Види діяльності

Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від ме­ти, змісту та форм розрізняють три головних різновиди діяльності: гру, учіння та працю. Людині, незалежно від віку, властиві всі три різновиди діяльності, а в різні періоди життя вони виявляються по-різному за своєю метою, змістом, формою та значенням.

У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, в шкільному — навчання, а в зрілому віці головною діяльністю люди­ни виступає праця.

Гра та учіння властиві і людям, і тваринам. Але у тварин ці різ­новиди діяльності грунтуються на інстинктах, а в людини вони зу­мовлені соціальними умовами життя, якісно відмінні, набагато складніші та багатші за своїм змістом і формою.

Праця за своєю природою та змістом — суспільно-історична ка­тегорія. У процесі праці виникла й розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерною особливістю всіх різновидів людської діяльності є те, що вони найчастіше пов'язані з мовленнєвою діяль-

ністю. Мовленнєва діяльність сприяє розвитку змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх цілеспрямованості та мотивації.

Ігрова діяльність.Будучи головною формою вияву активності ди­тини дошкільного віку, вона є водночас головним засобом пізнання зовнішнього світу, відображення його в формі відчуттів, сприйман­ня, уявлень та ін. Але вона відрізняється від навчання та праці.

Гра — нібито не продуктивна діяльність. У грі дитина захоплю­ється здебільшого процесом гри, який поглинає повністю, викли­кає задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припи­няє грати.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляєть­ся в тому, що маленькі діти втрачають мету гри й легко переключа­ються з однієї гри на другу. Але у процесі розвитку та виховання ці­леспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі ігор набувають стійкішого характеру.

Гра — школа думки, почуттів і волі. В іграх не тільки виявляють­ся, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, їх спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміли­вість, рішучість, уміння, навички, здібності.

В ігровій діяльності відбувається не лише психічний, а й фізич­ний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швид­кість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості ди­тини, зокрема такі моральні якості, як колективізм, дружба, товари­шування, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільнят — важ­лива умова їх підготовки до школи, дошкільного навчання.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший харак­тер. У школярів переважають дидактичні ігри, в яких яскраво по­стає їх мета: успішно провести гру, перемогти свого партнера, роз­винути в собі відповідні фізичні та розумові якості.

У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом попередження захоплення шкідливими іграми.

Навчальна діяльність.Навчання — це головний різновид діяльнос­ті дітей шкільного віку. Воно являє собою активну, свідому й ціле­спрямовану діяльність, яка полягає в опановуванні знань, яких на­було людство, з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності.

Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки і техніки, суспіль­ного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес потребує знач­ного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціаль­них професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але ра­зом з цим вони й диференціюються.

Поряд із загальноосвітніми завданнями з'являються практич­ні — підготовка дітей до життя, опанування практичних знань, умінь і навичок. На ґрунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає більш потрібною для професійної освіти, для підготовки творчих спеціалістів.

Успіх навчання дітей у школі значною мірою залежить від усві­домлення мети навчання і тих мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна мотивація.

Соціальна мотивація виявляється в усвідомленні значення та не­обхідності знань для життя та праці, пізнавальна мотивація — у став­ленні до змісту знань, в інтересі до них. Мотиви навчання тісно пов'язані з працею.

Трудова діяльність. Праця потребує знань, вона формує загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація навчання най­більше сприяє глибокому опануванню знань.

Важливою умовою успішного опанування знань є готовність і рі­вень підготованості людини до навчання. Готовність учня до нав­чання полягає в його психологічній готовності до навчання, в ба­жанні та вмінні навчатися, в наявності у нього необхідного для цьо­го розвитку.

Уміння навчатися виявляється в тому, що учень розуміє пояснен­ня вчителя й керується ними, виконуючи завдання, самостійно ви­конує їх, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не орієнтується на те, як виконав завдання товариш.

Учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще опановують знання й успішніше розвиваються.

Підготованість учня до навчання виявляється в конкретних знан­нях, уміннях і навичках, потрібних для опанування навчального ма­теріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі не тільки психологічно, а й з конкретних різнови­дів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання в школі вимагає від учня організованості і дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школя­ра відрізняється від ігрової діяльності дошкільняти й наближається до трудової діяльності.

Опанування знань залежить від активності учня в навчанні. Нав­чання взаємопов'язане з розвитком особистості.

Навчаючись, людина розвивається, а розвиваючись — здобуває нові можливості навчання — розуміти та засвоювати складніші знан­ня. Успішніше розвивається дитина тоді, коли у процесі навчання

активізується навчальна самостійність дитини, коли вона стає суб'єктом, а не лише об'єктом навчання, тобто вміє усвідомлювати і самостійно формулювати навчальні завдання і намагається успіш­но виконувати їх.

У розвитку особистості особливо важливу роль відіграє активіза­ція діяльності мислення, а не тільки уваги, сприймання, пам'яті, уя­ви. Як показали дослідження проблем навчання, евристична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту нав­чальних завдань, розв'язування навчальних завдань з кожного пред­мета, докази сприяють подоланню конкретності розумової діяльнос­ті та успішному розумовому розвитку.

Праця — свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

Людина, приводячи в рух наявні в неї природні органи і сили, виготовляє знаряддя праці і за їх допомогою перетворює матеріал природи, надає йому форму, придатну для її власного життя, для за­доволення її різноманітних потреб.

Від покоління до покоління праця ставала дедалі різноманітні­шою, досконалішою, різнобічнішою. До полювання та скотарства додалося землеробство, потім прядіння, ткацтво, обробка металів, гончарство, судноплавство.

Праця — це єдність фізичного та психічного. У процесі праці ак­тивізуються й виявляються різноманітні фізичні та психічні власти­вості людини. Залежно від змісту праці психічні її компоненти на­бувають своїх особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчи­теля або композитора потребує своїх специфічних психічних якос­тей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча вони й виявляються в кожному її різнови­ді по-різному.

Перша й необхідна умова будь-якої праці — наявність мети ство­рити певний продукт. Характерною рисою праці є те, що людина передбачає її результати, уявляє собі необхідний для цього матеріал, окреслює способи та послідовність своїх дій. Цим її трудові дії від­різняються від інстинктноподібних дій тварин. Перш ніж щось бу­дувати, вона подумки уявля« те, що робитиме. Наприкінці процесу праці отримуємо результат, який ще до його початку існував в уяв­ленні людини. Чим складніше трудове завдання, тим вищі вимоги ставляться до його виконання, до психіки людини.

Праця вимагає відповідної підготовки. Знання, вміння та навич­ки працювати набуваються протягом навчання та попередньої пра­ці. Складніші різновиди праці потребують тривалого навчання. Щоб опанувати спеціальності лікаря, педагога, інженера, потрібно після закінчення середньої школи навчатись у вищій школі. Багато часу

потрібно також для опанування виробничих спеціальностей високої кваліфікації.

Праця людини виявляє її уважність, спостережливість, уяву та мислення. Особливо важливі ці якості тоді, коли людина стикаєть­ся з новим для неї завданням, коли вона шукає нових, досконалі­ших способів його виконання.

Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолан­ня труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Цілеспря­мована воля потрібна як у фізичній, так і в розумовій праці в про­цесі усього часу її виконання. Особливо вона потрібна тоді, коли праця не захоплює своїм змістом або способами, якими вона здій­снюється.

Праця є джерелом різноманітних емоцій людини. У процесі пра­ці людина переживає свої успіхи та невдачі. За умови позитивного ставлення до праці ці переживання спонукають її до ще більшого напруження.

Успіх праці людини залежить від чіткості мети, яку людина має, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, та пов'язаного з ними ставлення людини до своїх трудових обов'язків, від відповід­ності її здібностей, загальної та спеціальної підготовки вимогам пра­ці. Дуже важливу роль у праці мають такі індивідуально-психологіч­ні якості людини, як її акуратність і дисциплінованість.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського суспільства виникла величезна кількість різних видів праці.

Усю різноманітність видів людської праці поділяють на працю фізичну і працю розумову.

До фізичної праці належать різні види виробничої, технічної ді­яльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і який оброб­ляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична праця потре­бує певного докладання фізичних сил людини, напруження її м'язо­вої системи. Результат її — матеріальні продукти, потрібні для задо­волення потреб людини. Результат розумової праці - образи, дум­ки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення та ін.).

Поділ праці на фізичну та розумову виник у процесі історичного розвитку суспільного життя людей. Фізична і розумова праця вклю­чає багато різноманітних професій та спеціальностей. Кількість їх постійно збільшується в ході розвитку економічного та культурного життя суспільства.

Психологічний опис і аналіз професій (професіографія) та умов праці дає можливість виявити вимоги деяких професій і спеціаль­ностей до особистості працівника, розкрити особливості та струк­туру професійних здібностей і психологічні передумови раціоналі­зації праці.

Вивчення професій та умов праці має важливе значення для про­фесійної орієнтації молоді, навчання й виховання кадрів спеціаліс­тів, для раціональної організації праці, завданням якої є підвищення працездатності, продуктивності праці, зменшення втоми працівни­ків, усунення причин виробничого травматизму та браку продукції.

Важливе місце серед різних видів розумової діяльності посідає праця викладача. Вона складна й багатогранна. Специфічні її особ­ливості зумовлені передусім її завданням та об'єктом. Завдання пра­ці вчителя полягає в тому, щоб озброїти людину міцними та глибо­кими знаннями основ наук, всебічно розвинути її здібності.

Звідси випливають і ті вимоги, що ставить педагогічна діяльність до її виконавця. Учителю потрібно передусім самому грунтовно опа­нувати ті знання та вміння, які він має передати своїм учням, пос­тійно збагачуючи і поповнюючи свої знання. Він повинен знати сво­їх учнів, вікові та індивідуальні особливості їх розвитку, повинен уміти передавати учням наявні в нього знання, відповідно організо­вувати їх пізнавальну і трудову діяльність.

Особливо велике значення мають такі якості особистості вчите­ля, як впливовість і контактність, освіченість, культура мовлення, переконаність, принциповість та інші позитивні риси його характе­ру, любов до свого фаху, любов до дітей, вимогливість і чуйне став­лення до них, педагогічний такт. Вони грунтуються на правильному психологічному розумінні конкретної ситуації, в якій йому дово­диться діяти, ініціативі в опрацюванні нових прийомів навчально-виховної роботи, невпинному прагненні до вдосконалення своєї пе­дагогічної майстерності.