Символ — модель, що породжує поведінку

Символ заряджений майже нескінченною енергією і інформацією.

Символ не лише відображає (це добре робиться і словом, і по­няттям та іншими знаковими системами) предмети і явища, а й не­се в собі — у згорнутому вигляді — всі можливі конкретизації проя­вів того, що символізує.

Цим символ відкриває людині багатозначну смислову перспекти­ву предметів і явищ у діяльності. Дає людині ключ для впливу на дов­кілля з метою його перебудови в більш досконалі і гармонійні форми.

Приваблююча, захоплююча і породжуюча сила символу в тому, що він є:

1) образом, який сполучає в собі переживання творця і риси, взя­
ті і перетворені в ньому з багатьох людей або подій;

2) каналом зв'язку між думкою і почуттям предмета, що пізнаєть­
ся; каналом перетворення думки про предмет або явище в дещо від­
мінне від них - в ідею;

3) ідеєю — смислом і закликом до дій у певному напрямі;

4) закликом, який починається з прислуховування до стану душі,
де звучить в далеких її глибинах кінетична музика наступних дій,
шлях до нових мелодій і ще ненароджених можливостей;

5) кодом, що викликає музику душі, а в ній міститься, як у зер­ні, майбутня індивідуальність, нове знання.

Привабливість символу ще і в тому, що він — особливий образ, в якому почуттєво започаткований потяг до порівняння образу, який він нам несе, з життям. Наслідок порівняння виражається не прямо (словами або формами матеріальних конструкцій), а тільки відчува­ється людиною, припускається як таємниця.

Тому символ примушує думати про таємницю — задачу і викли­кає прагнення збагнути її потаємний смисл. Він вимагає активнос­ті, щоб його пережити. Необхідно душею почути символічний смисл, а психомоторикою його матеріалізувати.

Символ впливає не стільки на почуття і уяву людини (читача або глядача), скільки на мислення, на її проникливість, він дає натяк на можливість, яка існує потенційно, але ще не має чіткого вираження. Тому символ — багатозначна мовна цілісність. Він може означа­ти для автора — одне, для читача — друге і третє для глядача, і ко­жен із них намагатиметься в ньому зрозуміти щось інше, своє. Ось чому символ не може рухати мислення, почуття та уяву різних лю­дей в одному раз і назавжди заданому напрямі: він відчиняє простір руху в нескінченність.

А чому це так? Тому, що символ — особлива, опосередкована форма відображення: в ньому ніколи предмети не називаються влас­ними іменами.

Навпаки, символ подає нашим почуттям відображення предметів у завуальованій формі (вони першими захоплюються енергією із символу): одні сторони — докладно розкриває, а інші — теж невідо­мі — покриває завісою, яка знижує контрастність зображеного і ро­бить його таємницею. Символ дає людині завдання: в його будові тре­ба знайти передусім задачу дії.І в той же час символ — маяк, освіт­лює нам шлях до майбутнього, бо задає спосіб розв'язання закодо­ваної в собі задачі. Символ - принцип побудови діяльності.

Отже, символ і джерело насолоди для душі, і установка мислен­ня, і вихователь почуттів, чим і спрямовує характер, спосіб дій на досягнення бажаного майбутнього.