Активність живих істот — один із головних і необхідних виявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. Але активність людини докорінно відрізняється від активності тварин.
У тварин вона є виявом інстинктивних біологічних потреб їхнього організму, а в людини поштовхом до активності є її свідомі й цілеспрямовані прагнення.
Активність людини та форми її виявлення розвинулись історично й мають соціальне спрямований характер.
Щодо питання про джерела активності особистості в психології існували різні точки зору.
Уперше питання про активність особистості було порушене австрійським психіатром З.Фрейдом - фундатором теорії та практики психоаналізу. Головні положення цієї теорії обґрунтовують думку, що до активності людину спонукають її інстинктивні потяги, притаманні їй від народження, які передаються спадково.
Це світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів, неусвідом-люваних імпульсів, природа виникнення яких «невідома». Засадо-вим для його теорії є визнання пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні 3.Фрейда можна вважати його звернення до царини підсвідомого в психіці людини, яке істотно впливає на її життєдіяльність.
Неофрейдисти відштовхувалися від головних постулатів 3.Фрейда про підсвідоме ід, але применшували значення сексуальних мотивів і намагалися зосередитися на пошуках нових рушіїв людської поведінки. Неофрейдизм виходив з визнання вирішальної ролі оточення та механізмів соціального характеру. У підсвідомому місце нереалізованих сексуальних потягів посідають прагнення до влади внаслідок усвідомлення особистістю своєї неповноцінності (А. Адлер), неможливості досягти гармонії із соціальною структурою суспільства та зумовленого цим почуття самотності (Е. Фромм) тощо. Розробляючи проблему активності особистості, вітчизняна психологія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби — в їжі, одязі, знаннях, праці. Потреба — це вимога, яка виявляє залежність людини від певних умов, необхідних для її життя та діяльності. Потреби завжди відображають стійкі життєво важливі залежності організму від середовища.
Людські потреби розвиваються в діяльності разом з розвитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Сам спосіб задоволення потреби зумовлює розвиток та сприяє формуванню нових потреб, які неминуче виникають у різних сферах суспільного буття, людської діяльності.
Чим вищий рівень цивілізованості суспільства, економічного та духовного розвитку, тим багатшими й різноманітнішими є його потреби. Внутрішніми спонуками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення особистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях їх задовольнити.