Процеси порівнянь і оцінки предметів

Процеси оцінки предметів, явищ і прийняття рішень починають­ся дуже рано — вже в немовляти на другому півріччі його життя.

Однорічна дитина вже озброєна двома складовими механізму творчості — енергопотенціалом та почуттями. Вона починає не ли­ше пізнавати, а й, порівнюючи предмети, процеси і явища, оціню­вати і виявляти своє ставлення до навколишнього світу.

До цього часу в малюка домінували емоції. Вони мали форму страху, гніву, задоволення і радості. Трохи пізніше, у 8 — 9 місяців від народження на фоні емоцій виникають почуття. Почуття симпа­тії, вибірковості, прихильності, доброзичливості, співчуття (не до всіх людей, у тому числі й родичів) є свідченням роботи механізму почуттів — дитина оцінює взаємодію з дорослими і речами навколо себе, зокрема іграшками.

Почуття народжуються. Щоразу народжуються, коли людина сти­кається з новим, невідомим, незвичним. Як народжуються? Між лю­диною й річчю (людиною, твариною, іграшкою) встановлюється контакт і виникає канал зв'язку. Каналом щось повинно рухатися: туди й назад. І рухається цим каналом енергія та інформація або ін­шими словами, інформаційно-енергетичний потенціал.

Енергія прибуває — людині приємно, вона прагне до цього цілю­щого її джерела; енергія «спалюється» — її охоплює жах, їй непри­ємно, болісно, тому вона намагається уникати таких взаємин, які призводять до витрати енергії, зберегти свій приємний стан.

Почуття — психічні стани і процеси, які відображають:

—усе, що оточує людину;

—її суб'єктивне переживання подій і ставлення до них;

—порівняння і оцінку довкілля: предметів, явищ, подій, людей і
самих себе.

Виникають запитання: 1) що, 2) з чим порівнює і 3) що визначає цю відмінність?

Зробимо невеликий екскурс у старокитайську філософію, звер­немося до мудрості китайців.

Згадаємо сенс давньої китайської монади.

Образ монади — це коло, поділене на дві частини, кожна з яких плавно переходить у свою протилежність. У площині кожної части­ни монади (чорної і білої) розташовані маленькі кільця, які мають протилежний тлу колір: на білому тлі — чорне кільце, на чорному — біле. Монада — графічний символ, що виражає дві глибокі істини — смисл добра і зла, які завжди поряд і одно без одного не існують.

Що, окрім цього, символізує давня китайська монада?

1. Вона асиметрична — у неї є правий і лівий бік — протилежності.

2. Кружечки на монаді, очевидно, нагадують, що немає зла, яке
б не містило зародку добра, і що будь-яке добро має нести в собі за-

родок своєї протилежності — зла. Немає відомого, яке б не стикало­ся з невідомим, темним. Немає краси, яка була б позбавлена еле­ментів потворного, як і не існує самостійно потворності. Треба пам'ятати, що немає нічого абсолютного — ані білого, ані чорного, а є відтінки сірого: усе с в усьому.

3. Кожен предмет, процес, явище або їхні системи — цілісності. Не однорідні цілісності, а такі, що містять протилежності, і в кож­ній з них — зародок іншої протилежності. Тому вони взаємодіють між собою, кожна з них справляє активний вплив на другу, відби­вається, «висвічується» в протилежній і завдяки цьому розвивається у свою протилежність.

У саморусі і саморозвитку суть усього, що виникає.

Як відомо, існують протилежності зовнішні і внутрішні.

Зовнішні протилежності — полюси певної цілісності, — які перед­бачають і заперечують одна одну, але існують відносно самостійно. Наприклад, система «людина — природа», «людина — ноосфера», «людина — людина» тощо. Кожний елемент містить свою протилеж­ність, хоча вони і розмежовуються простором і часом.

Внутрішні протилежності, заперечуючи одна одну, перебувають у стані взаємного проникнення. Вони існують всередині людини в неподільній фізичній цілісності. Зокрема, права і ліва півкуля голов­ного мозку.

Якщо людина усвідомить протилежності у предметах і явищах, то­ді вона здатна діяти в згоді з їхніми природними закономірностями (законами міри). Коли в людині протилежності перебувають у стані гармонії, то вона почуває душевну і тілесну гармонію. Якщо ж зако­ни міри хоча б однієї з протилежностей порушуються, наприклад, од­на з півкуль мозку домінує, — то людина перебуває в стані напружен­ня, переживає дискомфорт і виникає перешкода розвитку творчості. Але асиметрією мозку внутрішні протиріччя не вичерпуються.

Наша мова дуже багата словами - антонімами — знаками «роз­двоєння» цілісності на протилежності. Антоніми визначають водно­час і міру вияву в предметі, явищі, процесі, властивості якості або дій — зв'язок протилежностей у цих цілісностях.

Ось декілька прикладів, які допоможуть зрозуміти процес творчості.

Людина може перебувати в таких граничних станах: бадьорість — перевтома, активний — пасивний, рух — спокій, розвинутий - від­сталий, знавець — неук і т. ін., в процесах: думка — образ, думка — почуття, почуття — образ, відоме - невідоме, знання — незнання, знання — невігластво, рабство — свобода і т. ін.; у діях: витрачати -нагромаджувати, талант — бездарність, дія — протидія, ворожнеча -спілкування, творити — руйнувати і т. ін. Але між граничними існує безліч проміжних станів — і їх незліченна кількість.

До того «роздвоєння» єдності на протилежності припускає не тіль­ки заперечення, а й дещо третє, четверте, п+1, що характеризують сво­їм позитивним смислом ці протилежності. Так, між станами «бадьо­рість - перевтома» можливі проміжні стани «оптимум - норма - стом­леність — утома - перевтома», що не тільки заперечують один одного, а й містять свої протилежності. Стомленість людина долає двома шля­хами, наближаючись: 1) до норми, або 2) до втоми, що дуже погано.

Людська діяльність, робота з погляду функції, дасть такий лан­цюжок процесів: «робота — відпочинок — дозвілля», а та сама дія з погляду енергії має такий вигляд: «витрачання — відновлення — на­громаджування».

Знаками роздвоєння єдності на протилежності в мові є антоніми. Вони диференціюють предмети і визначають міру вияву якостей, властивостей і функцій. Коли ми говоримо про процеси, то, природ­но, вони мають початок, середину і кінець. Те саме можна застосу­вати до періодів тривалості процесів, до міри якості предметів, влас­тивостей І ЯВИЩ.

Сказане наштовхує на думку про існування безлічі протилежнос­тей і протиріч: гармонія і симетрія, душа і тіло, орієнтування люди­ни на процес і на результат і т. ін. Зрештою, основою для такого протиставлення є закони природи і закони людської душі і тіла.

Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння - граничні точки шкали потужності почуттів.

Невдоволення, напруження і збудження — психічні стани, пов'яза­ні з витратою або спалюванням енергії людини. А задоволення, розряд­ка і заспокоєння - з процесами отримання енергії або інформації ззов­ні. Тому людина, спираючись на продукти роботи своїх почуттів — ре­зультати оцінки, прагне до тих джерел, які живлять її, і, навпаки, уни­кає внутрішнього дискомфорту, спалювання енергії.

Враховуючи це, легко з'ясувати загадкові парадокси: чому одна людина любить певний предмет або декілька, а до інших байдужа; чому вона щось або когось ненавидить, а іншого або інше любить; чому про смаки не сперечаються тощо.

Ставлення людини до навколишнього світу визначається чинни­ками: 1) станом розвитку почуттів - здатності відшукувати в хаосі джерел енергію та інформацію, що живлять людину; 2) станом гар­монійності предметів, від якої залежить насиченість почуттів; 3) по­чуттями, які її ведуть туди, де вона може пережити радість і втіху від напруження, збудження і періодичного невдоволення.

Маленька людина, переживаючи своє ставлення до предметів, порівнює і оцінює їх. І на підставі цього обирає стратегію поведін­ки: подобається - не подобається, діяти так або так тощо.

Згодом — у підлітковому віці — почуття почнуть тонко диферен­ціювати і оцінювати довкілля в досить широких шкалах: 1) відоме —

невідоме; 2) моральне — аморальне; 3) гармонія — дисгармонія. В юності ці порівняння і оцінки почуттями набувають не лише пізна­вального, а й дійового, перетворюючого ставлення, спрямованого на гармонізацію навколишнього світу.

Почуття народжуються через рух інформаційно-енергетичного потенціалу, а результатом цього руху є переживання предметів і явищ навколо нас. Це означає, що почуття — переживання порів­нянь і оцінок того, що було відображене. Оцінка дихотомічно поді­ляє довкілля на дві частини: на позитивне і негативне. Почуття ди­ференціюватимуться на:

1) пізнавальні: вони порівнюють, оцінюють і регулюють предмет­
ні відношення відомого і невідомого в досить широкому діапазоні;

2) моральні, які поділяють навколишній світ і особливо дії та
вчинки людей на дві частини — моральне і аморальне або добро і зло;

3) естетичні — почуття, які поділяють світ так само на дві части­
ни і оцінюють їх за шкалою — гармонійне — дисгармонійне або да­
ють їм інтегровану оцінку, виявляють ставлення до того, що існує
поза людиною.

Згодом розширюватиметься коло порівнянь і оцінок предметів, їх глибина, точність і на цій підставі визначатиметься доцільність дій і діяльності людини.

Відмінності людських почуттів за силою вияву і спрямованістю зумовлюються, з одного боку, самими предметами і явищами, серед яких людина живе, і з другого боку — перманентними станами лю­дини, в яких вона перебуває.

Як натхнення є вищим виявом почуттів та інтуїції, так і кохання -це вищий вияв морального почуття. Нагадаємо: почуття - канал зв'язку нашої енергії з енергією навколишнього світу і ноосфери. У слабкого почуття і канал не більше капіляра; у сильного — він ши­рокий і вільний, і чим більший наш енергопотенціал, тим більша пропускна здатність каналу. У почуття кохання каналу немає, точ­ніше, він не має меж: людина відкрита світові, і вся енергія, яку во­на може взяти, належить їй.

Отже, кохання — це всеохоплююче почуття, це — вище почуття, зрештою, це — натхнення почуттів. І як творче натхнення розв'язує завдання перетворення довкілля, так і натхнення почуттів перетво­рює світ, зумовлює комфорт (почуття любові до всього навкруги) нашого внутрішнього світу. Воно проймає всю людину повністю. І душу і тіло її — до найменшої клітини.

Людина цього не усвідомлює: вона просто кохає. Щоправда, по­мічає, що світ навколо став інакшим, і сама вона нібито стала ін­шою, але хто над цим замислюється?

З чим же порівнюють і навіщо оцінюють предмети і явища наші почуття?

Вони порівнюються з мірками власного стану людини. Вона пе­реживає почуття, які є критерієм спільної міри вияву ЇЇ стану і ста­ну предмета. Коли стани предметів і явищ споріднені, подібні до її стану - людина переживає позитивні почуття.

Спорідненість станів людини і предмета їх зближує, об'єднує в єдину цілісність. Людина і предмет один одному уподібнюються.

Людина, перебуваючи в стані дисгармонії, захоплюється живо­писним хаосом. І навпаки: живописний хаос у творчої людини спричинює почуття низького, гидкого або потворного.

Перманентних станів, як відомо, п'ять. Отже, легко визначити умови зародження почуттів, виходячи із спорідненості — подібності мір — станів людини і предмета:

1) гармонія в стані зародження — початковий стан того, що здат­
не до розвитку;

2) гармонія, що розвивається — всі явища перебувають у стані
становлення і розвитку;

3) досконала гармонія — вершина розвитку — шедеври ноосфери;

4) гармонія порушується - бридке, гидке тощо;

5) порушена гармонія людини — потворне, неповноцінне мораль­
но, позбавлене природного вигляду, хаотичне тощо.

Цілісність, гранична упорядкованість та узгодженість здорового тіла і душі відповідають поняттю «гармонія». Людина в цьому стані зазнаватиме позитивних почуттів, стикаючись із спільномірним, що відповідає її стану, предметом — з гармонією.

В оптимальному стані людини її почуття чітко розрізняють у предметах і явищах: а) відоме і невідоме, б) моральне і аморальне, в) гармонійне (краса) і дисгармонійне. Вони спонукають її до дії на перетворення невідомого і дисгармонійного, передбачення і попе­редження аморального у своїх діях. І саме завдяки цьому людина спрямована на творчість.

Людина, зосереджена лише на переживанні відомого, морально приємного і краси є пасивним споживачем або ерудитом. Проти­лежне вона ігнорує, робить вигляд, що його просто не існує, а як­що з ним стикається, то намагається уникати, тікати.

Людина, яка відхиляється від гармонійного стану, контактуючи з дисгармонійними предметами (порушеною впорядкованістю, неузгод­женістю, диспропорцією тощо), переживатиме теж, як це не парадок­сально, позитивні почуття від дисгармонійних предметів. Якщо міра дисгармонійного предмета відповідає стану людини, то вона отримує від контакту з ним задоволення, насолоджується його «красою». У та­кому разі ошляхетнює зло і дисгармонію, де вони їй трапляться.

Зруйнована гармонія — структурний елемент механізму творчості — породжує в людини схильність до руйнування гармонійного в навко­лишньому світі (згадайте: Герострата, який спалив диво світу — храм

Артеміди — найдосконалішу, яка тільки існувала, рукотворну гармо­нію), до негативних масових психічних станів, наприклад паніки, ей­форії, масової непокори тощо.

Людина з порушеним механізмом почуттів байдужа до краси і гар­монії, її почуття «працюють» рідко, бо їх заміняють емоціями. Емоції спричинюють рухи реактивні, імпульсивні, що завершуються некерова-ними афектами. Вчинками такої людини керує не вона сама, а зовніш­ні впливи, незалежно від модальності, вона прагне до знищення всьо­го, побудованого за законами гармонії, заради єдиної мети: самоубезпе-чення від перегріву енергією власного «Я». Така людина — виконавець, вона не здатна до відкриттів, винаходів і створення художніх образів.

Почуття пов'язані з емоціями та інстинктами, однак ототожню­вати їх не можна. Почуття за способом перебігу, за силою пережи­вань і психічною напруженістю поділяються на 1) настрої, 2) прис­трасті, 3) афекти та 4) катарсис.

За скромними підрахунками, в нашій мові міститься близько 6 тисяч слів для означення почуттів!..

Почуття керують нашими діями і вчинками: усвідомлено або нес­відомо виконують функцію координаторів нашої діяльності; містять інформацію та енергію про наше оточення і наш стан.

Тому почуття не тільки регулятори дій і вчинків, а й виконують функції прогнозування успішності дій і діяльності. А розвиток по­чуттів (моральних, пізнавальних, прагматичних та естетичних) є пи­танням морального виховання.

Отже, почуття, залежно від рівня їхнього розвитку, підсилюють або зменшують енергію здатностей людини до дій, сприяють або об­межують її творчий потенціал.