Пізнавальні процеси особистості - раздел Психология, ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
...
За розгорненням розрізняють:
S дискурсивне мислення;
•/ інтуїтивне мислення.
Дискурсивне мислення— це процес послідовно зв'язаних логічних міркувань, у якому кожна наступна думка зумовлена попередньою. Ефективність такого мислення залежить від досвіду людини. Воно формується у ході розвитку людини на основі мовлення та спирається на основні мисленнєві операції. Інтуїтивне мисленняхарактеризується швидкістю перебігу, відсутністю чітко виражених етапів і є недостатньо усвідомленим. У даному випадку людина не орієнтується на закони логіки. Цей вид мислення з'являється за умов неповної інформації і має дуже велике значення у творчій діяльності людини. Механізми інтуїтивного мислення ще до кінця не з'ясовані, однак є припущення, що таким механізмом є моментальне об'єднання декількох інформативних ознак різних модальностей в комплексні орієнтири, які спрямовують пошук рішення. У такому одночасному врахуванні різної за своєю якістю інформації полягає основна відмінність інтуїтивного мислення від дискурсивного.
За ступенем реальності розрізняють:
■S реалістичне мислення;
S аутистичне мислення.
Реалістичне мисленнявідображає об'єктивну реальність і підкоряється законам логіки; аутистичне— відображає афективні потреби людини, допускає логічні суперечності і спотворює реальність.
За впливом на емоційну сферу людини розрізняють:
S позитивне мислення;
■S негативне мислення.
Позитивне мисленняхарактеризується тим, що людина свідомо контролює свої думки, не дозволяючи укорінюватися негативним думкам та емоціям. Виникненню негативних емоцій вона запобігає конкретними діями. При цьому людина вірить у себе, у кінцевий успіх, залишається за будь-яких обставин оптимістом. Таке мислення характерне, як правило, для позитивної Я-концепції особистості і є певною мірою звичкою. Для негативного мислення,навпаки, характерна схильність до негативних думок і емоцій.
13.4. Стадії процесу мислення
Мислення є психічним процесом і тому, як і кожен процес, має свою фазову динаміку. Вона виражається у стадіях процесу мислення. Для різних видів мислення ці стадії можуть відрізнятися.
Для мислення, яке підвладне законам логіки (наприклад, для дискурсивного та конвергентного), характерні наступні стадії(див. рис. 24):
S виникнення проблемної ситуації та формулювання задачі;
•S висунення та перевірка гіпотез;
•S прийняття рішення;
S зі співставлення прийнятого рішення з вхідними умовами задачі.
Рис. 24. Основні стадії (фазова динаміка) процесу мислення
Початковим етапом мислення є проблемна ситуація (ПС) — конфлікт між тим, що дано суб'єкту, і тим, що він повинен досягти. Саме вона включає особистість в активний мисленнєвий процес. Проблемна ситуація виникає лише в тих випадках, коли стандартні способи розв'язання недостатні, хоча і необхідні для досягнення мети. Характерними ознаками її наявності є дефіцит інформації, тобто відсутність чіткого поділу умов на відоме і невідоме, і відсутність чітко сформульованого питання (незрозуміло, що треба знайти чи довести). Прикладом проблемної ситуації є екологічна проблема.
У результаті аналізу проблемної ситуації формулюється задача, тобто мета діяльності, задана в певних умовах. На відміну від проблемної ситуації, в задачі можна чітко виділити відоме і невідоме, а також є чітко сформульоване питання. Наприклад, задачею психолога може бути виявити обсяг пам'яті людини, тип темпераменту тощо; задачею хіміка — синтезувати відомий хімічний елемент.
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
На основі аналізу проблемної ситуації, задачі та її умов формулюється гіпотеза, тобто припущення. Гіпотеза може бути науковою та робочою. Наукова гіпотеза передбачає явища, а робоча гіпотеза — їхні причини. Гіпотеза є дуже важливою ланкою у фазовій динаміці процесу мислення, бо саме вона скеровує думку у певному напрямку. У формулюванні гіпотези, як правило, виявляються творчі можливості особистості. Прикладом наукової гіпотези було припущення відомого психолога А. Адлера про існування комплексу неповноцінності в людини; робочої гіпотези — припущення про те, що причиною цього комплексу є недоліки у функціонуванні механізму психічної компенсації.
Перш ніж прийняти рішення, гіпотезу перевіряють. Психологічні дослідження показали, що перевірка гіпотез ніколи не відбувається механічно. Людина завжди прогнозує, яку саме властивість об'єкта слід проаналізувати насамперед у процесі перевірки гіпотези. Від решти властивостей вона тимчасово абстрагується. З'ясувати, як саме відбувається цей прогноз — одна з центральних проблем психології мислення.
На основі перевіреної та підтвердженої гіпотези приймається рішення. Прийняття рішення (ПР) — це вольовий акт, пов'язаний з вибором мети та засобу дії. Прийняття рішення набуває одну з логічних форм мислення: поняття, судження або умовиводу, — і обов'язково повинно зіставитись із вхідними умовами задачі. Якщо результат узгоджується із вхідними умовами, процес мислення вважається завершеним, якщо ні, то продовжується до того часу, поки цього не відбувається.
Грехем Уоллас у книзі «Мистецтво думки» (1926) запропонував такі чотири стадії розв'язання творчих завдань:підготовчу, інкубаційну, осяяння і перевірки. На підготовчій стадії людина знайомиться з проблемою і долучається до свідомої, напруженої, систематичної і, зазвичай, безрезультатної роботи над розв'язанням. Хоча ця стадія не веде до розв'язку, вона надзвичайно важлива, оскільки впливає на вірогідність успішного завершення наступних стадій. По суті, це є попередня підготовча робота. Підготовча стадія у майбутньому забезпечує людині натхнення. Відомий винахідник Едісон з цього приводу говорив: «Натхнення не буває, якщо піт не заливає».
Під час інкубаційної стадії завдання відкладається вбік. Свідома робота над проблемою на цій стадії не ведеться. Натомість працює несвідома сфера. Можливо, це є просто періодом необхідного відпочинку, який дає можливість потім свідомо й продуктивно працювати довгий час без перерви. На цій стадії корисною є легка робота або виконання дрібних обов'язків. Ще краще — повний розумовий відпочинок у поєднанні з легкими фізичними вправами. Звичка заповнювати кожну вільну хвилину читанням, на думку Г. Уолласа, є особливо шкідливою.
Стадія осяяння — це раптове знаходження принципу розв'язку. Це, зазвичай, ще не повне рішення проблеми, а, швидше, напрям, в якому може бути знайдене досконале розв'язання. Цій фазі передує непевне відчуття присутності рішення, близькості його розв'язання. Коли творець розпізнає це відчуття, він повинен одразу розслабитися, виключити можливі відволікаючі моменти і дати змогу осяянню відбутися. Якщо відчуття близькості не буде розпізнане, тоді, вважає Г. Уоллас, осяяння може бути втраченим унаслідок руйнівних зовнішніх стимулів.
Остання стадія — це стадія перевірки. На ній людина свідомо розвиває і перевіряє результат стадії осяяння.
13.5. Мисленневі операції
Процес мислення відбувається за допомогою основних мис-леннєвих операцій. Ці операції складають психологічні механізми мислення. Основними мисленнєвими операціями є: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, конкретизація, класифікація та систематизація. За їхньою допомогою ми проникаємо в суть явищ, недоступних чуттєвому спогляданню.
Порівняння— це встановлення схожих та відмінних ознак і властивостей предметів чи явищ. Це найелементарніша мисленнєва операція, з якої, як правило, починається пізнання. Легше порівнювати за відмінними ознаками, складніше — за схожими. Наприклад, для розуміння сутності атмосферних явищ ми порівнюємо наслідки циклонів і антициклонів.
Аналізявляє собою мислене роз'єднання предметів чи явищ, виділення окремих їхніх частин, елементів, ознак, властивостей, відношень тощо. Наприклад, аналізуючи будову головного мозку людини, ми описуємо окремі його ділянки.
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
Протилежною до аналізу і водночас нерозривно пов'язаною з нею операцією є синтез— мислене об'єднання в одне ціле окремих частин, сторін, ознак, властивостей, відношень предметів чи явищ. У процесі синтезу відбувається об'єднання та співвідношення тих елементів, на які був розчленований об'єкт пізнання. Синтез, що не ґрунтується на детальному аналізі об'єктів, є недосконалим; аналіз, що не веде до синтезу, тільки дробить дійсність на її елементи, гублячи ті взаємні зв'язки, без яких вони не існують об'єктивно. Наприклад, лише розглядаючи всі ділянки головного мозку у єдності, можна зрозуміти принцип його роботи.
Абстрагування— це відокремлення одних ознак чи властивостей предметів і явищ від інших і/або від самих предметів, яким вони властиві. Ми, наприклад, можемо абстрагуватися від кількісних показників, звертаючи увагу лише на якісні, від величини об'єкта, звертаючи увагу на всі інші його характеристики. Застосування абстрагування породжує ґрунт для операції узагальнення.
Узагальненняє мисленим об'єднанням предметів чи явищ за їхніми загальними та суттєвими ознаками. По суті, це є продовження та поглиблення операції синтезу. У ході узагальнення необхідно виділити дещо спільне в об'єктах та явищах. Наприклад, кисень, азот, залізо — це елементи періодичної системи Менделєєва.
Спільне може бути двох видів:
S спільне як подібне, наприклад, в одну групу за спільною подібною ознакою можна об'єднати всі предмети білого кольору;
■S спільне як суттєве, наприклад, в одну групу за спільною суттєвою ознакою можна об'єднати кита та слона як представників ссавців.
Операцією, зворотньою до узагальнення, є конкретизація— вираження в наочнішій, точнішій, конкретнішій формі якогось поняття чи явища. У науці конкретизація часто виступає у формі дослідження нових, раніше не виявлених зв'язків. Конкретизацію розуміють і як обмеження обсягу поняття, коли для родового поняття знаходять вужче за обсягом — видове; і як наведення конкретного прикладу. Наприклад, конкретизацією поняття хімічний елемент (родове поняття) є поняття гелій (видове поняття).
Класифікація— це групування об'єктів чи явищ за певними ознаками: родовими, видовими, формальними тощо. У результаті
утворюється певна система класів даної сукупності предметів чи явищ. Наприклад, геометричні фігури можна класифікувати на об'ємні і плоскі, тварин — на тепло- і холоднокровних.
Систематизацію можна розглядати як продовження класифікації, а саме як подальше об'єднання виділених у ході класифікації груп і класів. Прикладом систематизації є періодична таблиця Менделєєва, систематичний каталог у бібліотеці тощо.
13.6. Логічні форми мислення
Основними логічними формами мислення є поняття, судження та умовиводи.
Поняття — це форма мисленого відображення одиничного та особливого у предметах та явищах, яке водночас є загальним. Наприклад, одиничним та особливим у понятті «мислення» є те, що завдяки йому відбувається опосередковане та узагальнене відображення дійсності, а загальним, що це є психічний процес.
Багатство чуттєвого пізнання світу є необхідною передумовою утворення змістовних понять. Проте для закріплення та існування понять одного лише чуттєвого досвіду недостатньо. Щоб зберегти, збагатити та повідомити їх іншим людям, потрібно застосувати знаки: слова та символи. Незважаючи на те, що між поняттям і словом (або символом) існує єдність, вони не є тотожними. Слова та символи самі по собі не є поняттями, вони є лише знаряддям для їхнього утворення. Почуте слово чи побачений символ можуть викликати поняття лише тоді, коли спираються на певний досвід людини, зокрема на чуттєвий. Отже, поняття виникають на основі чуттєвого пізнання, а остаточно формуються за допопомогою слова на основі розуміння того, що ми пізнали.
Поняття можуть бути родовими і видовими, загальними й одиничними, конкретними та абстрактними. Родовими називають поняття з більшим обсягом по відношенню до понять з меншим обсягом. Наприклад, родовим є поняття «психічний процес» по відношенню до поняття «мислення». Відповідно, поняття з меншим обсягом по відношенню до понять з більшим обсягом називають видовими (у вищенаведеному прикладі це поняття «мислення»). Цей поділ, однак, є відносним, тому що кожне родове поняття є в свою чергу видовим по відношенню до понять зі ще більшим обсягом, а
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
кожне видове є родовим по відношенню до понять з меншим обсягом. Поняття, що мають найширший обсяг і відображають найза-гальніші властивості, зв'язки і відношення предметів та явищ, називають категоріями (наприклад, простір, час, кількість, якість тощо).
Загальними називають поняття, в яких відображаються істотні властивості цілих класів предметів та явищ (наприклад, поняття «психічні особливості»). Ті ж поняття, які відображають істотні властивості одиничних об'єктів, називаються одиничними (наприклад, поняття «характер»).
Конкретними поняттями називають такі, в яких відображаються певні предмети, явища чи їхніми класи за їхніми суттєвими ознаками, зв'язками і відношеннями (наприклад, поняття «людина»); абстрактними — поняття, які відображають ті чи інші властивості об'єктів відокремлено від самих об'єктів (наприклад, психіка, сила волі). Цей поділ має відносний характер; він не означає, що в конкретних поняттях немає абстракції. Різниця полягає у тому, що конкретні поняття утворюються в результаті абстрагування загальних, істотних властивостей від інших властивостей об'єкта; в утворенні абстрактних понять відбувається абстрагування цих властивостей від їхніх носіїв.
Зміст понять розкривається в судженнях. Чим більше суджень ми можемо висловити про певний об'єкт чи явище, тим змістовнішим є наше поняття про нього. Судження — це логічна форма мислення, в якій відображені зв'язки між предметами та явищами дійсності або між їхніми властивостями. У науці судження часто виражаються через означення. Означення можна дати, по-перше, шляхом віднесення даного об'єкта чи явища до найближчого роду і встановлення після цього його видових відмінностей. Наприклад, мислення — це психічний процес (найближчий рід) опосередкованого та узагальненого пізнання (видові відмінності) дійсності. По-друге, означення можна дати за допомогою вказівки на походження предмета чи явища, що відображається у понятті, або на спосіб, яким воно утворюється. Наприклад, у геометрії коло визначають як криву, що утворюється рухом на площині точки, яка зберігає рівну відстань від центра. Означення не має на меті перелічити всі властивості певних об'єктів чи явищ, а тільки вказати на найзагальніші чи найсуттєвіші.
Судження існує і виявляється в реченні. Проте судження і речення не є тотожними, бо судження є актом мислення, а речення — певне граматичне сполучення слів, яке передає судження. Кожне судження виявляється в реченні, проте не кожне речення несе в собі судження.
Розрізняють такі види суджень: істинні і хибні; поодинокі, часткові і загальні; прості і складні; стверджувальні і заперечні.
Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв'язки і відношення, що існують в об'єктивній дійсності (наприклад, «Рослини і тварини належать до живої природи»). Істинність суджень перевіряється практикою, а також зіставленням їх з іншими судженнями, істинність яких вже доведена. Судження є хибним, якщо воно ці зв'язки і відношення відображає неадекватно (наприклад, «Всі живі організми здатні мислити»). Загальні закони і правила мислення, які забезпечують досягнення істинності суджень, досліджує і формулює логіка.
У поодиноких судженнях висловлюється думка відносно одного об'єкта чи явища (наприклад, «Цей студент присутній на занятті»); у часткових — відносно групи об'єктів або явищ (наприклад, «Окремі студенти присутні на занятті»); у загальних — відносно всіх об'єктів чи явищ певної групи (наприклад, «Всі студенти присутні на занятті»).
У простих судженнях відображений лише один зв'язок або відношення між предметами і явищами (наприклад, «Мислення є психічним процесом»), у складних — декілька зв'язків або відношень (наприклад, «Мислення є узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності»).
Якщо у судженні стверджується наявність певних ознак і відношень в об'єктах, то таке судження називають стверджувальним (наприклад, «Психіка властива людям і тваринам»), якщо заперечується — заперечним (наприклад, «Рослини не мають психіки»).
Судження можуть утворюватися двома основними способами: безпосередньо, коли в судженні висловлюється те, що сприймається (наприклад, «Центральна нервова система складається з головного та спинного мозку»), і опосередковано, коли на основі знання певної закономірності ми висловлюємося відносно властивостей об'єктів (наприклад, «Екстраполювати означає поширюва-
Розділ III
Пізнавальні процеси особистості
ти висновки, одержані щодо однієї частини якоїсь системи, на іншу частину тієї самої системи»). Такі судження утворюються шляхом умовиводів.
Умовиводом називається така логічна форма мислення, при якій на основі кількох суджень утворюється нове. Вихідні судження, з яких виводиться нове, називають посиланнями, а нове судження — висновком (наприклад, «Усі студенти університету складають іспити та заліки. Олена є студенткою університету. Отже, Олена складає іспити та заліки»). В умовиводах особливо виразно виступає опосередкований характер мислення: ми здобуваємо нові знання, оперуючи вже наявними.
Існують такі види умовиводів: за аналогією, індуктивні та дедуктивні; вірні і хибні.
Умовиводом за аналогією (від. гр. analogos — відповідність) називають такий, що ґрунтується на подібності деяких ознак різних об'єктів чи явищ. Наприклад, якщо ми знаємо співвідношення між поняттями «високий» та «низький», то можемо за аналогією знайти таке саме співвідношення між поняттями «швидкий» і «повільний» (це співвідношення полягає у протилежності стану об'єктів). Цінність аналогії полягає у тому, що вона наштовхує нас на здогадки. Достовірність висновку за аналогією залежить від того, на яку саме схожість зроблена опора і наскільки глибокий встановлений взаємозв'язок. Індуктивні умовиводи, або індукція (від лат. inductio — наведення, збудження), — це умовиводи від конкретного до загального. В індукції ми йдемо від фактів до їхнього узагальнення, від менш загальних до все більш загальних суджень. Таким чином була створена теорія еволюції Дарвіна, періодична таблиця хімічних елементів Менделєєва тощо. Дедуктивні умовиводи, або дедукція (від лат. deductio — виведення), — це умовиводи від загального до конкретного. Тут ми опираємося на вже встановлені загальні судження і на цій основі робимо судження про певні групи об'єктів або про поодинокі об'єкти. Таким чином була створена теорія відносності А. Ейнштейна.
Вірні умовиводи підтверджуються на практиці і не заперечуються законами логіки; хибні, навпаки, не підтверджуються практикою і заперечуються законами логіки.
13.7. Індивідуальні відмінності мислення
Мислення, так само як й інші пізнавальні психічні процеси, індивідуально своєрідне. Ця своєрідність визначається якістю розуму та його типом.
Люди між собою відрізняються за такими якостями розуму:самостійністю, гнучкістю, швидкістю, широтою, глибиною, критичністю та допитливістю. Самостійність мислення — це уміння побачити та поставити нову проблему чи питання і розв'язати її своїми силами. Гнучкість мислення полягає в умінні змінити зазначений на початку план розв'язання задачі, якщо він не задовольняє новим умовам, які на початку не були відомі. Швидкість мислення характеризує час, за яким розв'язується задача чи проблемна ситуація. Широта мислення — це здатність людини охопити значну кількість об'єктів у ході мислення. Глибина мислення характеризується здатністю людини знаходити суттєве, проникати у суть явищ. Критичність мислення — це здатність людини об'єктивно оцінювати події, себе, інших людей. Допитливість мислення характеризується прагненням людини завжди шукати найкраще рішення.
Наприкінці XX — на початку XXI ст. Ч. Посол та М. Холодная описали п'ять індивідуально своєрідних типів розуму.Людина з фрагментарно-логічним типом розуму надає перевагу індукції, хоче все зробити зрозумілим, вірить у факти, причому, чим їх більше, тим краще. Тип розуму, спрямований на пошук подібності, прагне об'єднати світ у рамках деякої «загальної формули», використовуючи узагальнені схеми на фоні редукції специфіки конкретних об'єктів. Люди, які мають тип розуму, орієнтований на конструктивно-технічні рішення, переконані, що повнота знань і наявність засобів впливу на світ дозволяє «жонглювати» його властивостями. Тип розуму з рефлексивно-медитативною спрямованістю формує ставлення до світу як до таємниці; вважається, що осягнути його можна на основі внутрішніх осяянь; чуттєве і понятійне пізнання відкидаються. Людям з хаотичним типом розуму притаманні надзначимі цілі, для досягнення яких вони готові принести будь-які жертви. їм характерний високий рівень інтелектуального напруження, зумовлений месіанськими мотивами і слабким
Розділ IV
Пізнавальні процеси особистості
структуруванням цілі-ідеалу. Це спричинює яскраво виражену дезорганізацію інтелектуальної діяльності: відсутність систематичності у роботі, ігнорування планів і термінів, несподівану зміну поглядів, непрогнозованість у прийнятті рішень. Одночасно вони є компетентні та ініціативні. У своєму позитиві — це творці-лідери, у негативі — фанатики. Домінуюча в Україні традиційна система освіти і соціальний запит найчастіше породжує фрагментарно-логічний і конструктивно-технічний типи розуму.
Мислення — це психічний процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в •їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Воно має соціальну природу.
Основними теоретичними підходами до вивчення мислення є механістичний, телеологічний, цілісний, генезисний, особистісний (мотиваційний), історичний та діяльніший. У механістичному підході визнається зумовленість мыслительного процесу лише зовнішньою ситуацією; у телеологічному — мислення розглядається як активний процес розв'язання задач; цілісний підхід мислення трактує як раптове розуміння суттєвих відношень у проблемній ситуації; генезисний підхід розглядає мислення як цілісний системно організований вищий, пізнавальний процес, який формується під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища; основна ідея особистішого (мотиваційного) підходу полягає у тому, що розумову діяльність людини розглядають як таку, що скерована її мотивами; історичний підхід до вивчення мислення полягає у визнанні його суспільно-історичної зумовленості; діяльніший підхід мисленнєву діяльність вважає похідною від практичної: мисленнєві дії формуються поетапно внаслідок перенесення зовнішніх дій у внутрішній план.
Мислення класифікують за характером об'єкта мисленнєвої діяльності (наочно-дійове, наочно-образне, репродуктивно-образне, понятійне), за ступенем новизни й оригінальності (репродуктивне, продуктивне, творче), за характером задач (теоретичне, практичне), за засобом дії (вербальне, невербальне), за розгорненням (дискурсивне, інтуїтивне), за ступенем реальності (реалістичне, аутистичне). Наочно-дійове мислення ґрунтується на
практичних діях з реальними об'єктами або їхніми зображеннями; наочно-образне оперує образами сприймання; репродуктивно-образне ґрунтується на образах пам'яті чи уяви; понятійне — на операціях з поняттями. Репродуктивне мислення — це таке мислення, коли в минулому досвіді суб'єкта є вже готові засоби розв'язання поставленої задачі; у продуктивному мисленні створюються знання, які загалом вже відомі, проте для конкретної людини є новими; в результаті творчого мислення створюються принципово нові знання. Теоретичне мислення — це аналіз наукових понять, пізнання законів, правил; при практичному мисленні відбувається аналіз життєвих ситуацій, конкретних випадків. При вербальному мисленні людина оперує мовленням, зокрема внутрішнім; при невербальному — образами. Дискурсивне мислення — це процес послідовно зв'язаних логічних міркувань, у якому кожна наступна думка зумовлена попередньою; інтуїтивне мислення характеризується швидкістю перебігу, відсутністю чітко виражених етапів і є недостатньо усвідомленим. Реалістичне мислення підкоряється законам логіки; аутистичне — афективним потребам людини, допускає логічні суперечності і спотворює реальність.
Процес мислення проходить такі стадії: виникнення проблемної ситуації та формулювання задачі, висунення та перевірка гіпотез, прийняття рішення, зіставлення прийнятого рішення з вхідними умовами задачі. Основними мисленнєвими операціями є: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, конкретизація, класифікація та систематизація. Основними логічними формами мислення є поняття, судження та умовиводи.
Люди між собою відрізняються за такими якостями розуму, як самостійність, гнучкість, швидкість, широта, глибина, критичність та допитливість. Індивідуальні відмінності мислення визначаються також типами розуму: фрагментарно-логічним, спрямованим на пошук подібності, конструктивно-технічним, рефлексивно-медитативним та хаотичним.
Т Б ПАРТИКО... ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ... Підручник...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Пізнавальні процеси особистості
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Партико, Т. Б.
Загальна психологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Т. Б. Партико. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. - 416 с.
ISBN 978-966-313-374-4.
У підручнику «Загальна психологія» в
Передмова
це можна дізнатися, ознайомившись з темами «Мислення», «Мовлення» і «Уява». Завершується розділ про пізнавальні психічні процеси темою «Увага», в якому розглянуто її можливості.
Оста
Вступ до загальної психології
Наступні покоління філософів античності та середньовіччя (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель, Авіценна, Аверроес тощо), а також лікарів (Алкмеон, Гіппократ, Герофіл, Е
Вступ до загальної психології
радіоекологічного забруднення на сприймання індивідом «Я-об-разу», особливо у забруднених регіонах. Психологія спо
Список літератури
1. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. —
М.:ЧеРо, 1996.-С. 9-134.
2. Губко А. Т. Роль Киево-Могилянской академии в зарождении пси-
Методи психології
2.1. Методи пояснення психіки людини.
2.2. Методи розуміння психіки людини.
2.3. Методи впливу на психіку людини.
Метод психології— це спосіб наукового п
Вступ до загальної психології
впливає на об'єктивність вияву психічних явищ. Наявність приладів та активне втручання в умови проведення та діяльність людини порушує цілісність і природність її психік
Вступ до загальної психології
радить, не дає ніяких рецептів. Результатом психологічного консультування є подолання конкретних психологічних труднощів і особистісне зростання клієнта.
Психоло
Список літератури
1. Готтсданкер Р. Основы психологичекого эксперимента. — М.: Изд-
во Моск. ун-та, 1982. — 464 с.
2. Троицкий М. М. Современное учение о задачах и методах психоло-
Свідома сфера
У сучасній психології відсутня єдина концепція свідомості, а розуміння її природи дуже суперечливе. В історії сучасної філософії та психології одним із перших до поняття свідомості звернувся Рене
Вступ до загальної психології
забезпечує сприятливий емоційний стан людини, стимулює діяльність, надає людині упевненості. Вона також підтримує гідність людини і дає моральне задоволення, гармонізує д
Несвідома сфера
Одну з найвпливовіших теорій несвідомого на початку XX ст. створив видатний австрійський психіатр і невропатолог Зигмунд Фройд. Його теорія — психоаналіз — була спрямована на пізнання психіч
Список літератури
1. Аллахвердов В. Сознание как парадокс. — СПб., 1999. — С. 30-34.
2. Бороздина Л. В. Что такое самооценка? // Психологический жур-
нал. - 1992. - Т. 13. - № 4. - С.
Психологія особистості
4.1. Поняття про індивід, індивідуальність, особистість.
4.2. Теоретичні напрями персонології:
4.2.1. Психоаналітична теорія особистості;
4.2.2. Біхевіора
Персонологія
відальність (наскільки людина надійна); поступливість (наскільки людина поступається іншим); відкритість пізнанню (наскільки людина прагне осягнути невідоме); екстравертов
Психоаналітична теорія особистості
Психоаналітична теорія особистості ґрунтується на уявленні про те, що людина є складною енергетичною системою з провідними силами у несвідомій сфері. її запропонував австрійський психіатр та невро
Персонологія
рання і негативне підкріплення, або схвалення і позитивне підкріплення. Наприклад, студента, який не виконав усіх
Гуманістична теорія особистості
Гуманістична теорія зосереджена на внутрішньому багатстві людини, на її самовдосконаленні. Сама сутність людини постійно спрямовує її до особистісного росту, творчості і самодостатності. Так, студе
Диспозиційна теорія особистості
Основним поняттям цієї теорії особистості є диспозиція. Диспозиція (від лат. dispositio — розташування, розміщення) — це психологічні чинники, які суб'єктивно визна
Діяльнісна теорія особистості
У 20-30-х роках XX ст. під впливом біхевіоризму сформувалась діяльнісна теорія особистості. її почали розробляти російські та українські психологи Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леон
Персонологія
4.3.1. Структура особистості Зигмунда Фройда
За Зигмундом Фройдом, особистість має три с
Структура особистості Карла Юнґа
Карл Юнґ у власній теорії психоаналізу, яку він назвав аналітичною психологією, запропонував свою структуру особистості. Він стверджував, що душа (в теорії К. Юнґа термін, аналогічний особистості
Структура особистості Сергія Рубінштейна
Сергій Рубінштейн, російський психолог першої половини-се-редини XX ст., в структурі особистості виділяв спрямованість; знання, уміння, навички; індивідуально-типологічні особливості. Спрям
Структура особистості Костянтина Платонова
Російський психолог другої половини XX ст. Костянтин Платонов до структури особистості запропонував віднести чотири підсистеми: біологічно зумовлену, форм відображення, соціального досвіду та спр
Персонологія
курсів, які навчаються далеко від дому і які не знайшли визнання серед ровесників. Також молоді люди мають потребу в інтимності — почуття близькості, яке виявляється в люб
Персонологія
пов'язана з політикою, однак в них яскраво виражена тенденція до домінування.
S Релігійні цінності. Такі люди зацікавлені у розумінні світу як єдиного ціло
Соціалізація та інтерналізація
Особистість людини формується шляхом соціалізації та інтер-налізації. Соціалізація — це засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки. Ці норми і
Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості
Як зазначалось вище, особистість людини розвивається нерівномірно у часі. На одних вікових етапах одні психічні процеси чи властивості прискорюють свій темп, інші — уповільнюють. Крім того, одні й
Темперамент
5.1. Поняття про темперамент та його провідні риси.
5.2. Теорії темпераменту:
5.2.1. Гуморальна теорія;
5.2.2. Конституційна теорія;
5.2.3. Фізіо
Персонологія
середовищем: фізичним і соціальним. За цим параметром людина може бути активною і пасивною, ініціативною і спокійною тощо. Про активність людини судять на основі запланова
Гуморальна теорія
У V ст. до н. є. грецький лікар Гіппократ зробив спробу з'ясувати, чим зумовлені індивідуальні відмінності перебігу фізичних і душевних захворювань. Він висловив думку, що
Конституційна теорія
Лідерами конституційної теорії темпераменту є німецький психіатр Е. Кречмер і американський учений У. Шелдон. У 1921 р. Е. Кречмер видав працю «Будова тіла та характер», у я
Фізіологічна теорія
Фізіологічну теорію темпераменту запропонував російський фізіолог /. П. Павлов у 30-х роках XX ст. Вивчаючи умовно-рефлек-
торні реації собак, він зі своїми
Регуляторна теорія
Регуляторну теорію темпераменту запропонував у другій половині XX ст. польський психолог Я. Стреляу. Вона ґрунтується на традиціях Павлова. Темперамент тут розуміється як с
Холерики
Холерики сильні, рухливі і неврівноважені люди з переважанням збудження над гальмуванням. їм характерний високий рівень активності, енергійності і наполегливості. За спрямованістю — екстраверти.
Персонологія
В умовах змагання і конкуренції покращують свої результати. Мають організаторські здібності. Мають здатність легк
Флегматики
Флегматики сильні, врівноважені та інертні. Мають низький рівень активності поведінки, повільні, посидючі, спокійні, стримані, рівні, наполегливі, м'які. Зберігають спокій навіть у важких життєвих
Меланхоліки
Меланхоліки характеризуються слабкою, неврівноваженою і інертною нервовою системою. Мають низький рівень активності, стримані, переживають страх перед новою ситуацією. Потрапляючи в нові умови, во
Персонологія
Отже, відмінності за темпераментом — це насамперед відмінності за своєрідністю динамічних проявів психіки, а не за рівнем її можливостей. Особливості темпераменту зумовлюю
Список літератури
1. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы общепсихологичес-
кого анализа. — М.: Смысл, 2001. — С. 240-264.
2. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Ку
Характер
6.1. Поняття про характер та його провідні риси.
6.2. Історія вчення про характер.
6.3. Типологія характеру:
6.3.1. Типи орієнтацій характеру;
6.
Типи орієнтацій характеру
Типи орієнтацій характеру запропонував у середині XX ст. Еріх Фромм, автор культурного, або гуманістичного психоаналізу. Він виділив такі чотири типи орієнтацій: рецептивну, експлуататорськ
Персонологія
і їхньою реалізацією, тобто людина не намагається реалізувати свої задатки, незважаючи на сприятливі зовнішні обставини.
Причиною психопатій може бути несприятлив
Персонологія
перевтому депресивні явища можуть загостритися. В результаті з'являється відраза до розумової праці і навчання загалом, а також коливання самооцінки: вона в циклоїдів то в
Здібності
7.1. Поняття про здібності та їхню природу.
7.2. Види здібностей:
7.2.1. Загальні здібності;
7.2.2. Спеціальні здібності.
7.3. Ос
Персонологія
Здібності — це такі індивідуально-типологічні особливості особистості, які зумовлюють успішне виконання певного різновиду діяльності.Вони виявляються у шв
Персонологія
порівняно з іншими людьми, результатів діяльності. Це — індивідуальна своєрідність здібностей людини. Обдарованих людей є незначна кількість — всього 2 %.
Загальні здібності
Загальні здібності пов'язані з успішним виконанням будь-якого виду діяльності. Обдарована людина швидко оволодіває загальними поняттями, легко запам'ятовує та зберігає інформацію. Це дає змогу до
Персонологія
ти на нього, передбачаючи можливі зміни. Люди між собою різняться за способом використання свого інтелекту.
Англо-американський психолог Р. Кетптелл (70-ті
Персонологія
В основі властивостей творчого інтелекту лежать бісоціації — рекомбінація та об'єднання різнорідних, ніяк,
Спеціальні здібності
Спеціальні здібності виявляються у дуже різноманітних видах діяльності людини: академічній, технічній, мистецькій, моторній, соціальній, практичній.
Академічні здібності
Персонологія
ності. Вони охоче беруть участь в різноманітних конкурсах, турнірах, олімпіадах і т. п. змаганнях. Підвищена розумова активність пов'язана з непритаманною для дитячого ві
Персонологія
віддаляються від суспільства. Пишуть заради того, щоб передати свої емоції; люблять працювати довгий час наодинці; цінують можливість вільного самовираження і творчості; д
Принципи та стратегії навчання
Основними принципаминавчання обдарованих учнів і студентів має бути принцип індивідуального підходу та принцип адекватності у підборі робочих навчально-виховних програм.
Концептуальні моделі навчання обдарованих
Дослідники проблеми обдарованості дітей та юнаків вважають, що обдаровані учні (студенти) потребують створення для них спеціальних концептуальних моделей навчання. Популярною на сьогодні в Європі т
Персонологія
Модель «Вільний клас» спрямована на об'єднання багатьох програм: діти мають змогу одночасно займатись, наприклад, і читанням, і музикою, і конструюванням. Завдання вчителя
Сучасні технології навчання обдарованих
Моделі навчання обдарованих учнів та студентів реалізуються через конкретні технології навчання. Ефективними є визнані технології: «Найважчий перший крок», «Ущільнення навчальної програми» і «Нав
Особистість у соціальному оточенні
8.1. Поняття про спілкування; його структура та функції
Потреба у соціальних контактах є однією з найважливіших потреб людини, яка робить її людяною. Цю п
Особистість у соціальному оточенні
особисті риси. Приписування причин поведінки чи прояву особистісних рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього пояснення називають
Особистість у соціальному оточенні
■/ міжособистісне — спілкування між окремими особами (наприклад, між студентами). Якщо партнери спілкування мають схожі цінніс
Особистість у соціальному оточенні
те вкладали один й той самий зміст. Якщо це не так, вони домовитися між собою не зможуть;
S невербального, яке здійснюється за доп
Особистість у соціальному оточенні
дартів тощо. Звичайно жінки стоять чи сидять ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Психічно врівноважені люди п
Особистість у соціальному оточенні
однаково сприймають і тлумачать те, що вони повідомляють один одному. Необхідною умовою успішного процесу спілкування є відповідність поведінки людей, що взаємодіють між с
Особистість у соціальному оточенні
характеру, наприклад, старостою курсу призначили малоконтакт-ну та тривожну людину;
S міжособистісними — найчастіше виникають у тих
Особистість у соціальному оточенні
8.6. Особливості спілкування під час екзамену
Для студентів особливе напруження спричинює спілкування з викладачами під час усних екзаменів. Відомо, що усп
Особистість у соціальному оточенні
найкраще запам'ятовує саме початок відповіді, найчастніше, через бажання відразу приблизно оцінити рівень знань ст
Список літератури
1. Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопо-
нимания. — К., 1989.
2. МайерсД. Социальная психология. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2000. —
С
Особистість у соціальному оточенні
співпрацювати. Тому вони опиняються за межею міжособистісних стосунків. Найчастіша причина такого становища — психологічна несумісність з іншими членами групи.
Ва
Особистість у соціальному оточенні
•S колектив характеризується особистісно значущим і одночасно суспільно цінним змістом групової діяльності. Він має високий рівень згуртованості та домінування збі
Особистість у соціальному оточенні
Зараження ефективно діє у натовпі. Натовп — це тимчасове скупчення великої кількості людей, між якими можливий безпосередній контакт. У нат
Особистість у соціальному оточенні
вання зустрічається дуже часто, у дорослому — у тих випадках, коли немає можливості застосувати якійсь інший спос
Особистість у соціальному оточенні
За характером діяльності може бути:
■S універсальний лідер займає позицію лідера під час виконання різноманітних виді
Пізнавальні процеси особистості
лення, мовлення, уява, увага), ні емоційно-вольові. Більше того, якщо різко обмежити можливості людини відчувати будь-що, наприклад, раптово позбавити зору, слуху, нюху і
Екстероцептивні відчуття
Якщо подразники надходять із зовнішнього світу, і рецептори також знаходяться назовні організму, то такі відчуття називають екстероцептивними(від лат. exterior — зовнішній).
Інтероцептивні відчуття
Якщо сигнали йдуть із внутрішнього середовища організму, і рецептори також знаходяться у внутрішніх органах, такі відчуття називають інтероцептивними(від лат. intra — всеред
Пропріоцептивні відчуття
Якщо подразники йдуть від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах, такі відчуття називають пропріоцептивними (від лат. proprius — власний). Вони інформують
Сприймання
11.1.Поняття про сприймання.
11.2. Основні теоретичні підходи до вивчення сприймань.
11.3.Види сприймання та їхня класифікація:
11.3.1.Класифікація за про
Класифікація за провідним аналізатором
Процес сприймання відбувається зазвичай за допомогою низки взаємодіючих аналізаторів, проте один із них завжди відіграє провідну роль. На цій підставі виділяють такі види сприймання: зорове, слухов
Класифікація за метою діяльності
Залежно від того, чи людина ставить перед собою мету сприйняти предмет, розрізняють мимовільне та довільне сприймання.
Мимовільне сприймання,або ненавмисне, виникає тоді,
Класифікація за основною формою існування матерії
Сприйняті нами предмети та явища існують у просторі, часі та русі. Відповідно до цього виділяють сприймання простору, часу та РУХУ-
Сприймання простору
Пізнавальні процеси особистості
Ілюзія віяла: на фоні радіальних ліній паралелі, які знаходяться ближче до центру, здаються випуклими, а далі від
Пізнавальні процеси особистості
Рис. 11. Ілюзія стріли Ілюзія величини внутрішнього круга: якщо два круга однакового діаметру от
Пізнавальні процеси особистості
знань та досвіду. Осмислено сприйняти предмет чи явище означає назвати його, віднести до певної групи чи класу. Це демонструється наступним прикладом (див. рис. 20). Для
Список літератури
1. Барабанщиков В. А. Динамика зрительного восприятия. — М.:
Наука, 1990. - 238 с.
2. Гуйк Я. Восприятие движущегося объекта. — Таллин: Валгус,
1986. - 232
Пізнавальні процеси особистості
З розвитком кібернетики й обчислювальної техніки, а також програмування, вчені почали шукати більш оптимальні шляхи прийому, опрацювання і зберігання інформації в технічни
Пізнавальні процеси особистості
експериментально продемонстровано, що найміцніші зв'язки пам'яті утворюються у тому випадку, коли матеріал для запам'ятовування є метою діяльності.
У 70-х роках
Пізнавальні процеси особистості
щоб обсяг матеріалу, що повторюється, не перевищував обсягу пам'яті (7±2 одиниці). Якщо ж повторенняя є осмисленим, матеріал перекодовується у семантичний код і переходить
Класифікація за характером психічної активності
Залежно від характеру психічної активності (змісту, форми матеріалу) пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну.
Рухова пам'ять— це запам'ятовування
Класифікація за ступенем розуміння матеріалу
За ступенем розуміння матеріалу пам'ять поділяють на механічну і логічну. Механічна пам'ятьзадіяна у тих випадках, коли матеріал запам'ятовується без його осмислення. У такому раз
Класифікація за характером цілей діяльності
За характером цілей діяльності пам'ять поділяють на мимовільну і довільну. Про мимовільну пам'ять(ненавмисну) говорять тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось запам'ята
Пізнавальні процеси особистості
мовільне — для дітей. Після того, як з'являється довільне запам'ятовування, мимовільне не втрачає свого значення і продовжує вдосконалюватися в різних формах людської ді
Пізнавальні процеси особистості
цей процес, використовують три способи заучування: частковий — матеріал запам'ятовується по частинах, які потім о
Збереження
Збереження— це тривале затримання в пам'яті матеріалу. Воно вимірюється тим часом, який минув від моменту завершення заучування до початку забування.
Збереження як процес
Відтоврення
Відтворення— це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення завжди вибіркове: не весь матеріал, що людина запам'ятала, вон
Пізнавальні процеси особистості
погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможл
Пізнавальні процеси особистості
пам'ять — це запам'ятовування думок, висловлених вербально. Механічна пам'ять задіяна у тих випадках, коли матеріал запам'ятовується без його осмислення. Логіч
Список літератури
1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесе обучения. — М.: Про-
гресе, 1980. - С. 27-102, 295-307.
2. Грановская Р. М. Восприятие и модели памяти. — М.: Наука, 197
Мислення
13.1. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності.
13.2. Основні теоретичні підходи до вивчення мислення.
13.3. Види мислення та їхня класифікація:
13.
Пізнавальні процеси особистості
соціального чинника на процес мислення, то тут відомий ефект соціальної інгібіції — погіршення продуктивності діяльності, її швидкості та якості у присутності сторо
Пізнавальні процеси особистості
суспільно-історичні. Це перетворення розглядають як неминучий результат засвоєння людиною продуктів людської культ
Пізнавальні процеси особистості
суспільно-історичні. Це перетворення розглядають як неминучий результат засвоєння людиною продуктів людської культ
На емоційну сферу людини
За характером задач, які розв'язуються, розрізняють:
S теоретичне мислення;
S практичне мислення.
Теоретичне мислення— це аналіз наукових п
Список літератури
1. Величковский Б. М. Современная когнитивная психология. — М.:
Изд-во МГУ, 1982. - С. 7-65, 184-270.
2. Вертгеймер М. Продуктивное мышление. — М.: Прогресс, 1987. —
Мовлення
14.1. Поняття про мовлення та його функції. Білінгвізм.
14.2. Психолінгвістичні теорії мовлення.
14.3. Види мовлення:
14.3.1 Зовнішнє мовлення;
1
Пізнавальні процеси особистості
лодіння другою мовою неможливе без засвоєння норм і цінностей культури, що обслуговується цією мовою, бо крім самих слів потрібно знати ситуації, у яких вони використовуют
І4.3.1. Зовнішнє мовлення
Зовнішнє мовлення— це аудіальне чи візуальне мовне спілкування між людьми. Це є основним засобом комунікації у сумісній діяльності. За його допомогою люди впливають один на одного.
Пізнавальні процеси особистості
У складовому письмі знаки позначають окремі склади. Прикладом може бути санскрит (писемна мова давньої і середньовічної Індії), сучасне письмо Індії.
У
Внутрішнє мовлення
Внутрішнє мовлення— це вид беззвучної мовленнєвої діяльності людини. Кажучи образно, це «мовлення мінус звук». Його характеризує максимальна згорнутість граматичних структур та зм
Пізнавальні процеси особистості
У 50-х роках XX ст. російський вчений М. Жинкін висловив припущення, що породження мовленняґрунтується на задумі, який пов'язаний з універсальним п
Пізнавальні процеси особистості
винно знаходитися у реченні. Людина розуміє мовлення відповідно до розвитку її здатності самій створювати повідомлення на тому ж рівні інтеграції.
Описані рівні
Пізнавальні процеси особистості
комунікації. У 4 роки діти засвоюють всю усну граматику і починають говорити, переважно, правильно. До закінчення 6 років завершується практичне оволодіння лексичними і
Список літератури
1. Баєв Б. Ф. Психологія внутрішнього мовлення. — К.: Рад. школа,
1966. - 192 с
2. Белянин В. 77. Психолингвистические аспекты художественного
текста. - М.:
Пізнавальні процеси особистості
Між образами пам'яті та уявою також існують тісні взаємозв'язки. Якщо основне призначення пам'яті у тому, щоб якомога точніше зберегти минулий досвід людини, то основне
Список літератури
1. Беркенблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. - М.:
Политиздат, 1968. - 128 с.
2. Выготский Л. С. Воображение и его развитие в детском возрасте //
Пізнавальні процеси особистості
Якщо увага стає настільки притаманною людині, що характеризує її тривалий психічний стан, вона розглядається як характерологічна риса особистості, яку називають
Пізнавальні процеси особистості
те, що завдання ще не виконано, дію ще не завершено. Саме ці зворотні сигнали спонукають людину до продовження активної діяльності.
Однією із сучасних теорій ува
Пізнавальні процеси особистості
S установка: чим більша готовність до діяльності, тим краща увага;
S потреби: те, що збігається з потребами особистості, насамперед привертає увагу
Пізнавальні процеси особистості
людиною навколишнього світу. Він підносить чутливість органів чуття, прискорює процес сприймання, сприяючи ясності і чіткості відображення. Особливо виразною зовнішня уваг
Пізнавальні процеси особистості
вдяки тому, що види діяльності, які виконують водночас, автоматизовані і не вимагають контролю з боку свідомості.
Розподіл уваги залежить від ступеня ЇЇ концентр
Список літератури
1. Гальперин П. Я. К проблеме внимания // Хрестоматия по внима-
нию / Под ред. А. Н. Леонтьева и др. — М.: Изд-во МГУ, 1976. — С. 220-228.
2. Гільбух Ю. 3. Як учитис
Емоційно-вольова сфера людини
Психоорганічні теорії емоцій(У. Джеме, К. Лате, У. Кеннон, П. Бард, В. Вундт, кінець XIX ст.). Теорія Джемса-Ланге стверджу
Емоційно-вольова сфера людини
процес, у ході якого відбувається несвідома мобілізація інстинктивної енергії. Якщо вона не знаходить свого застосування у зовнішній активності людини, то розряджається у
На життєдіяльність людини
За рівнем організації вирізняють нижчі та вищі емоції. Нижчі емоціїбільш примітивні і пов'язані з інстинктивними потягами людини. Наприклад, це переживання, які виникають ун
Класифікація залежно від потреб та цілей діяльності
Залежно від потреб і цілей діяльності емоції та почуття поділяють на альтруїстичні, комунікативні, глоричні, практичні, романтичні, гностичні, естетичні, гедонічні, акизитивні, пугнічні, м
Емоційно-вольова сфера людини
ження, колекціонування, радість від прибутків, приємне почуття від споглядання своїх накопичень. Пугнічні
Емоційно-вольова сфера людини
один із одним. Вони прагнуть покращити життя коханої людини, вони щасливі, коли разом, готові допомогти у важку хв
Емоційно-вольова сфера людини
відчуттів є індивідуальним проявом минулих емоцій. Так, один й той самий звук може викликати в одних людей приємні
Емоційно-вольова сфера людини
ливість, яка виявляється у схильності людини до частого та інтенсивного переживання тривоги, називають тривожн
Емоційно-вольова сфера людини
лювати ситуацію. Цьому може сприяти добра освіта, висока фахова підготовка, володіння багатьма навичками й уміннями, кон-тактність, компромісність, навички позитивного ми
Емоційно-вольова сфера людини
ражати свої переживання називають експресивністю. Засобами експресії емоцій та почуттів є мовлення (насамперед, інтонація, тембр, модуляція голосу)
Емоційно-вольова сфера людини
до чогось. Кохання є інтенсивним, напруженим і відносно стійким почуттям однієї людини до іншої, пов'язане з фізіологічним потягом і глибокою духовною прихильністю до
Список літератури
1. Василюк Ф. Е. Психология переживания: Анализ преодоления кри-
тических ситуаций. — М., Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 33-42.
2. Вильяме К. Тренинг по управлению с
Вольова діяльність особистості
18.1. Діяльність як форма активності особистості:
18.1.1. Структура діяльності;
18.1.2. Засоби діяльності;
18.1.3. Провідні види діяльності.
18.2
Структура діяльності
Індивідуальна діяльність людини охоплює два виміри: внутрішній і зовнішній. Внутрішня організація діяльності— це її мотиваційна, цільова та інструментальна основа. Мотив
Засоби діяльності
Засобами, за допомогою яких здійснюється діяльність людини, є знання, уміння та навички. Це є продуктивні елементи діяльності. Знання— це сукупність відомостей людини про щось, її
Емоційно-вольова сфера людини
їхньої послідовності, або погіршенням ставлення самої людини до завдання.
S Під час формування нав
Провідні види діяльності
Діяльність людини є дуже різноманітною. Провідними видами діяльності, тобто такими, у яких формуються якісні новоутворення особистості у конкретний період життя, є спілкування, гра, учіння і праця
Емоційно-вольова сфера людини
обхідні для засвоєння досвіду людства й успішного початку трудової діяльності.
Праця— ц
Емоційно-вольова сфера людини
мує протилежну. Вирішальну роль при цьому відіграє інтелектуальна сфера людини;
S поява додатково
Розділ III. ОСОБИСТІСТЬ
У СОЦІАЛЬНОМУ ОТОЧЕННІ........................ 127
8. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СПІЛКУВАННЯ................................................................... 127
Розділ V. ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА
ЛЮДИНИ........................................................... 313
17. ЕМОЦІЇ ТА ПОЧУТТЯ....................................................... 313
17.1. По
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов