Психомоторика — орган творчості

У рік у дитини починає працювати механізм психомоторики (у тварин сенсомоторика) — це відбувається, коли дитина починає са­мостійно стояти і ходити. До цього часу малюк був прикутий до се­редовища як його частина; тепер він пізнає і оцінює почуттями світ, пересуваючись у просторі, а рука стає першим органом не лише ру­хів, пізнання, а й творчості. Тварини роблять це мордою — обню­хування, роздивляння і запам'ятовування навколишнього світу.

До половини першого року дитина живе, керуючись формулою:

енергопотенціал: витрачання — відновлення — нагромадження енергії.

Згодом у дитини починає працювати другий механізм творчості -почуття. І відповідно вона керується другою формулою життя:

почуття — енергопотенціал.

А коли їй виповнюється один рік, то набуває сили третя форму­ла життя:

психомоторика — почуття — енергопотенціал.


Отже, за перший рік життя дитина двічі змінює формулу життє­діяльності. А переходячи до нового стану, починає вчитися корис­туватися психомоторикою.

Дитина, пізнаючи за допомогою психомоторики світ, опановує простір власних рухів, час тривання рухів, і сили, які діють у цьо­му просторі і часі, і їй чинять опір. Так малюк опановує фізичний

світ.

Психомоторне пізнання — величезна праця, яку повинен кожен виконати самотужки. Бо це пізнання не можна здійснити, за­пам'ятавши найточніші словесні формули, математичні викладки — ніщо його не замінить: цей фізичний світ треба відобразити, оціни­ти і вивчити за допомогою почуттів самостійно.

Що ж таке живий рух і діяльність людини? Психомоторна і ро­зумова діяльність, як ви вже зрозуміли — дійсне буття людини, дію­чи, людина стає вільною. Психомоторні дії, якщо стають доскона­лими здатностями, можуть бути засобами творчості.

Тільки виконуючи дії, людина виявляє свою творчу сутність і свою індивідуальність. А система дій (психомоторних, пізнавальних, естетичних, моральних тощо), яку опанувала людина, є простором її свідомості.

Чому? У психомоторній дії людина розрізняє себе — стан свого тіла — і рухи, усвідомлює в собі дві протилежності: «систему — Я-предмет». і оперуючи цим Я-предметом, опановує і підпорядковує його своїй волі, скоряє, долає опір діям; мислить ними, переживає його і уявляє бажаний майбутній предмет ще до закінчення дії.

Справді, рух мислячого людського тіла — невичерпне джерело смислів і духовного змісту.

Ось де починається розвиток мислення і волі. Під час дії люди­на залишається вільною від плину живого руху; ця незалежність дає їй змогу керувати власними рухами згідно з метою подібно до того, як вона оперує предметом, розташованим поза нею.

Процес оперування предметом — процес вияву і розвитку здіб­ностей мислення, почуттів і уяви; бо вони дієво виявляються під час розв'язування задачі і в цій самій роботі вони розвиваються.

Для дій мислячого тіла людини немає обмежень, коли вона розв'язує завдання, оперуючи і створюючи предмети найскладніших просторових конфігурацій і розмірів. Наприклад, вухо або око — теж органи мислячого тіла, здатні лише створювати відображення — пе­ретворення зовнішніх та внутрішніх подразнень на психічні факти. Тому процеси творчості — відкриття, винаходи і створення художніх образів — неприступні для них.

Живий рух і дії людини регулюються її образами, почуттями, думками. У живому русі зароджуються елементи думки, виникають і працюють поза нашою свідомістю.


Отож, щоб розвивати мислення, треба навчитися: 1) дослухатися до себе, 2) розуміти «мелодію» психомоторної дії, 3) розрізняти її приховані смисли і робити їх власним здобутком.

У два роки малюк уже використовує психомоторику для вимови слів, розуміє смисл, закодований у слові, і стає здатним виконувати чужу волю. Спілкуючись з дорослими, він:

—нагромаджує для життя словниковий запас — почуттів, образів
і смислів для регуляції власних дій;

—не відокремлює поки що себе від довкілля;

—тому може доцільно діяти тільки за чужою вказівкою: у цьому
віці він найслухняніша (і приємна для батьків) дитина.

У три роки починає діяти на оточуючих силою слова:

а) відокремлює себе від середовища і стає автономною цілісніс­
тю, спрямованою на пізнання — стає «чомучкою»;

б) усвідомлює свій суверенітет — створюється особисте «Я», і ди­
тина починає діяти від власного імені, подає команди, просить і на­
казує, створюючи програми дій і перелік вимог до дорослих, щоб за­
довольнити свої бажання руками і силами дорослих;

в) прагне підкорити своїй волі дорослих — робить це досить ви­
шукано і навіть майстерно.

Відтепер для малюка його бажання — образ, почуття, думка - не просто сигнали, як крик або плач, а безпосередні регулятори його дитячої діяльності.

В оптимальному стані людина, виконуючи дію, може точно регу­лювати свої біодинамічні властивості, керувати: а) силою рухів, б) їх швидкістю, в) темпом і ритмом. Результатом дії буде її: координова-ність, точність рухів і влучність, зовнішнім виявом чого є спритність і пластичність як естетичні якості психомоторики. Ці здібності — перші кроки до психомоторної творчості.

Людина здатна керувати властивостями своєї психомоторики тільки частково і лише в діях, які добре завчені, а під час навчання діям виявляється її закріпачення, скутість рухів — вона перебуває в стані аварійності.

Дії незграбної людини втратили спритність і пластичність, у неї пев­ною мірою порушується точність і особливо влучність рухів, натомість вони набувають скутості, порушення координації та негативних рис.

Про що це свідчить? Це свідчить про стан глибокої втоми або по­чаток хвороби рухів.