільки в кожному психологічному дослідженні реєструється не один, а безліч поведінкових параметрів. Кожен параметр характеризується кількома статистичними мірами: центральної тенденції, мінливості, розподілу. Крім того, можна обчислити міри зв'язку параметрів і оцінити значимість цих зв'язків.
Отже, експериментальна гіпотеза служить для організації експеримента, а статистична - для організації процедури порівняння реєстрованих параметрів.
Тобто статистична гіпотеза необхідна на етапі математичної інтерпретації даних емпіричних досліджень. Природно, більшу кількість статистичних гіпотез необхідно для підтвердження або, точніше, спростування основної - експериментальної гіпотези. Експериментальна гіпотеза - первинна, статистична - вторинна.
Гіпотези, не спростовані в експерименті, перетворюються в компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономірності, закони.
Процес висунення і спростування гіпотез можна вважати основним і найбільш творчим етапом діяльності дослідника.
Підіб'ємо деякі підсумки. Теорію в експерименті безпосередньо перевірити не можна. Теоретичні висловлювання є універсальними; із них виводяться окремі припущення, які і називають гіпотезами. Це і є використання гіпотетико-дедуктивного метода. Гіпотези повинні бути змістовними, операціональними (потенційно спростовуваними) і формулюватися у вигляді двох альтернатив. Теорія спростовується, якщо виведені з неї окремі висновки не підтверджуються в експерименті.
Висновки, які дозволяє зробити результат експерименту, асиметричні: гіпотеза може бути спростована, але ніколи не може бути остаточно прийнятою. Будь-яка гіпотеза відкрита для подальшої перевірки.
Таким чином, в цілому, висуненням і формулюванням гіпотези завершується гіпотетико-дедуктивний етап психологічного дослідження. Наступні етапи дослідження пов'язані в основному з реалізацією індуктивних підходів і правил індуктивних висновків.
Але перш ніж перейти до розгляду особливостей наступних етапів, уточнимо співвідношення, роль і місце гіпотетико-дедуктивної теорії, гіпотетико-дедуктивного методу і правил індуктивного висновку в психологічному дослідженні.