Що проектує функція діяльності? Створює передусім ціннісну орієнтацію людини, яка діє. Ця орієнтація— вибіркове ставлення до сукупності мети і ідеалів, засобів досягнення цілей і якості продукту, що створює людина. Ціннісна орієнтація характеризує структуру активності психіки людини, і разом з нею і колективу, з соціального погляду — зміст і надає перевагу тим або тим властивостям самої діяльності.
Наявність у людини, що діє, усталених ціннісних орієнтацій на вдосконалення процесу сприяє: а) набуванню загальної культури, б) культури розумових дій; в) розвитку творчого хисту людини, що є свідченням її зрілості.
Цінністю в найвищому сенсі є те, що слугує людині і є-одним з виявів: добра або зла, істини або хибності, прекрасного або потворного, дозволеного або забороненого, справедливого або несправедливого, які мають для людини неабияку значущість.
Розрізняють і суб'єктивні цінності: установки, тенденції, імперативи, заборони, мету, проекти тощо, які виявляються в нормативних уявленнях, їх призначення — орієнтувати доцільність діяльності.
Цінності в структурі діяльності — її соціальні регулятори. Так або інакше осмислені цінності дають змогу збагнути певну орієнтацію людини, що діє, слугують предметами інтересів, потреб.
Вибіркове ставлення до сукупності цілей і ідеалів, до засобів досягнення мети і якості створюваних продуктів може спричиняти протиріччя і конфлікти. Передусім в мотиваційній сфері: боротьба мотивів між обов'язком і бажанням, мотивами моральними і егоїстичними. Орієнтація колективу на суспільні цінності характеризує його членів у соціальному сенсі.
Наявність усталених ціннісних орієнтацій зміцнює характер людини, збільшує її витривалість, її переваги і спрямованість на створення цінностей — духовних і матеріальних. Свідчить про наявність у неї сформованих ціннісних орієнтацій, про гармонійний розвиток у ході «вростання» її в культуру людства, опанування і розвиток власного творчого хисту, зрештою, свідчить про зрілість людини.
У цьому сенсі ціннісна орієнтація на: а) навчання, б) гру, в) працю — домінуючі види активності підростаючого покоління — має винятково важливе значення.
Оскільки навчальна, ігрова і трудова дії - джерело розвитку чутливості, відчуттів, психіки і свідомості, то йдеться про те, що воно може стати дієвим засобом підвищення культури емоцій, почуттів і мислення, вчинків і моральності, думок, які висловлює людина, її тіла і душі.
Отже, завдання організації педагогічної діяльності якраз і полягає в тому, щоб, розв'язувати проблеми опанування знань і навичок, розв'язувати завдання розвитку хисту, творчого потенціалу і характеру людини.
Ціннісне ставлення людини до дійсності — це гуманістичне, справді людське ставлення, що має на меті нагромадження духовних і матеріальних цінностей:
1) матеріальних, створених із природних речовин;
2) духовних — творінь розуму і почуттів.
До того продукт, що має суспільну цінність, як правило, є реалізованою потребою, втіленням творчих сил людини. У свою чергу, цей продукт слугує зразком для опанування підростаючим поколінням ціннісних орієнтацій - результату виховання.
Але оскільки цінності можуть мати і негативне значення, то орієнтування на позитивні цінності повинне мати форму:
а) первісно — потреб;
б) установки і націлювання на розуміння справжніх цінностей;
в) готовності створювати нові, більш досконалі продукти діяльності.
Описані вище функції поняття діяльності безпосередньо стосуються потреб людини і тому є для неї і суспільства цінністю. У цілому ці функції і є системою цінностей, користуючись якою людина може будувати свою діяльність в оптимальних, отже — продуктивних формах з цінними продуктами дій.
Інакше кажучи, в технології діяльності на базі психологічного знання людина повинна знати про наступні напрями мислення, мати уявлення про організацію передбачення, про майбутні здобутки свідомості і про продукти діяльності.
Для цього той, хто створює технологію, користуючись функціями діяльності, повинен відповісти на такі запитання:
а) «Що робити?» — створити конструктивне знання, щоб мати змогу пояснювати природу діяльності і її предметну сутність;
б) «Як робити?» — усвідомити технологічний зміст як сукупність
прийомів і засобів реалізації мети, застосовуючи цілеспрямовані і
оптимальні дії;
в) «Для чого робити?» — мати уявлення про смисл діяльності в
ціннісному вираженні і керуватися в ній критеріями гармонії.
Причому відповіді на ці запитання можуть бути відвертими лише стосовно системи цінностей, прийнятих людством у формі ідеалів: 1) морального, 2) естетичного, 3) гносеологічного — що виражають творче ставлення людини до дійсності і відіграють роль цільових орієнтирів.
Таким чином, людина, що діє, - колектив - епіцентр активності в діяльності: вона усвідомлює власне «Я» і діє, керуючись цим; «Я» присутнє в кожній дії, будує її, є суддею людських дій і вчинків.
У той же час дія не дорівнює «Я», тому що є «Я», яке може перевершити попередні свої дії, створити те, чого ще не було в індивідуальному досвіді дій.
У процесі розвитку і розгортання нового предмета психології — системи інноваційних технологій, — надто слабко опрацьованого, виникає необхідність виділити в діяльності такі утворення, які дали б змогу: а) уявити її як логічно однорідну систему з певною системою координат, б) одиницю аналізу, в) практично конструювати її з метою оптимізації.
Сфери людини — предмети інноваційних технологій розвитку Поняття про сфери психіки і свідомості
Людина — соціальний індивід, що поєднує в собі риси суспільне значущі і індивідуально-неповторні. Розкриваючи і реалізуючи свої внутрішні властивості під час занять, людина є щодо предметів, явищ суб'єктом свідомості і діяльності, джерелом активності, завдяки якій відбувається перетворення їх для задоволення власних і суспільних потреб.
Людина має два види здібностей:
природні, які включають матеріально-структурні утворення в людському тілі, що дає змогу людині психічно відображати навколишню дійсність, проектувати її і практично здійснювати свої проекти, наміри, задуми;
соціальні, які людина набуває в процесі виховання, навчання, розвитку, що є необхідною умовою засвоєння загальних форм суспільно-історичних здібностей і культури — джерела розвитку.
Східці пізнання — живе відображення довкілля, абстрактне мислення і праця — існують як неподільна єдність, і їх можна аналізувати окремо тільки як абстракції. У процесі навчання і розвитку вони функціонують одночасно, але можуть виокремлюватися в складі дії для вдосконалення виконання конкретних смислових завдань.
У процесі навчання, розвитку і спілкування людина як носій свідомості і діяльності зазнає опору з боку предметів і явищ. З одного боку - це фізичний опір, який необхідно долати власними фізичними зусиллями або за допомогою підсилення їх технічними засобами, а з другого — це вияв зусилля думки — усвідомлення сутності того, що відбувається в дії. У результаті цього людина відкриває в предметах і явищах їхні природні властивості, а в собі — здатності, завдяки цьому краще володіє собою, порухами власної думки, почуттями, уявою і діями.
У продуктах діяльності виявляється те, що людина знає і чого не знає, що може, а чого не може зробити, тобто це визначає міру її хисту.
Хист у практичній дії існує не окремо від мислення і сприймання, а є їхнім завершенням, продуктом дії, результатом. Саме в розвитку людина повинна опанувати історичні способи виконання дій, їх принцип, засоби перетворення сенсорної і перцептивної інформації, що потрапляють в її свідомість внаслідок її практичних дій. Людина мусить опанувати те, що створене мисленням і діями її попередників.
У дії ж людина, використовуючи свій природний хист психічного відображення, проектування і створення нового, реалізує те, що може бути здійснене, що можливе і не заборонене законами природи. Це — хист людини активно будувати свою поведінку в просторі і часі відповідно до форми предмета своєї діяльності, укладений в універсальності будови органів руху і тіла людини.
Людські органи руху здатні здійснювати в різній геометричній формі переміщення (зрозуміло, в межах анатомічної цілісності). І все завдання навчання зводиться до того, щоб той, хто навчає, вказав раціональну форму рухів, виділивши ЇЇ з безлічі можливих, і вчасно попередив виникнення в того, хто навчається, дисгармонійних процесів.
Структурно-анатомічна форма мислячого тіла щодо можливих форм рухів — універсальна, і в цьому полягає кардинальна відмінність руху живого мислячого тіла людини від руху — нехай навіть самого розумного і вмілого — автомата, створеного людиною. Людина, роблячи відкриття, винахід, розсуває межі уявлень про можливості людини, відкриває нові шляхи їх вдосконалення.
Людина розвивається в умовах культури, що наперед визначає зміст думок, почуттів, настроїв і створює її психологічний склад. Зміна психологічного складу відбувається в процесі діяльності внаслідок впливу на людину змін в її життєдіяльності.
Серед безлічі чинників, що змінюють життєдіяльність людини і формують її, важливе місце займають засоби і методи розвитку творчих здібностей.
Перед викладачем завжди стоїть питання: які сторони психіки людини необхідно виявляти і які психологічні і педагогічні засоби слід застосовувати, щоб цілеспрямовано змінювати в кращий бік ті або ті утворення в цілісній людині?
Існує безліч уявлень про структурні утворення в психіці і свідомості людини.
Ми зупинимося лише на аналізі форм активності людини щодо навколишнього світу, на тому, що, впливаючи на органи чуттів, породжує відображення, що перетворює енергію зовнішнього впливу на факт свідомості.
Виявлення структур свідомості в цілісній людині може справити позитивний вплив на організацію розвитку, дати своєрідну економію сил людини і дозволить успішно розв'язати завдання, які слід розв'язувати через впровадження нових навчально-виховних технологій.
Відношення людини до навколишнього світу — момент її взаємозв'язку з ним, активність щодо нього, в результаті чого забезпечуються орієнтування і регулювання поведінки і діяльності. Такі відношення можуть складатися на різних рівнях взаємного зв'язку, який створює в людині: сенсорну сферу, перцептивну сферу, сферу почуттів, сферу розуму і розсудку та менталітет людини. Вони функціонують у цілісності, забезпечуючи формування способу життя людини і образу її діяльності.