Психічні процеси— різні форми єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому. Психічні процеси іноді називають психічними функціями. З давніх часів психічні процеси поділяють на такі сфери (класи) — пізнавальні, емоційні та вольові.
Розроблення вчення про рефлекторну природу психіки належить І. М. Сеченову. Протягом багатьох сторіч філософи після Р. Декарта, а потім і психологи, вважали психіку особливою безтілесною сутністю, силою, яка прихована в ній самій.
Активність психіки виявляється і в ході відображення реальності, оскільки воно передбачає перетворення фізіко-хімічних впливів, що діють на органи чуттів, на образи предметів, і у сфері спонук, що
надають діям і вчинкам людини енергії і стрімкості. Активність припускає можливість пошуку і вибору варіантів дій із безлічі можливих, що відповідають завданням і меті діяльності людини.
З появою людини психіка набуває якісно нової структури. Виникає свідомість як провідний рівень регуляції діяльності, формується особистість, що є джерелом вищих виявів активності психіки.
Психічне як процес— поняття, введене в психологію І. М. Сєче-новим, розкриває основний спосіб існування психічного. Психічне існує як процес — живий, найбільш пластичний, безперервний, не-заданий, відтак воно розвивається, породжує продукти своєї активності (психічні стани і образи, поняття, почуття, рішення, що формується, або нерозв'язання задачі тощо).
Психічне як процес не зводиться до зміни послідовності його стадій у часі. Воно формується в безупинній взаємодії, змінюється (діяльність, спілкування тощо) у відносинах людини з довкіллям, більш повно відбиваючи його динамічність, беручи участь у регуляції всіх дій, вчинків.
Так, мислення — це аналіз, синтез, узагальнення умов і вимог задачі, методів її розв'язання. У безперервному процесі утворюються перервні розумові операції (логічні, математичні, лінгвістичні тощо), породжувані мисленням. Мислення як процес нерозривно позв'яза-не з мисленням як діяльністю (з мотивацією, хистом тощо).
На кожній даній стадії психічного розвитку людина здійснює мислительний процес, виходячи з мотивів, що вже склалися, і хисту. Подальше формування мотивів і хисту відбувається на його наступних стадіях. При цьому операції мислення, сприймання та інші процеси формуються здебільшого несвідомо.
Однак на рівні особистого аспекту, наприклад, мислення, сприймання, людина значною мірою усвідомлено регулює ці пізнавальні процеси. Нерозривний взаємозв'язок усвідомленого і неусвідомлю-ваного забезпечує безперервність психічного як процесу. Його безперервність виявляється в тісному взаємозв'язку пізнавального і афективного компонентів будь-якого психічного акту.
Психічні процеси є компонентами діяльності людини, що часто стають особливими діями (перцептивними, мнемічними, мислитель-ними, мовленнєвими, уявними, вольовими та ін.).
Поняття психічного як процесу розкриває єдність свідомості і діяльності, оскільки психіка людей виявляється і формується в діяльності. Психічне відображення — активний цілісний процес, що виявляється в різних формах і характеризується єдністю пізнання, переживання і прагнення, єдністю психіки і діяльності людини.
Необхідною його умовою є спрямованість активності психічного відображення на предмети і явища, що викликають інтерес і увагу
людини. Вищими формами відображення є уява (фантазія) і мислення, яке існує в нерозривному зв'язку з мовленням. У ході взаємодії людини із зовнішнім світом психічно відображаються також різноманітні потреби, інтереси, емоції, почуття, прагнення, в яких відбиваються життєво важливі для неї об'єкти, що стають цілями і мотивами її діяльності.
Психічне відображення — внутрішня єдність психічних процесів, дій, станів і властивостей людини. Провідну роль в індивідуальному формуванні психічного відображення відіграє засвоєння людиною в процесі навчання і праці матеріальних і духовних багатств, вироблених людством, входження її в систему суспільних відносин, соціалізація. Психічне відображення вбирає в себе увесь зміст життєвого процесу і регулює його.
Дії людини визначаються, зрештою, зовнішніми, об'єктивними обставинами. Але ці обставини впливають на них не прямо, а через внутрішні, суб'єктивні умови, що складаються в людині. Цей вплив буває різним залежно від того, як він усвідомлюється особою. Усвідомлення необхідності стає основою свободи дій людини, її влади над обставинами і над собою.
Психічні властивості.Свідомість, розум, почуття, воля, ідейні прагнення, перспективні цілі, здібності та інші психічні властивості — це суб'єктивні сили людини, що зумовлюють її успіхи в різних видах діяльності. Особливо зростає їх значення в період будівництва нової демократичної України — держави, в якій створення нового суспільства нерозривно пов'язане із всебічним психічним і моральним розвитком людини.
Психічні властивості — сталі душевні якості людини, що утворюються в процесі тривалої діяльності, виховання та самовиховання.
На грунті кожного психічного процесу може розвинутися відповідна йому психічна властивість.
Розрізняють такі основні види процесів: відчуття, сприймання, пам'ять, увага, почуття, мовлення, уява, мислення, воля тощо. Вони можуть у процесі життя породити такі властивості людини, які виражаються у формі чутливості, сприйнятливості, пам'ятливості, уважності, емоційності, балакучості, мовчазності, вдумливості, розсудливості, фантазерства тощо.
Психіка — властивість людини, її душі, що відбиває реальність і в ній себе саму. Найважливіша властивість психічного відображення — його активність. При цьому воно не тільки являє собою продукт активної діяльності суб'єкта, а й, опосередковуючи її, виконує функцію орієнтації, управління нею. Психічні явища складають необхідний внутрішній момент предметної діяльності людини, і природа психіки, її закони можуть одержати наукове пояснення лише в процесі аналізу будови, видів і форм цієї діяльності.
Багатий комплекс психічних властивостей породжує характер і темперамент, психічні якості людини: мужність, сміливість, працьовитість, рішучість, енергійність, запальність тощо.
Психічна регуляція дій і діяльності — одна з властивостей психічного відображення. Адекватність рухів і дій людини умовам, знаряддям і предмету діяльності можлива тоді, коли останні так або інакше відображаються і усвідомлюються людиною.
Ідея регулювальної ролі психічного відображення вперше була висловлена І. М. Сєченовим, який зазначав, що відчуття і сприймання є не тільки пусковими сигналами, а й своєрідними «зразками», відповідно до яких відбувається регулювання рухів. Наступні дослідження підтвердили і розвинули цю ідею, розкривши фізіологічний, нейрофізіологічний і психологічний аспекти психічної регуляції.
Виділяють різні рівні психічної регуляції, які визначаються основними формами психічного відображення. Але всі вони виступають у нерозривній єдності. Залежно від умов, знарядь і предмета діяльності може спостерігатися лише відносне домінування одного з цих рівнів. У процесі формування навичок змінюється співвідношення між рівнями. Ці зміни лежать в основі автоматизації рухів, дій, вчинків і видів діяльності.
Розкриття сутності психічного відображення виключає погляд на психічні явища як на суто духовні, відокремлені від тілесних, процеси, оскільки ці процеси реалізують діяльність, в якій відбувається перехід реальності, що відбивається, в психічне відображення. Однак характеристика діяльності людини не може бути виведена з ЇЇ фізіологічних процесів.
Адже діяльність людини визначається відношеннями з предметним світом, яким вона підкоряється, і, відповідно цим відношенням, підкоряється і психічне відображення її. Хоча психічні явища — функція мозку, вони не можуть бути зведені до фізіологічних явищ: вони утворюють особливу якість, що виявляється лише в системі відношень «людина — діяльність».
Змінюючись і ускладнюючись, психічне відображення набуває в людини якісно нової форми — форми свідомості. Виникнення свідомості якісно відрізняє людину, її поведінку від інстинктивної поведінки тварин.
Праця як доцільна продуктивна діяльність вимагає, щоб її результат був представлений людині в формі образу, думки або почуття. Вони дозволяють зіставляти їх з предметом праці, його перетвореннями і продуктом праці. При цьому уявлення, що регулює діяльність людини, знаходить своє втілення в її продукті, в предметній формі.
Процес зіставлення уявлення, що опосередковує діяльність, з відображенням її продукту і є процесом свідомості. Діяльність може здійснитися, якщо предмет виступить для людини відображеним і у
формах мови і мовлення; оскільки усвідомлене є завжди і словесно означеним. Мова (і мовлення) в функції регулятора дій є не тільки методом спілкування людей, а й їхньою дійсною свідомістю, що існує для індивіда лише остільки, оскільки вона існує для інших людей.
Одначе свідомість, будучи головною формою психіки людини, не вичерпує всіх її проявів. Бо людині притаманні і приховані від самосвідомості неусвідомлювані психічні явища і процеси, про які вона не може дати собі звіту. Хоча явища свідомого відображення надані людині в її самоспостереженнях, природа їх може бути виявлена лише шляхом об'єктивного аналізу.
Психічні стани— психологічна категорія, до складу якої входять різні види інтегрованого відображення людиною як внутрішніх, так і зовнішніх впливів. Причому більшість із них існують без чіткого усвідомлення відображеного предметного змісту.
Прикладом психічних станів можуть бути бадьорість, втома, апатія, депресія, ейфорія, відчуження, втрата почуття реальності, переживання «вже бачив», нудьга, той або інший настрій тощо. Створення поняття про психічні стани як психологічної категорії пов'язане з ім'ям М. Д. Левітова. Психічні стани так або інакше характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів.
Психічні стани — психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання. Поряд із психічними процесами та психічними властивостями психічні стани належать до трьох головних форм психічної діяльності. Яскравим прикладом психічного стану є настрій. У ньому відбивається загальний емоційний тонус людини, який може утримуватися протягом більш чи менш тривалого часу і має, як правило, чітко виражену, однорідну психічну модальність.
Так, сприймання, наприклад, художньої картини супроводжується певним естетичним психічним станом, що може перейти в новий стан під враженням від цієї картини вже після її сприймання.
Психічні стани тісно пов'язані з індивідуальними особливостями особистості. Вивчення психічних станів необхідне при засвоєнні основних розділів психології — загальної, педагогічної, дитячої, інженерної, військової, психології творчості тощо.
Психічний стан — поняття, що використовується для умовного виділення в психіці відносно статичних, перманентних моментів. На відміну від поняття психічний процес, що підкреслює динамічні моменти психіки, і поняття психічна властивість, що вказує на тривалість проявів психіки людини, психічні стани визначаються їх закріпленістю і повторюваністю в структурі психіки людини.
Один і той самий прояв психіки можна розглянути в різних відношеннях. Наприклад, почуття як психічний стан являє собою узагальнену характеристику емоційних, пізнавальних і поведінкових ас-
пектів психіки в певний, відносно обмежений відрізок часу. Як психічний процес, почуття характеризується стадійністю розвитку: воно може розглядатися і як прояв психічних властивостей (запальності, нестриманості, гнівливості тощо).
Треба враховувати вплив психогенності середовища на перебіг психічних станів. Оскільки психогенність — нездатність зовнішнього та внутрішнього середовища актуалізувати психічні дії та стани, викликати їх до життя. Психогенність має особливу силу в практиці реклами, прогнозування моди, впливів у формі навіювання на психіку окремих осіб чи групи осіб, настрій.
До психічних станів належать: настрої, прояви почуттів (чуттєві тони, афекти, ейфорія, страх, фрустрації та ін.), уваги (зосередженість, розсіяність, розпач, зібраність), мислення (сумнів), уяви (мрії, марення, фантазії) тощо.
Патологічна брехливість виявляється в схильності до сурядності фантастичних, неправдоподібних історій при збереженій пам'яті. Вона звичайно зумовлена прагненням людини звернути на себе увагу оточуючих її людей шляхом перебільшення значущості своєї особистості.
Особливе місце при вивченні психічних станів займає дослідження психології малих груп, об'єднаних загальною працею і метою (команди екіпажів, робітничі бригади, спортивні групи тощо), а також вивчення людини, що діє у відповідальних ситуаціях, - передстар-тові стани в спорті, стани учасників конкурсів виконавців, студентів перед іспитами, льотчиків, операторів, що здійснюють чергування, які вимагають особливої пильності і викликають в екстремальних умовах стреси, фрустрації.
Вивчення психічних станів проводиться шляхом спостереження, опитувань, анкетування і методами тестування.
Найбільше значення має експериментальне дослідження психічних станів, що ґрунтується на принципі відтворення ситуації або моделювання. В лікарсько-льотній експертизі застосовуються проби-на-вантаження для врахування реакцій людини на вплив того або того чинника польоту, відтворені в лабораторії (перевантаження в польоті і на центрифузі; прискорення при закачуванні в польоті і при вестибулометрії та ін.).
Експериментальні дослідження при моделюванні ситуацій вимагають:
1) виділення ситуацій і встановлення порядку ведення експерименту;
2) безперервної або поетапної оцінки результатів;
3) оцінки динамічних показників, що реєструються;
4) спостереження експериментатора.
Предметом спеціального вивчення є психічні стани людей в умовах стресу за екстремальних обставин (в бойовій обстановці, під час іспитів приладів і обладнання, при потребі термінового і відповідального прийняття рішення в надзвичайних ситуаціях).
У патопсихології і медичній психології досліджуються патологічні форми психічних станів - нав'язливі стани, в соціальній психології - масові психічні стани (наприклад паніка).
Оскільки психічні процеси, властивості і стани людини є наслідком взаємин із довкіллям, яке не завжди сприяє повноцінному розвитку людини, а в багатьох випадках його дія руйнівна, то потрібна їх психогігієна.
Психогігієна (здоров'я душі) - система методів впливу на людину, що виникла на стику гігієни і психології. Вона вивчає і впроваджує закономірності організації міжлюдських взаємин та психогенного середовища в напрямі їх оптимізації згідно з інтересами та потребами людей, суспільства в цілому.
Зв'язок психології з іншими науками
Зв'язок психології з іншими науками обопільний: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для розв'язання своїх проблем, в інших - різні науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання своїх питань. Від того, яке місце відводиться психології в системі наук, багато в чому залежить і розуміння можливостей використання психологічних знань в інших галузях суспільного виробництва: духовного і матеріального. І навпаки, розуміння того, якою мірою психологія може використовувати здобутки інших наук, с..рияє проведенню психологічних досліджень.
Одна з перших класифікацій наук створена Платоном. Класифікація надавала схему всіх наукових знань тієї епохи, що збігається із структурою самої психології - структурою пізнавальних здібностей людини.
1. Діалектика - розум, виступає як мистецтво міркування.
2. Фізика — почуттєве пізнання, сприймання.
3. Етика - воля і прагнення.
У системі наук, розробленій Гегелем, психологія посідає місце на одній із сходинок саморозвитку духу:
- суб'єктивний дух - набуває форми індивідуальної свідомості;
— антропологія — вияви природно-душевного;
- феноменологія - «свідомість, що виявляється» в зовнішній дії;
- психологія - духовна субстанція - мисляча і втілююча зміст.
У класифікаціях XIX століття - в системі О.Конта - для психо
логії взагалі не було місця.
Психологія посідала місце між біологічними і соціальними науками. І вже наприкінці XIX століття психологія потрапила до складу наук. Підставою для такого рішення була очевидна істина: психологія є одним із двох аспектів будь-якого знання:
по-перше, завдяки своєму об'єктивному змісту - відображенню властивостей і відношень предметів, які досліджує наука;
по-друге — завдяки своїй внутрішній будові, тобто відповідно до психологічних моментів наукового аналізу ідей, концепцій і теорій, що пов'язані із законами і процесами пізнавальної діяльності людини.
Справді, ні математика, ні логіка, ні фізика ніяк не залежать від психології у своїх методах або теоретичних структурах, але опанування цих структур можливе лише через здатність людини впливати на предмети і явища. І лише психологія здатна вивчити ці впливи і діяльність людини в розвиткові знань.
У класифікації наук, створеній Б.Кедровим, психологія посідає належне їй місце. Схема має вигляд трикутника, вершини якого означають науки:
1) природничі,
2) соціальні,
3) філософські.
Вони пов'язані за принципами: по-перше — субординації розвитку від нижчого до вищого рівня; по-друге — об'єктивності, оскільки науки повинні розташовуватися так само, як пов'язані між собою їхні предмети дослідження; по-третє - за принципом розвитку науки і знань, які вони створюють.
Отже, психологія розташовується всередині трикутника і тісно взаємопов'язується з трьома групами наук. Таке розташування психології обумовлено реальною близькістю предмета і методів кожної з цих наук до предмета і методів психології, зорієнтованих залежно від завдань у бік однієї з вершин трикутника.
Б.Кедров, уточнюючи положення психології на схемі, підкреслює: психологія розташовується всередині трикутника не симетрично до вершин, а ближче до філософських наук, бо, наприклад, мислення є предметом вивчення не лише психології, а й діалектики і логіки.