Поняття «менталітет». Менталітет- духовна основа людини, він включає в себе її суспільну самосвідомість і є засобом практично-духовного засвоєння світу. Він містить у собі не тільки суму знань про навколишню дійсність у цілому, а є істотною стороною самосвідомості і - найголовніше - внутрішньою основою продуктивної діяльності людини.
З цієї точки зору сфера менталітету є конкретною картиною світу. Вона зумовлена у своєму змісті і формі історичним рівнем роз-
витку практики пізнання, але в той же час сфера менталітету не зводиться до цієї картини світу.
Сфера менталітету формується як відповідь на істотні питання практичної самосвідомості людини: про природу і сенс людського буття, про місце людини в житті, про дійсні мету і засоби діяльності, про те, чим вона керуватиметься при досягненні життєвих цілей.
У найбільш узагальненому вигляді внутрішня самовизначеність людини утворюється тоді, коли будуть отримані відповіді на три запитання:
а) що я можу знати?;
б) що я повинен робити?;
в) на що я повинен орієнтуватися, на що можу сподіватися?
Людський менталітет можна зрозуміти і спеціально формувати,
коли його розглядати як засіб відображення змістів «не-Я» в системі: «несвідоме — підсвідоме — свідоме — надсвідоме».
При цьому слід ураховувати, що увесь зміст відображеного має однакову повноту відтворення у свідомості людини.
Менталітет — за своєю природою суспільне явище, він виникає і розвивається як компонент практичної діяльності: в ній з'являється і в ній розвивається, оскільки є моментом взаємодії між людиною і предметним світом. Він спрямований на предметно-практичну діяльність, як і свідомість - на буття людини.