Регулятори і продукти психомоторики

Механізм роботи мислення і живого руху надзвичайно складний.

Чому? Тому що орган руху і орган пізнання зосереджені в одній і тій самій конструкції мислячого тіла. Коли ви, наприклад, біжите, виконуєте живі рухи, то в дії беруть участь майже всі 600 м'язів, 200 кісток рухаються одна відносно одної — працює увесь опорно-рухо­вий апарат. Усе тіло має понад 100 ступенів свободи.

Наприклад, циркуль має лише один ступінь свободи; вказівний палець вашої руки, як і трамвай - теж один, два - автомашина. Як­що їм додати ще й третій ступінь свободи, то вони перестануть бу­ти керованими системами. Далі. Уся рука з пальцями до лопатки має 22 ступені свободи — невичерпний банк для можливих траєк­торій руху.

Уявіть собі, яка робота мислення, почуттів та уяви необхідна для гармонізації і синхронізації цього величезного оркестру психомото­рики: щоб цей оркестр грав без збоїв і затримки. Або, наприклад, щоб при письмі рухи були красивими і приносили радість.

Отже, думка про здатність людини до майже нескінченної кількос­ті системрухів спростовує міф про незмінність рухів у дії, про те, що рухи виробляються, закарбовуються і локалізуються в мозкові зав­дяки багаторазовому повторенню, тривалому вправлянню.

Отже, одна і та сама психомоторна дія, залежно від:

а) передбачення її результату або продукту, що майже те саме;

б) смислу психомоторної задачі, спрямовується і коригується,
принаймні, п'ятьма відносно самостійними регуляторами.

Комплекс регуляторів психомоторної дії можна уявити, користу­ючись такою схемою:

А що ж відображають поняття «регулятор» і «продукт дії»?

Цими поняттями ми вже користувалися, але не давали їм психо­логічного визначення.

Будь-який регулятор, як і регулятор рухів у дії, — пристрій, що підтримує:

а) незмінність параметрів процесу розв'язання рухової задачі;

б) або змінює його за певними законами;

в) спрямовує розвиток психомоторної дії в бажаному напрямку.

Отже, символ і думка— регулятори, утворювані на матеріалі зна­кових систем — засобів спілкування між людьми з культурною спад­щиною. За допомогою символів і думок людина може користувати­ся чужим досвідом, щоб збагатити свій.

Почування, почуття, образ, думка— власний досвід розв'язання психомоторних задач.

Ці регулятори вносять в дію порядок, систему. Тут людина корис­тується здебільшого почуттям гармонії, щоб узгодити складові нашої

368 І

«машини», так би мовити, «чорнову» роботу. Регулювання дії здійсню­ється так, щоб задачу було розв'язано, а мету — досягнуто. Почування, почуття, образ, думка — регулятори тактичного призначення.Вони ви­значають засоби розв'язання задачі, форми боротьби з руйнівними впливами, які виникають у конкретних умовах дії і за певних обставин.

Символ і думка— регулятори стратегічного призначення і тому спрямовують розвиток психомоторної дії в діапазоні «незграбність — гармонійність», тобто ведуть до вершини її досконалості.

Але це не значить, що між ними існує суперечність. У правиль­но побудованому процесі засвоєння психомоторної дії вони разом забезпечують стратегічний успіх,одну лінію розвитку.

Який смисл вкладатимемо в поняття «продуктдії»?

Розглянемо на прикладах. Ходьба, біг, стрибки і тому подібні ло­комоції є способами дій мислячого тіла людини. А продуктом буде: пройдена відстань, що залишається позаду, подоланий простір або швидкість пересування. Простір, на який перенесемо вантаж, кину­тий м'яч або якийсь інший предмет; висота, на яку піднята штанга над головою тощо, зміни в довкіллі.

Продуктами дії будуть і тонкі зміни всередині тіла людини. Ста­ни теж безпосередньо відображаються в способі дії, в змісті розв'язу­ваної задачі — в мисленні.

Мислення неможливо вважати продуктом дії, воно само існує як дія. Продукт дії міститься не в ній самій, а в тому, що створює лю­дина. А людина разом з дією і створює себе своїми силами.

Продуктом мислення є думка, хід думок — шлях, яким воно пройшло, щоб знайти прихований смисл.

До списку продукту дії входять:

а) стани органів чуттів — сенсибілізація і синестезії;

б) послідовні рухові образи, стійкість яких залежить, як ви вже
знаєте, від рівня енергії;

в) ремінісценції образів рухів;

г) позитивний перенос якостей і способів виконання дій;

д) мінімальні зміни у всій психомоториці, які і ведуть її розвиток
до досконалості.

А шлях від незграбності до гармонійності рухів — це водночас і піднесення до рівня роботи творця, який працює з речовиною при­роди і вкладає в неї свою душу. І тому продукт його дій - друга при­рода людини — культура.

Рух — це думка, реалізована в дії. Зверніть увагу: на першому міс­ці стоїть думка; з неї все починається. Навіть тоді, коли людина страждає від свавільного байдикування. І тоді, коли її мисляче тіло працює з повним навантаженням. Але людина цього не помічає, бо в живому русі думка і дія практично злиті в єдність. Міркуючи — ви дієте, а коли дієте — мислите.

Щоб ясніше уявити собі механізм психомоторики, розглянемо її функції у творчому процесі. Для творчого акту необхідні:

1) суб'єкт дії— людина, той, хто діє;

2) природні речовини(матеріали або знакові системи), над яки­
ми здійснюються дії, які перетворюють речовину на бажані форми
або смисли;

3) продукт дій— те, що створено у процесі діяльності діяча.
Значить, ідеться про діяча і дію. Не про дію взагалі, а про дію,

яку діяч не виконує заради самої дії (Сізіфова праця), а навпаки, про дію, коли творець вершить — і згодом виникають великі діла. Діяч діє тут навмисне, з певним наміром, оскільки дія є обов'язковою умовою створення нового предмета, втілення в нього своєї мети.

Щоб намір було втілено, діячеві треба діяти максимально точно.

Рука скульптора оживляє мармур — він нібито дихає, він стає прозорим, він руйнує нашу самотність. Тією самою рукою з бездуш­ного інструмента викликаються звуки, повні життя і пристрастей, які примушують плакати, очищають душу, вчать доброти. Доскона­лість руху видатної балерини дає уроки естетики, а спортсмена -мужності.

Але досить однієї-однісінької помилки, неточності руху руки скульптора — і мармур гасне, припиняє «світитись», вмирає його життя, - і глядач оцінює тільки мертвий камінь, що мало нагадує про життя. Досить скрипалеві один раз сфальшивити — і слухач мит­тєво, як за чудодійним велінням, повертається із своєї уяви до кон­цертної зали, де все сіреньке і похмуре.

Хто бував на змаганнях легкоатлетів, той часто бачив, як спорт­смен, метнувши списа, раптом хапається за плече, руку або поперек і вже не бере участі в боротьбі — травма. Метальники гранати навіть у кидку самі собі переламують кістки, а не лише травмують м'язи.

Що ламає кістки? Звичайна точка зору: кістку ламає сила. Нічо­го подібного! їх ламає дисгармонія рухів.

Наскільки такі дії далекі від гармонійності і безглузді, стане зро­зумілим із такого порівняння: ви можете собі уявити скрипаля, який на кожному концерті ламає свою скрипку! Адже гармонія і точність рухів у скрипаля — і в кожної діючої психомоторної людини — по­винна бути однаково досконалою.

Удалася дія - вона цільність, а в рухах виникає нова властивість -гармонія. Якщо ж вона вдалася не зовсім, значить її гармонія десь зруйнована. Звідти і йде інформація про негаразди, «закріпачення» або інтерференції, гальма, які вклинюються в струнку систему і руйнують рухи.

У дії, яка вдалася, мисляче тіло набуває самостійності, саме зна­ходить свою гармонію, виконуючи рухи в оптимальному режимі.

Виходить: розум безсилий проти мислячого тіла? Узагалі — це так. Тіло, правда, не наполягає на своєму пріоритеті, але спробуйте його примусити зробити те, чого воно не вміє, не може. Поставле­не на межу дозволеного йому природою — у ситуацію краю— тіло взагалі відмовиться слухати розум, а в стані крайньої втоми, скіль­ки не наказуй своїм рукам, вони однаково будуть нездатні до вико­нання роботи.

До речі, своєрідну неслухняність мисляче тіло проявляє і в тому випадку, коли рухи набули гармонії — і виконуються в оптимально­му режимі. По лінії найменшого собі опору. Тут рухи плинуть ніби­то самі по собі — саморегулюються. Вони здійснюються, плинуть ні­бито як по маслу, без внутрішнього опору або «тертя». Втручання в їх плинність зайве, а значить, і шкідливе.

Гармонія рухів — продукт дії.Вона сприймається нашим внутріш­нім «приймачем» — душею. І тільки зустріч з дисгармонією здатна «вимкнути» насолоду рухами і співпереживання глядача. Отож, до­сить однієї помилки, неточного руху, щоб він «вимкнувся», а пози­тивні почуття змінили свій знак на протилежний: вдоволення на огиду. Цього досить, щоб приймач замовк, адже він налаштований на сприйняття гармонії.

А хто ж «передавач» цих гармоній?

Творець, людина, яка діє точно, в предметі відтворює живими ру­хами стан своєї душі - гармонію. Він вкладає свою душу в продукт

своєї праці.

Тепер вже не важко визначити і головні віхи шляху від незграб­ного до гармонійного руху, тобто до психомоторної творчості.

1. Робота над собою — психомоторика.

2. Робота психомоторними діями над предметом.

3. Творчий акт, створення самодостатнього і оригінального

предмета.

Ось чому будь-яка діяльність передбачає розвиток і того, хто тво­рить — регуляторів дій, і створюваного — продукту дій.