Як структурний рівень ставлення до світу, сфера почуттів за природою відображення протилежна мисленню: почуття і мислення перебувають на різних полюсах дії, заперечують одно одне і в той же час переходять одно в одне. Вони різняться за функціями; розуміння — результат діяльності, ЇЇ продукт, а мислення — основа, що веде і прокладає шлях у майбутнє, це те, що випереджає відображення.
Якісно змінюється при такому відношенні і саме мислення. Воно вже починає користуватися не тільки чуттєвими образами, а й сенсом — змістом категорій і понять. Людина стає здатною відокремлювати результати образного і символічного мислення в минулому від мислення дієвого і самостійно осягає логіку засобу дії, мислить дією поза її практичним виконанням.
Розуміння — розумовий процес, спрямований на розкриття істотних рис, зв'язків і властивостей, наявних у процесі навчання і розвитку. Особливістю розуміння є те, що для продуктивної роботи треба мати не тільки досить добре засвоєні знання, навики і вміння -великий досвід рухової активності, а й усвідомлювати їхню сутність, яку вони в собі містять.
Саме на основі практичного досвіду виникає можливість осмислення того, що не було раніше предметом засвоєння. Це стосується не тільки розвитку в цілому, а й явищ, що оточують людину: наприклад, засвоєння нею культури, науки, мистецтва, літератури та ін. — всього того, що стане в майбутньому досвідом і культурою людини.
У своєму віковому розвитку від 7 — 8 до 11 — 12 років діти піднімаються до стадії конкретних операцій — розумових дій, ще не відокремлених від дії, злитих з нею воєдино, але таких, що справляють на неї регулюючий вплив.
Наступна стадія (за Ж. П'яже, 1969) характеризується тим, що з'являються нові форми мислення - формальні операції. Підлітки самі висувають положення і виводять з них логічні слідства - мислять логікою дії.
Наступний віковий період — від 11 — 12 до 14 — 15 років — це період включення в систематичні заняття, пов'язані з вростанням у культуру — ноосферу людства — і організовані вчителем у педагогічній роботі.
Якщо розглянемо те, що вносить процес розумового розвитку в діяльність, то з'ясуємо, що згідно з теорією Ж. П'яже, першими включаються в регуляцію дії практичні поняття, мислення дією; далі йдуть інтуїтивне мислення, поняття, уявлення; після цього утворюється конкретне логіко-математичне мислення, конкретні мис-леннєві поняття; завершує розумовий розвиток абстрактне логіко-математичне мислення, абстрактні поняття.
Спочатку всі ці форми мислення включені безпосередньо в практичну дію, а далі відокремлюються від неї — утворюються поняття, здатні замінити практичні дії. Ці поняття дають змогу відволікатися від реальної дії і здійснювати над її образами необхідні операції. Саме ці операції і дають можливість виділити в дії її істотні сторони, утворити поняття і після цього, уточнюючи дію, вдосконалювати процес регуляції рухів.
На шляху до повного засвоєння своїх рухів людина переживає ряд проміжних етапів розуміння. Перше осягнення безпосередньо пов'язане з розумінням самого руху: його результат — образ рухів, який, природно, відразу не може бути повним. Друге осягнення і розуміння стосується утворення понять про дію - процес розв'язання завдань. Адже всі поняття, тим паче наукові, функціонують як безособове утворення, і в той же час — спосіб їхнього розуміння — індивідуальний. У процесі навчання, спільної роботи і спілкування досягається спільність у розумінні цих понять.
Розкриваючи сенс понять, часто вдаються до пояснювального прийому: вказують відповідну аналогію, приклад. Інша справа, коли йдеться про наукове утворення — поняття або категорії науки.
Розуміти категорію — значить добре володіти знанням і вміти творчо працювати, тобто використовувати категорію як знаряддя своєї діяльності, користуватися досвідом інших людей, осягати їхню культуру. Це показує, що сам термін «розуміти» містить у собі можливість відповіді на запитання «чому?». І давати повну на нього відповідь. У віці «чомучки» діти засвоюють величезну кількість
знань і розвиваються набагато швидшими темпами, ніж будь-коли в своєму житті.
Людина в діяльності має справу з рухом, з образами рухів і дій. У ході розвитку вона має піднятися до особливого, зрозуміти те загальне, що об'єднується поняттям або категорією науки в її діяльності, а в подальшому — до загального, до світогляду, що є позитивним підсумком, правильним висновком з історії пізнання світу як матеріального, так і духовного.
Отже, сфера почуттів - це образ і сенс діяльності людини і її конкретних сторін — розвитку і творчості.
В своєму розвитку людина може будувати власну діяльність, грунтуючись на трьох відносно самостійних типах знань:
1) на буденному знанні, в якому немає чіткого розмежування іс
тинних і неправдивих положень, усвідомлення істотних, необхідних
для прогнозу майбутніх процесів, які складають діяльність і розгор
таються в розвитку; розвиток в цьому випадку будується на знаннях
про окремі властивості психічних процесів, взятих поза цілісною ді
яльністю, її законів;
2) на науковому знанні, коли в основу мислення в дії покладені
закони цієї самої діяльності;
3) на філософському знанні, що дає змогу людині осмислити
своє ставлення до світу, в якому вона живе, крізь призму власної
діяльності.
Якщо людина, і, зокрема, вчитель керуються в розвитку першим типом знань, то вони діють за формулою: «Навчай так, як навчають і виховують інші». Використання другого типу знань передбачає формулу: «Роби все так, як написано в книгах». І тільки третій тип знання — філософське знання — створює правильні передумови для того, щоб зрозуміти і осмислити сили, що рухають творчість і розвиток психіки людини.
Сфера розуму і розсудку
Розум і розсудок — два рівні активності і переробки людиною відображеного змісту рухової дії в процесі її засвоєння.
Функції розсудку виявляються в тому, що він як відображений зміст — незв'язний і розрізнений потік відчуттів, більш-менш зв'язана цілісність сприймання та іншого чуттєвого матеріалу — упорядковує, групує, класифікує, розносить за рубриками і завдяки цьому вносить ясність у те, з чим діє людина. Вона виявляє схожості і відмінності властивостей, що відображаються від предметів, виділяє випадкові і необхідні зв'язки між ними, відкидає ілюзії і омани, що привносяться самою людиною, або які виникають внаслідок неадекватного відображення предмета.
Оскільки розсудок працює, так би мовити, всередині цілісного відображення, його функції обмежені наявним матеріалом відображення: він переробляє те, що дістає від органів чуттів і що зберігається в пам'яті.
Розсудок позбавлений гнучкості, оскільки він працює за певними суворими правилами, які й надають йому характер закляклості і категоричності.
У тому випадку, коли діяльність обмежується операціями розсудку, вона набуває абстрактно-логічного характеру — односторонність визначення, розчленування на частини відображення, фіксація протилежностей, які уявляються відірваними від цілісності дії. Це стосується не тільки переробки чуттєвого матеріалу, а й системи понять, що є узагальненим відображенням чутливості.
Розсудкове мислення створює логічні схеми дії, створює стало і надовго, якщо не назавжди, тому воно і визначає особливу властивість сприймання - його константність, засоби уяви і характер образу рухів, стереотипи поведінки в цілому.
Розум, навпаки, - конструктивна активність, оскільки за його допомогою людина здатна виходити за межі цілісності, наявної дії або системи знань, що її відображає. Виходячи за межі досвіду і «мірил» розсудку, розум людини здатний зрозуміти найголовніше в речах, осягнути їх такими, якими вони існують в дійсності, незалежно від нас.
Розум і розсудок здійснюють свої функції на основі практичного ставлення людини до світу, до діяльності. Вони формуються як одна з найважливіших функцій психічного відображення - спроможність «виходити» назовні, сприймати і усвідомлювати предмети і явища, розташовані поза нами.
Сприймання і мислення немовби розлиті по предметах, які сприймаються, обмацуються думкою, і ми усвідомлюємо не їхній копіюючий характер, а саму предметність, предмет або явище, — що поділяються простором і часом і сприймаються як такі, що є «не-Я».
Зовсім інша справа, коли людина приступає до засвоєння змісту поняття, починає пізнавальний процес не з практики, а з живого споглядання, щоб після цього перейти до абстрактного мислення. Людина має передбачати майбутнє, споглядати те, що неможливо відобразити органами чуттів, переживати це у вигляді відчуття і сприйняти як цілісність, їй передбачливо треба проникнути в те, що пізнається, сприймати предмет не з боку того, як він відображається чуттєво, а так сприймати, щоб дивитися на його властивості крізь призму категорій, що відобразили у своєму змісті творчі сторони дії. Усе це вимагає іншого «зору» і «слуху».
Сприймання предметів, процесів і явищ, які не мають впливу, або оминаючи органи чуттів, без безпосередньої взаємодії — є споглядан-
ням.За допомогою споглядання створюється в уяві рух у його якісних, кількісних, просторових, часових та інших категоріях.
У цих категоріях відображено логічний вигляд предметів, з певними абрисами, формами. Без цієї здатності до споглядання не можна сприймати, розуміти і проектувати не тільки предмети і явища, а й свій спосіб життя.
Продуктом засвоєння поняття науки стає система думок, звільнена від буденного, випадкового і другорядного знання. Зафіксована в понятті система думок, відбивши в своєму змісті окремо взяті істотні властивості, стає керівним початком, кладеться в основу діяльності.
Понятійна думка обов'язково несе особливий образ - образ того, що ще має бути побудоване, створене і втілене через рухи і дії. Але думка і образ, створений на її основі, самі по собі нічого не значать. Думка залишається думкою до того часу, поки вона не реалі-зуєтьея в матеріалі перетвореного предмета, а разом з її реалізацією відбувається і процес творчості, творіння нового.
Поняття виступають перед людиною в певних системах, в безлічі систем, створюючи цілісну картину діяльності. До того кожне з понять включає в себе сукупність конкретних категорій, в яких відображаються ознаки, властивості і відношення в системах взаємин з довкіллям. Завдяки цьому створюється власна мова і теорії, і практичної дії.
Зрозуміло, не всі властивості і ознаки предметів і навколишнього середовища ще добре і повно вивчені і представлені в мові. З цієї причини людині потрібно користуватися своєю мовою, своїми поняттями. Це значною мірою стримує прогрес у навчанні і розвитку людини; обмежує можливості створення нових ідей і втілення їх у діяльність.
Ще більших труднощів зазнають практичні працівники щодо розуміння тенденцій, можливості зародження нового, що, як правило, створюється в результаті теоретичної діяльності, проектується і лише з часом впроваджується в життя.