Поняття «свобода» описує два відношення людини до предмета своєї дії — це і руйнування рухів і їхня повна свобода. Вільне те, що дозволене природою людському тілу і його рухам, які так або інак-
ше перетворюють предмет відповідно до мети. А спроможність -сама дія і ступінь її свободи в момент виконання. Дія відмінна від знань про неї (її можливостей), і тому без знання про дію ні хист, ні діяльність не можуть стати доцільними, тобто зробити дію і рухи вільними.
Місце дії в діапазоні «руйнування — свобода» або рівень її досконалості предметно фіксуються суб'єктивно як моменти міри — кількісної і якісної визначеності в самоздійсненні людини — і об'єктивно—з боку відповідності дії природним законам. Те, що руйнує дії, нами оцінюється як дисгармонійне і спотворене, протилежна цьому дія — вільна, гармонійна і набуває властивостей прекрасного.
Можуть бути між ними і проміжні стани дії: їх безліч — стільки, скільки здатна людина встановити відмінностей між двома, або й більше, суміжними діями. 1 тут завдання оптимізації технології якраз і полягає в тому, щоб встановити, в якому напрямі відбувається розвиток діяльності: вона набуває або втрачає гармонію, єдність цілісності, розвиток іде в бік прогресу або регресу.
Вибір «однієї з безлічі» технології — вільної — не може бути випадковим, а тим більш відданим на відкуп стихії природного процесу, не може бути самопливом. Здійснюючи вибір дії, людина має погоджуватися із законами природи, які становлять основу технології.
У суб'єктивному плані процес вибору «однієї з безлічі» при засвоєнні дії переживається в двох формах:
- переживання - пристосування, в результаті якого відходять траєкторії і форми рухів, концентруються зусилля, відбувається їхній розподіл у дії так, щоб вона найбільш повно відповідала просторово-часовій будові предмета (його хронотопу) або явища, яке перетворюється дією;
— переживання як звільнення, як процес переходу від скутого, закріпаченого руху, незручної дії до дії, що виконується легко, вільно, без будь-якого зайвого напруження і пригнічення: обмеження, що заклинюють рухи, гальмують природне виконання, при цьому відсіюються і регулювання ними спрощується.
Досить усвідомити існуючі перешкоди і осмислити можливі в майбутньому антагоністичні протиріччя в дії, в цілісності «мисляче тіло людини — предмет» і зробити їх центром уваги і свідомого зусилля, щоб перебудувати рухи в потрібні форми, а дії надати втрачену свободу.
Оскільки мета діяльності досягається через систему дій, то їхній продукт створюється кожною з цих дій - мікроетапом розвитку.
Якщо дії обмежені в свободі, то перед людиною постає ряд додаткових завдань. Вони зупиняють її розвиток і людина змушена, перш ніж досягти мети, боротися за свободу рухів. Зупинки в розвитку можуть бути досить тривалими.
Після цього, згодом, треба повернутися до розв'язання істинних задач. Тут навчальна діяльність дробиться, задачі дрібнішають, активність людини розпорошується, і вона втрачає впевненість в успіхові, а мотивація діяльності, в свою чергу, слабшає. Ось чому свобода дії визначає свободу діяльності і її ефективність.
Шлях здобуття свободи дії і свободи діяльності грунтується на одному і тому самому механізмі. І це цілком зрозуміло, адже механізми виконання дії є водночас і механізмами розвитку діяльності; ущербність одних породжує дезорганізацію в діяльності, спрямовує її в бік, протилежний розвитку — в бік регресивних змін.
Єдність — не тотожність — механізмів розвитку дії і діяльності очевидна. Однак дія, як клітинка діяльності в цьому процесі, є умовою її становлення і послідовного розвитку.