Функція діяльності як предмета управління визначає те, що підлягає організації в систему функціонування і розвитку на основі визначених психологічних і педагогічних принципів. Предмет управління передбачає наявність або усвідомлення предмета дії — людину або колектив, безпосередньо пов'язаний з предметно-практичними перетвореннями, які дають змогу створити бажаний продукт — те, чого ще не існувало.
Наступна операція після перетворення предмета дій у діяльність — утворення n мети — процесу цілеспрямованого застосування доцільних дій (розумових і психомоторних), спрямованих на предмет дії.
Колектив може управляти діяльністю своїх членів, оскільки вони відображають у своїй свідомості і відтворюють властивості і структуру діяльності. Мірою адекватності відображення останньої є відповідність результату дії його передбаченню, яке склалося на основі відображення, створеного уявою. Однак не будь-який зміст відображення безпосередньо пов'язується з практичною дією.
Первинним джерелом є чуттєве відображення. Це — сфера, досяжна для сприймання — безпосередній контакт з предметом дії. Ще більш широким і глибоким джерелом відображення є дійсність -система знань, яке почуттєво не сприймається, але є при цьому предметом розумового аналізу.
Тому система знань пов'язана з практичною дією людини через посередництво «технологічних» знань про діяльність.
Ці два відображення: а) чуттєве відображення і б) система знань — виконують функцію управління діяльністю.
Поняття управління вимагає деякого роз'яснення. Інколи складається враження, що колективна діяльність починається з бажання однієї людини, її власної ініціативи і все відбувається так, як вона цього хоче.
Насправді діяльність нічого спільного (якщо людина прагне, щоб вона була оптимальною) зі свавіллям не має. У кращому випадку вона повинна бути суворо детермінована, аби забезпечити свободу ді-
янню суб'єкта. Пов'язують же дії суб'єкта управління діяльністю всупереч закону або діям, що їх регулюють, і механізми розвитку, що активізуються.
Діючи відповідно до законів психіки, свідомості і діяльності, людина нібито відокремлюється від неї, підноситься над діяльністю як суверенне і вільне джерело енергії і засобів для її здійснення. Вона створює мету діяльності, але залежить від її істотних складових:
а) законів функціонування і
б) законів розвитку.
Між іншим, закони функціонування і закони розвитку людини — одне й те саме: в діяльності здібності людини виявляються і в ній же вони розвиваються. Тому для оптимального управління створенням інноваційних технологій необхідно користуватися поняттям міри функціонування і розвитку — уявленням про якісні і кількісні її характеристики в дії, щоб вони не виходили за межі мірок:
1) моральних;
2) естетичних;
3) гуманістичних;
4) демократичних;
5) ноосферних, коли технологія і діяльність залишаються без
змін, зберігають свою цілісність.
Психологія, на жаль, не користується поняттям міри, хоча в рамках її предмета існує безліч фактів про «можливе» і «заборонене» в психіці, свідомості і діяльності.
Справа в тому, що процеси і механізми психіки продуктивно працюють лише в межах, дозволених природою людському тілу, в межах певних показників напруження. Кількісні показники цієї роботи не повинні виходити за межі міри. У противному разі діяльність або не може розвиватися, або порушується.
До числа істотних показників міри дозволеного природою людському тілу, психіці і діяльності можна віднести:
а) пороги чутливості (нижній і абсолютний) рецепторів-датчиків, що сигналізують про інтенсивність властивостей рухів, думки і дій, що виконуються людиною;
6) грубість порогів розрізнення (поріг розрізнення): якщо сила
подразника, що впливає на рецептор, зростає в геометричній прог
ресії, то інтенсивність відчуттів — в арифметичній;
в) відсутність в людському тілі рецепторів-датчиків для відображення і відтворення в свідомості процесів, що здійснюються в мік-роінтервалах часу (тисячні частки секунди) - з одного боку, а з другого — процесів, що тривають довгі проміжки часу (тижні, місяці, роки), що і є умовою виникнення помилкових розумових і психомоторних дій;
г) повільність, порівняно з машинами і механізмами дій і рухів
думки, хоча швидкість останніх і може підвищуватися внаслідок тре
нування, але не настільки, щоб зрівнятися з комп'ютером;
д) природні межі швидкості мислення, обсягу сприймання,
пам'яті і точності функціонування психічних процесів у цілому, що
і створює непоборні труднощі (наприклад, під час роботи людини в
системі «людина—машина») під час відтворення свідомістю дійснос
ті, що й перешкоджає здійсненню оптимального управління своєю
діяльністю;
е) стомлюваність (розумова і психомоторна), продуктивність дії
знижується, що й призводить до помилкових рішень і їхньої реа
лізації.
Втома — захисна реакція організму, мислячого тіла людини. Виражається вона суб'єктивно, як переживання стану втоми.
її запобіжні сигнали свідчать, що стан людини наблизився до межі, за якою вступають у силу закони дискоординації органів і систем — порушення внутрішньої їх гармонії.
Утома з плином часу нагромаджується: її наслідки - зміни в роботі серця, печінки, нирок.
Утома людини спричинює біль у цих органах.
Утома, отже, — подвійний регулятор активності людини і колективу в цілому. З одного боку, втомою і болем організм сигналізує свідомості про негативні процеси, що починаються, а з другого -втома виконує роль своєрідного перемикача активності з витрачання енергії на зворотний йому процес — її відновлення:
1) відновлення енергії, яка була витрачена до вихідного рівня і
2) нагромадження енергії понад колишній рівень, тобто вона ак
тивізує антиентропійні механізми життя людини.
Щоб уникнути появи цих негативних явищ, викладачу і студенту потрібно мати розвинене почуття міри, знання: як і за яких умов природний стан стомленості (загалом це — приємне відчуття) переходить у втому. Слід пам'ятати, що межа між втомою і стомленістю — це межа дозволеного, яку переходити не можна;
ж) ілюзії відчуттів, сприймання, мислення, емоцій, пам'яті, по
чуттів і волі, коли вони, викривлені в ході відображення дійсності,
втілюються в предмет діяльності, здатний до руйнування дії всупе
реч її законам.
В управлінні педагогічною діяльністю користуються, як видно із зазначеного, двома видами відображення:
перший - чуттєве відображення або зв'язок, досяжний для безпосереднього сприймання, спостереження і такий, що перебуває в сфері практичного впливу на дії і стани людини;
другий — понятійне відображення, що не є ані предметом сприймання, ані предметом чуттєвого впливу, а являє собою логічну схе-
му майбутньої діяльності: людина згідно з цією логікою діє, коригує дії в технології, а якщо це необхідно, то і перебудовується відповідно до мети діяльності.