Воля - діяльний бік розуму і морального почуття.

І.П. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху - це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описа­ним законам вищої нервової діяльності. Він дійшов висновку, що довільні дії, які виникають внаслідок внутрішнього зусилля, зумов-

люються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є і сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо.

Сліди, що залишаються в руховій ділянці кори головного мозку внаслідок впливу попередніх подразників, активізуються і можуть стати умовними подразниками для вольових рухів. Механізмом до­вільних рухів є збудження, що надходять від кори великих півкуль головного мозку.

Кінестетичні клітини кори, вважав І.П. Павлов, пов'язуються з усі­ма клітинами кори, вони є представниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів.

Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони зумовлені слідами попередніх подразнень у корі головного мозку, то іноді здається, що вони виникають самостійно, без будь-якої причини.

Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є одночасно і сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції вольових дій. П.К. Анохін вказував, що під час виконання вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить ін­формація про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівню­ється з уявленням про заплановану дію, випереджаючи її. Таке по­рівняння виконуваної дії з уявленням про її виконання, яке П.К. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню рефлекторно­го акту відповідно до того, чого прагне людина.

Довільні дії і їхні особливості

У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії.

Дія — одна із складових діяльності людини, яка нею умотивову­ється і відповідає певній меті. Дія завжди спрямована на досягнен­ня певної мети. Цілісна дія (за теорією П.Я. Гальперіна) складаєть­ся з трьох частин: орієнтувальної основи, процесу виконання і про­цесу контролю.

Дія — структурна одиниця поведінки, діяльності людини, яка за­безпечує її взаємодію з предметним світом. За психологічною будо­вою дія включає мету, спосіб і умови виконання. За допомогою мети попередньо очікується той результат, якого досягаємо наприкінці дії.

Способи дії служать тому перетворенню предмета, яке приводить до досягнення мети. Умови виконання дії становлять неспецифічні особливості предмета дії і особливості стану людини в момент ви­конання дії. За структурою психічної регуляції дія складається з двох основних частин: а) регуляційної, б) виконавчої. Усі дії людина опа­новує в процесі навчання.

Проблемні ситуації в навчанні розрізняються залежно від того, який компонент дії є невідомим.

Мимовільними діями називають неусвідомлювані дії та рухи.Це на­самперед безумовно-рефлекторні рухи, спричинені безумовними подразниками і здійснювані підкорковими відділами центральної нервової системи.

Вони пов'язані із захистом організму від ушкоджень або із задо­воленням його органічних потреб. Мимовільні рухи можуть бути не тільки безумовно-рефлекторними, а й умовно-рефлекторними. Ми­мовільні рухи не усвідомлюються, а отже, й не контролюються. Най­частіше це буває тоді, коли подразники впливають зненацька, не­сподівано.

Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілес­прямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. На­віть мимовільні безумовно-рефлекторні рухи, наприклад, кліпання очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати.

У житті людина користується здебільшого не окремими довіль­ними рухами, а довільними діями, що складаються з рухів, пов'яза­них у певну систему. Навчаючись читати, писати, грати на музично­му інструменті, людина здійснює безліч довільних рухів і дій.

Довільні рухи складніші, ніж мимовільні. Проте, як показали дослідження І.М. Сеченова і І.П. Павлова, принципової різниці в механізмі їх здійснення немає. Довільні рухи, як і мимовільні, ма­ють рефлекторний характер. Довільні дії людини виникають умов­но-рефлекторним шляхом з мимовільних рухів. У маленьких дітей усі рухи мимовільні. Але в результаті навчання та виховання діти поступово оволодівають ними, навчаються свідомо контролювати свої рухи і скеровувати їх.

Коли мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспря­мовано, то він стає довільним. Такі рухи, як постукування пальцями по столу, можуть бути мимовільними, неусвідомлюваними рухами, але вони можуть стати й довільними, якщо це робиться навмисно, з певною метою, наприклад, щоб відбивати такт, співаючи або навча­ючись музики.

З другого боку, кожний довільний рух в результаті багаторазово­го повторення стає настільки звичним, що ми виконуємо його авто­матично, навмисно не зосереджуючи на ньому уваги. Наприклад, навчаючись письму чи музиці, людина кожний порух рукою вико­нує свідомо, а навчившись писати або грати на музичному інстру­менті, вона робить ці рухи вже автоматично, мимовільно.

Рухи і дії зумовлюються зовнішніми подразниками. Внаслідок операцій з предметами в корі великих півкуль головного мозку лю­дини виникають уявлення не лише про речі зовнішнього світу, а й про оперування ними, про рухи власного тіла. Активізація слідів ру­хових уявлень неминуче приводить до рухів тих або тих органів тіла.

Отже, рух і діяльність цих органів зумовлені не тільки зовнішні­ми подразниками, що впливають на нас безпосередньо, а й викли­каються збудженням в корі великих півкуль головного мозку внас­лідок залишків попередніх зовнішніх подразнень, які є основою уяв­лень, думок, переконань тощо.

У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії.

Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку.

Важливу роль у здійсненні вольових актів відіграє мовлення. І.П. Павлов зазначав, що слова нашої мови пов'язані з усіма зовніш­німи подразненнями, які надходять до кори великих півкуль голов­ного мозку. Саме тому мова може спричинювати всі ті дії організ­му, що їх зумовлюють ці подразнення. Слово, замінюючи конкрет­ні подразники, відіграє таку саму роль, як і сигнали першої сигналь­ної системи, зумовлюючи потрібні рухи та дії. Таким чином, здій­снення вольових рухів та дій грунтується на взаємодії першої та дру­гої сигнальних систем.

Друга сигнальна система, мовлення, в складній вольовій діяль­ності відіграє провідну роль. Вона є основою свідомого керування людиною своєю діяльністю.

Але мовленнєві сигнали стають засобом довільної діяльності не то­ді, коли слово просто виконує роль зовнішнього подразника, а тоді, коли воно стає засобом внутрішнього аналізування цього подразника. У таких випадках аналіз стає предметом внутрішнього мовлення. Унас­лідок такого аналізу подразника внутрішнє мовлення, або, за вислов­люванням І.П. Павлова, мовлення «наодинці із собою», виконує роль внутрішнього, центрального «пускового сигналу» для вольових дій, тобто дій, «що надходять з кори великих півкуль головного мозку».

Слово як сигнал зумовлює цілеспрямовані дії: одні з них затри­муються, гальмуються, а другі спрямовуються на досягнення мети. Мовлення є важливим чинником розвитку довільних рухів і дій.