Уява і її процеси тісно пов'язані із сприйняттям, емоціями, пам'яттю, мисленням, мовою. К. Д. Ушинський зауважував: розвинена уява є приналежністю великого розуму.
Уява — це не здатність фантазувати, будувати гіпотези, а інтуїтивна можливість бачити сутність предметів - їх природну логічність. В оптимальному стані уява користується почуттями гармонії — кодами золотого перерізу. Уява комбінує образи ще неіснуючих предметів, процесів, явищ, користуючись при цьому не лише матеріалами пам'яті і почуттів. У діях уяви бере участь і мислення.
З почуттями предмети і явища нам надаються. Переживаючи їх, людина дає їм оцінку, потім залучається до роботи мислення, яке здійснює:
а) перетворення невідомого на відоме; б) попередження або подолання аморального вчинку; в) перетворення дисгармонійного на форму більш досконалої гармонії.
Коли мислення, стикаючись із невідомим, моральним або руйнівним у житті або діяльності, буває безсилим у розв'язанні цих задач, на допомогу приходить уява.
Уява створює образ невідомого як образ відомого, тобто його гіпотезу — предметний зміст і сенс, в якому відбувається саморух почуттєвого і смислового начал.
Механізм уяви синтезує почуття в думку, наслідком чого є створення нового образу або судження про невідоме в задачі. І це все відбувається в розумовому, ментальному плані.
Тому уява має, природно, практичне, а не споглядальне значення. Вона — інструмент практичного цілеутворення, перетворення предметів. Уява людини — її здатність побачити, розгледіти новий предмет у його майбутньому стані і в новій формі.
Уява — ключ до створення майбутньої реальної форми і змісту бажаного, того, що треба створювати. Отже, образ уяви — початок здійснення мети.
Наше минуле в кожний даний момент, тобто пам'ять, існує для нас у зв'язку з нашою потребою і її спрямованістю на майбутнє. Минуле, якщо воно претендує на дієвість, а не виконує роль досвіду (позитивного і негативного) - завжди існує лише в формі майбутнього.
Як це зрозуміти? Адже в уяві бажаний предмет - мета - передбачається нами як уже існуючий, реальний. Діючи, людина трансформує предмет не просто уявно, а насправді. Причому у згоді з його природною міркою, яку в ньому визначають почуття. Зрозуміло, мірка може бути точною або помилковою, і тому під час дії зі створюваним предметом постійно визначається відповідність його властивостей певній мірці.
Уява - виявник гармонії,прихованої в сировині майбутнього предмета. Уява відшукує і уточнює разом з почуттям природні мірки — гармонії предметів і діє, користуючись ними; виробляє разом з мисленням правила роботи психомоторики зі створюваними предметами.
Продуктивна уява вперше створює предмет. Конструює в образі його до того, коли він стане реальним, зробленим. Уява передбачає те, чого ще не існує. Вона допомагає робити відкриття, знаходити нові шляхи розв'язання задач і проблем. А кожному із нас - доцільно працювати.
Сказане про функції продуктивної уяви стосується і створення уявлення про свій життєвий шлях, погляду на самих себе суб'єктивно. Адже ми - центр бачення світу, сучасного і прийдешнього, і себе в ньому. Хто не бажає подивитися на себе через якийсь час і чітко побачити плани на майбутнє?
Уява — вимога людини до себе: бачити себе не тільки такою, як тепер, а й домагатися повноти і яскравості життя. Спроба бачити себе величною і найкращою - це не примха, не допитливість, не розкіш. Це — не відрив від реальності, а навпаки — кроки до самої себе, до своєї досконалості.