Зазвичай, коли йдеться про відкриття, винаходи або художні образи великої сили, то мається на увазі, що вони — речі гармонійні і являють собою щось правильне за формою, відповідне меті, урівноважене з довкіллям. І, що найголовніше, — гармонійні предмети найбільшою мірою відповідають своєму призначенню — меті діяльності людини.
А який, наприклад, куб? Або куля? Або піраміда? Гармонійні? Ні! Вони лише правильні фігури. (Ми спеціально почали з найпростішої цілісності, геометричної форми.)
Але що вам до цих правильних геометричних форм? Так, байдуже. Ви їх бачите, навіть торкаєтесь пальцями: куб, куля, піраміда, але енергії від них ви не отримуєте. Ви її навіть витратите, якщо тривалий час їх споглядати: адже нудьга — найзажерливіший енергетичний вампір.
Ми не випадково звернули вашу увагу на поняття «гармонія».
Не випадково гармонія і механізм творчості — провідні поняття розділу.
Гармонія - властивість створених людиною і природою речей, процесів, явищ тощо. Це властивість цілісностей, а не будь-яких матеріальних або духовних утворень. Атом, молекула, людина, машина, родина, суспільство, купа піску, ліс — усе це цілісності. Разом з тим не про кожну з них можна сказати, що вона пройнята гармонією.
Поняття «гармонія» відображає цілісність з точки зору: а) міцності скріплення її елементів; б) узгодженості їх між собою; в) рівноваги і єдності протилежностей у цілісності тощо.
Поняття гармонії передбачає і г) наявності усвідомленої або не-усвідомленої мети будь-якої цілісності; д) її практичності, тобто призначення для досягнення доцільної мети природи або людини.
Протилежне гармонії — дисгармонія, колізія, неспільномірність предметів і явищ, які гальмують або руйнують процес досягнення результату, спотворюють дії та діяльність. Призводять до втрати здоров'я душі і тіла людини.
Отже, дисгармонія (колізія, неспільномірність, неузгодженість тощо) — це і стан людини, коли цієї найціннішої властивості — гармонії — у неї вже бракує, вона існує із зруйнованою душею або дезорганізацією механізму творчості, яка тільки-но почалась.
Вплив дисгармонійних речей і явищ нагадує враження, яке викликає зустріч з хаосом. Якщо хочете, навіть з мальовничим хаосом, а як відомо, предмет у такому стані не може продуктивно функціонувати.
Предмети гармонійні при сприйманні переживаються як піднесене, прекрасне, краса, а дисгармонія — як низьке, потворне, бридке тощо. Гармонія предметів і явищ викликає в людини позитивні почуття — і наповнює нас своєю енергією; дисгармонія — «випалює» енергію нашої душі і створює стан страждання.
Якщо гармонія в людині є, якщо вона її досягла, то ця гармонія не тільки тіла, його рухів, дій, а й гармонія душі — умова гармонії з навколишнім світом. Бо від гармонійних предметів людина може отримувати необмежену кількість енергії.
Невже в гармонійних предметів є спеціальний ключик-мірка, яка відкриває таємний хід до джерел їхньої інформації та енергії? Справді, ключик-мірка існує: у кожної гармонії своя, хоча, можливо, вона одна на всіх, однак люди пізнають лише її частину, та й то не всі.
Почнемо з того, що з куба і кулі людина теж ніякої енергії чи інформації не дістане. Тому що втілена в них енергія мізерна. (Вони несуть інформацію: це геометрична фігура.) Отже, гармонія предмета або явища міститься не тільки в його формі і просторових абрисах, айв змісті, в їх енергетичному наповненні.
Але навіть і з формою, і з простором предметів не так все просто, як здається, тому що правильність — це зовсім не обов'язково гармонія.
У гармонійних за будовою предметах їх форма виконує особливу роль. Вона акумулює: 1) інформацію, 2) енергію, 3) утримує цілісність, визначаючи межі предмета або явища.
Визначити гармонійний предмет дуже просто: гармонія світу речей побудована за законом «золотого перерізу» — модулем 0,618. Модуль — коефіцієнт, або величина, що позначає міру відношення меншої частини цілісності до більшої.
За цією пропорцією можна побудувати паралелепіпед (довга грань 0,618, коротка 0,382), але не куб. Отож, і куб, і куля зовсім не гармонійні; вони правильні і тільки. Ми назвали їх гармонійними, застосувавши дидактичний прийом: рух від стереотипу — образу пам 'яті — до думки, від неправдивого до істинного. Сподіваємось, ви вже вибачили авторам цей маленький трюк.
Правда, напрошується розгадка технології споживання енергії від гармонійних за будовою предметів або явищ?
Кожна людина має свою власну мірку (поки що ми не говоримо, яка вона: гармонійна або деструктивна), вимірює нею, прикладаючи її до предметів і явищ довкілля. Коли мірка людини і мірка предмета збігаються, виникає потяг, ваблення і предмет людину захоплює у свою владу... І знову-таки — незалежно від того, яка ця мірка — гармонійна або дисгармонійна.
Люди-творці (мудреці, генії, таланти) несуть у собі мірку «золотого перерізу» і прикладають її до всього навколо, і якщо вони —
мірка людини і мірка предмета — не збігаються, у них виникає почуття дискомфорту, незручності, скрути. Тому вони, щоб звільнитися від негативних станів, намагаються всіма силами дисгармонію перетворити на гармонійні предмети: роблять відкриття, винаходи і створюють художні образи.
У взаєминах з предметами і явищами треба враховувати не тільки інформаційну функцію гармонії, а ще й енергетичну! Саме через енергетичну функцію людина шукає гармонію, щоб збільшити свій енергопотенціал. Тут працює закон, який не має винятків: з більшої в меншу місткість енергія перетікає, доки їхні рівні не стануть однаковими. Значить, людині потрібна не просто правильність форм, а гармонійність предметів — ті з них, енергію та інформацію яких вона може споживати і використовувати в роботі.
Зрозуміти інформаційно-енергетичну сутність гармонії легко на прикладі Модулора. Його творець, великий Корбюзье, обчислив пропорції людського тіла з дивовижною точністю. Математична досконалість, але його естетична або енергетична цінність для глядача наближається до нуля. Чому? Тому що Модулор несе тільки інформацію; енергії він позбавлений.
У чому ж відмінність динамічного, але енергетично порожнього Модулора від, скажімо, статичного, але бездонного за кількістю енергії мікеланджеловського Давида, перед яким людина, милуючись, готова стояти годинами?
У Модулора автор вклав тільки інформацію, знання, а в Давида Мі-келанджело вклав усю силу душі. Почуття, думки, уява, майстерність психомоторики і майже нескінченний енергопотенціал — увесь механізм творчості його творця або, як прийнято говорити, все його життя.
Смисл, який намагався передати своєю роботою Мікеланджело, вимагав від нього величезної сили думки, почуттів і енергії. І всі вони, завдяки гармонії творця, виявилися зосередженими у фігурі Давида, як у вічному акумуляторі енергії і інформації.
Творець вкладає у свою роботу все те, на що він здатний.
Кожна людина може взяти з його творіння лише те, що вона спроможна взяти: енергію, думки, почуття або образи — і забрати з собою. І тепер вам зрозуміло, чому людина, обожнюючи класику, надає перевагу не «найскладнішим», надвеличним творінням (віддаючи їх фахівцям), а тим, що трохи простіші, як кажуть, «людяніші».