Психічна регуляція активності. Діяльність - механізм життя, а активність людини - здатність до дії, до діяльності.
Активність психомоторики — важлива умова діяльності, ставлення до предмета, який створюється або перетворюється на досконалу гармонію. Вона — властивість психічного відображення, що забезпечує точність образу, адекватність його предмету і регулюючі функції. Активність існує в таких формах.
Сенсорна активність— реакція сенсорних систем на впливи ззовні енергії та інформації за рахунок внутрішньої збудливості — відображає і моделює структуру впливу і перетворює його в психічний стан людини.
Перцептивна активністьдає змогу будувати образи, уточнювати їх, переходячи від образів з меншим ступенем структурованості до образів з більшим ступенем структурованості.
Установка— готовність до дії, схильність діяти так, а не інакше; спонука, яка орієнтує людину в певному напрямі: мислити, сприймати, виконувати рухи і дії, поводитися тощо. Установка дає змогу прискорювати плин психічних процесів, але в той же час схильна до «інерції», яка визначає подальші дії, при зміні обставин і невідповідності її меті.
Активність відображеннявизначається характером діяльності, її задачами, метою, передбачає, які властивості або стосунки треба сприйняти, усвідомити і регулювати. Тут уже йдеться про активність у практичній взаємодії, активність не тільки в розбудові образів, а й про перетворюючу активність — активність, яка породжує образ наступної дії. Рівень активності не може бути визначальним фактором успіху, так само, як і незначна за ступенем вияву активність.
Активність психічної взаємодії(відображення, проектування і регуляція живих рухів) розгортається у двох планах:
а) взаємодія людини і предмета — створення системи «людина — предмет»;
б) взаємодія з соціумом — акти міжособистісних стосунків, спілкування, де людина виступає як особистість, а її дія стає вчинком.
У психічній регуляції в системі «людина — предмет» предметом є передусім власне тіло — робоче знаряддя дії. Це властивості власних живих рухів, які треба узгоджувати між собою, керувати і досягати наперед заданою метою форми або якості. І все це відбувається в межах власного тіла, в його просторі і з фізичними силами, які треба приборкувати.
Виконуючи дію, людина спрямовує активність на саму себе, на своє «Я». Причому це відбувається незалежно від того, що вона змінює або перетворює поза собою: рухи, місце свого тіла, матеріального предмета, опір сировини її діям.
Психомоторна дія створює два продукти: а) зміни поза собою — в довкіллі, б) зміни в собі, розвиток здібностей або інших психічних функцій. Здібності, як і будь-який робочий інструмент, здатні само-загострюватися під час роботи.
У дії людина нібито роздвоюється, відокремлює себе від власних рухів, дивиться на них збоку, протистоїть їм, як чужій силі. Відокремлення себе від своїх рухів, боротьбу з ними, пошук досконалого способу впорядкування тощо можна визначити поняттям «аутоко-мунікація» або розуміти як діалог з власними рухами.
Смисл регуляції рухів полягає в тому, що образ — їх безпосередній регулятор — створюється дією. Образ — форма рухів, продукт дії і ставлення до цієї дії.
Із матеріальної конструкції тіла в ході рухів утворюється різноманітність поз, які в цілому стають сутністю рухів. Рухами «ліпляться» пози тіла, здійснюється пересування в просторі, в часі, що й утворює просторову структуру дії. Рух існує стільки, скільки триває тіло-рух.
Образ майбутніх рухів виступає як особливий предмет, створений у згоді з вимогами завдання, яке виникло. А якщо до цього додати, що рухи регулюються почуваннями, думкою, почуттямита символами,то регуляція становить задачу неймовірної складності. Але, незважаючи на це, люди виучуються регулювати рухи з мікронною точністю і створювати найдивовижніші форми речей, на що не здатні машини.
Фізіологічна регуляція рухів.Вона здійснюється в системі «організм — середовище» процесами енергозабезпечення, метаболізму, функціонуванням органів чуттів тощо в діях.
Антиентропійна регуляція - властивість людського тіла, яка дає змогу через упорядкування інформаційно-енергетичних процесів досягати високого рівня гомеостазу внутрішнього середовища і бути незалежним від довкілля. Це вже саморегуляція життєвими константами повноцінного життя: стан «свіжості»людини - його критерій. Вона має і надлишок енергії — вільної енергії— умови ефективної дії.
Чим більше вільної енергії, тим більш точно і активно вона відображає предмети дій, і навпаки, ентропія — розпорошення енергії та інформації — викликає негативні зміни, втрату точності образу, витривалості і продуктивності дій.
Ентропійний стан — втома, перетренування, зниження здатності до дії і зупинка процесів розвитку.
Під фізіологічною регуляцією розуміють зміни в організмі, викликані подразниками, до яких він змушений пластично пристосовуватись, змінюючи свій стан. А фізіологічна активність полягає в тому, що рухами і діями людина активно впливає на середовище, перебудовує його відповідно до своєї мети. В активності процеси регуляції — адаптація і пристосування — доповнюються процесами переборення, перебудови, відновлення. Виділяються три групи регуляції.
Енергетична регуляція. Вона - відповідь на механічні (біодинамічні) впливи на сенсорну — м'язову систему; ця сила породжує однакову або більшу за величиною і зворотну за напрямом протидію. Наприклад, такого виду регуляції можна спостерігати на колінному рефлексі; в складних варіантах — це відштовхування в багатьох локомоціях і особливо при виконанні рухів балістичного типу (перехід від замаху до кидання м'яча, удари тощо).
Інформаційна регуляція. Тут домінуючу роль відіграє образ — організатор і координатор активності. Відтворення образу в рухах відбувається через включення в роботу програм, які викликають зміни і розрядку енергії м'язової системи. Це — рухи стискання (або розтягування) динамометра для визначення сили тієї або тієї групи м'язів, у складному випадку — піднімання важких предметів і т.п., рухи, коли щось тягнуть і штовхають, де ініціатором активності є намір, образ майбутнього. Тут розрядка енергії перевищує енергію сигналу, який включає цей тип регулювання.
Інформаційно-енергетична регуляція, змішана. Серед багатьох дій важко знайти «чисті» форми регуляції. Більшість психомоторних дій будуються на змішаній регуляції. У цих діях вони узгоджуються: інформаційна регуляція здійснює змістову корекцію рухів; а енергетична — регуляцію елементів рухів за рахунок зовнішніх сил і енергії, на механізмі рекуперації енергії м'язовими синергіями.
Біодинамічна регуляція рухів і дій. Біодинамічні процеси, які відбуваються паралельно з рухами, пов'язані з процесами регуляції і саморегуляції. Але на відміну від фізіологічних, біодинамічні процеси доступні для реєстрації і наступного точного аналізу того, що відбувалося в процесі виконання дії.
Дослідженнями М.О.Бернштейна знайдено в рухах людини більш глибокий зміст, ніж у зовнішньому вигляді психомоторної дії. Живі рухи людини стали індикаторами станів, інтимних процесів регуля-
ції і контролю рухів. Цілісність рухів має особливу властивість — здатність до розвитку та інволюції.
Завдання управління рухами не можуть розв'язуватися лише імпульсами зсередини тіла, а вирішуються на основі оцінки аферентації, яка надходить ззовні — від рухів. На основі оцінки вносяться «сенсорні корекції» — поправки в рухи. Принцип сенсорних корекцій — це регуляції (управління) зворотного зв 'язку: рухи регулюються величиною їх відхилення від запрограмованого. «Почування» всюди відіграє роль регуляторів рухів, викликає їх зміну, напрям і силу.
Сутність імпульсивності біодинамічної регуляції полягає в тому, що організм здатен у кожну десяту частку секундисприймати імпульси ззовні і надсилати їх до м'язів. Інтервал порівняння: 1) образу рухів зі «свіжим слідом» — образом пам'яті; 2) образу рухів з думкою, яка випереджає дійсний рух, становить - 0,1 с. Ця частота - 8 - 16 герц -збігається з альфа-ритмом електричної активності мозку. Така частота є порогом при розрізненні звуків і злитті світлових подразників. Тому думка працює зі швидкістю близько 10 операцій за секунду.
У системі біомеханічної регуляції тіло - система кінематичних ланцюгів з великою кількістю ступенів волі рухів у межах тіла. Воно стає не одноманітним механізмом, а множиною машин і механізмів,які калейдоскопічне змінюють одні одних, пристосовуючись до умов роботи в кожен момент дії.
Механізм дії - об'єднання ланцюгів тіла - створює універсальну регуляцію рухів:
1) будовою і функцією органів рухів — кінематичними ланцюгами;
2) умовами дії; її задачею і предметом, на який вона спрямована;
3) правильним управлінням м'язовою системою, без тертя і гальму
вань — інтерференцій, що руйнують регуляцію рухів або предмет дії.
Якісна психомоторна дія відрізняється від неякісної ступенем засвоєння, автоматизацією, усвідомленням і доцільністю рухів.
Свобода рухів — свідчення їх гармонійності. Вони відбуваються, як вимагає природа тіла: вільно, без стискування, поза впливом «чужої волі», невимушене і без опору. «Свобода рухів» — це не свавілля людини, а сваволя дії.
Отже, психомоторна дія в стані гармонії задовольняє двом умовам:
1) максимум корисного використання енергетично-інформацій
ного потенціалу;
2) будова дії, склад елементів і зв'язок між ними - гармонійні -
спільномірні.
У стані гармонії психомоторна дія природна. А ідея гармонії -умова і відповідно мета розвитку психомоторики.
Поняття про динамічно усталену систему рухів розробив М.О.Бернштейн. Організм знаходить форми рухів, коли найменше відхилення від правильної траєкторії відразу викликає реактивні -
протилежно спрямовані — сили, які прагнуть повернути орган на залишену ним траєкторію. Це — саморегуляція за принципом зворотного зв'язку: відхилення автоматично організує протидію, щоб нормалізувати розв'язання рухової задачі.
Чим вищий рівень чутливості сенсорних систем, тим швидше і точніше буде помічено відхилення і тим з меншою витратою енергії здійснюватиметься корекція. У динамічно усталеній системі рухів протягом великих відрізків простору і часу немає потреби гасити реактивні сили і відхилення. Рухи виходять потужними і точними, швидкими, що має значення для багатьох професій.
«Функціональні органи», фізіологічні механізми динамічно усталеної дії є стабілізаторами дії. Вони набувають спеціалізації і оснащені уміннями стосовно до певних умов дії; якщо умови змінюються, то дія втрачає цілісність і руйнується.
Внутрішня «чорнова» робота механізму психомоторики майже не відображається, і людина навіть не підозрює, що і як там здійснюється. Вона усвідомлює лише активні м'язові зусилля і смислові корекції для пришвидшення або уповільнення рухів, аби зробити щось не так, застосувати іншу схему тощо. Динаміка сил відображається скупо і загально: людина відчуває дію, як щось приємне або неприємне, але позбавлене предметності — «щось таке».
Приємне переживання дії свідчить, що активних м'язових зусиль людина витрачає саме стільки, скільки треба, дія виконується динамічно, стійко, легко, пластично, координовано; все це справляє враження, ніби рухи відбуваються самі собою, без втручання зсередини або ззовні.
Константність сприйняття дії — теж фактор її стабілізації. Регуляція «захищається» тим, що константність вилучає з образу надлишкову сенсорну інформацію, а при її нестачі людина заповнює інформаційний вакуум, домислює невідоме. Так зберігається цілісність, долається сенсорний хаос у дії.
У дії людина роздвоюється і протистоїть своїм рухам як зовнішньому собі, як предмету, який сама для себе створює, розв'язує задачу у двобічному енергетично-інформаційному зв'язку. Дія - прояв єдності протилежного, в якій кожна із сторін обумовлює другу. Вони взаємно відображаються одна в одній: образ будує систему рухів і навпаки — рухи створюють образ, суб'єкт перетворюється на об'єкт — і зворотно в діалогічному зв'язку, обміні енергією та інформацією, у гармонізації системи рухів.