Без перебільшення можна сказати: учіння, з-поміж інших видів діяльності, ближче за сутністю до процесу праці, але не тотожне їй.
Як учіння, так і праця створюють певні продукти: учіння - у формі здобутків минулої активності — досвіду, який людина носить завжди в собі; а праця — те, що людина виробила.
Праця регулюється свідомою метою (власною або чужою), а учіння — мимовільно створює продукт — способи своєї активності без спеціальної мети і зіткнення свідомих і підсвідомих смислів.
Повернемося до складових учіння, щоб засвоїти його смисл.
Навчання.Навчання — свідомий цілеспрямований процес — елемент учіння, система дій людини під керівництвом учителя і протягом багатьох років. На уроці людина одержує дозовану частину інформації в педагогічне опрацьованій формі. А зміст освіти в навчанні визначається:
а) рівнем досягнень науки;
б) соціальним досвідом людства і
в) можливостями майстерності вчителя.
Отже, активна і законодавча сторона навчання - учитель.
Від учня вимагається сумлінне виконання завдань, передбачених навчальною програмою. Активність людини тут визначається складністю вимог програми і натхненням учителя, яке надихає учня опановувати максимум інформації з мінімальною енергією і в стислі строки.
Навчання займає жорстко визначений віковий період життя: від 6 до 17—18 років — загальна середня освіта, а далі — вища. Питома вага навчання — роботи людини під керівництвом учителя — на її життєвому шляху не перевищує 12-13 тис. годин. Сподівання на те, що людина, яка склала понад 20 іспитів у школі, і студент, склавши екзамени при набуванні освіти, мають повну картину світу і ноосфери — марне. Насправді вона в них — мозаїчна: білі камінці спотворюють її зображення і роблять з неї строкату суміш різнорідних частин. Недарма випускнику вузу на виробництві кажуть: забудь те, чого тебе вчили, і починай спочатку.
Цілеспрямованість навчання передбачає і розв'язання задач розвитку в учневі прагнень і вмінь: самостійно без учителя і без примусу ззовні — протягом усього життя — набувати нових знань, досвіду.
Але ця частина мети навчання не завжди здійснюється.
Чому? Ми ще раз констатуємо факт: відбулася підміна мети. Учіння замінили навчанням, домінуючим стало передавання — одержання знань, умінь та навичок.
Система навчання в школі розбудувала навчально-виховний процес у формі праці, виробництва знань, уміньта навичок.Ніхто не скаже, що таке «виробництво» погане. Але якою ціною воно досягається?..
Науку змусили обґрунтовувати практику школи: життєдіяльність людини розклали на складові: гру, учіння, працю — і кожну вивчали окремо без врахування взаємного зв'язку.
Справді, науку цікавлять питання: «що?» і «чому?». Вона старанно їх вивчає. А процес розвитку — «як?» і «заради чого?» — залишався на другому плані науки. Водночас, педагогічна технологія запо-
зичила в науки її метод — аналітичний— і побудувала на його засадах свій процес: все і вся розривалося на частини з інтуїтивним сподіванням, що синтез частин у цілісність відбудеться сам собою.
Можливо, в цьому і причина нарікань на психологію і її малу ефективність. На жаль, так сталося, що гру, учіння і працю не лише вивчали нарізно, а й розподілили за періодами онтогенетичного розвитку людини.
Знову спрацювала аналітична тенденція науки. Гра стала першою діяльністю дошкільняти. Учіння в формі навчання — дітям, підліткам і студентам. На законах навчання — дій людини під безпосереднім керівництвом учителя — стали будувати процес підготовки до самостійного життя. Причому в найцікавіший відрізок життєвого шляху, пов'язаний з пошуком свого покликання, ствердженням себе суверенною і самодостатньою людиною не словами, а продуктами справ.
Нарешті, дорослим залишилось останнє - лише праця.
І установка: жити у вируючих хвилях роботи, роботи, роботи... Сталося так, що з нашого життя вилучена гра і учіння: замість учіння -безперервного життєвого процесу — впроваджена короткострокова процедура підвищення кваліфікації або удосконалення нас як спеціалістів.
А душа? А духовність? А наша тілесна культура? Отож, при переході в іншу вікову групу - дорослість - досвід і здібності, набуті в грі і учінні, припиняють своє функціонування, втрачаються, а людина позбавляється умов розвитку. Що ми, дорослі, втрачаємо, зрозуміти не важко:
1 ) переживання глибоких почуттів, збагачених продуктивною уявою, народжених вільною діяльністю — грою;
2) напруження почуттєвих і розумових процесів, які тренують
пам'ять і створюють картину світу — учіння. А до чого веде домінан-
тність праці — однієї праці — теж легко усвідомити. Це: а) мініміза
ція енергетичних витрат на дію і максимізація їх протягом дня;
б) праця автоматизує навички, уміння і природно перетворює лю
дину на виконавця;
3) творчість через створення в праці суто механічного процесу,
автоматизованих робочих дій, якими вже давно розв'язані задачі ви
робництва.
Розподіляючи діяльність, зокрема: гру — дітям, учіння — підліткам і юнакам, працю — дорослим, ми підштовхуємо їх до спотворення потреб і разом з ними мотивів життєдіяльності.
Чому мотивів? Мотиви виникають при зустрічі з невідомим — задачею, а в навчанні переважає передача знань, уміньта навичокі людина прив'язується до їх передавання-одержаннясилою примусу.
Прикрощі навчання виникають тому, що із мотивації людини:
а) вилучається бажання уявляти схему наступних дій — створення системи думок, які є їх безпосередніми регуляторами;
б) зникають переживання почуттів дії і їх продукту, створеного
власноручно;
в) уповільнюється забігання уявою і думками наперед дій, які вико
нуватимуться не лише в найближчому, а й віддаленому майбутньому.
Отож, треба завжди пам'ятати, що природна життєдіяльність людини — неподільна на частини органічна цілісність; з неї неможливо вибірково вилучити жодного елемента. Те саме з навчального процесу — гри, учіння і праці — в противному разі цей процес буде спотворений, а то й зруйнований; порушення цілісності і гармонії діяльностей призводить до руйнування гармонії душі не тільки дитини, а й дорослого.
Де ж вихід з такого становища? Передусім слід переглянути наукові і традиційні погляди на життєдіяльність людини; повернутися до людини і зрозуміти її як органічну цілісність, у якій вона і всі її види діяльностей сплетені в один єдиний клубок. Нарешті — дослідити і усвідомити технологію поєднання гри, учіння і праці в цілісність і будувати їх цілісно, щоб ця цілісність стала для дітей і дорослих обов'язковою умовою, невід'ємною якістю, стилем мислення.
У такому разі кожен елемент-засіб буде мати можливість природного розвитку. І для цього небагато треба:
1) підтримувати сталість потреб дитини з урахуванням потенцій
них сил гри, учіння і праці, спроможних розбудити і виховати, не
залежно від віку, творчі можливості механізмів психіки;
2) глибоко усвідомити, що учіння — не важка і малоприємна ро
бота над собою і навчальним предметом, а найцікавіша гра духов
них і психомоторних сил людини на фоні позитивних почуттів, ве
личезного вдоволення — розумової і м'язової радості;
3) зрозуміти, що ціле, цілісність — це сплав, в якому всі складо
ві з'єднуються у визначеній природою пропорції; видимо існує і оп
тимальне сполучення, єдине, що гарантує найбільш повне самови
значення людини.
Суперечності в навчанні.Криза діяльності людини — перевантаження навчальним матеріалом. Так, учні молодших класів працюють у класі чотири-п'ять годин і вдома — стільки ж. Змагання з часом на межі можливостей організму втомлює механізми росту тіла, змінює мотиви, і людина втрачає уявлення про цінність своєї праці, радість, а від навчання зазнає лише сталих страждань...
Подивіться на цих самих хлопчаків в інших умовах — у вихідний день вони виходять надвір відразу після сніданку і ганяють м'яч до темряви. І не втомлюються. Дівчатка можуть грати в «скакалки», чергуючи десятки фігур, вигадуючи все нові й нові, — доки їх не загонять додому. І вони не втомлюються.
Виходить: в одних умовах діяльності — навчанні — діти втомлюються і захищаються від нього всіма можливими способами і при-
йомами, а в грі — ні. Роботу, яку вони виконують тут і там, - важко зіставити. Але відповіді на перше питання поки що немає. Розглянемо іншу ситуацію: навчання-гру. Якщо поставити людину в умови навчання-гри — стикнемося з парадоксом. Виконуючи за сутністю одні й ті самі розумові дії, одну й ту саму роботу, якої вони уникали раніше, — у навчанні-грі працюють активно, цілеспрямовано і продуктивно. Зрозуміло, діяльність підсилюється енергією почуттів, які народжуються грою: розумовою або психомоторною. Монотонність діяльності зникає і перетворюється на поліфонічну активність, захоплюючу, приємну і радісну.
Цей парадокс — явище є повсюди. Про це свідчить такий експеримент. Учням давалось украй монотонне завдання: постаратися надзвичайно довго писати звичайні палички. Або перекладати палички з купи до коробочки поодинці. Ось вам результати.
Одні діти швидко перенасичуються роботою і оцінюють її як нудне і безглузде заняття — і відмовляються від експерименту.
Зовсім інакше працювали діти, схильні захоплюватися, — пристрасні. Вони виконували ту саму роботу з насолодою, винахідливо і без психічного напруження.
Чому таке стається, не секрет: це безглузде завдання творча людина перетворює на смислову діяльність, усвідомлену і цілісну — привабливу для себе гру. Задана монотонність стає поліфонічною роботою.
Якого ж смислу набуло писання звичайних паличок? Незвичайного! Писання паличок стало засобом створення смислових конструкцій. Палички зображали огорожу, паркан навколо будівлі, а будівля створювалась з привабливих візерунків, які змінювали один одного в композиції. І все це з тих самих паличок! Перекладання паличок перетворювалося в уявну гігантську лісорозробку! У перевезення «велетенських дерев» фантастичними тракторами. А дії дитини ставали діями, сповненими почуттями і міркуваннями.
Зовнішня картина дій тут залишалась украй одноманітною, а внутрішня — стала надзвичайно багата, забарвлена розмаїтою грою думок, почуттів та уяви, які реалізовувались у створюваних конструкціях.
Научування.Научування — неусвідомлюване набуття людиною в процесі життя: а) психомоторних і сенсомоторних здібностей, б) нових форм поведінки і в) соціальних якостей.
Довільний процес у складі учіння — засвоєння. Він починається від моменту народження і різноманітними шляхами здійснюється протягом усього життя. І тому є умовою і способом розвитку душі й тіла.
Мета засвоєння змісту природи і ноосфери — в самому процесі оволодіння ними.
Але процес научування — лише елемент більш потужного явища в житті людини — учіння. Роки учіння передують рокам майстернос-
ті. Бо учіння — це стійкі зміни діяльностей, які виникають завдяки використанню попередніх знань.
Засвоєння.Між засвоєнням і оволодінням існують відмінності.
Засвоєння — центральний процес шкільного навчання, сприймання, осмислювання і запам'ятовування навчального матеріалу. Що при цьому придбає людина? Вона знайомиться з предметом, не маючи можливості доторкнутися до нього руками, створює його загальні контури, схему дій з ним. Осмислює його на рівні слів і понять.
Головна ж мета засвоєння навчального матеріалу — точність словесного відтворення, за яке ставлять оцінку, видають атестат про рівень освіченості.
Оволодіння— здатність користуватися заученим матеріалом у практичній дії, матеріалізувати його в предметні конструкції — речові або знакові системи. Тобто в такому процесі оволодіння засвоєний матеріал стає часткою міри людини, частиною її душі; воно працює, щось продукує — і тим самим створює найцінніше в людині — прагнення до подальшого розвитку себе власними силами, тобто бажання саморозвитку.
Те саме стосується і психомоторних здібностей. Оволодіння психомоторикою виявляється в тому, що людина, незалежно від умов дії, може діяти стабільно, точно, координовано, спритно, ритмічно і з пластичними рухами.
У цих видах праця учня, його дії мотивуються зовнішніми впливами. Ініціатива діяти виходить не від нього. Проте не є винятком і такі поодинокі випадки, коли людина діє від свого імені, за власними бажаннями: «Я хочу!» Звідси і випливають задачі експериментів: визначити умови, завдяки яким зовнішня, чужа мотивація перетворюється на свою внутрішню, а людина стає спроможною діяти самостійно.
На відміну від навчання, робота учня під керівництвом учителя являє собою процес і як мета дитиною не усвідомлюється. Бо засвоєння — продукт будь-якої діяльності; воно як шлях, який залишається за спиною пішохода, — що пройшов, те і знаєш; засвоєння — живий наслідок роботи.
Зокрема, засвоєння — продукт роботи з предметами науки, мистецтва, техніки і технології, спілкування з людьми, взаємин і дій з соціумом і природою. Оволодіння передбачає наступні практичні дії. Діючи з предметами навчання або праці, людина відкриває діями в цих предметах для себе невідоме і засвоює його, робить його власним здобутком — предметом перетворення, а здібності — новоутвореннями.
Вправляння.Спеціально організовані вправляння — частина учіння. Вправляючись, людина цілеспрямовано (але не завжди доцільно) виконує ряд завдань. Тренується, набуваючи певних усталених
прийомів дій, вузьколокальних навичок, рис характеру тощо. Що значить локальних?
Усі ці вправи штучні. Ними щось конкретне закріплюється, виправляються попередні помилки, які стали навичками — автоматизованими діями або операціями в складі більш складних навичок і умінь. На жаль, навички стримують подальший розвиток людини, а їх матеріалізація вимагає зусиль і часу.
Сподівання на те, що вправляння — це підготовка до навчання більш складним діям — себе не виправдовує, не приводить до спроможності людини добре і швидко працювати, мати спритні руки і досконало володіти заученим матеріалом. Чому? Захоплення вправами веде до автоматизації їх як окремих і самостійних дій, а застосування їх як елементів у новій системі створює інтерференції, які і руйнують цілісність образів, системи, думок і почуттів, всередині їх точиться боротьба за домінантність.
Тут працює закон цілісності: ціле містить у собі дещо більше, ніж сума навіть найдосконаліших елементів. Здібності і механізм таланту вирощуються, а не складаються з окремих, нехай і найдосконаліших, елементів. Наприклад, перевага сил уяви над іншими механізмами робить людину бездіяльним мрійником.
Ось звідки скутість, закріпачення думок і рухів, навіть «боротьба мотивів».
Свідома і підсвідома імітація дій, рис характеру, рухів, манер поведінки та ідеалів — далеко не повний перелік продуктів особливого елемента учіння — наслідування. Завдяки цьому механізму душі людина успадковує все. навколишнє, майже не витрачаючи на цю величезну роботу свою енергію.
Моделювання. Тепер розглянемо види і зміст моделювання як досить жорсткого і регламентованого ззовні наслідування. Подивимося, як складаються ті шляхи, якими людина може вростати в культуру людства, поєднуючи в цілісність і чужий, і власний почуттєвий досвід.
Головне в моделюванні як наслідуванні те, що регуляторами дій, поведінки або діяльності, в тому числі дій розумових і психомоторних, стають стандартизовані і чужі: а) образи, б) почуття, в) думки, які без опору з боку людини надходять від зовнішніх зразків, продуктів творчої діяльності. Але моделювання не завжди продуктивне. Оскільки наслідування дітей і підлітків асимілятивне.
Здатність до моделювання розвиває, поширює і поглиблює можливість до самосуду і вироку не лише зовні сприйнятому взірцю, а й — що особливо цінне — власному бажанню їм наслідувати...
Іноді людині стають зрозумілими мотиви спонукання, джерела енергії для навчальних дій. Звідки виникають її потреби до навчання — зсередини себе або надходять ззовні як чужа воля; чим учень
обґрунтовує свої бажання виконувати навчальні завдання; в чому сенс його діяльності і домінуюча позиція, точка зору на учіння.
Процес учіння — універсальний, всебічний, всеосяжний і загальний для людини. Бо учіння — форма засвоєння людиною здобутків минулої діяльності, стан свідомості і підсвідомого, які постійно збагачуються цілісною життєдіяльністю — її досвідом.
Уміння— механізм життєдіяльності, завдяки якому через циклічне повторення будь-яких дій, діяльності, життєвих ситуацій відбувається перетворення їх змісту на емпіричне знання, а також усього того, з чим взаємодіє людина, - у власність, придатну для подальшого користування.
Але ця чудодійність механізму учіння — його універсальність форми, — часто підмінюється однією з форм учіння — навчанням, а всі інші, не менш продуктивні, залишаються поза увагою або просто придушуються: переважно від необізнаності в цьому механізмі психіки.