Криза навчальної праці породжує три типи психічних станів людини: 1) виконавців, 2) ерудитів і 3) творчих людей.
Ці типи людей виявляються не лише в навчанні, айв інших видах діяльності. Перші два типи людей діють — просто працюють, виконуючи певні завдання, треті — розв'язують задачі в умовах гармонізації (гри, учіння і праці) їхньої справи, яку вони виконують із захопленням.
Криза навчальної діяльності може тривати довгий час. її результати позначаються змінами в механізмах психіки. Реактивність, сентиментальність, апатія і небажання працювати - лінь - стають стійкими рисами особистості. Такі люди стають людьми без характеру. І надовго. Іноді на все життя...
При підміні мети зароджуються:
1) тиск обов'язку працювати виключає природний потяг до но
визни, до відповідей на запитання;
2) ініціатива дій блокується примусом, бажання зникають, при
щеплюються зовнішньо чужі бажання та ініціативи: треба, повинен
робити; виникає конфлікт бажаного і обов'язкового;
3) диференціація напруження визначає спрямованість людини;
вона примушена вибирати діяльність, яка виконується з мінімаль
ним напруженням, діючи за лінією найменшого опору.
Зупинимося на потерпілих від кризи.
Криза оминає учнів, спрямованих на творчість: вони залишаються сміливими в будь-яких навчальних ситуаціях і перетворюють їх на гармонійну діяльність. А відрізняються вони від інших стійким прагненням самостійно розібратися у всьому, зрозуміти, осмислити і, граючи, виконати завдання. Ініціатива діяння належить їм самим. «Я -сам!» — джерело їхньої активності щодо виконання вимог, перетворених на власні бажання.
Спосіб діяння творчої людини: пошук самостійних відповідей на всі доступні розумінню питання. Отже, працює мислення. Як правило, така людина бере для себе підсильні завдання, значить, почуття дають точну оцінку власних можливостей — безпомилково розмежовують «знаю — не знаю». Ретельно розв'язує задачу, з натхненням, і тому майже завжди перевиконує завдання. А це означає, що вона має можливість майже постійно переживати стан успіху, вдоволення. Ця людина живе на фоні позитивних почуттів тому, що вміє заробляти собі додаткову енергію, збільшувати потенціал енергії — здатність до творчих дій.
Людина, схильна до ерудиції, лише інколи виявляє ініціативу, яка до того швидко зникає при перших труднощах. Невдача скасовує будь-яку їхню активність.
Ерудитам властива така риса, як неусвідомлена підміна мети. Ерудита більше цікавить не процес діяння, а навпаки — він веде боротьбу за оцінку свого розуму, знань, дій, і не цікавиться, як вони досягаються: поняття про справедливість і несправедливість, мораль для нього не існують. Заради оцінки вони готові йти на все: обман, підступність, лукавство і хитрість. Тобто ерудити діють не розумом, кмітливістю, винахідливістю, а досягненнями пам'яті.
Активність ерудитів епізодична. Якщо вона не підтримується педагогами або батьками, то мимовільно зникає. Що ж може підтримувати в них належний рівень активності? Страх. Сильна тривога, неспокій, душевне хвилювання перед загрозою.
Що ж їх лякає? Неуспіх, покарання, осуд або зауваження. Але домінуюча тенденція при цьому - будь-що зберегти внутрішній комфорт, стан спокою і життя з насолодою. Вони володіють особливим хистом: відповідальність за свої невдачі, лінь і хиби спритно перекладають на інших людей, що їх оточують, — і роблять їх винуватцями своїх бід; тому в ерудитів завжди так багато «ворогів».
Оскільки активність і ініціатива дій не народжується зсередини ерудита, а викликається зовнішніми впливами, хто впливав - той і винуватець; він несе відповідальність за наслідки. Так скидається вина за власні дії на плечі інших.
Виконавцям не страшні ніякі страхи. Для них не існує ні власних проблем, ні бажання взяти участь у діяльності. Усе навколо їм уявляється само собою зрозумілим, все відоме і не викликає запитань. Чому? Активність розуму ще «спить» або не мала можливості проявитися; тому вони схильні до нерухомості, неробства або метушні; цим вони зберігають мізерні запаси енергії, щоб якось більш-менш існувати без дискомфорту і чимось скрашувати своє сіреньке життя.
Ці люди при виконанні завдань, прохань або вимог діють реактивно. Імпульсивне чинять активний опір впливам, реагують на все негативно. Зовнішня ініціатива відкидається, чужа воля нехтується і не виконується, а своя — зосереджена на вузькому колі неглибоких інтересів.
Розумова активність реактивних людей підтримується одним способом: ззовні, наказом, примусом — «Скільки б'єш, стільки їдеш!».
Криза навчання — наслідок дисгармонійності системи навчання. Оскільки в ній:
— домінує один із елементів активності — навчання, а воно перетворене у форму праці, на монотонний процес, а рушійна сила гри та інших елементів діяльності зводиться нанівець;
— зводиться до мінімуму психомоторна активність учня, яка до
школи була головним джерелом пізнання навколишнього світу, а на
перший план висувається робота абстрактного мислення;
— не враховуються особливості відображення змісту навчальних
предметів, перенасичених абстрактними думками і логічними конс
трукціями.
Дії гри
Гра - унікальне явище життя.Незважаючи на те, що гра - унікальне явище людського буття, конче необхідне як інструмент розвитку не лише дітей, а й дорослих, - вона стала серйозною проблемою психології і педагогіки. Точніше кажучи, багато хто робить вигляд, що проблеми гри не існує. Обиватель говорить: розвага, марна витрата часу, форма байдикування. Інші вважають: треба працювати, вчитися, робити щось одне.
Учені роблять очевидний висновок: для дорослих час гри вже минув, нічого займатися дитячими пустощами. Тому й лишилися нерозкритими ЇЇ креативні сили, що розвивають механізми психіки.
Гра - система дій, в якій мета активності і всіх дій зосереджена в процесі її здійснення, на відміну від трудової діяльності, де мета завершується в кінцевому продукті, заради якого витрачається енергія, замислюються дії, відбувається переживання цих дій людиною. Сутність людської гри точно визначив Ф. Шіллер: «Людина грає лише тоді, коли вона в повному значенні слова людина, і вона людиною буває лише тоді, коли грає».
Якщо навчання побудоване за схемою трудової діяльності, то тут найважливіше - кінцевий продукт - оцінка, якщо ж воно вибудовується в формі гри, то основне - суб'єктивне задоволення від самого процесу гри. А що буде наслідком так створеного навчального процесу? Зрозуміло, розвиток механізму таланту на матеріалі навчальних предметів.
Чому ми поставили на перше місце в системі праці гру? Тому що йдеться про першу активність дитини, про активність надзвичайно привабливу. А раз так, то гра повинна залишатися головною пружиною активності учнів. Потім, коли вони стануть дорослими, на перше місце вийде праця, але, якщо ми бажаємо, щоб ця праця не була тяжкою і примусовою, вона обов'язково повинна органічно включати в себе гру - і неодмінно - пізнавальний момент - учіння.
Таким чином побудована праця ніколи не набридне, кожен день її будеш чекати з радістю, працюватимеш із насолодою, натхненно. Зрозуміло і те, що в понятті гри ми розуміємо не лише розважальний момент, а й форму дій.
Тільки форму. А серцевина дій — завжди, у будь-якому віці — це уміння. Пізнавальна спрямованість учіння природна, і тому гра перетворюється на творчий процес.
Гра, крім виховних і пізнавальних функцій, має неоціненне значення як засіб:
1) відновлення потенціалу енергії після напруженої діяльності;
2) катарсисного, очисного впливу на душу, що приводить до на
лежної пропорції сил механізмів почуттів, мислення та уяви людини;
3) набуття енергії, підготовки до робочого дня, щоб наступні дії
і діяльність набували більшої продуктивності.
Креативні властивості гри.Якщо творчість відсутня, то це вже не гра, а лише захоплення новизною того, з чим зустрілася дитина. Так от, не впадайте в розпач, коли дитина швидко втратила інтерес до чергової новенької іграшки. А якщо враховувати, що дитяча жадібність до предметів з якісно новою насиченою енергією, інформацією набагато потужніша від нашої (новизна інформації, що йде від гри, і породжує позитивні почуття — пальне для продовження дій), то треба лише дивуватися, що дитина взагалі погоджується брати з наших рук деякі тиражовані промисловістю іграшки.
Можливо, дитина це робить просто із співчуття, щоб не образити нас. Дорослі іноді не розуміють, не можуть збагнути, чому малюк віддає перевагу уламкам речей і іграшок перед тиражованими виробами. Бо заводська іграшка, доки вона не зламана, придатна тільки для однієї, модельованої конструктором, ролі. А раз так, то і до мінімуму зведена можливість створення — дійсно грати.
Іграшку незвичайну, зроблену за останньою модою і з надзвичайною вигадкою, помічає кожний дорослий, кожному вона подобається відразу. А дитина деякий час погралася — і забула про іграшку. (До речі, і увагу дорослих вона б довго не затримала, але над нами панує перше враження, і іграшки для нас втратили свій первісний смисл.)
Проте малюк знайшов якийсь уламок або незрозумілого призначення деталь — і забавляється ним годинами, мало того, назавтра інтерес до нього збільшується. Той самий процес ми спостерігаємо, коли батьки намагаються викинути на смітник стару зламану іграшку, що викликає в дитини рішучий протест — і іграшка повертається нею на місце.
Чому це відбувається? Новенька іграшка суворо функціональна. Вона створена для певної гри, розрахована на певні дії. Тобто її вплив обмежений, він повністю вичерпується її функціональністю. Поки дитина пізнає іграшку, доти вона викликає в неї позитивні почуття. Але по закінченню засвоєння і утилізації новизни інформації та енергії зникає привід для позитивних почуттів. Це означає, що вже почали працювати негативні почуття — і іграшка забувається.
Починається пошук нових джерел енергії та інформації — гра продовжується.
Відбувається зміна знака почуттів - позитивного на негативний. Нейтрального почуттєвого стану не існує, це лише межа переходу від одного стану до другого — від приємного до неприємного, який може викликати навіть страждання.
Потрапляючи в цей неприємний стан, людина каже собі: мені нудно, я нудьгую - і буде покірно нудитися, не усвідомлюючи, що марно витрачає енергію. А якщо це входить в систему, то починає безрадісно жити: день до вечора.
Малюкові розкіш перенапруження не дозволяє його природа (якщо дитина нудиться - вона хвора). Ледь почуття міняють знак, він відразу покине іграшку і миттєво забуде про неї. Або почне її розбирати на частини, або кидати. Або вигадуватиме їй нові ролі, щоб створювати в цьому процесі нове джерело позитивних почуттів, бо уламок не має власного обличчя. А це вже означає, що в нього незліченна кількість облич - стільки, скільки дитина може собі уявити.
Ось чому тиражована промисловістю, хоча і новенька іграшка -тісне прокрустове ложе; уламок теж помічений його печаткою, але це ложе вже в дитині - в потужності її уяви. Ось чому, граючись з уламком, дитина створює йому ролі і вигадує сценарії, в яких знаходить місце і йому і собі в ньому. Усе залежить від обсягів її уяви; вранці уламок був ненею, удень - собакою, увечері - паровиком. Уламок інформаційно і енергетичне невичерпний.
Енергетична та інформаційна невичерпність гри.Отож, гра — особливий елемент нашої життєдіяльності: мета гри — у ній самій; в тому, що людина змінює, переробляє або створює; в самому процесі активності почуттів, мислення та уяви разом з психомоторикою; закінчилася гра - мета вичерпана.
У чому ж полягає приваблююча людину сила гри? У гармонійному навантаженні енергією та інформацією почуттів, уяви, мислення. Хід гри важко передбачити, ситуації майже неможливо вирахувати наперед — і тому кожна нова подія в грі викликає подив. У грі виникає безліч задач, які треба розв'язувати миттю, бо вона не може зупинитися.
Гра - це завжди зустріч з невідомим, яке атакує людину з усіх боків. У навчанні можна все прочитати в підручнику, запитати у вчителя. А в грі все треба робити самотужки. Тим більше, що в грі людина за своїм бажанням іде назустріч невідомому, ускладнює задачі, робить усе складнішими. Бо розв'язана задача своїм наслідком нагороджує людину величезним вдоволенням, платить йому радістю.
Якщо в навчанні людина боїться складних задач, лякається невідомого, то в умовах гри людина те саме робить з великою насоло-
дою. Тому енергетичне піднесення, веселий настрій, захоплення з натхненням — обов'язкові компоненти гри.
Це все властиве не лише грі дітей, а й дорослих, які ще не розучилися грати і користуватися своєю уявою. У грі люди діють із захопленням, натхненно. Вони грають тому, що їх цікавлять непередбачені ситуації, водоспад задач, які на них навалюються одночасно.
Миттєвості, відведені на розв'язання задачі в грі, і стрімкість їх розв'язання відразу нагороджуються позитивними почуттями, припливом додаткової енергії, яка підсилює наступні дії. Задоволення дає і додатковий зміст гри, скрашує процес досягнення мети і той предмет, який обігрується, перетворюється, вивчається через ігрові дії.
Гра — найбільш вільна діяльність людини: вона починається з власної ініціативи, цікава і тому завжди бажана. Навіть дорослі і мудрі люди не можуть грати примусово, ніби виконуючи якийсь обов'язок. І навіть тоді, коли вони повною мірою усвідомлюють користь від гри.
Вільна гра відрізняється від учіння і праці. Особливо тоді, коли вона штучно вилучена із інших видів активності: треба вчитися, щоб стати освіченим; треба працювати, щоб нормально забезпечувати життя.
Наукові дослідження свідчать, що діти, які не вміють гратися, не мають бажання брати участь у гуртовій грі, відстають від ровесників у розумовому і психомоторному розвитку.
Отже, звідси випливає уявлення про розвивальні потенції гри:
1) гра — перша діяльність дитини, те, що робиться вперше і са
мостійно, за власною ініціативою;
2) у пам'яті залишаються способи мислення, почуттів, а також -
розвивається блискавичність роботи уяви в розмаїтті подій;
3) у процесі гри, чого немає в жодній іншій активності, спонтан
но працюють усі три механізми душі, а в психомоторних іграх — усі
механізми психіки.
Гра існує і в житті дорослих. Перетворюючись у зовнішньому вигляді, вона продовжує виконувати свої функції, хоч і в завуальованому вигляді: а) продуктивної гри, яка діалектичне переходить у професійну роботу і стає звичайною працею у сфері мистецтва; б) гри у формі стихійної сили азарту, який руйнує гармонію душі людини.
Природна гра і її зміст учить дитину культурі бажань і потреб, прагненню досягати мети; правила гри формують її моральність.
У процесі гри з найбільшою силою реалізується здатність до саморегуляції. Тому виховна роль гри величезна ще й тому, що в грі закладена модель виконання людиною свого призначення - творити нове, оригінальне, самобутнє. Коли діти в грі відтворюють дії і поведінку дорослих, то набувають, не навчаючись, моральних, естетичних і пізнавальних установок на все життя.
В отроцтві та юності гра вже сповнюється романтико-героїчним змістом і стає дійовим способом самовиховання. У наш час спостерігається різке зменшення питомої ваги продуктивних ігор в отроків та юнаків, що завдає їм великої шкоди. Соромлячись гратися, замінюють гру її ерзацами.
Гра - створення, учіння, праця.Зміст гри вчить дітей культурі бажань і потреб, культурі дій і прагненню доводити розпочату справу, виконувати мету. Правила гри - формують моральність, вдосконалюють самооцінку моральності дій і вчинків, отже, ведуть до саморегуляції поведінки.
У процесі гри дитина навіть не усвідомлює інформаційного навантаження, яке припадає на її слабенькі плечі, іде з радістю йому назустріч, сповнена творчих почувань, постійно діє. У шкільному навчанні, на уроці ця установка переорієнтовується — від пошуку навантаження на захист від інформації. Чому так трапляється?
У навчальному процесі бракує гри... Немає подолання в миттєвому досягненні мети! Якраз цю потребу і задовольняє гра. Вона дає додаткову енергію від досягнутої мети. Бо мета гри — в ній самій, в тому процесі, який її породжує і підтримує. Предмет гри завжди конкретний, у руках дитини. Вона ним маніпулює, уявляючи, вигадує йому ролі і разом з ним їх виконує, перетворює предмет, перебудовує його дійсно і уявно.
Продукт гри сприймається дотиком, відчутний, його можна помацати, почути, сприйняти нюхом. Бо в грі предмет, продукт і процес дій - єдина і неподільна на частини цілісність. Одночасно існуюча цілісність, сповнена почуттями, думками і образами, які перетворюються одні на одних через доцільні дії.
Так, у грі все створюється в уяві; потім перетворюється матеріал речей; а те, що дитина робить, її навчає, дає знання безпосередньо, — в цьому сумніву немає; вона набуває розумового і психомоторного досвіду, залишаючись здебільшого практиком (дорослий уже інший — духовно-практична особа).
Гра — випробування на творчість.
Гра відкриває дитині (учневі і дорослому) зону найближчого розвитку: психічного і психомоторного. Крім того, гра вчить, як говорять шахісти, «рахувати варіанти», знаходити думкою шляхи до мети, розвивати здібності до дії. І все це відбувається в грі не на фоні тепличних умов, комфорту, а навпаки - у дійовому стані: а) хвилювання почуттів перед випробуваннями, діями; б) напруження душі, яке досягає меж її можливостей; в) володіння собою, яке вимагає точно, швидко і спритно діяти в екстремальних ситуаціях гри.
Якщо дошкільнята, підкоряючись беззаперечно своєму почуттю гармонії, будують своє життя за формулою: «гра — учіння — пра-
ця», то життя учня докорінним чином перебудовується. Елементи життєдіяльності «гра» і «праця» усуваються із навчального процесу; але вони зовсім зникнути не можуть. Людина намагається самотужки вносити ці елементи в навчання; але ця ініціатива не заохочується...
Навчальний процес — це процес довільної мобілізації сил і послідовного спрямування на вивчення предметів.
Навчання змушує відмовитися від звичних інтересів і майже постійно користуватися:
1) організованим сприйманням і увагою при запам'ятовуванні
навчального матеріалу;
2) довільним і напруженим заглибленням думкою в найдрібніші
деталі своїх дій і вправ, оцінка яких покладається на вчителя;
3) вимогами постійного повернення від деталей до охоплення
думкою цілісних частин матеріалу, який треба точно запам'ятовува
ти, щоб так само точно відтворювати — на оцінку.
Оскільки з кожним днем складність завдань і обсяг зумовленого матеріалу збільшуються, то людина рано або пізно стикається з нездоланними труднощами: місткість пам'яті і чіткість відтворення заученого стають запобіжниками від «перегріву» інформацією. А сакраментальне: «Треба», «Не лінуйся!» тощо призводять до того, що учень потрапляє в стан граничного психічного насичення.
Насичення викликає стан дискомфорту, який мало хто з дорослих помічає; перенапруження - втому; а остання набуває сили чинника, який призводить до втрати продуктивності навчання і — особливо — радощів життя. Людина страждає.
Що це за психічний стан людини? Занепад душевний і тілесний, який охоплює всі сторони людини, нівелює індивідуальність. У стані кризи людина не бездіяльна. Щоб якось уникнути внутрішнього дискомфорту, врівноважити порушену гармонію, старанно відшукує засоби компенсації. І знаходить.
Пристосовується! Пристосовується не до навчання, а до його умов, до вчителя, переписує домашні завдання, уловлює ледь чутні підкази товаришів тощо. Як це робить людина, ви добре знаєте. Але вона себе врівноважує, виробляючи дотепні прийоми взаємодії. Та з часом вона знесилюється. А проте будь-що намагається зберегти внутрішній комфорт.
Якщо домінує навчання, то людина вже на початку життя швидко і майстерно оволодіває і користується мистецтвом:
1) штучної уваги: дитина сидить і слухає вчителя, все робить так, як їй веліли, а сама перебуває в полоні уяви — десь там, поза уроком, і таким відльотом від дійсності захищає себе від перегріву інформацією;
2) розумової сонливості: сидить і совається, робить вигляд, що
все сприймає і розуміє, розмірковує, активно діє, а насправді — іс
нує у своїх справах, які виконує на уроці;
3) спритно і безпомилково користується підказами, списує до
машні і класні завдання, хитромудре; не червоніючи, бреше і може
ввести в оману навіть досвідченого вчителя тощо.
Задля чого учневі треба ця майстерність? Зрозуміло, щоб зберегти себе. Звідки йде до нього така ініціатива?
Завдання самозбереження надходить не від природи душі (душа завжди активна).
Ігри на програш.У цьому разі природна гра замінюється азартною грою:
1) ігри у піддавки, щоб вижити за будь-яких умов, поступаючись
гідністю, честю або достоїнством;
2) ігри, які завжди прирікають гравця на програш;
3) ігри без правил або ігри за чужими правилами.
В якій грі ми маємо шанс не програти? Приречені завжди вигравати?
Це ігри думками, почуттями, силою уяви, предметами та явищами, які ми бажаємо перетворювати на більш досконалі форми і з новими якостями. А конкретніше! Це - ігри для себе. Ігри себе з природою. Точніше: ігри з невідомим, де наша кожна ігрова дія - здобування якоїсь частки новизни. За цим принципом робляться і невеликі відкриття і величезні витвори, а вся творчість лише цим і живе. А дітям і дорослим навіть гру намагаються перетворити на одноманітну, важку роботу.
Метою азартної гри стає не сама гра, а виграш або випробування себе ризиком. Випадковість у грі і ставка на виграш - виграш за будь-яку ціну — створюють людину-гравця. Мета гри працює вже не на благо і красу людини, а навпаки - на творіння зла собі і найближчому оточенню. Азартна гра стає патологічною домінантою, формою порушення душі, станом хворої людини: але це - компетенція медицини.
Друга крайність - підміна гри спостереженням за чужою грою, створення болільника. Людина-болільник не має наміру грати, її цікавить спостереження за грою інших. Самоцінність гри зникає для нього.
А чим же він живе? Переживанням чужої гри, без практичної дії; він грає у мріях без їх матеріалізації. А такі ігри, як добре відомо, безплідні.
Чому ж людина перетворюється на болільника? Перша і найголовніша причина одна - людина, яка нехтує грою, має виснажену енергію і тому здатна лише:
1) грати в уяві і брати на себе ролі, які їй тільки заманеться;
2) спостерігати дійсні події і створювати фантастичні ситуації, не
ризикуючи нічим і не боячись програти, опинитися в екстремально
му стані;
3) вдовольняти почуття ризику і небезпеки спогляданням, а не в
реальній ситуації єдиноборства.
Болільникам можна лише співчувати...
Причина цього стану — різке зменшення питомої ваги гри в отроків і юнаків, що завдає їм великої шкоди. Вони позбавляються головного:
а) можливості брати на себе доступні уяві ролі - і діяти влас
норучно;
б) створювати фантастичні ситуації - і розвивати уяву;
в) уміння створювати діями образ і почуття, які вони формують
з нескінченним змістом і певним смислом.
А чи можна повернути людину до її природного стану - єдності гри, учіння та праці?
Шлях існує. Використання дитячого привілею — гри в дорослому віці з гармонійним поєднанням її з учінням і працею — відразу повертає їм втрачені здібності. А саме:
1) граючи, розвивати швидкість, точність і пластичність ходів думки,
почуттів та уяви, рахувати варіанти, як говорять шахісти, ходів думки,
здійматися на гребінь хвилі почуттів і поринати в нескінченність уяви;
2) сприймати себе в уяві і виконувати практично бажану роль;
3) оцінювати миттєво ситуації, що швидко змінюються;
4) розвивати почуття ліктя в групових діях;
5) за власною ініціативою йти на самовідмову заради гармоній
ності гри і всупереч егоїстичним потягам - йти на самозречення за
ради гармонійності гри.
Ось чому гра дітей, дорослих і осіб похилого віку у складі праці і учіння повинна бути предметом особливого піклування. Якщо ж оптимально організувати навчальний процес у школі, то, порівняно з традиційним, він має докорінно перебудуватися і набути чітких рис творчості. Кожна дія (розумова і психомоторна) народжуватиметься від трьох складових: гри, учіння і праці.
Отже, дія-гра, дія-учіння, дія-праця, зливаючись у цілісність освітнього процесу, сприяють природному розвитку механізму творчості.
Єдність і розбіжність гри і праці.Настала черга порівняти процеси цілездійснення в грі і праці людини. Це треба зробити, щоб побачити розбіжності і те загальне, що їх об'єднує з навчанням та іншими видами учіння. З'ясувати, як вони можуть, доповнюючи одна одну, підсилювати продуктивність розвитку таланту.
Мета гри — у ній самій. У тому, що людина в цей момент робить, створює, як діє. Закінчилася гра — мета зникає. А що залишається?
Бажання продовжувати фати. У чому ж така надзвичайна привабливість гри?
Приваблива сила гри в тому, що вона насичена: а) почуттями, б) потужною роботою уяви і в) активністю дійового мислення.
Вдало розв'язана задача у грі нагороджує радістю і задоволенням: тому і не існують ігри монотонного типу. А якщо ви берете участь у грі і вона не приносить задоволення і радості, то це не гра, а звичайнісінька важка робота або примусове навчання.
Гра - це розумова і психомоторна імпровізація дій. Дії тут створюються раптово, без попередньої підготовки. Ось чому в ситуації гри навичкою нічого не вдієш, бо неможливо наперед заготувати повну і продуктивну систему не лише навичок, а й умінь і знань.
Гра завжди зустріч з невідомим, яке атакує людину з усіх боків, і його треба негайно перетворити на відоме. Усе не так, як у навчанні: там можна наперед все прочитати в підручнику і на уроці навіть підказувати вчителеві, що і як сказати далі. У грі людина з величезним бажанням, навмисне йде назустріч невідомому; а в навчанні відчуття невідомого людину іноді лякає - і вона інстинктивно від нього ухиляється, захищається, втрачаючи віру в свої сили. І та сама людина в грі діє навпаки - сміливо йде назустріч невідомому, з величезною радістю його долає.
Без задоволення і наснаги немає гри. А енергетичне піднесення, веселий настрій, захоплення з натхненням - обов'язкові умови і складові компоненти гри. Ці ознаки властиві будь-якій грі і незалежно від віку - будь то дитина або людина похилого віку.
Як ви вже розумієте, гра - найбільш вільна діяльність людини; вона починається з власної ініціативи, безпосередньо цікава, завжди бажана; навіть дорослі і мудрі люди не можуть грати примусово, внаслідок обов'язку, виконання чужого бажання. А навчання та праця все-таки певною мірою — діяльність, в якій людина опиняється перед необхідністю виконувати роботу, змушена усвідомити — треба вчитися, треба працювати, щоб нормально жити.
Гра в умінні і праці,3 працею тісно пов'язані інші види людської діяльності - гра та учіння. На жаль, сталося тзк, що вони не лише вивчаються науками окремо, а ще й розподілені з» періодами онтогенетичногорозвдтпеу людини.
Тому ітрадиційно вважається:
— гра — перша ш життєвому шляху людини діяльність — дитяти
привілей;
- учіння — особливий період у жтгі людонй, який нібито призначений для підготовки до життя (а шли ж тоді почйетмя справжнєжиття?);
— праця — привілей дорослої людини,
Це означає, що наука приписала дорослим жити у вируючих хвилях праці, роботи, а всі інші види активності майже повністю усуваються зі складу життя дорослого населення.
Але якщо наша активність гармонійна, то вона забезпечує повноцінний розвиток механізмів психіки, — це неподільна цілісність, з якої неможливо вилучити жодного компонента без того, щоб її не зруйнувати.
Поділ видів активності людини в онтогенезі: гра, учіння, праця і надання їм домінуючих властивостей (зрозуміло, вольовим тиском, штучно) призводить до спотворення потреб і разом з ними мотивів людини в навчанні і вихованні. Бо мотиви здатні, відповідно до законів розвитку, перетворюватися на усвідомлені задачі — створення системи знань про своє незнання.
Зустріч з незнанням вмикає і стимулює активність мислення, почуттів та уяви, примушує працювати психомоторику, що є необхідною умовою навчання заробляти і нагромаджувати собі енергію та розвивати здібності.
У цьому процесі діє беззастережний закон: у діяльності здібності зароджуються і в ній вони вдосконалюються, але коли закон порушується, — руйнується гармонія життя. Людина, залучена до однієї домінуючої активності, виробляє в собі певний профіль здібностей, рис характеру, життєвих установок і тенденцій. Мотиви, перетворюючись на відповідні їм задачі, гальмують розвиток психіки і свідомості дітей, отроків, дорослих.
Призвичаюючись до гри з раннього дитинства, людина на все життя стає гравцем, у неї зникає назавжди бажання вчитися, а працює вона лише механічно, подібно Сізіфові - без пристрасті і задоволення. Дитина, залучена з раннього дитинства лише до монотонної праці, втрачає уміння грати думками, образами, почуттями, а разом з цим обмежується в здатності до навчання.
Дитина, залучена лише до одного учіння, у кращому разі, стане ерудитом — людиною, яка широко обізнана, начитана, як кажуть, архіваріусом фактів. Але вже в стародавні часи люди знали: багато-знання розуму не навчає!
Наявність позитивних намірів, які визначають будову активності людини, в остаточному підсумку не гарантують доцільних результатів.
Де ж вихід з такого становища? Переглянути традиційні погляди на активність людини - і особливо дітей - і повернутися до розуміння її як органічної цілісності, де всі види дій сплетені в один єдиний клубок. Не треба забувати: кожній складовій активності необхідно надати обов'язкових умов для продуктивного її розвитку. І для цього небагато треба:
1) підтримувати сталість потреб дитини, підлітка, юнака або дорослого з урахуванням креативних сил дій гри, учіння та праці, що
є майже єдиними засобами, здатними розбудити в людині і виховати творчі можливості;
2) усвідомити, що учіння — важка і малоприємна робота, але во
на може стати найцікавішим процесом життя, коли поєднуватиме в
собі фу духовних і психомоторних сил;
3) зрозуміти істину, що ціле, цілісність активності — це пропор
ційний сплав, з усіх видів дій гри, учіння та праці, видимо існує і
оптимальне їх поєднання, яке гарантує найбільш повне самовизна
чення людини.
Узагалі ж число можливих сполук дій гри, учіння та праці в життєдіяльності людини, які дають змогу розкрити в людині творчі можливості, — величезне. Чому? Бо кожна складова активності, забезпечуючи позитивні продукти розвитку людини, може існувати в певному діапазоні, і тоді вони компенсують недоліки одна одної.
Але як тільки одна із складових діяльності вийде за межі допустимого існування активності, її цілісність руйнується; мотиви і задачі, що породжуються ними, стають неадекватними обставинам - і втрачають цінність, бажання вчитися в учневі зникають. Разом з цим він втрачає останні джерела, з яких може поповнювати свою енергію і інформацію, щоб жити з задоволенням і мати наснагу.
Різноманітність активності людини можна звести до декількох загальних формул її життя:
1) гра, 6) учіння-гра, 11) гра-праця-учіння,
2) учіння, 7) учіння-праця, 12) учіння-гра-праця,
3) праця, 8) праця-учіння, 13) учіння-праця-гра,
4) гра-учіння, 9) праця-гра, 14) праця-гра-учіння,
5) гра-праця, 10) гра-учіння-праця, 15) праця-учіння-гра.
Наведена схема формул життя дає певне уявлення про можливості, започатковані в сутності людських діяльностей, про можливий зміст потреб і мотивів людини, умотивовуючи саморозвиток таланту. Не важко уявити собі, якою формулою життя повинні користуватися різні вікові групи людей.
Гра-учіння-праця і гра-праця-учіння — формули виховання і розвитку дошкільників.
Учіння-гра-праця і учіння-праця-гра — формули навчання і виховання в середній та вищій школі.
Праця-гра-учіння і праця-учіння-гра — формули життєдіяльності дорослих.
У цих формулах містяться умови для розвитку уміння правильно жити і зберігати творчий потенціал у будь-якому віці.
Синтез гри, учіння і праці в єдину цілісність не лише набуває актуальності в освітній системі, а й вимагає певних перебудов у свідомості кожної людини незалежно від віку.
Тепер розглянемо, в чому полягає сутність єдності і розбіжностей функцій гри, уміння та праці.
Без перебільшення можна сказати, що процеси учіння ближчі, ніж інші елементи активності, до праці. Учіння і праця спрямовані на виробництво певного бажаного продукту, який існує спочатку у формі образу уяви. У процесі праці бажаний продукт може бути готовим у найближчий час.
Продукт навчання (щоправда, він не усвідомлюється конкретно: закінчити школу, здобути освіту, захистити дисертацію тощо) виробляється в процесі, який триває багато років.Та й сам процес вироблення продукту мало відчутний сам по собі, людина це відчуває лише у вигляді оцінок, які не завжди забарвлені позитивними почуттями. Тому людина часто втрачає справжні мотиви навчання.
Процеси мотивації учіння та праці не збігаються: вони вимагають від людини вольового напруження, прояву граничних духовних і психомоторних сил.
Отже, людина вважає свою мету нескінченно далекою і тому живе день до вечора, тижнями, чвертями, канікулами. Поряд з учнем живуть приречені на працю дорослі, які з головою поринули в єдиний процес виробництва: працюють і щодня стверджують себе її наслідками, кількістю виконаної роботи.
Заради праці, заробітку дорослі обмежують себе у всьому, переживають втому, надриваючи сили, — і з нетерпінням чекають вихідного дня, відпустки.