Сторія розвитку соціальної психології

Соціальну психологію можна вважати однією із найдревніших областей знань, адже, як тільки люди почали поєднуватися в якісь більш-менш стабільні первісні співтовариства (родини, племена тощо), виникла необхідність у взаєморозумінні, регулюванні відносин усередині співтовариств і між ними. Отже, із цього моменту людської історії почалася й соціальна психологія, спочатку у вигляді примітивних повсякденних уявлень, а потім у формі розгорнутих суджень і концепцій, що включалися у вчення стародавніх мислителів про людину, суспільство й державу.

Розглядаючи історію соціальної психології з позицій розвитку ідей, можна виділити три основні стадії в еволюції цієї науки.

Е.Холландер виділив такі стадії в історії соціальної психології, як стадія соціальної філософії, соціального емпіризму й соціального аналізу. У хронологічному просторі ці три стадії можна умовно розподілити в такий спосіб:

· соціальної філософія (емпіричні передумови соціальної психології) VI ст. до н.е. – середина XIX ст.;

· соціальний емпіризм (описова соціальна психологія) 50-60 р. XIX ст. – 20 р. XX ст.;

· соціальний аналіз (експериментальна соціальна психологія ) 20 р. XX ст. – наші дні.

Умовність даного хронологічного розподілу визначається тим, що й сьогодні всі три названих методологічних підходи мають місце в соціальній психології. При цьому не можна однозначно підходити до їхньої оцінки з позицій, що «краще» або «гірше». Глибока суто теоретична думка може породити новий напрямок досліджень, сума „сирих” емпіричних даних може стати поштовхом до розробки оригінального методу аналізу і певного відкриття.

Стадія соціальної філософії.Характеризується накопиченням соціально-психологічних знань. Так, ще у первісних суспільствах люди зіткнулися з соціально-психологічними явищами й спробували їх використати. Наприклад, в системі давніх релігій використовувалися такі форми масового настрою, як схильність до психологічного зараження, обряди; табу стають регуляторами спілкування, оратори використовують секрети впливу на публіку. Взагалі процес створення передумов соціальної психології не відрізняється від розвитку інших наук. Це зародження у надрах філософії. А потім поступове відділення від неї. Так, родоначальниками соціологічної думки вважаються древні філософи Платон і Аристотель.

Платон (V-IV в. до н.е.) підкреслював перевагу держави над особистістю, яку необхідно виховувати під наглядом влади, щоб створити справді соціальну особистість.

Аристотель (IV в. до н.е.) вважав людину соціальною від природи, і саме ця природа може навчити окремих людей жити разом й встановлювати міжособистісні відносини, які природнім чином утворюють родину, плем’я, і у кінцевому результаті – державу.

Розбіжності у поглядах цих філософів не слід перебільшувати, однак вони заснували дві різні традиції соціальної думки, які стали називатися підходом:

а) центрованому на соціумі (перевага суспільних структур над індивідуальним досвідом та поведінкою);

б) центрованому на особистості (соціальні системи пояснюються через особистісні процеси і функції).

Соціально-психологічні погляди античних часів, а також Середньовіччя можна об'єднати в більшу групу концепцій, які Г.Олпорт назвав простими теоріями зі „суверенним” фактором. Для них характерна тенденція знайти просте пояснення усім складним проявам людської психіки, виділивши при цьому якийсь один головний, визначальний, а тому й суверенний фактор.

Ряд таких концепцій беруть свій початок від філософії гедонізму Епікура (IV-III ст. до н.е.) і знаходять висвітлення в поглядах Т.Гоббса (XVII ст.), А.Сміта (XVIII ст.), Дж.Бентама (ХVIII-ХIХ ст.) та ін. Суверенним фактором у їхніх теоріях є прагнення людей одержати якомога більше задоволення (або щастя) і уникнути болю. Правда, у Гоббса цей фактор опосередковувався іншим - прагненням до влади. Але влада була потрібна людям лише для того, щоб мати можливість одержувати максимум задоволення. Звідси Гоббс сформулював відому тезу про те, що життя суспільства є «війна всіх проти всіх» і лише інстинкт самозбереження роду в сполученні з розумом людини дозволив людям прийти до якихось угод щодо способів розподілу влади.

Дж. Бентам (1789) розробив навіть так званий hedonistic calculus, тобто інструмент для виміру кількості задоволення й болю, одержуваних людьми. На думку Бентама, завдання держави полягали в тім, щоб створювати якомога більше задоволення або щастя для найбільш можливого числа людей.

Основу інших простих теорій із суверенним фактором становить так звана „велика трійка” - симпатія, наслідування й навіювання. Проблема симпатії або любові, а точніше кажучи, доброзичливості у відносинах між людьми, займала велике місце в міркуваннях теоретиків і практиків XVIII, XIX і навіть XX ст. Пропонувалися різні типи симпатії за ознаками їхнього прояву й характеру. Так, А.Сміт виділяв рефлекторну симпатію як безпосереднє внутрішнє переживання болю іншого (наприклад, побачивши страждань іншої людини) і інтелектуальну симпатію (як почуття радості або прикрості за події, що відбуваються із близькими людьми). Наслідування стало одним із суверенних факторів у соціально-психологічних теоріях XIX в. Розглядалося це явище як похідне від почуття любові й симпатії, а емпіричним початком були спостереження в таких сферах, як відносини батьків і дітей, мода і її поширення, культура й традиції. Теоретично ці погляди були розроблені Г.Тардом в „Законах наслідування” (1903), де він сформулював цілий ряд закономірностей наслідувальної поведінки, а також Дж.Болдуіном (1895), який виокремив різні форми наслідування. Наприкінці XIX і початку XX ст. під впливом робіт Ж.Шарко, Г.Лебона, У.Макдугалла, С.Сігеле й ін. практично всі проблеми соціальної психології розглядалися з позицій концепції навіювання. При цьому багато теоретичних і емпіричних досліджень було присвячено питанням психологічної природи навіювання, які залишаються актуальними й сьогодні.

Стадія соціального емпіризму.Розвиток соціальної психології на цій стадії пов’язаний передусім з прогресом у розвитку наук, які відносяться до різних процесів суспільного життя, а саме:

· розвиток мовознавства (бурхливий розвиток капіталізму збільшив зв’язки між країнами, а відтак проблеми спілкування й взаєморозуміння, взаємовпливу між народами, що зумовило науковий пошук);

· накопичення фактів у галузі антропології, етнографії археології (англійський антрополог Е.Тейлор завершує свої роботи про первісну культуру, американський етнограф і археолог Л.Морган досліджує побут індіанців, французький соціолог і етнограф Леві-Брюль вивчає особливості мислення первісної людини. У всіх цих дослідженнях було потрібно взяти до уваги психологічні характеристики певних етнічних груп, зв'язок продуктів культури із традиціями й ритуалами тощо);

· розвиток кримінології (капіталістичні відносини породили нові форми протиправної поведінки, і пояснення причин, які її детермінують, доводилося шукати не тільки в сфері соціальних відносин, але й з урахуванням психологічних характеристик поведінки);

· розвиток психіатричної практики (використання гіпнозу як специфічної форми навіювання. Був розкритий факт залежності психічної регуляції поведінки індивіда від керуючих впливів з боку іншого, тобто дослідження впритул підійшло до проблеми, що відноситься до компетенції соціальної психології).

В цей період виникають перші теорії, які ще не базувалися на дослідницькій практиці, але вже були схожими на певні наукові конструкції. Дві наукові школи: німецька психологія народів (М.Лацарус, Г.Штейнталь, В.Вундт) і франко-італійська психологія мас (Г.Лебон, Г.Тард, В.Парето, С.Сігеле).

Психологія народів: головна сила історії – народ, що виражає себе в мистецтві, релігії, мовах, міфах, звичаях, індивідуальна свідомість – його продукт; завдання соціальної психології – вивчення психологічної суті духу народу, законів протікання духовної діяльності народу.

Психологія мас: соціальна поведінка обумовлена наслідуванням та ірраціональними моментами; всіляке скупчення людей – маса, що втрачає здібність до спостереження; поведінка людини в масі: знеособлення, переважання відчуттів над інтелектом, втрата відчуття особистої відповідальності; маса хаотична, і їй потрібен вождь (еліта).

Наприкінці XІX ст. склались концепції, які пояснювали рушійні сили соціальної поведінки. За Г.Тардом – це наслідування, за Г.Леоном – це навіювання, за У.Макдугалом – це інстинкти.

Стадія соціального аналізу.Це стадія становлення наукової соціальної психології, яку ми знаходимо сьогодні. Виникла вона на межі століть і початком вважають 1898 р., коли був проведений перший експеримент. Н.Тріплетт у США досліджував вплив на продуктивність діяльності присутності інших людей. Він звернув увагу на те, що швидкість велосипедистів збільшується, коли їхній трек ближче до трибун. У 1908 р. виходить перший підручник У.Макдугала „Вступ до соціальної психології”, 1924 р. Г.Олпорт описує ефект соціальної фасилітації – взаємний вплив учасників групи один на одного. Поступово розширюється коло досліджуваних питань:

· 10-20-ті р. ХХ ст. – навіювання;

· 30-40-ві р. ХХ ст. – соціальна психологія груп, соціальні установки;

· 40-50-ті р. ХХ ст. – групова динаміка.

Одночасно починається дослідження у галузі міжособистісної привабливості, кохання, формування і керування першим враженням, атрибуції та аспектів соціального впливу.

У 1966 р. створюється Європейська асоціація експериментальної соціальної психології, а у 1973 р. виходить перший журнал „Європейський журнал соціальної психології”. 70-80-ті р. присвячені дослідженню статевих відмінностей і дискримінації за статевою ознакою.

Таким чином йшов розвиток соціальної психології на Заході та у США, у СРСР він йшов окремим особливим шляхом.

Перш за все слід сказати, що труднощі у розвитку соціальної психології у СРСР, були пов’язані з виокремленням предмету дослідження. Можна виділити два етапи у дискусії про предмет соціальної психології: 20-ті р. ХХ ст. і кінець 50-х — початок 60-х р. ХХ ст. Обидва ці етапи мають не тільки історичний інтерес, але і допомагають більш глибоко зрозуміти місце соціальної психології в системі наукового знання і сприяють виробленню точнішого визначення її предмету.

У 20-ті рр., тобто в перші роки радянської влади, дискусія про предмет соціальної психології стимулювалась двома обставинами. З одного боку, саме життя в умовах післяреволюційного суспільства висунуло задачу розробки соціально-психологічної проблематики. З другого боку, ідейна боротьба тих років неминуче захопила і область соціально-психологічного знання. Як відомо, ця ідейна боротьба розвернулася в ті роки між матеріалістичною та ідеалістичною психологією, коли вся психологія як наука переживала період гострої ломки своїх філософських, методологічних підстав.

Для долі соціальної психології особливе значення мала точка зору Г.І.Челпанова, який, захищаючи позиції ідеалістичної психології, запропонував розділити психологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Соціальна психологія, на його думку, повинна розроблятися в рамках марксизму, а власне психологія повинна залишитися емпіричною наукою, не залежною від світогляду взагалі і від марксизму зокрема. Така точка зору формально була за визнання права соціальної психології на існування, проте ціною відлучення від марксистських філософських основ іншої частини психології.

На противагу поглядам Г.І.Челпанова виступили:

- В.О.Артемов, який вважав, що, оскільки, будучи інтерпретованою з погляду марксистської філософії, вся психологія стає соціальною, немає необхідності виділяти ще якусь спеціальну соціальну психологію: просто єдина психологія повинна бути поділена на психологію індивіда і психологію колективу;

- К.М.Корнілов, яким пропонувалося збереження єдності психології, але в даному випадку шляхом розповсюдження на поведінку людини в колективі методу реактології. Конкретно це означало, що колектив розумівся лише як реакція його членів на подразник, а задачею соціальної психології було вимірювання швидкості, сили і динамізму цих колективних реакцій;

- В.М.Бехтєрєв, який запропонував створити особливу науку – рефлексологію, певну галузь якої можна використовувати для вирішення соціально-психологічних проблем. Цю галузь він назвав „колективною рефлексологією” і вважав, що її предмет – це поведінка колективів, поведінка особистості в колективі, умови виникнення соціальних об'єднань, особливості їх діяльності, взаємовідношення їх членів.

Таким чином, не дивлячись на суб'єктивне бажання багатьох психологів створити марксистську соціальну психологію, така задача в 20-ті рр. не була виконана.

Поступовий розвиток соціальної психології на Заході призвів до того, що її почали ототожнювати з буржуазією, тому дослідження у РССР були призупинені.

В кінці 50-х – на початку 60-х р. ХХ ст. розвернувся другий етап дискусіїпро предмет соціальної психології. Дві обставини сприяли новому обговоренню цієї проблеми:

· зменшення ідеологічного контролю;

· збільшення контактів з науковцями Західної Європи.

Дискусія почалася в 1959 р. статтею О.Г.Ковальова про розуміння предмету соціальної психології і відповідно кола її задач. Не дивлячись на велику кількість нюансів різних точок зору, всі вони можуть бути згруповані в декілька основних підходів.

Так, з питання про предмет соціальної психології склалися три підходи.

Перший з них, що набув переважне поширення серед соціологів, розумів соціальну психологію як науку про „масовидні явища психіки”.

Другий підхід, навпаки, бачить головним предметом дослідження соціальної психології особистість.

Третій підхід синтезував два попередніх. Cоціальна психологія розглядається ним як наука, що вивчає і масові психічні процеси, і положення особистості в групі.

У 1962 р. відкривається перша лабораторія соціальної психології в ЛДУ, а у 1968 р. - перша кафедра в ЛДУ. У 1966р. вводиться науковий ступінь з соціальної психології.