Дослідження в галузі психопатології та психіатрії зумовили потребу вивчення ролі і дій неусвідомлюваних чинників, що визначають потреби й потяги особистості, її поведінку. Так утворився психоаналітичний напрям у психології (3. Фрейд).
Концепція 3. Фрейда про підсвідоме увібрала в себе багато різноманітних відомостей, здогадів і припущень. Були використані і народні прикмети, забобони. Наприклад, вчення про підсвідоме зустрічається в І.Гербарта; про психічну енергію - у Г.Т. Фехнера; про те, що тіло людини заряджене енергією нескінченно великого потенціалу — у І. Сікорського; поняттям «витіснення» з однієї сфери в іншу — у А. Шопенгауера; «Едіпів комплекс» широко описаний у літературних творах, зокрема в Дідро в «Племіннику Рама».
Психоаналіз тісно пов'язаний з теорією 3. Фрейда про переважання в психічній діяльності особистості підсвідомих, інстинктивних потягів.
У структурі особистості 3. Фрейд виокремлює три компоненти:
1) ід (воно) — осередок сліпих інстинктів, сексуальних або агресивних потягів, що мусять негайно вдовольнитися, незалежно від відношення людини з оточенням. Ці прагнення, проникаючи з під-
свідомого у свідомість, стають джерелом активності людини, своєрідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики надають сексуальним потягам;
2) его (я) — регулятор, який сприймає інформацію оточення і
стан власного організму, зберігає її в пам'яті і організує дії в інтере
сах самозбереження;
3) супер-его (над-я) — сукупність моральних стандартів, заборон і
заохочень, засвоєних особистістю здебільшого неусвідомлено, впро
довж виховання.
На думку 3. Фрейда, всередині людини постійно відбувається таємнича війна між прихованими в глибинах свідомості неусвідомле-ними психічними силами і необхідністю вижити у ворожому людині соціальному середовищі.
Заборони з боку соціального середовища — «цензура» свідомості, стикаючись з неусвідомлюваними потягами, призводять до душевних травм, придушують енергію прагнень. Вимоги до его з боку ід, супер-его і соціуму, до якого індивід мусить пристосуватися, спричинюють величезне внутрішнє напруження.
Внаслідок таємничої війни всередині особистості (головним її рушієм є сексуальні потяги — лібідо) вона неминуче постійно перебуває в стані конфлікту із собою і соціальним оточенням.
Але ця енергія нікуди не зникає і змушена відшукувати шляхи виходу назовні. Внаслідок зіткнень і боротьби компонентів особистості виникають невротичні симптоми, сновидіння, помилкові дії (обмовки, описки тощо), забування неприємного.
3. Фрейд створює поняття про механізми захисту особистості від руйнування. До цих механізмів він відносить:
—компенсацію — механізм відшкодування браку або дефекту яки
хось фізичних або психічних якостей;
—витіснення небажаного у сферу підсвідомого;
—раціоналізацію — спроба усвідомлення пояснення або виправ
дання підсвідомих мотивів;
—ідентифікацію себе з іншою особою, яка має, на думку суб'єк
та, якості, яких бракує в неї самої; ,.
—сублімацію — трансформація неусвідомлюваних сексуальних ім
пульсів у творчість (мистецтво, науку); '
—регресію — повернення до подоланих стадій розвитку (зрозумі
ло, що всі стадії розвитку в психоаналізі пов'язані лише з виявом
первинної сексуальної енергії — лібідо);
- механізми егоцентризму, дисоціації, нарцисизму тощо.
Отже, завдання психотерапії — виявити переживання, що травмують людину, і звільнити від них особистість шляхом пригадування, свідомого аналізу витіснених потягів, розуміння причин неврозів.
Справді, 3. Фрейд торкнувся найважливіших складових психіки людини. Питання про мотиви як реальний чинник регуляції поведінки, структури особистості, динаміки відношень між її різними (усвідомлюваними і неусвідомлюваними) компонентами він висунув наперед. Але пояснення отриманих фактів призвело до того, що мотивація тлумачилася як психічна енергія, яка циркулює в організмі і має один вектор — спрямованість на розсіювання і розряджання.
Послідовники вчення 3. Фрейда особливу увагу приділяють вивченню проблеми «Я» як автономного утворення, що має власні енергетичні сили і вільне від конфліктів. Але неофрейдисти відкидають вихідну тезу 3. Фрейда про споконвічність асоціальної природи людини, природжену агресивність та провідну роль інстинктів, зокрема сексуальних потягів, у людини.
Згідно з теорією А. Адлера (1870—1937) провідним мотивом діяльності людини є природжене прагнення до зверхності, до влади. Витоки цього прагнення — почуття неповноцінності, притаманне кожній людині, і намагання компенсувати свої слабкості і розвивати неповноцінні функції. Щоб подолати почуття неповноцінності, людина прагне піднести себе в очах оточуючих і у власному уявленні про себе.
Структура особистості, за А. Адлером, складається в ранньому дитинстві (до 5 років) і переживається як «стиль життя», який визначає увесь наступний психічний розвиток. Цілі життя складаються із усвідомленого почуття неповноцінності, спроб його подолання і самоствердження.
Якщо в особистості реалістична мета — її життя нормальне, а якщо навпаки — особистість стає невротичною і асоціальною. А ці стани активізують механізми компенсації і гіперкомпенсації. Активність людини спрямовується на досягнення особистої влади над іншими, зверхності і супроводжується відхиленнями поведінки від соціальних цінностей і норм. Тому завдання психотерапії — допомогти людині усвідомити, що її цілі і прагнення нереальні, і спрямувати сили на компенсування в творчих актах, самовдосконаленні, вияві себе в науці, філософії, мистецтві.
К. Юнг (1875—1961) стверджує, що ступені розвитку, які подолала людина, є змістом неусвідомлюваної сфери людської психіки — архетипів. Вони зовні виявляються як сновидіння, міфи і вірування. К. Юнг започатковує уявлення про будову психіки: системи «Са-мість», «Персона», «Тінь», «Аніма» і «Анімус», які складно взаємо-зумовлені. Так, «Персона» — соціальна оболонка особистості, може підміняти, придушувати «Самість», обмежуючи свободу розвитку особистості. За умови, коли Персона стає вираженням справжньої Самості людини, досягається стан психічного здоров'я.
Система «Тінь» — сукупність темних потягів, спонукань, що суперечать загальній спрямованості особистості. Окремо існує і Аніма
(Душа) — аналог бачення людиною образу матері або батька (Анімус) — і неусвідомлене — особисте і колективне.
Загальнопоширена юнгівська концепція типів особистості: екстравертів та інтровертів. Перші всі свої сили й інтереси спрямовують назовні, причому речі зовнішнього світу впливають на людину, як магніти, що і спричинює відчуження від самої себе. Другі — інтроверти — всю енергію спрямовують на себе, на свою психіку.
Різниця між екстравертами та інтровертами визначається відмінностями в станах афективного напруження особистості. Високе напруження емоцій інтроверта обумовлюється тривалістю і яскравістю вражень, якими він живе. У екстраверта емоційна насиченість зовнішніми враженнями швидко зникає, не залишаючи сліду. І лише постійна новизна вражень і зміна предметів і явищ навколишнього світу спроможні викликати емоції, що швидко згасають. Особистості обох типів мають певні вади.
Слабка спрямованість екстравертів на свій внутрішній світ обумовлюється, за Юнгом, інфантильністю і архаїчністю сфери її неусвідомлюваної психіки і виявляється в егоцентризмі, егоїзмі, пихатості, прагненні створити враження на оточуючих і в експансії у поведінці. Інтроверти — особистості, що мають зовсім протилежний вигляд і спрямованість.