Технічні засоби вимірювання спеціалізовані в основному на одному показникувластивостей предметів, явищ або процесів. Психомоторна система, живий рух, що розгортається в координатах простору і часу — універсальна здатність вимірювати:
- час - від тисячних часток секунди до десятків годин, - і тому
вона виконує роль біологічного годинника,
- простір- від ледь помітних для ока мікронного розміру речей
до декількох кілометрів, і тому вона - мікрометр, зразковий вимі
рювальний прилад і навіть — теодоліт,
- силу взаємодій- зусилля в межах кількох грамів до сотень кі
лограмів - і тому вона виконує роль універсальних ваг.
Мускули можуть виміряти й інші похідні від часу, простору, зусиль:
- швидкість, прискорення, темп рухів -кількісні величини; ритм(просторовий, часовий, динамічний), координованість рухів, пластичність, спритність, м'якість, граціозністьпсихомоторної дії тощо — якісні показники психомоторної дії.
Але цими вимірюваннями мускулатура не обмежується.
Існують у ній більш досконалі засоби вимірювання - надання числа і міри власним рухам, які майже недосяжні технічним вимірювальним приладам. Це — вимірювання почуттям гармоніїі доцільності будови предметів і явищ, власних рухів.
Як цю здатність розуміти?
Людина може навчитися:
1 ) слухати себе, своє тіло в психомоторній дії;
2) розуміти власні рухи тієї самої дії;
3) давати оцінку всій дії.
Цей порядок умінь не випадковий. Він продиктований логікою самопізнання і технологією самовтілення. Далі. Що людина чула, прислухаючись до мелодії рухів? Стан гармонійності мелодії, яку сприймала, виконуючи дію - першоджерело для розуміння і оцінки. Діючи, вона порівнювала сприйнятий предмет з еталоном гармонії, який зберігається в пам'яті. Система таких еталонів дає змогу їй користуватися ними як зразковими мірами:
1) зароджуваної гармонії;
2) досконалої гармонії;
3) досконалої гармонії, яка почала руйнуватися.
Справді, вона розрізняє значно більше станів гармонії рухів. Але не в цьому його сила.
Найважливіше те, що завдяки добре розвиненому почуттю гармонії, людина здатна в кожному конкретному випадку не лише оцінювати стан рухів, а й бачити тенденцію розвитку до більш досконалого стану, до вершини їх гармонійності. Вона спроможна визначати напрям вправляння, який і стає змістом прагнення.
Ми вже говорили, що людські органи чуттів (сенсорні системи) здатні розрізняти предмети або явища залежно від того, як ці предмети організовані структурно. Перевага надається тим предметам і явищам, які за своєю будовою наближаються до гармонійної цілісності. Гармонія приваблює і притягує до себе увагу, збуджує інтерес, думки і почуття — діяльну сторону розуму.
Існує і метричний еквівалент гармонії — «золотий переріз». Його можна розглядати як метричний закон зв'язку елементів у систему рухів. Закон відомий учням старших класів у вигляді зворотних послідовностей чисел, гармонічної прогресії або чисел Фібоначчі. Але це знання знакове — як закон чисел,а не почуттєве, хоча дію цього
закону переживав кожний, хто мав можливість переживати почуття м'язової радості.
Системи рухів, дій, предметів та явищ, побудованих (неусвідом-лено або свідомо, що набагато краще!) на законі «золотого перерізу», найбільш повно сприяють реалізації:
1) процесів передбачення того, що може відбуватися;
2) почуття гармонії, яке відшукує джерела енергії для наступ
ної дії;
3) творчих процесів, які створюють гармонію в природі, техніці,
мистецтві і в самому собі.
Головне ж у дії - охопити почуттям гармонію (реальну або уявну — байдуже), як більш досконале. Як тільки одного разу це вдалося (наприклад, досить один раз поїхати на велосипеді, попливти — і це закарбовується миттєво і на все життя), уміння стійко зберігається і полегшує регуляцію рухів, дій — сприяє майстерності.
Розвиток психомоторики, як органа пізнання, сприяє вихованню таких творчих здатностей.
1. У психомоторній дії коріняться елементи думки дитини: діти,
обмежені в цьому виді активності, відстають від ровесників і в розу
мовому розвитку.
2. Природа людині виділила певний період життя (від 5 до 8—10
років) для вдосконалення психомоторики («вік грації»), коли рухи
дитини набувають витонченості і чарівності, стрункості і вишука
ності, відображають гармонію дитячої душі.
3. Чутливість до гармонії, її свідомий розвиток у «віці грації» за
кладають підвалини для розрізнення міри гармонійності будови
предметів і явищ поза дитиною, сприяють використанню почуття
гармонії як інструмента творчості.
Занедбання розвитку чутливості — обмеження творчих здатностей. Зрозуміло, їх можна дещо компенсувати і довести до оптимального рівня, започаткованого природою. Але ця компенсація дістається великою ціною. Для цього треба виконати величезну за обсягом і напруженістю роботу. Не кожен здатний наздогнати втрачений час цього сенситивного періоду.
4. Систематичний розвиток почуття гармонії у «віці грації» за
собами психомоторних дій з установкою на розрізнення якостей і
стану гармонії рухів відкриває дитині можливість розвинути такі
здатності:
а) оцінювати досконалість гармонії і її частин, вимірювати їхню
якість і оцінювати той або той стан за еталонами, зразковими мір
ками, які зберігаються в пам'яті;
б) усвідомлено визначати напрям розвитку гармонії — до верши
ни її досконалості, випереджати уявою, почуттями та мисленням
дійсність буття потенційної гармонії в предметах та явищах;
в) користуватися «шкалою станів гармонії» і визначати засоби (розумові і психомоторні), які ведуть від прихованої в предметах і явищах існуючої гармонії; створювати механізм здатності — всім відомі задачі розв'язувати оригінальним способом.
5. Розвинута в дитинстві здібність створювати гармонійні рухи дає:
а) можливість використовувати закон переносу властивостей гар
монії на інші предмети і явища;
б) можливість дитині, підлітку, юнакові на підставі уявлення про
окреме — гармонію живого руху — оцінювати і створювати гармонії
в сполученнях слів, звуків, кольорів і природних речовин і вихову
вати в собі творця.
Ще раз нагадаємо: діти, отроки і юнаки обмежені в психомоторній активності, відстають від своїх ровесників у розумовому та почуттєвому розвитку.
Треба добре пам'ятати: продуктом нашого живого руху є своєрідна психомоторна структура - аналог умовиводу - розумова мірка предмета,що людина опанувала; система думок. І ця розумова мірка прикладається до предмета, щоб відповідно до неї його переробити в досконалу форму. Дії над новими, невідомими предметами потребують вироблення відповідних мірок, щоб із знанням справи працювати і перетворювати звичайну працю на творчий процес.
Важливість і цінність нормальної психомоторної активності дітей полягають у тому, що вони, ще не володіючи мовою, мають можливість розвивати в собі ту ділянку мислення, яка створює судження.Це судження будується на почуттєвому матеріалі, на перетворенні його розумовими операціями і рухами в матеріалізовану цілісність.
З часом таким самим способом, але на іншому - понятійному матеріалі - дитина, а потім підліток, створюватиме мовні конструкції - умовиводи та судження.Але першу школу виучки здатності до творчості людина в дитинстві здійснює (усвідомлено або не усвідомлено) через психомоторику.