Міра всіх речей — Людина. Цю міру якості речей уже знали стародавні греки, а Протагор звів її до формули розуміння сутності людини і її творчого начала.
Правильне мислення — творіння добра; хибне, спотворне мислення — внаслідок дій залишається бруд, зло, руйнування. У людини мислення є засобом пристосування до умов праці; за певних умов воно стає інструментом творчості або, навпаки: за інших обставин — просто може виключитися з активності на тривалий час, на роки, переходячи в «сплячий» режим, простоювати без роботи.
Спочатку в малюка процеси мислення безпосередньо вплітаються у психомоторні дії, пізніше - у підлітків і юнаків - процеси мислення відокремлюються від дій, що дає змогу оперувати образами, почуттями або думкою про предмет, не торкаючись його руками.
Через усвідомлення у відомому невідомого, загадкового, таємничого виникають нові мотиви мислення (потреба зрозуміти, з'ясувати незрозуміле, розв'язати пізнавальне або практичне завдання тощо), нові його форми й засоби.
У дорослого мислення стає особливою, не лише пізнавальною, а й теоретичною діяльністю, яка полягає в утворенні понять, оперуванні ними — функції «світлої голови», — і практичному їх застосуванні — робота «золотих рук».
Але сподіватися, що основним засобом розвитку мислення є навчання оперуванню знаковими системами, текстами або образами — неприпустима помилка, яка в дорослому віці спричинює байдужість до розумової праці, до власного мислення і особливо до розв'язання творчих завдань.
Для чого нам потрібне мислення?
1. Щоб отримувати знання. Для дитини: навчитися читати, писа
ти, дивитися і бачити, сприймати, набувати досвіду тощо. Разом із
мисленням ці функції може виконувати пам'ять через механізми за
пам'ятовування, збереження і відтворення здобутого людиною.
Але між продуктами мислення і механізмами запам'ятовування існують суттєві розбіжності.
2. Щоб здійснювати регуляцію рухів, дій та діяльності. Образи,
почуття та думки є безпосередніми регуляторами всіх наших виявів
активності.
3. Щоб здійснювати дослідження — обмірковувати процеси,
явища та предмети, щоб вивчати їх властивості, робити винаходи
і створювати нові художні образи. Мислимо, аби розкрити невід
чутні зв'язки між властивостями предметів або між окремими
предметами.
4. Щоб здійснювати перевірку, контроль та виявляти критичне
ставлення до дій (пізнавальних, моральних та естетичних), бо в
мисленні можливі помилки, а усвідомлення помилок — привілей
почуттів.
5. Мислення як процес створення. Разом із мисленням і проце
сами пам'яті треба враховувати і акти творення, акти мистецтва, тех
ніки — майстерності, здатності створити дещо з сировини.
Тут ідеться про дії, які, за мірками думки, створюють, спричинюють створення нового.
Втілення і відкриття — процеси матеріальних перетворень, що відбуваються завдяки роботі мислення; все, що виникає, виникає через діяльність, мистецтво, техніку.
Мислення людини — активність, яка живить її енергією та інформацією, забезпечує створення і конструювання нових явищ (духовних або матеріальних — те саме) у навколишньому світі.
Чим мислення включається в роботу? Мислення приводиться в рух впливами ззовні. Зокрема, функції вмикачів виконують:
1. Здивування, подив. Зустрічі людини з невідомим викликають
почуття неочікуваного, поєднуються із захопленням і повагою до
нього. Подив створює щось дивне, привабливе, що й викликає ін
терес до себе, підкоряє своїй владі і нібито благає людину: «Пізнай,
що я таке...» Але цей стан викликається лише в людей в оптималь
ному психічному стані; стомлена або хвора людина байдужа до всьо
го, що її оточує, вона занурена в себе саму.
2. Задача, ускладнення, невизначеність умов для початку дії. Ці
психічні стани спричинені впливами ззовні. Вони переживаються
людиною як ускладнення певної сили, нетямущість щодо сприйня
того і розуміння подій навколо себе. Думка в такому стані потрап
ляє в глухий кут і крутиться, як білка в колесі, без видимого руху.
Почуття фіксують стан невизначеності сприйнятого; дихотомічно
поділяють його на дві частини: відоме і невідоме. Уява не знаходить
точки опори і кружляє навколо невизначеності.
Іноді завдання стає джерелом страху. Тоді людина розгублюється і втрачає контроль над собою. Ось чому так часто просять: «не завдавай йому клопоту, бо він від задач впадає в розпач». Багато хто задач боїться, уникаючи їх.
Задача містить невідоме, переплетене з відомим, а щоб розв'язати її, треба відповісти на запитання: Що? Як? Заради чого? Тому людину треба так спантеличити, щоб розв'язання завдан-
ня не виходило з її розуму. Це той стан, коли людина не знає, як діяти. Невідоме не лише не йде їй з думки, а й спричинює стан дискомфорту.
Треба чітко розрізняти завдання і задачі. Вони різні і між ними -прірва. При виконанні завдання - в роботі користуються відомими правилами, шаблонами або стереотипами: одним або багатьма відразу — навіть тоді, коли щоразу вони змінюються залежно від обставин і мети завдання. Робота в процесі виконання завдання тяжіє до монотонності.
Задача завжди містить невідоме, яке вимагає індивідуального підходу, нестандартного вирішення, що і створює інтерес, зацікавленість під час її розв'язання.
Розв'язана задана перетворюється на знання, які засвоюються без опору і так званого методу повторення. Чому це так, відповісти не важко: задача здатна шукати, віднаходити всі необхідні для розв'язання знання і змінювати формули руху думки, які людина ніколи не забуває.
Наслідок роботи — зміни в довкіллі, & розв'язана задача, крім змін, містить зачатки процесу розвитку, що, зрозуміло, не одне й те саме. 3. Дискомфорт. Найпростіший стан у діяльності людини спричинюється завданням: сказали, що і як треба робити, — і попереднє внутрішнє напруження зменшується. Більш складний психічний стан у спантеличеної людини: треба спочатку усвідомити невідоме у відомому, а потім у невідомому знайти задачу, яку треба буде розв'язувати.
Особливий психічний стан — дискомфорт. У такому стані важко визначити, що є відоме, а що треба визначити (невідоме). Людина відчуває якусь незручність, недостатність умов, потрібних для успішної діяльності, їй щось не дає спокою, бентежить. Думка про невідоме муляє, хвилює почуття, а уява змальовує різні образи і відомого, і невідомого водночас.
Задача завжди поза нами, а її вістря — всередині нас. Задачі ставлять і люди, і обставини, а виникнення внутрішнього дискомфорту — свідчення того, що задача виникає всередині нас, сама знайшла людину і вимагає розв'язати себе до кінця. Завданням можна ігнорувати, не помічати його, відмовитися його розв'язувати, а ось із дискомфортом складніше: від нього можна звільнитися, тільки розв'язавши задачу.
Отож, у стані дискомфорту людині треба спочатку за зовнішніми ознаками знайти задачу серед невідомого, а потім діяти.
Чим ми мислимо? Запитання не риторичне. Назвемо речі, те, чим ми мислимо:
— відомими речами або їхніми властивостями, щоб запам'ятати
для використання;
—у діалозі із невідомим, обмірковуючи задачу;
—відповідаємо на запитання, які ставляться один одному;
—сполученнями невідомого і відомого, щоб очистити душу від
незрозумілих і невиразних уявлень, для досягнення міцного і надій
ного знання;
—рухом думки від відомого до невідомого, щоб перетворити йо
го на відоме: невідоме викликає сумнів, подив, стурбованість, а тре
тє — нове знання — вдоволення, радість, стан натхнення для нас
тупної дії;
—носіями думки є: образи, почуття, слова, поняття та символи —
знаки думки і для інших людей;
—дією, діяльністю, що розв'язують пізнавальні, моральні, есте
тичні, психомоторні або творчі задачі;
—можемо мислити природною логікою речей — золотим перері
зом — і явищ, будовою, складом, функціями або їх відображенням —
логікою понять;
—можемо мислити і саму думку, яка завжди пов'язана з безліч
чю своїх продовжень: думаємо думу свою.
Що таке думка?