Але поняття «енергія» і «енергопотенціал» поки що залишаються за межами психології і тим більше її практики. Ще Арістотель у трактаті «Про душу» ввів його в науковий вжиток. Його точка зору не втратила значення і сьогодні.
Енергія людини вважається вихідним матеріалом для виконання роботи. Такою самою мірою енергія повинна бути присутня на по-
чатку процесу діяльності людини. Дія відбувається завдяки енергії, потенціалу, який перебуває не лише в людині, а й поза нею - у природі або ноосфері.
У такому розумінні енергія - необхідна умова розвитку,переходу від можливості дії, уявлення про неї - до дійсності, матеріалізації образів, почуттів і думок. Тому треба розрізняти в людині наявність таких видів енергії: базового,або основного, оперативногоенергопо-тенціалу і енергії довкілля та ноосфери.
Базовий енергопотенціал- задаток для дії, яким людину обдарувала природа.
Новонароджена дитина отримує від природи такий великий енергопотенціал, що перевищити його протягом життя майже неможливо. І цей максимум можна утримувати до глибокої старості.
А «спалити» або розтринькати його можна? Так. Для цього не треба великого розуму: за лічені роки його можна виснажити, коли, як кажуть мудреці, «палити свічку з двох кінців».
Отже, ми можемо взяти енергію новонародженої дитини за максимум. Ви добре розумієте, що в кожної дитини енергопотенціал свій за величиною.
Основна енергія - заряд тіла, який ми отримуємо від народження, у генотипі.
Оперативний енергопотенціал- набута енергія, яку ми можемо витрачати, діючи розумно або практично.
Новонароджений малюк оперативного енергопотенціалу не має. А де його взяти? Він повинен навчитися його самостійно «заробляти». Як? Рухами ручок, ніжок, тулуба - і за допомогою дорослих, які відразу починають робити дитині масаж і займатися з нею фізкультурою.
Рухи дитини, спочатку імпульсивні, а згодом і довільні - включають природні механізми енергозабезпечення, які працюють за формулою: «витрачання — відновлення — нагромадження» енергії.
А процес нагромадження енергії за сприятливих умов життя і доцільного виховання — теоретично нескінченний: ми живемо в енергетичному полі, невіддільні від світової енергії — і тому можемо її заробити в необмеженій кількості.
Новонароджений малюк прагне «заробляти» енергію рухами, а природа йому за це «платить» насолодою - «м'язовою насолодою» від рухової, психомоторної активності. Те саме стосується не лише малюка, а й дорослих, які можуть таким чином нагромаджувати енергію для потреб нормального життя і творчості.
За словом «заробляти» стоїть наукова і життєва проблема.
У кожній людині існують три механізми обміну енергії:
1) механізм витрачання енергії, який ми можемо довільно регулювати: ми примушуємо людину працювати, підганяємо її або вона сама себе виснажує, борючись, наприклад, за високу оцінку тощо;
2) механізм відновлення енергії працює поза контролем нашої во
лі - довільно, - і продуктивність його роботи залежить від: а) кіль
кості і швидкості витрачання енергії; б) наявного оперативного
енергопотенціалу; в) психічного стану: позитивний почуттєвий тон
людини - умова швидкості повернення людини до стану «свіжості»;
3) механізм нагромадження енергії так само, як і попередній ме
ханізм, може регулюватися лише опосередковано, за посередниц
твом впливу на інші механізми людини.
Головними факторами нагромадження енергії є: а) час відпочинку, б) вихідна кількість енергії: чим вона більша, тим швидше відновлюється і нагромаджується витрачена енергія і в) якість дозвілля. Але нагромадження енергії починається лише після повного відновлення використаної.
Отже, витрачаючи енергію, ми здатні цією самою роботою її придбати і нагромадити в собі у великих кількостях.
Новонароджений малюк, за законом обміну енергії та інформації, прагне не лише відновлювати свій енергетичний стан до попереднього обсягу, а й за законами живого руху і руху думки, почуттів та уяви — нагромаджувати енергію з прибутком.
Щоб правильно жити і діяти, треба точно виконувати закон природи: ним більше людина витрачає енергії на творчість, тим більшу її кількість вона придбає і довше її утримає.
Щоб зрозуміти творчий ресурс - енергію людини, звернемося до міфів про «Шагреневу шкіру», «Фенікса» і поняття катарсису.
Шагренева шкіра.Легенда про шагреневу шкіру прийшла до нас із пітьми віків. Сутність її в такому: щоразу, чогось бажаючи (бажання - це думка, яка породжує дію або вчинок), ми витрачаємо частину себе; отже, чим більше бажань і дій, тим швидше скорочується наше життя. Зворотна логіка: чим розмірніше і неактивно ми живемо, тим більше в нас шансів прожити довго.
Цей образ із життєвої мудрості - типовий випадок, коли видиме сприймається як дійсне. Тут за точку відліку береться юнацький вік -час найбурхливіших і найнестримніших бажань. Чим більше собі «дозволив» у юності (спалював свічку з обох кінців), тим менше залишається на решту життя. І у всіх випадках життя йде на спад, «під гірку».
Якщо цю схему розгорнути ширше - від народження до смерті -вона стає ще переконливішою. Починаючи свій шлях практично з нічого (що таке запліднена яйцеклітина? Без мікроскопу в неї важко навіть повірити), людина розвивається, набуває енергії, досягає розквіту в юності — і потім повільно «котиться» вниз, щоб у немічній старості перетворитися практично на ніщо...
Нагадаємо: базова енергія новонародженого настільки велика, що перевищити її майже неможливо, але цей рівень можна утримувати все життя. Отож, цей максимум треба приймати за орієнтир все життя.
«Перший крок дитини — це перший крок до смерті» — думка помилкова.
Щоправда, уявлення про життя, як витрачання себе має суперечності. Воно суперечить другому закону термодинаміки. У такому разі незрозуміле, звідки береться неймовірна енергія росту. Дитина їсть багато, і все ж енергії їжі недостатньо, щоб задовольнити і компенсувати ріст. Цю суперечність ми бачимо сьогодні, а раніше її не помічали.
Суперечність сутності бажань.Із принципу шагреневої шкіри випливає, що треба уникати бажань, сильних почуттів, потужних дій.
Спокій — Ідеал. Чим менше контактів, чим більш врівноважений світ внутрішній — тим краще...
Адже бажання (повторимо) — це думка, що породжує дію! Та сама дія, яка і може нагромаджувати оперативну енергію, бо здатна створювати енергетичну, так би мовити, прибуткову вартість і тим самим — підтримувати енергію хоча б на попередньому рівні. Тільки діючи, витрачаючи енергію, ми можемо себе зберегти. Але за таких умов: витрати оперативної енергії повинні перевищити нижню межу того, що дозволено природою, і не можна черпати її з базової, непорушної енергії.
Отже, наше завдання: так використовувати свою енергією, так коригувати її нагромадження, щоб рівень оперативної енергії постійно зростав.
А оскільки енергія то витрачається, то нагромаджується, ця лінія повинна нагадувати синусоїду. Синусоїду, яка коливається в межах дозволеного: верхня межа — рівень енергії, який досягається в стані натхнення, нижня межа — верхній рівень базової енергії, тобто «дно» оперативного енергопотенціалу. «Дно» синусоїди — на щастя — це не обов'язково смертельний трюк, отже, «дно» її — не нижня межа припустимого.
Якщо синусоїда хвилі енергії сягає товщі базової енергії, тоді стає нічим утримувати цілісність клітини; вона розповзається, припиняє своє існування; опускаючись все нижче й нижче, синусоїда ледь-ледь пульсує, доки лавиноподібний розпад клітин не обірве цю ниточку, яка, розчиняючись у небутті гіперболою, згасає.
Такий графік життєзабезпечення не може не викликати недовіри.
Як! У новонародженого, і в юнака в розквіті сил, і у старого — один і той самий рівень базової енергії? Уявіть собі - так. Просто енергія в різному віці по-різному втілюється. Новонародженому вона забезпечує ріст тіла,юнакові — здатність до дій і вчинків,що мають перетворювати довкілля і його самого, старому — мудрість.Розумове зусилля таке ж енергоємне, як і почуття молодої людини. Висота, на яку злітає юнак у пориві натхнення, доступна і старому, який, не поспішаючи, піднімається на вершину енергетичної хвилі сходинками розуму. Зрозуміло, наш старий повинен бути практично здоровим.
Фенікс.На противагу «шагреневій шкірі» стародавні греки створили міф про «фенікса».
Фатальна роль бажань, думок, що спричинюють дії, а людина витрачає себе, як шагренева шкіра, скорочує життя, містить суперечність. Суперечність долає символ «фенікса»: Фенікс кожен раз згоряв і відроджувався із попелу, щоб знову згоріти і знову стати молодим. Який смисл у цьому вічному двигуні, зрозуміти неважко. Енергія задачі і натхнення під час її розв'язування відновлює витрачену енергію. Навіть більше — ці дії створюють прибуток енергії, готовність до продуктивніших дій.
Адже натхнення — спалах енергії в ту мить, коли хвиля енергії здіймається до максимуму. Відбувається ніби ядерний вибух. Він і осяює те, що було за межею відомого.