У рік у дитини починає працювати механізм психомоторики (у тварин сенсомоторика) — це відбувається, коли дитина починає самостійно стояти і ходити. До цього часу малюк був прикутий до середовища як його частина; тепер він пізнає і оцінює почуттями світ, пересуваючись у просторі, а рука стає першим органом не лише рухів, пізнання, а й творчості. Тварини роблять це мордою — обнюхування, роздивляння і запам'ятовування навколишнього світу.
До половини першого року дитина живе, керуючись формулою:
енергопотенціал: витрачання — відновлення — нагромадження енергії.
Згодом у дитини починає працювати другий механізм творчості -почуття. І відповідно вона керується другою формулою життя:
почуття — енергопотенціал.
А коли їй виповнюється один рік, то набуває сили третя формула життя:
психомоторика — почуття — енергопотенціал.
Отже, за перший рік життя дитина двічі змінює формулу життєдіяльності. А переходячи до нового стану, починає вчитися користуватися психомоторикою.
Дитина, пізнаючи за допомогою психомоторики світ, опановує простір власних рухів, час тривання рухів, і сили, які діють у цьому просторі і часі, і їй чинять опір. Так малюк опановує фізичний
світ.
Психомоторне пізнання — величезна праця, яку повинен кожен виконати самотужки. Бо це пізнання не можна здійснити, запам'ятавши найточніші словесні формули, математичні викладки — ніщо його не замінить: цей фізичний світ треба відобразити, оцінити і вивчити за допомогою почуттів самостійно.
Що ж таке живий рух і діяльність людини? Психомоторна і розумова діяльність, як ви вже зрозуміли — дійсне буття людини, діючи, людина стає вільною. Психомоторні дії, якщо стають досконалими здатностями, можуть бути засобами творчості.
Тільки виконуючи дії, людина виявляє свою творчу сутність і свою індивідуальність. А система дій (психомоторних, пізнавальних, естетичних, моральних тощо), яку опанувала людина, є простором її свідомості.
Чому? У психомоторній дії людина розрізняє себе — стан свого тіла — і рухи, усвідомлює в собі дві протилежності: «систему — Я-предмет». і оперуючи цим Я-предметом, опановує і підпорядковує його своїй волі, скоряє, долає опір діям; мислить ними, переживає його і уявляє бажаний майбутній предмет ще до закінчення дії.
Справді, рух мислячого людського тіла — невичерпне джерело смислів і духовного змісту.
Ось де починається розвиток мислення і волі. Під час дії людина залишається вільною від плину живого руху; ця незалежність дає їй змогу керувати власними рухами згідно з метою подібно до того, як вона оперує предметом, розташованим поза нею.
Процес оперування предметом — процес вияву і розвитку здібностей мислення, почуттів і уяви; бо вони дієво виявляються під час розв'язування задачі і в цій самій роботі вони розвиваються.
Для дій мислячого тіла людини немає обмежень, коли вона розв'язує завдання, оперуючи і створюючи предмети найскладніших просторових конфігурацій і розмірів. Наприклад, вухо або око — теж органи мислячого тіла, здатні лише створювати відображення — перетворення зовнішніх та внутрішніх подразнень на психічні факти. Тому процеси творчості — відкриття, винаходи і створення художніх образів — неприступні для них.
Живий рух і дії людини регулюються її образами, почуттями, думками. У живому русі зароджуються елементи думки, виникають і працюють поза нашою свідомістю.
Отож, щоб розвивати мислення, треба навчитися: 1) дослухатися до себе, 2) розуміти «мелодію» психомоторної дії, 3) розрізняти її приховані смисли і робити їх власним здобутком.
У два роки малюк уже використовує психомоторику для вимови слів, розуміє смисл, закодований у слові, і стає здатним виконувати чужу волю. Спілкуючись з дорослими, він:
—нагромаджує для життя словниковий запас — почуттів, образів
і смислів для регуляції власних дій;
—не відокремлює поки що себе від довкілля;
—тому може доцільно діяти тільки за чужою вказівкою: у цьому
віці він найслухняніша (і приємна для батьків) дитина.
У три роки починає діяти на оточуючих силою слова:
а) відокремлює себе від середовища і стає автономною цілісніс
тю, спрямованою на пізнання — стає «чомучкою»;
б) усвідомлює свій суверенітет — створюється особисте «Я», і ди
тина починає діяти від власного імені, подає команди, просить і на
казує, створюючи програми дій і перелік вимог до дорослих, щоб за
довольнити свої бажання руками і силами дорослих;
в) прагне підкорити своїй волі дорослих — робить це досить ви
шукано і навіть майстерно.
Відтепер для малюка його бажання — образ, почуття, думка - не просто сигнали, як крик або плач, а безпосередні регулятори його дитячої діяльності.
В оптимальному стані людина, виконуючи дію, може точно регулювати свої біодинамічні властивості, керувати: а) силою рухів, б) їх швидкістю, в) темпом і ритмом. Результатом дії буде її: координова-ність, точність рухів і влучність, зовнішнім виявом чого є спритність і пластичність як естетичні якості психомоторики. Ці здібності — перші кроки до психомоторної творчості.
Людина здатна керувати властивостями своєї психомоторики тільки частково і лише в діях, які добре завчені, а під час навчання діям виявляється її закріпачення, скутість рухів — вона перебуває в стані аварійності.
Дії незграбної людини втратили спритність і пластичність, у неї певною мірою порушується точність і особливо влучність рухів, натомість вони набувають скутості, порушення координації та негативних рис.
Про що це свідчить? Це свідчить про стан глибокої втоми або початок хвороби рухів.