Шарлотта Бюлер встановила закономірності («регулярності») у зміні фаз життя, у зміні домінуючих тенденцій (мотивацій), у зміні обсягу життєвої активності залежно від віку, її дослідження стоять осторонь в історії психології, хоча викликали резонанс у науці.
Рушійною силою розвитку, за Ш. Бюлер, є природжене прагнення людини до самоздійснення або самовиконання — всебічної реалізації «самої себе». Самоздійснення — підсумок життєвого шляху, коли цінності і прагнення людини усвідомлено або неусвідомлено дістали адекватну реалізацію.
Самоздійснення досягається за умови цілеспрямованого життя, завдяки творчості, творенню. Поняття самоздійснення близьке за змістом до поняття самореалізації або самоактуалізації — у екзистенціалістів. Але самореалізація є лише моментом самоздійснення.
Самоздійснення тлумачиться як результат і як процес, що для кожного віку має свої особливості:
1) гарне самопочуття (0—1,5 року);
2) переживання завершення дитинства (12—18 років);
3) самореалізація (25 (ЗО) — 45 (50) років);
4) самозавершеність (65 (70) — 80 (85) років.
Повнота, ступінь здійсненності себе залежить від спроможності індивіда ставити мету, адекватну його внутрішній суті, собі самому. Така спроможність називається самовизначенням. Чим зрозуміліше людині її покликання, тобто чим більш чітко виражене самовизначення, тим повніше самоздійснення. Становлення цільових структур є вихідним в індивідуальному розвитку і його можна осягнути, вивчаючи його основні закономірності і зміну життєвої мети особистості.
Усвідомлення життєвої мети — умова збереження психічного здоров'я особистості. Це необхідно тому, що причиною неврозів є не стільки сексуальні проблеми (як це видається 3. Фрейду) або почуття неповноцінності (за Адлером), скільки недостатність спрямування, самовизначення. Поява життєвої мети призводить до інтеграції особистості.
Для обгрунтування своєї концепції самоздійснення через самовизначення Ш. Бюлер застосовує теорію систем Л. Берталанфі, особливо його ідею про властиву живим системам тенденцію до підвищення напруження, необхідного для активного подолання середовища. Адже біологічні процеси, спрямовані на підвищення напруження у відкритій системі «особистість», дають енергію для досягнення самоздійснення.
Концепція спонтанної активності психофізичного організму суперечить фрейдівському розумінню чинників, що спрямовують поведінку людини як прагнення зменшити напруження.
Вивчивши сотні біографій різних людей, представників різноманітних соціальних класів і груп — бізнесменів, робітників, фермерів, інтелігентів, військових та ін., Ш. Бюлер висунула концепцію про фази життєвого шляху людини.
Поняття фази вказує на зміну напряму розвитку, на його перер-вність. Вивчалися в біографіях три аспекти:
1) зовнішній, об'єктивний хід подій життя;
2) історія творчої діяльності людини;
3) вікові зміни у внутрішньому світі особистості, особливо у став
ленні людини до власного життя.
Концепція розглядає життєвий шлях людини як процес, що складається з п'яти фаз. Сенс життєвого циклу людини полягає ось у чому. Фази життя мають в основі розвитку цільові структури особистості - самовизначення.
Усього дослідниця виявила і описала п'ять фаз життя.
Перша фаза (вік 16-20 років) - період, що передує самовизначенню. Він характеризується відсутністю в індивіда власної родини і професійної діяльності, тому виноситься за межі життєвого шляху.
У другій фазі (з 16—20 до 25—30 років) — період спроб. Людина пробує себе в різних видах діяльності, заводить знайомства, із представниками протилежної статі, шукає супутника життя.
Багато спроб і помилок вказують на функціонування мотивації самовизначення, що спочатку має випереджувальний, дифузний характер. Тому особливістю внутрішнього світу молодої людини є надії - прогнозування можливих шляхів подальшого життя.
Вибір життєвих цілей і шляхів в юнацькому віці нерідко призводить до розгубленості, невпевненості в собі і в той же час зумовлює прагнення людини братися до значних справ і звершень.
Третя фаза (від 25—30 до 45—50 років) — це пора зрілості. Вона настає в той період, коли людина знаходить своє покликання або просто постійне заняття, коли вона має вже власну родину.
Періоду зрілості людини властиві:
1) реальні сподівання від життя;
2) твереза оцінка власних можливостей;
3) суб'єктивне бачення цього віку як апогею життя.
У період зрілості відбувається специфікація самовизначення — людина визначає конкретну життєву мету і має деякі реальні результати, впевнено просувається до свого бажаного самовизначення. У 40 років усталюється самооцінка особистості, яка є результатом життєвого шляху в цілому, життя як процесу вирішення завдань. Тобто підбиваються перші підсумки життя і дається оцінка власних досягнень.
Четверта фаза (від 45—50 до 65—70 років) — фаза старіння людини. У цій фазі вона завершує професійну діяльність, її родину покидають дорослі діти. Для людини настає «тяжкий» вік душевної кризи
внаслідок біологічного зів'янення, втрати репродуктивної здатності, скорочення часу подальшого життя.
У людей, які старіють, посилюється схильність до мрій, самотності, спогадів. Наприкінці цього періоду завершується шлях до са-моздійснення, зникає і самовизначення, відбувається порушення мети життя, життєвої перспективи.
У п'ятій фазі (від 65-70 років до смерті) - старість - більшість людей залишає професійну діяльність і замінює її хобі.
Послаблюються і сходять нанівець усі соціальні зв'язки. Внутрішній світ стариків звернений до минулого, в ньому переважають тривога, передчуття близького кінця і бажання спокою. Людина в цьому віці животіє, безцільно існує. Тому п'ята фаза не зараховується до життєвого шляху.
Розуміння п'ятої фази життя як пасивного очікування смерті суперечить фактам активної і творчої старості.
Фази життя Ш. Бюлер пояснює, користуючись поняттям типу розвитку.
«Вітальний» чинник детермінується внутрішніми особливостями особистості. Пік творчих досягнень збігається з біологічним оптимумом, тобто тип розвитку визначається домінуванням біологічного чинника.
«Ментальний» чинник детермінує інший тип розвитку - психологічний і характеризується тим, що творча активність людини досягає апогею і стабілізується на високому рівні наприкінці біологічного оптимуму або в період зів'янення організму.
Детермінанта життєвого шляху людини зосереджена у внутрішній духовній сутності людини. А саморозвиток духовного єства приводить до розгортання фаз життя, до самоздійснення іманентних потенційних можливостей людини.
Отже, концепція виходить з природжених властивостей людини до самовизначення і прагнення до самоздійснення, що становлять основні рушійні сили розвитку особистості. А життєвий шлях значною мірою представляється результатом саморозвитку духу.
Життєвий шлях має просторово-часову структуру. Він складається з вікових і індивідуальних фаз, що визначаються за багатьма параметрами життя.