Особистість - це конкретний людський індивід із притаманними йому своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними якостями, які в кожного виявляються по-різному. Особистість виникла й розвинулася в процесі суспільно-історичного розвитку людства, в процесі праці.
Належність особистості до певного суспільства, включеність у певну систему суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.
Особистість — соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, місце, яке вона посідає в суспільстві, її суспільна роль, діяльність на користь суспільства.
Одним із найяскравіших виявів особистості є її індивідуальність — своєрідне, неповторне сполучення таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери.
Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом своєї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості є за своєю суттю історичним дослідженням становлення особистості за певних соціальних умов, певного суспільного ладу.
Існують різні погляди на структуру особистості.
Одні дослідники вважають, що, розглядаючи структуру особистості, доцільно враховувати лише психологічні ЇЇ компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), а другі (виокремлюють у ній і біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати під час виховання особистості.
Однак протиставляти біологічне і соціальне в структурі особистості не можна. Природні аспекти та риси наявні в особистісній структурі як соціальне зумовлені її елементи, а біологічне і соціальне перебуває в єдності і взаємодії.
Людина — частина природи, але біологічне в процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних, суто людських особливостей.
У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове — це те найбільш загальне, що властиве кожній людині і характеризує особистість загалом: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові вияви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, що вирізняє певну людину з-поміж інших людей.
Психолог К. К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.
Перша — спрямованість особистості: моральні якості, настанови особистості, її стосунки з іншими. Визначальним для цієї підструктури є суспільне буття людини.
Друга — досвід (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід упродовж навчання і виховання. Провідним у надбанні досвіду є соціальний чинник.
Третя — це форми відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.
Четверта — біологічно зумовлений бік психічних функцій особистості. Врна поєднує типологічні властивості особистості, статеві та вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.
Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна.
Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — це складові компоненти духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в єдності становлять її «Я», яке спрямовує всі аспекти внутрішнього життя та керує виявами його в діяльності та стосунках з оточенням.