Природа через рослинну душу здійснює досі не пізнане — перетворення неживого на живий матеріал. Тому буття рослинної душі — це:
—сприймання енергії з навколишнього енергетичного поля;
—тропізми — ростові рухи органів рослин (згинання «тулуба», ко
реня, повертання листка до сонця тощо), що спричиняються одно
бічним впливом факторів навколишнього світу — світла, тепла, во
логи, земного тяжіння тощо;
—пошук їжі і утилізація мінеральних речовин, з яких душа мурує
свою будівлю;
—це виконання родової програми;
— боротьба за власну територію і прагнення її приростити (бажано не завдавши збитків подібним собі, але за рахунок території «рослинних душ» іншого виду).
Природне покликання тваринної душі — підтримувати життя власне та подібних собі в стані комфорту.
Через тваринну душу жива істота зберігає гармонію всього живого на землі.
Тваринна душа на відміну від рослинної не прив'язана до місця, а має змогу пересуватися. Рівновага в природі, непочування впливів природи — ось ідеал тваринного існування.
Якщо тварина сита і здорова - вона або спить, або грається. Якщо комфорт усередині неї або ззовні порушений — тварина починає рухатися, щоб усунути причину дискомфорту. Тварина живе за рахунок рослинного або іншого тваринного життя, але ніколи без крайньої потреби не зробить нічого, що порушувало б гармонію природи.
Тварина своїм буттям немовби нічого не змінює у світі, а насправді - вона виконує величезну роботу заради збереження життя на землі. Тварина не може свідомо, як людина, впливати на процеси в природі. Але тваринна душа виконує функції, які нічим не можна замінити: 1 ) фіксує порушення гармонії, 2) оцінює його і 3) реагує на порушення протидією, щоб гармонію вирівняти силоміць.
Природне покликання поетичної душі — творити.
Поетична, творча душа людини - суть, плід спільної роботи механізмів 1) почуття, 2) мислення і 3) уяви.
Це означає, що поетична душа людини: 1) чутлива до найменших порушень гомеостазу (за рахунок змін навколо неї), 2) оцінює ситуацію і 3) включає моторику, щоб зберегти свою цілісність.
Щоб виникло почуття, зовсім не обов'язковими є прояви очевидної агресії або — навпаки — збільшення комфорту. Досить енергетичного або інформаційного впливу — і душа відгукується почуванням.
Людина саме через поетичну душу перетворює живе на духовне — продукт роботи почуттів, мислення і уяви.
Тваринна душа - це єдність троігізмів, інстинктів, пам'яті і емоцій.
Механізм творчості — не орган тіла, а орган людини. Але все-таки орган. І тому - як будь-який орган, без якого неможливе нормальне життя людини — він має подвійну природу.
Якщо ви вже призвичаїлися до думки, що людина живе в ноосфері, ви легко дійдете висновку: щоб жити в ноосфері, людина повинна бути їй відкрита. Задля досягнення своєї мети вона користується її здобутками, як і її тіло фізіологічне потребує повітря, води і їжі.
Аби використовувати здобутки ноосфери, людина повинна приймати енергію та інформацію, як антена. Людина бере для себе матеріал та енергію із природи, а інформацію — із ноосфери.
Якщо програма життя людини скерована на духовність, вона бере інформацію і енергію з ноосфери.
Духовність — це гармонійні форми енергії та інформації, сили людини, якими вона здатна винаходити, відкривати і створювати художні образи.
Дух створює душу. Дух - це муляр, що будує душу з цеглин ноосфери.
Отже, якщо новонароджений не має контактів з ноосферою (Ма-углі, що мешкає серед звірів), у його духу не буде матеріалу для будівництва душі. Замість механізму творчості в людині розвиватиметься тваринна сутність. І головна відмінність між людиною і твариною — здатність створювати духовність — лишиться брунькою, яка не розпустилася.
Духовність — продукт роботи механізму творчості, перетворення живого, душевного на духовне.