Гіпотеза пов'язана з гіпотетико-дедуктивної теорією і гіпотетико-дедуктивним методом, які виступають основними елементами процесу пізнання, і методологією наукового пошуку.
Гіпотези як висловлювання, припущення, істинність або хибність яких спочатку невідомі, але можуть бути встановлені на підставі емпіричної перевірки, є сполучною ланкою між «світом теорії» і «світом емпірії».
Однак шлях від гіпотези до теорії зазвичай довгий. У загальних рисах структура зрілої наукової теорії включає: висловлювання-передумови; гіпотетичні висловлювання; перевірочні висловлювання. Існують різні шляхи і методи формування теорії. Ми розглянемо лише загальне уявлення про ті, які найчастіше зустрічаються в психології: гіпотетико-дедуктивну теорію, гіпотетико-дедуктивний метод і пов'язані з ним принципи верифікації та фальсифікації.
Гіпотетико-дедуктивна теорія виступає однією з форм логічної організації природничо-наукового знання, що спирається на експеримент і спостереження. Гіпотетико-дедуктивна теорія припускає можливість емпіричної інтерпретації, що забезпечує емпіричну перевірку її положень. Емпірична інтерпретація задається припущеннями (у вигляді гіпотез), що зв'язують значення теоретичних понять з деякими безпосередньо спостережуваними явищами, ознаками.
Гіпотетико-дедуктивний метод являє собою систему методологічних прийомів виведення з теоретичних положень таких наслідків, які в якості гіпотез, які мають емпіричний зміст, можуть бути перевірені дослідним шляхом.
В експериментальному дослідженні такий метод припускає формулювання цих гіпотез як причинно-наслідкових зв'язків між змінними, непідтвердження яких дозволяє ставити під сумнів істинність вихідних теоретичних посилок. У той же час відповідність дослідних даних експериментальної гіпотези не може служити підставою підтвердження істинності теоретичного положення. І тільки досить тривалий процес випробування гіпотези в результаті численних експериментів може привести до обґрунтованого її прийняття або спростування.
Виникає питання, чому в психології переважна більшість теорій будуються гіпотетико-дедуктивним методом, тобто від загальних теоретичних положень до приватних емпіричним фактів і явищ з їх подальшою експериментальною перевіркою. Чому неможливо побудувати теорію індуктивним методом, тобто рухом від конкретних фактів до їх узагальнення та висновків? Нагадуємо, що вся складність проблеми полягає в тому, що (в психології зокрема) неможливо досліджувати будь-яке даної науки від «плюс» до «мінус» безкінечності. Завжди залишається який-небудь ірраціональний залишок, непізнана область явищ і фактів. Це і не дозволяє зробити абсолютно достовірний, незаперечний висновок.
Так, німецький психолог К. Хольцкамп («Теорія і експеримент у психології», 1981), розглядаючи індуктивний метод, вважає, що з самої реальності не випливає, що потрібно узагальнювати. Принцип індукції є психологічна теорія, що зв'язує нашу впевненість в узагальненнях з багаторазовістю емпіричних підтверджень. Однак з багаторазової повторюваності події не випливає оцінка істинності його розуміння.
Тому ми вимушені використовувати саме гіпотетико-дедуктивний метод, керуючись при його застосуванні принципом фальсифікації, що передбачає можливість спростування невірних, тобто помилкових гіпотез, і принципом асиметрії висновку про істинність теоретичного висловлювання.
Фальсифікація (лат. - помилковий; - роблю) - наукова процедура, що встановлює хибність чи істинність гіпотези або теорії в результаті експериментальної або теоретичної перевірки. Один із способів перевірки істинності теоретичних тверджень (гіпотез, теорій) - їх спростування шляхом зіставлення з отриманими в результаті досвіду емпіричними даними.
Теорія може бути підтверджена або спростована лише в процесі проведення численних експериментів на протязі тривалого часу, що підтверджують або спростовують її теоретичні основи.
Експеримент є лише засіб оцінити протиріччя (або відповідність і розширення) реальності теоретичним положенням та обмежити тим самим довільність теоретизування.
Таким чином, висування гіпотези пов'язано з використанням принципу дедукції (узагальнення «від загального до конкретного»), що дозволяє відкидати, спростовувати гіпотези як помилкові, якщо вони невірно описують емпіричну реальність, не підтверджуються в досвіді.
Проте жоден експеримент не може підтвердити правильність теоретичного положення індуктивним шляхом, тобто «від конкретного до загального». Бо завдання гуманітарних наук - обґрунтування та виявлення статистичних закономірностей, які носять, в абсолютній більшості, імовірнісний характер.
У той же час логіка планування експериментів і висновків про результати експериментів, психологічних обстежень неминуче базується на індуктивних принципах. Бо якщо ми бажаємо прийти до логічно обґрунтованих висновків, то повинні вибудовувати думку у відповідності з правилами формальної логіки, витоки якої ідуть до Аристотеля. Деякі схеми індуктивного виведення були розроблені ще в XIX в. Дж. Ст. Міллем.
Схеми індуктивного висновку (Дж. Ст. Мілль)
| (А,В,Х)► У (С,Д,Х) ► У Х► У Якщо два комплекси факторів викликають один ефект (У), то він обумовлений спільним для цих двох комплексів фактором (Х). | (А,В,С,Х)► У (А,В,С) ► У Х► У Якщо група факторів, що включають фактор (Х), викликає ефект (У), а та ж група без фактора (Х) призводить до не появи ефекту (не-У), то (У) обумовлений фактором (Х). |
В даний час широко використовуються різні модифікації індуктивного виведення в педагогічній психології, особливо при проведенні формуючого або навчального експерименту з метою створення, обґрунтування і перевірки ефективності навчальних (формуючих) методів. Основна логічна схема, що дозволяє домогтися такого результату, досить проста. Вона включає в себе проведення дослідження не на одній, а на двох і більше групах випробовуваних, одна з яких є експериментальною, а інші - контрольними.