Синтез засобів творчості

З'єднання функцій декількох засобів — дії-гри, дії-учіння, дії-праці в одну неподільну цілісність у людини не є самоціллю. Про­дукти синтезу поповнюють (а в тих, хто був пригноблений монотон­ною або конгломератною роботою в навчанні) і відновлюють дійові властивості механізмів психіки.

Тепер настала черга розглянути єдність і розбіжності гри, учіння та праці — елементів активності людини. Аби розібратися в цьому, намітимо шляхи компенсації недоліків одних і з'ясуємо достоїнства засобів розвитку психіки, зробимо спробу знайти спосіб гармоніза­ції життя людини.

Учіння ближче за сутністю до процесу праці. Ось чому їх і ото­тожнили. Учіння і праця спрямовані на виробництво певного про­дукту: праця — в кінці робочого дня, а учіння — систематичне вико­нання дій, продукти яких можуть з'явитися через багато років, ко­лись, у майбутньому.

Чому синтез стосується і розвитку механізму творчості?

Гармонія засобів розвитку породжує гармонію механізмів психі­ки. Гра, учіння, праця, об'єднуючись у деяку інтегральну цілісність, набувають разом з цим можливостей взаємодоповнення, підсилен­ня і навіть компенсації недоліків кожного.

Цього доводити не треба: існують люди, які живуть почуттями — одним із механізмів творчості — і не враховують доводів мислення; дехто живе продуктами мислення і уяви — двома механізмами — і нехтує активністю третього; багато людей живуть мисленням і ігно­рують оцінки подій, які даються почуттями.

Можливий і такий стан: енергопотенціал, домінуючий над всіма складовими механізмів психіки, примушує людину шукати і застосо­вувати себе всупереч моральним почуттям: сила є — розуму не треба.

Формула: ціле містить у собі дещо більше, ніж сума частин,з яких воно створене, — істина, яку залишили нам стародавні греки, повин­на працювати всюди.

Душа людини (псюхе) і її свідомість — поліфонічні, бо людина здатна сприймати і відтворювати діями багатоголосся світу в одно­часному поєднанні рівноправних мелодій життя.

Отож, чим більша багатозвучність світу, в якому живе спочатку дитина або отрок, тим більш поліфонічною стає душа дорослого. Вона і створює це «дещо», яке приводить до руху механізм творчос­ті. А щоб це «дещо» запрацювало, треба упорядкувати життя пере­дусім у школі, яке забезпечило б розвиток рівноправних мелодій дій — творчих здібностей людини.

Нами виділено три види активності людини.

Монотоннаактивність (і навчання) нагадує спів без супроводу: звучить одна чи майже одна мелодія-дія. Одна мелодія дій із багатьох, на яку прирікали, наприклад, дитину — батьки, а учня — школа.

Двоїчнаактивність, або поєднання двох, але не в природній про­порції засобів, - більш прогресивна: вона охоплює не одну вузень­ку ділянку спектру життя, а більш широкий діапазон інтересів, здіб­ностей і дій.

Поліфонічнаактивність — природна — приємна і дитині, і учневі, і дорослому: вона благозвучна, бо заснована на одночасному поєд­нанні і розвитку системи рівноправних мелодій, які утворюються су­то людськими видами потреб. Це багатоголосся, впливаючи на ме­ханізм творчості, примушує працювати всі його складові разом: мис­лення, почуття і уяву, психомоторику і енергопотенціал.

Оптимальний розвиток механізмів психіки забезпечує лише орга­нічне поєднання, яке розвивається дією-грою, дією-учінням, дією-працею. Розмаїття поєднань видів дій у навчальному процесі сприяє розвиткові механізму творчості людини. Може бути величезна кіль­кість сполучень, що ведуть людину до певного профілю особистості.

Ми вже вели мову про 15 сполучень.

Взагалі ж допустимих сполучень видів дій, працюючих видів, як неподільної цілісності, — що дають змогу розвивати творчі здібнос­ті, — величезна кількість. Чому? Кожна дія-елемент, забезпечуючи позитивні продукти, може існувати лише в деякому діапазоні. Поки ці дії в оптимальному режимі, вони можуть компенсувати недоліки одна одної.

Але як тільки один із видів праці вийде за межі допустимого — стан домінування зникне — цілісність руйнується: мотиви і цілі праці, задачі, які вони породжують, стають неадекватними пот­ребам.

Що відбувається з людиною? Вона втрачає бажання діяти, моти­ви і цілі знецінюються. Чому? Бо задачі створюються ситуаціями в праці — зустріччю з невідомим, а не діяльністю.

Людина при цьому втрачає джерела енергії і інформації, які жив­лять механізми психіки, дають наснагу, насолоду життям.

Наведена схема дає уявлення про можливості, започатковані в сутності людської праці, уявлення про можливий зміст потреб, що вмотивовують активність людини.

Як же здійснювати синтез видів активності з урахуванням віко­вих можливостей людини?

1. Навчальний матеріал слід збагатити змістом, спроможним по­
роджувати в людині потребу в грі, разом з нею — в учінні і праці,
наслідком яких буде розвиток механізму творчості.

2. Треба розбудовувати сценарій кожного виду активності таким
чином, щоб вона була насичена мисленням, почуттями та уявою, які
випливають із сутності їх синтезу.

3. Слід враховувати психічний стан людини і чергувати «наван­
таження» механізмів психіки.

Яким чином це здійснювати в умовах навчання? - Використовувати типи уроку, побудованого з дотриманням пропорції видів активності і образу навчальних дій. Зокрема занять:

1) учіння (мислення і пам'ять) - праця (почуття і мислення) -
гра (уява і почуття);

2) учіння - гра - праця;

3) праця - учіння - гра;

4) праця - гра — учіння;

5) гра — учіння — праця;

6) гра — праця — учіння.

— Пропорційно навантажувати механізми психіки, що є голов­ною умовою її розвитку:

1) елементи гри — породження яскравих образів уяви і почуттів;

2) учіння — створення розумового напруження, яке тренує мис­
лення і є джерелом почуттєвої насолоди;

3) праця — процес створення цінностей (у собі — здібностей, для інших — предметів), який захоплює людину повністю: вона в ство­реному предметі, як у дзеркалі, може побачити себе, свої можливос­ті. Відтворюючи процес свого мислення, сама знаходить помилки або неточності дій і оцінює себе.

Пропорційна активність людини (її гармонія, скріплення, струн­ка узгодженість гри, учіння і праці) можлива тоді, коли її елементи спільномірні і пропорційно розвинуті — перебувають в оптимально­му стані.

Отож, виходячи з уявлень про природу активності людини, дохо­димо таких висновків:

1) кожна дія — розумова або психомоторна — має будову і вико­
нує функції, що розвивають механізм творчості;

2) система дій є засобом вибіркового впливу на складові механіз­
му творчості;

3) синтезом дій — гри, учіння та праці — можна успішно долати
кризу навчання і досягати інтеграції механізму творчості.